«Тарасова юрта» як символ дружби українців та казахів

У центрі міста Звенигородки на Черкащині грає казахський народний інструмент – домбра. Тут, на малій батьківщині Кобзаря, відкривають «Тарасову юрту». Це – частина міжнародного проєкту «Юрта незламності», який ініціював народний депутат, керівник міжпарламентської групи дружби «Україна – Казахстан» Сергій Нагорняк за підтримки казахських бізнесменів і представників казахської діаспори в Україні. Тут можна ознайомитись з культурою Казахстану, побачити репродукції картин Кобзаря, відвідати майстер-класи тощо. За потреби «Тарасова юрта» працюватиме як пункт незламності. На її відкритті побував і кореспондент Укрінформу.

ПІСЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ КИЇВЩИНИ ГОДУВАВ ЛЮДЕЙ – ВАРИВ КАЗАХСЬКИЙ ПЛОВ

Простору білу юрту з казахським національним орнаментом встановили в парку в Звенигородці. На ній майорить прапор України. Над дверима до юрти – скручений у сувій килим.

Біля двох великих казанів куховарить чоловік у синій тюбетейці з вишитим тризубом. Це – Марат Дарменов, один з представників казахської діаспори в Україні.

- Мій брат служив у армії в Україні й після служби залишився тут, – розповідає Марат. – Двадцять років тому я теж переїхав в Україну. Маю двох синів і доньку. Старший син одразу після нападу Росії просився в армію. Мав 22 роки, але військового досвіду – ніякого. Поки просився, 23 виповнилося. Зрештою, минулого літа його таки призвали. Коли почалася війна, я місяць допомагав збирати в армію своїх знайомих – купував каски, бронежилети. Після деокупації Київщини виїздив у звільнені населені пункти області, годував людей – варив казахський плов. Відео побачили мої земляки з Казахстану й почали присилати гроші. Відтоді я виїжджаю зі своєю кухнею. Раніше мав два столітрових казани, якими годував 500–600 осіб. Та один казан хлопці «мобілізували» до армії, тож замість нього тепер маю 60-літровий. За раз можу нагодувати до 400 людей.

Син Марата Дарменова служить у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Запитую чоловіка, кому нині симпатизують його земляки.

- Прості люди, безумовно, на боці України. Вони добре розуміють, що Казахстан може виявитися наступним у черзі на напад. Натомість влада Казахстану хитрує, намагається вгодити і нашим, і вашим. Часом я злюся на них, а тоді розумію, що з такими сусідами, як Китай і Росія, маємо надто мало простору для маневру. Китай – не дуже добрий сусід. Росія – взагалі жахливий, – каже він.

Кухар пригощає смачними баурсаками. Зовні схожі на пончики, але пустотілі. Смак – незабутній. Марат стверджує, що баурсаки можна їсти і з солодким,  і з гострим.

До юрти починають сходитися люди. У розмовах згадують інші страви казахської національної кухні, зокрема бешбармак.

- Тонко розкачане тісто варять у бульйоні, а потім ним беруть шматки картоплі, м’яса й додають цибулі, – чую уривки розмови.

ПЕРШУ «ЮРТУ НЕЗЛАМНОСТІ» ВІДКРИЛИ В БУЧІ

У цей час лунають гімни України та Казахстану. Присутні підспівують.

Керівник міжпарламентської групи дружби «Україна – Казахстан» Сергій Нагорняк розповів, як казахи допомагають українцям від початку повномасштабного вторгнення.

