Бібліотечна та музейна справа на службі окупаційного режиму: насадження російської культури на ТОТ

Після псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України у вересні 2022 року Росія розгорнула активну політику вписування всіх сфер життя ТОТ у російську вертикаль управління. Так, згідно з російським законодавством, відразу після окупації в так званих "нових регіонах" почав діяти "перехідний період", який триватиме до 1 січня 2026 року. За цей час "нові території мають повністю інтегруватися у всі сфери життя держави", в тому числі культурне. 

Як стверджує міністерка культури РФ Ольга Любімова, з "новими регіонами" працюють у ручному режимі — діє "індивідуальний підхід" до кожного з них.

Згідно з її заявою, станом на жовтень 2023 року на окупованих територіях (крім Криму) функціонують "більше тисячі бібліотек, майже тисяча будинків культури, майже 160 дитячих шкіл мистецтв і 77 музеїв". Всі вони отримують від федеральних закладів культури "шефську допомогу": майно, обладнання, кадрову підтримку (туди завозять російських фахівців), професійне "навчання" у Росії (методичну підготовку фахівців за російськими стандартами). Наприклад, у серпні 2023 року 200 працівників з окупованих територій приїхали на "І Всеросійський освітній семінар для фахівців закладів культури нових субʼєктів Російської Федерації" в Тулу. Як заявила Ольга Любімова, станом на кінець листопада 2023 року всі музеї, що діють на ТОТ, отримали своїх "шефів" з-поміж федеральних музеїв РФ. 

Звітують окупанти і про створення "модельних бібліотек". Ідеться про реновацію приміщень, проведення інтернету, закупівлю обладнання (наприклад ноутбуків) та "оновлення" книжкового фонду – завезення російської літератури замість знищеної "екстремістської" української. Протягом 2024 року окупанти планують "модернізувати" 12 бібліотек – по 3 в кожній окупованій області. 

Полювання на українську літературу розпочалося з самого старту повномасштабної фази війни. Ще у березні 2022 року Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомляло, що російські підрозділи "воєнної поліції" вилучають і знищують на місці або вивозять українську історичну й художню літературу з бібліотек в окупованих населених пунктах Луганської, Донецької, Чернігівської й Сумської областей.

Як повідомляв Центр національного спротиву у вересні 2022 року, окупанти вилучили всю українськомовну літературу в Мелітополі. На початку грудня колаборант Ігорь Тєрнавскій, який керує мелітопольською бібліотекою ім. М. Лєрмонтова, відзвітував, що закупив "на більш ніж мільйон рублів книг сучасних [російських] письменників, російську класику та історичну літературу". 

Така сама ситуація склалася й на Луганщині. У кінці січня 2023 року голова Луганської ОВА повідомив, що "міністерство освіти і науки ЛНР" наказало керівникам адміністрацій міст та районів і підвідомчим освітнім організаціям вилучити з фондів шкільних бібліотек книги за списком із 365 позицій. В області також фіксували спалення українських книг у котельнях. За даними Центру національного спротиву, протягом 2023 року росіяни завезли на ТОТ близько 2,5 млн російських книг. 

Досліджуючи висвітлення теми культури в окупаційних телеграм-каналах, ми побачили, як Росія використовує "очищені" культурні простори, зокрема музеї й бібліотеки. Вони звітують про екскурсії та лекції про історію міста чи регіону і видатних людей, що звідти походять. Утім, така просвіта обмежується здебільшого радянським періодом, культурою і пантеоном героїв – публікації про події часів Російської Імперії трапляються рідше. Музеї відіграють важливу роль у функціонуванні російського "побєдобєсія", адже саме там проводять виставки, спеціальні чи гостьові експозиції з російських музеїв, лекції для шкільних та університетських викладачів про те, як говорити про російську "побєду". 

Здебільшого музейні заходи орієнтовані на школярів і студентів, хоча відбуваються й відкриті заходи для місцевих мешканців "та гостей республік" будь-якого віку. Насаджують радянськість і через, здавалося б, ідеологічно нейтральні теми. Наприклад, для школярів Мелітополя влаштували виставку "Что за конфеты так дивно одеты", яка мала би розповісти учням середніх класів про історію шоколаду. Однак натомість школярам пояснили, як "обгортки цукерок можуть розповісти про різні історичні події" та презентували серію обгорток "Російське військо 1812 року". Також у музеях тимчасово окупованих міст влаштували виставки для ознайомлення з російською культурою і традиціями: школярів Бердянська водили на спеціальну експозицію місцевого краєзнавчого музею "Наш красавец – русский самовар", де обговорювали "традиції російського чаювання".

Бібліотеки слугують простором для утвердження на ТОТ міфу про "вєлікую русскую літєратуру". Так, у Михайлівці (Запорізька область) проводили книжкові виставки до дня народження російського письменника Валентина Пікуля, у Токмаку (Запорізька область) святкували день народження Володимира Маяковського, в одній із бібліотек Луганська відбулася "літературно-музична вітальня", присвячена Михайлу Лєрмонтову, а в селі Веселе Мелітопольського району святкували дні російської мови й Олександра Пушкіна. 

Хоча комунальні бібліотеки важко назвати точкою тяжіння для населення, бібліотекарі ведуть активну роботу з дітьми. Вони намагаються перетворити свої заклади на зручні простори, де діти зможуть провести кілька годин під наглядом дорослих і з користю. Втім, найбільшу "користь" у цій ситуації отримують окупанти, адже такі заходи перетворюються на години ідеологічного виховання.

По-перше, сам простір занурює дітей у контекст "вєлікой русской літєратури" з відповідними підбірками книжок.

По-друге, частина заходів прямо пропагандистські: наприклад, у Вовчанську (Запорізька область) діти разом з бібліотекарями створювали поробки на тему "Подвиг ваш бессмертный" та читали радянську воєнну поезію, у Мелітополі слухали про автора російських мультиків "Простоквашино" і "Чєбурашка", а в Луганську брали участь у конкурсі на найкращу ілюстрацію до книжок російських класиків.

До того ж бібліотеки організовують для дітей різноманітні "ідеологічно нейтральні" заходи – наприклад, "веселі старти", читальні казок, святкування дня матері чи 8 березня. Навіть розповідаючи про іноземних авторів, організатори проводять паралелі з російською літературою: у Мелітополі на виставці, присвяченій британському письменнику Голсуорсі, підкреслювали, як високо автор цінував Тургенєва і Толстого, а в Єнакієвому (Донецька область) під час театралізованого заходу персонажі Мері Поппінс та барон Мюнхгаузен співали дітям частушки російської Баби Яги.

На прикладі музеїв та бібліотек можна яскраво побачити, як швидко з теоретичного і бюрократичного рівнів (указів, законів та актів) російська політика, спрямована на зміну ідентичності мешканців ТОТ, переходить у практичну площину.

Для росіян культурні простори стали додатковою точкою контакту з місцевим населенням. Окупаційна влада намагається ознайомити всі категорії населення ТОТ із російськими цінностями, культурою і традиціями – щоб кожен мешканець окупованих регіонів дізнався, як правильно любити "нову батьківщину".

Автори:

Анастасія Романюк, спеціалістка з моніторингу соціальних мереж

Громадянська мережа ОПОРА

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства