Нові стрічки В’ячеслава Довженка: про один день з життя Петра Франка і звірячі злочини росіян у Бучі
У лютому на великі екрани виходитиме художній фільм «Інший Франко», який мав початкову робочу назву «Третій син Каменяра». Головного героя – наймолодшого з чотирьох дітей Івана Франка Петра, авіатора, співзасновника «Пласту», хіміка і навіть депутата в УРСР, у віці від 43 років до 51 зіграв відомий актор В'ячеслав Довженко.
Укрінформ розпитавши у знаного виконавця, як він став частиною знімальної команди і що хотів передати образом? А також поцікавилися ігровим фільмом «Буча», прокат якого заплановано також на нинішній рік.
АКТОРСЬКІ РОЛІ: СЕРПЕНЬ ІЗ «КІБОРГІВ», ДІЛЬНИЧНИЙ ЗІ СТОЛИЧНОГО РАЙОНУ ДВРЗ І ХАЗЯЇН-КОРУПЦІОНЕР ПУЗИР ІЗ ПОСТАНОВКИ ІВАНА УРИВСЬКОГО
Місцем зустрічі в Києві В'ячеслав Довженко обрав Театр на Подолі, який понад 10 років тому став основною сценою для виконавця кіноролей Серпня у «Кіборгах» та Петра І у «Молитві за гетьмана Мазепу», а також серіального капітана Сергія Бондаря – «Дільничного з ДВРЗ» (промисловий район Києва – ред.)
У невеличкому театральному кафе Славі (саме так всі називають актора) зготовили каву – «як завжди», він тепло привітався, зокрема з партнеркою по виставі «Замовляю любов» Ларисою Трояновською та «своєю донькою» у нещодавній постановці «Хазяїн» – Марією Деменко. Ця прем'єрна вистава за класикою Івана Карпенка-Карого від запрошеного режисера Івана Уривського має шалений попит: квитки на найближчі п'ять (!) показів уже продані.
Вже кілька років як заслужений артист України В'ячеслав Довженко із не дуже частими протягом останніх двох років зйомками у кіно та серіалах поєднує викладацьку роботу (три курси) та основну зайнятість у театрі, де грає головні ролі у п'яти виставах.
Відразу після повномасштабного нападу російських військ на Україну контактував зі знайомими захисниками, щоб долучитися до лав оборонців, і дослухався поради «не сунутися», а довіритися професіоналам. І тепер не вважає собі підготовленим, але якщо покличуть, від мобілізації відмовлятися не збирається.
КІНОВЕРСІЯ: У ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ПЕТРА ФРАНКА У ЧЕРВНІ 1941 РОКУ У ЛЬВОВІ ЗГАДУВАЛИ «ПЛАСТ» І СИМОНА ПЕТЛЮРУ
Зйомки фільму «Інший Франко», що відбувалися у Львові та Києві, завершилися ще у 2020 році. Прем'єра тоді осенью не відбулася через епідемію коронавірусу. Проєкт виграв конкурс створення фільмів патріотичного спрямування Міністерства культури України ще у 2018 році під робочою назвою «Третій син Каменяра». За цей час фільм разово ще до повномасштабного періоду російсько-української війни представили у Хмельницькому на кінофестивалі, а вдруге його показали у Дрогобичі на Львівщині у 106-ті роковини смерті Івана Франка. Всеукраїнський прокат нарешті стартує 8 лютого.
В'ячеслав Довженко доєднався до зйомок, коли вже було запущено процес, писалися сценарні драфти. Іншого актора затверджували на роль після проведення кастингу, але в якийсь момент він не задовольнив вимогам щодо втілення ролі.
«До мене зателефонували, запропонували зустріч, – розповідає В’ячеслав. – Я приїхав у Ganza Film, спілкувалися з продюсерами та режиссером. Я завжди прискіпливо ставлюся до пропозицій ролей. Після прочитання матеріалу приношу пункти, з якими не згоден або які для мене не зовсім зрозумілі – щоб мені пояснили. Деякі питання у мене були. А після зустрічі одноголосно команда вирішила, що Петром Франком буду я».