- Мої казахські друзі придбали 41 генератор великої потужності на пів мільйона доларів для українських лікарень, – зауважив Нагорняк. – Один з них, до слова, є і в лікарні в Звенигородці. Коли в Україні з’явилися перші пункти незламності, ми почали відкривати юрти незламності, де можна зігрітися, підзарядити ґаджети, попити чай чи каву. Першу таку юрту відкрили в багатостраждальній Бучі 6 січня 2023 року. Тоді не минуло й двох-трьох годин, як з’явилася гостра реакція Москви. Керівник МЗС Росії Сергій Лавров та його речниця Марія Захарова телефонували своєму колезі в Казахстані й вимагали пояснень, мовляв, «що робить казахська юрта в Україні, та ще й у Бучі?». Однак казахи проігнорували російську істерику й проєкт розвивався. Згодом такі юрти з’явилися в Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі, Львові. Наша юрта з Бучі поїхала до Слов’янська на Донеччині, де фактично щодня обстріли.

Він каже: «Тарасову юрту», яку встановили у Звенигородці, можна назвати культурним казахським центром.

- Тут ознайомитеся з культурою казахського народу, побачите картини, які Шевченко написав на засланні в Казахстані, самі помалюєте і відпочинете. Тараса Григоровича у Казахстані поважають не менше, аніж в Україні. В Астані та у старій столиці, Алмати, є вулиці, пам’ятники на честь Шевченка, – додає керівник міжпарламентської групи дружби «Україна –  Казахстан».

КАЗАХСЬКИЙ НАРОД ДОПОМІГ, КОЛИ БУЛО ДУЖЕ СУТУЖНО З ЕЛЕКТРИКОЮ

Тимчасово виконуючий обов'язки міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв зазначив, що велику частину свого життя Тарас Шевченко прожив у Казахстані, і це наклало відбиток  на його творчість.

- У цих творах відчувається безмежна вдячність народові, який став йому близьким і зігрів своєю любов'ю у важкі часи. Ми констатуємо, що ставлення казахів до українців відтоді не змінилося: воно завжди було дружнім і братнім. Та допомога, яку тепер надає казахський народ нам в опорі, я би сказав, спільному ворогу, свідчить, що нації, які несуть високі людські цінності, мають підтримувати одна одну й наближати перемогу. Казахський народ допоміг, коли нам було дуже сутужно з електрикою. Ми цього ніколи не забудемо, –  сказав Карандєєв.

Він зауважив, що й нинішній етап війни є важким.

- Попри війну, ми не маємо втрачати час, потрібно виховувати дітей в наших українських традиціях, у любові до рідної землі, – додав Ростислав Карандєєв.

Ректор Черкаського Національного університету Олександр Черевко зауважив, що Тараса Шевченка вважають пророком, бо він мав здатність бачити на століття уперед.

- У «Заповіті» він писав:

Як понесе з України у синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани, і гори – все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
і вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Отож Тарас Шевченко нам прямо говорить: боротьба з цим кацапством не завершиться, поки їхні голови і їхні чоботи не понесе Дніпро аж у Чорне море, – сказав ректор університету.

Посадовців запрошують до юрти, де дівчата в національному казахському вбранні вручають хліб-сіль. У юрті, на найвиднішому місці, між двома прапорами – портрет Шевченка. По колу – репродукції його картин, написаних під час заслання в Казахстані.

Поруч з малюнком Шевченка «Казашка Катя» бачу знайому до болю роботу – вишитий Шевченко у смушковій шапці. Її автор – Галина Мілевич з Тального – моя рідна тітка. Майже три роки вона була остарбайтером у Німеччині. У баварському Розенгаймі Галина Мілевич так сумувала за Україною, що вишила портрет Шевченка.  З ним і повернулася. Уже перед смертю тітка Галя подарувала роботу музеєві в рідному Тальному.  Хіба могла уявити моя родичка, перебуваючи в німецькій неволі, що її вишивку демонструватимуть у казахській юрті під час жорстокого нападу Росії на Україну?

Тим часом захід добігає кінця. Марат Дарменов пригощає всіх присутніх казахським пловом. Організатори розповідають, що відвідати «Тарасову юрту» та відчути підтримку наших казахських друзів можна щоденно.

Юрій Стригун

Фото: Володимир Тарасов