«Уроки толерантності»: Сімейна історія, яка ламає стереотипи
Сюжет фільму одночасно ясний і несподіваний – у звичайний рутинний та одноманітний побут провінційної родини Найдюків потрапляє незвичайний для них гість – гей на ім'я Василь. І от тут у них в оселі починає вирувати! У сім’ї все відразу стає страшенно заплутаним і лячним: Як себе з ним поводити? Як на нього реагувати? А що скаже наш кум-гомофоб і пацани в гаражах? Адже в їхній стереотипній уяві він ледь не марсіанин, від якого йде постійна небезпека. І тільки глава родини – якою в цьому конкретному «осередку суспільства» є дружина – зразкова невтомна вчителька Надя радісно приймає в свої материнські обійми тимчасового «домочадця». Бо саме вона «втягнула» рідних у державну програму з євроінтеграції «Уроки толерантності», щоб впоратися з фінансовими труднощами (бо за участь обіцяно певні компенсації, зокрема, знижку на комунальні послуги).
Надя, ледь не до розлучення пересварившись з чоловіком, який постійно «в пошуках роботи», та двома дорослими дітьми-«дармоїдами», таки умовила їх на участь в експерименті, і вони прийняли на певний період часу ЛГБТ-активіста в своїй невеличкій квартирці. Тепер родина змушена боротися з власною прихованою чи явною гомофобією, неприйняттям інакшості та поступово… налагоджувати клімат у родині та відносини одне з одним.
ГЛЯДАЧІ ТОЧНО ВПІЗНАЮТЬ ТУТ СЕБЕ І ЩОСЬ ДЛЯ СЕБЕ ВІЗЬМУТЬ, ЗАДУМАЮТЬСЯ, А МОЖЕ ТЕЖ ЗМІНЯТЬ СВОЄ ЖИТТЯ
«Уроки толерантності» – це ігровий повнометражний фільм режисера Аркадія Непиталюка на основі п’єси Ігоря Білиця «Гей-парад». Стрічку створено за підтримки Держкіно. Виробництвом займалася кінокомпанія «Solar Media Entertainment». Авторами сценарію є Аркадій Непиталюк, Людмила Тимошенко, Олексій Гладушевський. Продюсер фільму Сергій Лавренюк.
«Я сприймаю цей фільм, як дуже правдиву відверту сімейну історію. Це не про ЛГБТ фільм! Просто тут є один персонаж, який провокує людей на зміни, на розвиток, на оновлення почуттів, відчуттів, уваги одне до одного. От в цьому штука», – розповів в ексклюзивному коментарі після прем’єри режисер кінострічки Аркадій Непиталюк.
І справді, після перегляду стає цілком зрозуміло, що ця історія фактично про укріплення сімейних цінностей, а не навпаки, як це закидали режисеру на початку роботи. Він поділився, що йому навіть писали в особисті повідомлення: «Як так? Ви напевно зняли антиукраїнське кіно? Ви, мовляв, проти традиційних сімейних цінностей?» На що він відповідав: «По-перше, я і слово «антиукраїнське» – й поряд не можуть бути! Ви прийдіть і подивіться. Ми навпаки тільки стверджуємо сімейні цінності. В цьому фільмі скріпляється, «зшивається» разом родина, яка перед цим могла розпастися. І я вважаю, що для кожного українця і українки, і молодого віку (як син і донька головних героїв), так і для віку 40+ (як Надя і Зеник), дуже потрібна ця історія. Вони точно впізнають тут себе і багато що для себе візьмуть, задумаються над чимось, а може теж змінять власне життя».
МИ ДОБРЯЧЕ РЕПЕТИРУВАЛИ, ЩОБ ШВИДКО ЗНЯТИ – І ВСЕ ЗНЯЛИ ЗА 9 ДНІВ
Весь знімальний процес проходив у невеличкій квартирі біля столичного метро «Дарниця». Підготовка і репетиції в офісі продакшн-студії тривали півтора місяця. Творці фільму спеціально обрали таку методу зйомки, як одна сцена – один кадр, тому встигли зняти досить швидко.
«Але до цього ми добряче репетирували – і все зняли за 9 днів! Планували, що на це піде 10, але один знімальний день (10 жовтня 2022 року) пропустили через масований ракетний обстріл Києва. Я зранку вийшов на роботу, а наді мною летить крилата ракета. Довелося скасувати зміну. Але ми були щасливі, що живі і що можемо працювати», – згадує режисер.
Фільм небагатолюдний – всього 7 персонажів, долі і ролі яких неймовірно правдиво, колоритно і відверто зіграли: вайлувато-лінькуватий, але в душі пристрасний романтик – тато Зеник (Олександр Ярема), виморена життям, але активна і оптимістична мама Надя (Олена Узлюк), вразлива і ніжна «артистка прогорелого театра» – донька Діана (Кароліна Мруга), справжній «пацан» – син Денис (Олександр Піскунов), навіжений кум-гомофоб (Борис Георгієвський), гостроока сусідка (Ніна Набока) та власне сантехнік із ЖЕКу, фотограф-любитель, мужній та інтелігентний ЛГБТ-активіст, побачивши якого вперше господар дому ошелешено запитав: «А гомосексуал де?», настільки були зламані його стереотипи (Акмал Гурєзов).