«Івана Яковича всі знають, бо, по-перше, це шкільна програма. Але частина людей на цього українського діяча все ще дивиться через призму радянських часів. Петро Франко залишається ще маловідомим. Перед початком роботи над роллю я мало що знав про родину Івана Франка. Про молодшого сина є небагато документальних фільмів, статті. Дружина Петра Франка Ольга була не просто домогосподаркою, а так само – визначною особистістю. Її першу книжку про українську кухню європейського рівня знали у королівській родині у Великій Британії. Та й існувати поряд із таким чоловіком, як Петро Франко, це теж нелегка праця, бо він був дуже непосидючий за натурою», – розповідає актор.
І додає: «Я у сім'ї теж наймолодший. Коли ти наймолодший – у тебе прагнення більші. Це як у системі флористики: коли квіточка найменша – вона пробивається. Мабуть, найбільше у неї бажання дістатися до сонця».
«Пласт», авіація, військові наукові та викладацькі досягнення в житті Петра Франка для виконавця у фільмі були зрозумілими. «Найбільшою загадкою для мене був період радянської західної України, з 1939 року, коли СРСР із фашистською Німеччиною, по суті, поділили Європу, – каже В'ячеслав. – Після того, як радянські війська окупували Львів, Петро Франко став депутатом Верховної ради УРСР. І він зачитував на позачерговій сесії ухвалене у Львівському оперному театрі рішення про включення Західної України до складу УРСР. Оскільки він мав неабиякий авторитет, радянська влада з ним домовилася.
Треба згадати, що Петро Франко був у Харкові у 1933 році розщеплював молоко (працював в Інституті прикладної хімії над проблемами збереження та переробки молока та молокопродуктів – ред.) і допомагав людям не померти з голоду. Йому неодноразово пропонували прийняти громадянство, але він відмовлявся. У 1936 році як польський підданий був змушений протягом доби залишити радянську Україну, надавши розписку про нерозголошення відомостей про те, що він бачив. Приїхав на безпечну тоді територію і надрукував здоровенну статтю про те, що робить радянська влада з мирним населенням».
На думку Довженка, Петро Франко робив усвідомлений компроміс, розуміючи, що йому пригадають непослух. В'ячеслав Довженко вважає, що на Західній Україні вдалося уникнути після приходу радянської влади такого кровавого терору, як це було раніше в центральній, південній і східній частинах, зокрема і завдячуючи вчинкам і мудрим діям Петра Франка, які, на перший погляд, видаються дуже прямолінійними.
Щойно нацистська Німеччина із союзника Радянського Союзу в Другій світовій війні перетворилася на ворога, із Москви надійшла вказівка евакуювати Петра Франка зі Львова, щоб не дати можливості йому компрометувати радянську владу можливою співпрацею з німцями. 28 червня його разом із мовознавцем Кирилом Студинським під вартою посадили на потяг до Києва. І на цьому сліди обох губляться. Існує кілька версій загибелі Петра Франка.
Народився молодший син Франків, четверта дитина – у батькових Нагуєвичах, під Дрогобичем 28 червня 1890 року. В'ячеслав Довженко був у селі на Львівщині, звідки родом Іван Франко, на відкритті першого пам'ятника Петру Франку в 2020 році. Тоді правнук Каменяра, поспілкувавшись із актором, сказавши, що десь таким і уявляв свого родича – співзасновника «Пласту» та авіатора.
Кінострічка «Інший Франко» розповідає саме про день народження у червні 1941 року головного героя. У дім Франків у Львові (тепер це музей на вулиці Івана Франка неподалік Стрийського парку) завітав несподіваний гість – вигаданий друг-льотчик Петра Франка Андрій Грищук. Разом вони завойовували кохання однієї жінки, рятувалися з палаючого літака, вибиралися з полону, у радянському Харкові не дали загинути від голоду дітям. У кінострічці показано калейдоскоп спогадів цих персонажів, яких зіграли В'ячеслав Довженко та Ахтем Сеітаблаєв.
Для фільму було збудовано репліку літака Першої світової війни моделі «Альбатрос». Його позначили бортовим номером LVGC-15960 – з ним літав Петро Франко. Цей реквізит, а також пневматичний пістолет «Маузер» з оригінальною кобурою початку XX століття, з написом «Петру Франку від Симона Петлюрі», після фільмування творці виставили на аукціон. Всього – 12 лотів. Зібрані кошти скерували на підтримку всеукраїнського учнівського конкурсу «Стежками Каменяра» та наповнення преміального фонду Міжнародної премії імені Івана Франка.
«Ми спробували показати не досягнення Петра Франка, а один день життя батька, чоловіка, друга. Всі згадки звели в один день, в якому є спогади про всі найважливіші рішення: рятувати себе чи близьких, – каже В’ячеслав Довженко. – Якщо, проживши амплітуду різних емоцій, у глядача виникне бажання більше дізнатися про історичного видатного персонажа Петра Франка, значить фільм вдався».
ХУДОЖНІЙ ФІЛЬМ «БУЧА» ПОКАЖЕ ПРАВДИВІ ІСТОРІЇ ВИЗВОЛЕННЯ ЛЮДЕЙ З ОКУПАЦІЇ
На нинішній рік заплановано прем’єру художньої драми «Буча», сюжет якої заснований на реальних подіях, що відбулися у цьому містечку поблизу Києва, а також Ворзелі та Гостомелі під час тимчасової російської окупації у лютому-березні 2022 року. Головні ролі у фільмі зіграли польський актор Цезарій Лукашевич та В’ячеслав Довженко.
Ще у квітні 2022-го було прийнято рішення про запуск цього проєкту і презентували тізер. Знімали 28 днів у Київській області в березні та квітні 2023-го. А восени минулого року робочі матеріали художнього фільму «Буча» сценариста та продюсера Олександра Щура та режисера Станіслава Тіунова презентували на спеціальній події з протидії російській пропаганді в Нью-Йорку. Також отримали підтримку на European Film Market Берлінського міжнародного кінофестивалю, кінофестивалі La Biennale di Venezia та Toronto International Film Festival.
«Приємно, коли на роль розглядають тільки тебе, але з «Бучею» дуже непроста історія. До неї треба було підходити з холодним розумом. Тож у нас з командою були дуже довгі розмови. Треба було придумати певну формулу, з якою розпочинати зйомки», – ділиться з Укрінформом В’ячеслав Довженко, який зіграв жорстокого феесбешника.
Актор додає: «Грати просто нєгодяя нєгодяєвича – апріорі це не цікаво для будь-якого думаючого актора. А в цій темі це було б неправильно. Я прийшов зі своїми пропозиціями після прочитання драфту «Бучі» і мене почули. Певні сцени були переписані.
Моє найголовніше завдання у цьому фільмі було – показати, що сама ідеологія фашизму-рашизму абсолютно руйнівна. Вона перетворює таку істоту, як людина, на абсолютну бездушну тварину без краплі добра. Я відштовхувався від виставленого у телеграм-каналі перехоплення ГУР – телефонної розмови окупанта з дружиною. Він вихвалявся тим, що вбили українську бабусю. А вона, послухавши, відповіла: не вертайся додому. На моє глибоке переконання, росіяни отримають саме такий результат: все «звєрьйо», яке повернеться, їхні z-герої влаштують криваве життя своїм же родичам і всім, хто підтримує війну Росії в Україні».
В’ячеслав Довженко підкреслює, що фільм «Буча» адресований, у першу чергу, іноземним глядачам. «А європейці все ще грають у толерантність, – каже актор. – Ще думають: хто винний? Живуть з певними ілюзіями».
У фільмі розповідають про документальні епізоди визволення людей з окупації. Команді Бучі допомагали Міноборони України, Генштаб ЗСУ, ГУР МО України, Державна прикордонна служба України, Національна поліція України, Київські міська рада та обласна військова адміністрація. Під час роботи над сценарієм команда зустрічалася з усіма героями чи родичами загиблих. Запитували – чи не проти вони розповісти свої історії і чи потрібний такий фільм. Люди, які пережили жахи тимчасової окупації на Київщині, хочуть, щоб про це дізналися в усьому світі.
Валентина Самченко, Київ
Фото Павла Багмута