Цікавлюся у режисера, чи відразу він для себе бачив саме цих акторів на цих ролях?
Пан Непиталюк відповідає: – Ми відразу розуміли, що Олена Узлюк і Олександр Ярема – це будуть наші Надя і Зеник, а під них вже підбирали «дітей». Теж відразу затвердили Бориса Георгієвського і Ніну Набоку. Олександр Піскунов вже знімався в мене у фільмі «11 дітей з Моршина» та в серіалі «І будуть люди». А Кароліну Мругу ми просто відкрили для кіно! Вона була тоді випускницею бакалаврату, до речі, у майстерні Дмитра Богомазова (головний режисер Національного театру Франка, – ред.), ми зацікавилися нею, а потім запитали думку щодо її участі в нашому фільмі в самого Дмитра і він сказав: «Беріть, не пожалкуєте!».
НАЙВАЖЛИВІША ТЕМА ФІЛЬМУ – ЛЮДИНІ ПОТРІБНО БУТИ ПОЧУТІЙ, ОСОБЛИВО, В НАЙБЛИЖЧОМУ КОЛІ, ЯКИМ Є РОДИНА
Примітно, що за останній місяць я вже вдруге почула, як цю молоду актрису назвали відкриттям. Перший раз – після січневої прем’єри вистави «Тартюф» у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, де вона зіграла роль Мар’яни – доньки головного героя. І що ще цікаво, роль її батька Оргона у тій виставі теж грає Олександр Ярема! Тож, як пожартував сам актор після кінопрем’єри, Кароліна вже стала його любимою театрально-кінодонечкою.
«Це моя перша головна роль у кінострічці, тому я можу назвати це моїм дебютом у кіно. У нас була прекрасна творча і технічна група, прекрасний режисер – це люди, якими я захоплювалася, коли навчалася в університеті, і так вийшло, що відразу після закінчення навчання в моєму житті сталося це кіно. Це прекрасний досвід», – розповіла про свої враження від зйомок у фільмі «Уроки толерантності» пані Кароліна.
Її героїня дуже захоплювалася Василем, майже закохалася в нього, а що тут дивного? Адже, як каже актриса, саме поява гея в родині Найдюків допомогла всім героям розкритися, вони всі раптом почали чути один одного, співчувати, розуміти, показувати свою любов.
«Особисто для мене це найважливіша тема фільму – людині потрібно бути почутій, особливо в найближчому колі, яким є родина. Це найбільш цінне для кожного з нас», – впевнена актриса.
НА РОЛЬ ВАСИЛЯ НАМ ПОТРІБЕН БУВ АКТОР З ЧОЛОВІЧИМ СТРИЖНЕМ І ВОДНОЧАС ІНТЕЛІГЕНТНИЙ ТА ВИШУКАНИЙ
Виконавця на роль гея Василя режисер теж затвердив без проб. Він раніше вже працював з Акмалом Гурєзовим у серіалі «І будуть люди» (він там теж Василя грав, але іншого).
«Нам потрібен був актор з чоловічим стрижнем і водночас інтелігентний та вишуканий, тому ми зупинилися на Акмалові, бо він, як на мене, ідеальний для цієї ролі», – впевнений Непиталюк.
А от як самому акторові працювалося над роллю, ми теж розпитали, і він зізнався, що було непросто.
«Ми шукали цього персонажа, довго працювали над ним. У процесі репетицій ніби все було легко, а от у перший знімальний день мені стало лячно, тому що я не знав, який він. Поставив запитання Аркадію (режисеру), як його робити? (Адже у п’єсі закладені певні стереотипи – як ми бачимо цих людей, але точно не прописано, який він – наприклад, манірний чи не манірний). На що Аркадій сказав дуже гарну річ: «Шукай його в собі, не треба створювати якогось характерного чи стереотипного персонажа. Шукай його в собі, у своїх вчинках». Якось так він і народився для мене», – розповів Гурєзов.
А мені, як глядачу, попри те, що за професією Василь Заєць заявлений як сантехнік, здалося, що він радше психолог, так точно і тонко він знаходив підхід до кожного з Найдюків.
«Так, це людина, яка вміє вислухати, а це – найголовніше в житті кожного. Дуже рідко, мені здається, людина може щиро спитати іншу: Як ти? Як у тебе справи? Що ти відчуваєш? І реально вислухає тебе… А він це робить – слухає кожного члена родини», – погодився зі мною виконавець ролі.
Актор розповів, що в період репетицій члени команди збиралися у продюсера в офісі, щось пробували, шукали, чули один одного. «Все було дуже тепло, справжня родина в одній маленькій квартирі, і в цей же час за вікном гуділи сирени, летіли ракети… В такі моменти ще більше хочеться працювати. Це була цікава подорож», – розповів пан Акмал.
КОЛИ ГЛЯДАЧІ В ЗАЛІ ЗАТИХАЛИ, ТРИМАЛИ МЕРТВУ МОВЧАНКУ, ЦЕ ДЛЯ МЕНЕ НАВІТЬ БУЛО ВАЖЛИВІШЕ, НІЖ СМІХ – ДРАМАТУРГ
Як слушно зауважив креативний продюсер стрічки Олексій Гладушевський, дуже класно, що сучасне українське кіно (і повні, і короткі метри) почали звертати увагу на сучасну українську драматургію. Як ми вже зазначили, сценарій до фільму написаний за п’єсою драматурга Ігоря Білиця. Ще до повномасштабного вторгнення за нею була поставлена вистава «Гей-парад» у Дикому театрі в режисурі Олексія Доричевського. І ось тепер, під час Великої війни, ця п’єса втілилася в повнометражному фільмі.
Тож, про враження драматурга я почула з перших вуст: – А як ви гадаєте, як бути драматургом і бачити свою п’єсу на великому екрані України? Звісно, я щасливий. Щасливий, що люди в залі сміялися, щасливий, що вони інколи затихали, тримали мертву мовчанку, і це для мене навіть було важливіше, ніж сміх.. Аркадій зробив свій великий режисерський внесок і сценарно адаптував мою п’єсу саме до екрана, тому що театральна сцена – працює трошки за іншими законами, – поділився власними думками після прем’єри Ігор Білиць.
Він додав, що насправді мало знає про ЛГБТ-спільноту і насамперед писав про упередженість, неконтактність у сім’ї. Про родину, про відносини в ній, а тригером тих змін, що в ній відбулися, міг бути гей, темношкірий, ром чи представник будь-якої іншої спільноти. Тобто, за його словами, тут йде мова про агресію не конкретно до ЛГБТ, а про агресію, яка живе в нас всередині, і саме в цьому він хотів розібратися. Адже ці всі моменти – наслідки радянської освіти, яка ще й досі впливає на виховання, нелюбов людей один до одного. А тема ЛГБТ – це актуально, вона тут і зачепилася.
Конкретних прототипів у членів родини Найдюків немає, це роздуми про людей, яких драматург зустрічав на різних етапах свого життя і спробував максимально по-комедійному «викрутити» їх.
«Можна сказати, що це документальні люди, їх можна побачити в житті, походіть вулицями і ви зустрінете їх у будь-якому спальному районі будь-якого міста України», – сказав пан Ігор.
А от щодо акторів, які зіграли ролі з його твору, відповідь була лаконічна: «Своїх героїв я кращих вже не можу й придумати! Вони дуже круті і класні. Я їм вірю».
НА ОСНОВІ ПЕРСОНАЖІВ СІМ’Ї НАЙДЮКІВ ВЖЕ ЗАДУМАЛИ ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ СЕРІАЛ. ЗАРАЗ ПРАЦЮЄМО НАД НИМ
Відповідно до назви, фільм поділений на 10 «уроків», кожен має свою назву – основний меседж, закладений в цій частинці фільму. Один з них, наприклад, називається «Засунь в ср*ку свою агресію!». З пісні слів не викинеш, як і не викинеш матюків з побутових сварок українців. Вони є в нашому житті, вони є і у фільмі. Пам’ятаю, як у минулому інтерв’ю з режисером Непиталюком я все випитувала, чи не забагато нецензурної лексики в його стрічках, якою він «оживляє» мову героїв («Кров’янка», «Припутні»). От і у випадку зі смачною мовою героїв «Уроків толерантності» я захвилювалася, що у разі телевізійного прокату доведеться дуже багато «запікувати».
Режисер посміхається: – У фільмі нецензурна лексика справді є, і в п’єсі, здається, її навіть ще більше було. Це життя. На рахунок телевізійного показу фільму я не знаю – це продюсерські штуки. Але ми на основі персонажів сім’ї Найдюків вже задумали телевізійний серіал. Зараз працюємо над ним.
Насправді іспит на засвоєння всіх «уроків» толерантності у героїв стрічки ще тільки попереду, фінал фільму відкритий, і глядач може лише здогадуватися, як складеться доля кожного з них після такого сміливого експерименту. Але «Уроки толерантності» мають амбіцію і потужний потенціал достукатися до нашого складного внутрішнього світу, розтопити кригу неконтактності, розколоти камінь упередженості у тих, хто досі тримає його за пазухою, та навчити слухати і чути, розуміти і любити. Ми живемо в складні часи і за будь-яких умов маємо залишатися людьми – у спільному взаєморозумінні наша велика сила.
Любов Базів. Київ
Фото надані знімальною групою фільму
