Фільм «Я і Фелікс» – добра історія про недобрі 90-ті та про сьогодення
Кінострічка «Я і Фелікс», створена за підтримки Держкіно, йшла до широкого глядача довго – його українська прем’єра відбулася ще в 2022 році на Київському тижні критики. За цей час він вже здобув кілька спеціальних нагород на світових кінофестивалях і нарешті дійшов до української аудиторії, для якої, за словами режисерки, насамперед і був створений.
Я РЕЖИСЕРКА, ЯКА НЕ ВМІЄ ЗНІМАТИ ЖОРСТКІ ФІЛЬМИ, ХОЧА ВАЖЛИВО БУЛО НЕ ПРИХОВАТИ ТРАВМУ ЦІЄЇ РОДИНИ – ЦІЛИК
Цей фільм знято за мотивами роману «Хто ти такий?», який написав військовий ЗСУ Артем Чех, чоловік Ірини Цілик – відомий український письменник, номінант на Національну премію імені Тараса Шевченка (саме за цей роман).
Роль головного героя – Тимофія – у дитячі роки зіграв їхній син Андрій. Тож, створення фільму є практично сімейною історією, адже і книга має автобіографічну основу, і пані Ірина, як дружина автора, знала особисто більшість прототипів.
Однак, кіно вийшло набагато добрішим і світлішим, ніж книга. Про це говорять глядачі, знайомі з романом, а також підтверджують і самі творці кінострічки.
«Ми з Чехом, як автори, дуже різні. Ми по-різному бачимо світ. Я – режисерка, яка, мабуть, не вміє знімати дуже жорстке кіно, хоча важливо було не приховати травму, яка відчувається в цій родині. Пішла трохи іншим шляхом – хотілося дати більше натяків, ніж конкретики, про те, як саме часом брудно виглядає щоденна сімейна рутина. Чех мені дав на це добро – сказав: «Роби, що хочеш». Ми, зрештою, разом писали сценарій, він був на майданчику, але я почувалася вільною зняти якийсь інший фільм за мотивами цього матеріалу. Звісно, фільм інший, ніж книжка», – поділилася перед допрем’єрним показом у Києві режисерка та співсценаристка кінокартини Ірина Цілик.
Зазначимо, що Артем Чех виступив відразу в трьох іпостасях: автор роману, співавтор сценарію і скрипт-супервайзер (людина, яка стежить за тим, щоб процес фільмування стрічки відповідав сценарію).
ФІЛЬМ ПРО ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД ДОРОСЛІШАННЯ В 90-ТІ, АЛЕ ГЕРОЙ БАЧИТЬ СВІТ КРІЗЬ ОПТИКУ ЮНОСТІ
Книга і фільм змальовують досить травматичний досвід дитинства та дорослішання в часи пострадянської реальності 1990-х. Коли в темних провулках з тебе могли зняти не те що хутряну шапку, але й кросівки, на які батьки відкладали останні копійки. Мама збивається з ніг, намагаючись хоч щось заробити, бодай на нормальну їжу, тато гайнув на заробітки і з’являється вряди годи з заробленим, яке відразу ж витрачає, ще й залізши в борги. Бабуся з ранку до ночі працює на хлібокомбінаті і якось несподівано зустрічає своє велике кохання – дивакуватого алкоголіка, колишнього контррозвідника Фелікса. Вона й приводить нового домочадця в і без того сутужний побут своєї родини. Але юність є юність – головний герой Тимофій бачить життя крізь її незатьмарену оптику: вірить у добро, дружить, набиває власні гулі, закохується, вчиться розбиратися в людях.
Дія картини відбувається в неназваному провінційному містечку. Хоча режисерка каже, що хотіла б зняти локації у Черкасах (там відбуваються події за книгою) або поїхати разом з групою в провінційні маленькі містечка, які досі зберігають атмосферу нашого минулого… Втім, через обмежені можливості, довелося знімали майже все в столиці, на околицях. Переважно в районі ДВРЗ та на автостанції «Дачна» на початку Житомирської траси. Також було два знімальні дні в Житомирі, і містяни можливо впізнають свої краєвиди.
ЦЕ НЕ САМИЙ ХОРОШИЙ І ПРАВИЛЬНИЙ ПЕРСОНАЖ У МОЇЙ КІНОКАР’ЄРІ, АЛЕ Я ЙОГО ЛЮБЛЮ – АКТОР ІСАЄНКО
За словами Цілик, «Я і Фелікс» – фільм багатьох дебютантів, і вона одна з них.
«Коли ти щось робиш вперше, дуже важливо, щоб тебе страхували ті, хто робили це багато разів. У нашій команді є чимало професіоналів і всі разом ми складали цей пазл. Я позиціоную цей фільм як глядацьке кіно. Передусім я його створювала саме для української аудиторії», – каже режисерка.
Відомий український актор Андрій Ісаєнко («Щедрик», «Кіборги», «Я працюю на цвинтарі») грає батька хлопчика. «Це типовий не дуже гарний татко 90-х років, якому було простіше втекти на заробітки, зваливши всі проблеми на дружину, ніж бути поруч з родиною і допомагати долати скруту. Безтурботний, інфантильний, не самий правильний персонаж у моїй кінокар’єрі, але я його люблю», – розповів актор про свого героя.
Ісаєнко говорить, що йому було дуже цікаво попрацювати з Іриною Цілик і з Юрієм Іздриком, бо він фанат цього поета. Також він «професійно» задоволений роботою з «синами», бо юні актори, які грали головного героя у дитинстві та юнацтві – відмінно впоралися. Особливо він відзначив Влада Балюка в ролі Тимофія-підлітка. «З нього будуть люди. Можна сказати точно, він – актор», – сказав Андрій Ісаєнко про свого молодшого колегу по знімальному майданчику.
У ВЕЛИЧЕЗНОМУ КАСТИНГУ ТВОРЦІ ЗУПИНИЛИСЯ НА ВЛАДОВІ БАЛЮКУ
Саме на роль Тимофія-підлітка був величезний кастинг і неймовірна кількість запитів. Команда передивилася сотні відео хлопців, які себе представляли. Ірина обрала Влада Балюка і Артем її в цьому підтримав. Юний актор до цього вже заявив про себе на українській театральній сцені в благодійному театральному артпроєкті «Оскар і Рожева Пані», де грав разом із зіркою – Ірмою Вітовською.
Рішення авторам далося досить просто. «Цей на мене трохи схожий. А коли був меншим, ще більше був більш схожим. Я подивився на нього і сказав: так, це я маленький, мені дуже шкода тебе, ти виріс у дуже складних умовах 90-х років», – сміється Артем Чех, розповідаючи про затвердження на роль себе малого власного сина Андрія.
Після прем’єрного показу в Києві юний актор зізнався, що коли він знімався, йому було всього 10 років і тоді він ще не сильно задумувався, що грає свого тата, просто грав роль хлопчика Тимофія.
«Зараз мені 14. І мені стає цікавіше сприймати фільм – дивитися на тата у моєму віці і на той час, коли він був маленьким. Схоже було?» – запитав він у Артема Чеха. «Схоже», – з посмішкою відповів батько.
ЗА РОЛЬ ФЕЛІКСА ІЗДРИК ОТРИМАВ КІНОПРЕМІЮ «ЗОЛОТА ДЗИҐА» ЗА НАЙКРАЩУ ЧОЛОВІЧУ РОЛЬ ДРУГОГО ПЛАНУ
Проте, як виявилося, спочатку Цілик не збиралася знімати у фільмі ані свого сина, ані знакового українського поета Юрія Іздрика. Але так сталося, що на момент, коли потрібно було презентувати відео з ідеєю для пітчингу Держкіно, у режисерки ще не було затверджених акторів. Тому вона вирішила зняти тих, хто був поряд: дитину та Юрія Іздрика, з яким вони давні знайомі.
До цього харизматичний поет знімався тільки епізодично – у музичних кліпах і, навіть, в якомусь фільмі, який, за його словами, так до кінця і не довели. «Це були якісь епізодичні потрапляння в суміжні види мистецтва. Я всюди дилетант, у всіх сферах, умовно кажучи», – зізнався він нам у коментарі. Проте в кіно йому зніматися подобається, і пропозиція від Цілик стала важливою для нього. Та й впорався він на високому як для «дилетанта» рівні, за цю роль Іздрик навіть кінопремію «Золота дзиґа» отримав («Найкраща чоловіча роль другого плану»).
Його персонаж – колишній воїн-афганець Фелікс, який так і не зміг прилаштуватися до мирного життя після випробовування чужою війною. Він глушить біль душі алкоголем, не може стримувати нападів некерованої агресії, закохано і вправно «грається» своїм автоматом «Ксюха» та безкінечно страждає. Його не рятує навіть віддана любов Лідусі, жінки, яку він зустрів і покохав уже в немолодому віці. І донька якої, так і не змогла прийняти нового «тата», хоча й вимушена була ділити з ним тісну квартирку в провінційному містечку 90-х років.
Водночас цей персонаж харизматичний і глибокий – в рідкісні моменти тверезого прозріння відкриваються його світлі сторони: захоплення шахами, обізнаність у музиці. Він розповідав малому «онуку», який зростає поруч, цікаві життєві історії з власного минулого. І це безумовно залишає глибокий слід у долі хлопця, який згодом теж обрав собі шлях військового.
ТАКІ ФІЛЬМИ БУДУТЬ ВІДГУКУВАТИСЯ НАМ ЩЕ ДУЖЕ ДОВГО, ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ ТЕЖ – АКТОР ГЛАДКИЙ
Актор театру і кіно Володимир Гладкий («АТОбайки», «Дільничий з ДВРЗ», «Крашанка») грає Тимофія в дорослому віці, коли він вже сам повоювавши, повертається в рідну домівку.
«Мій герой повертається з АТО. Я його робив трішки надламаним, мене спеціально «зістарювали» для цієї ролі – він повертається додому, туди, де вони кілька років жили з Феліксом. Цей чоловік, хоч і не був його рідним дідусем, але дуже вплинув на нашого героя», – розповів актор. Він упевнений, що кіно попри довгий шлях до широкого глядача не втратило актуальності й буде сильно відгукуватися в кожному, оскільки війна триває.
«Тимофій повертається з війни, а його квартирант безтурботно грає на комп’ютері – ця сцена якраз і символізує прірву між життям військовим і життям цивільним. Війна – це страшна річ. Вона у нас іде з 2014 року, тоді гинули хлопці і зараз гинуть. Такі фільми будуть відгукуватися нам ще дуже довго, після її закінчення теж», – сказав Володимир Гладкий у коментарі.
У МЕНЕ Є ПЕВНИЙ ДОСВІД – Я ДРУЖИНА ЛЮДИНИ, ЯКА ДВІЧІ ПОВЕРТАЛАСЯ З ВІЙНИ – ЦІЛИК
Як суспільство має бути готовим прийняти ветеранів війни? У фільмі ми бачимо колишнього воїна-афганця та ветерана АТО, а зараз, коли стрічка вийшла на широкі екрани, нашою реальністю стало повернення воїнів вже повномасштабної війни… Це вони мають прилаштовуватися до суспільства, чи все ж суспільство – до них?
«Це дуже важливе питання у фільмі, хоча загалом я намагалася про різні речі говорити. Тема повернення ветеранів і тема того, як ми тут маємо допомагати їм, – це окрема велика розмова. На жаль, у мене немає однозначних відповідей на ці питання. Ми всі в процесі, ми вчимося. Хотілося б, щоб швидкості були іншими, бо, на жаль, ми забагато втратили», – говорить Ірина Цілик.
Хоча є багато різних видів підтримки, реабілітації для ветеранів та, на думку режисерки, їх недостатньо, як і недостатньо розмов на цю тему. Часто це все залишається в зоні невидимого, не проговореного.
«У мене є певний досвід – я дружина людини, яка двічі поверталася з війни. І це було непросто. У всіх нас попереду багато терпіння, роботи, діалогів. Фільми, книжки на таку тему – це один зі способів принаймні піднімати на поверхню ці питання», – впевнена режисерка.
МИТЦІ НЕ МОВЧАТЬ І ШУКАЮТЬ СПОСОБИ, ЩОБ НЕ БУЛО БІЛИХ ПЛЯМ, ФІКСУЮТЬ РЕАЛЬНІСТЬ ТУТ І ТЕПЕР – ЦІЛИК
Історія, показана у фільмі – це рефлексія на події, які відбувалися понад 25 років тому. Його творці і ми разом з ними можемо відсторонено і навіть з тихою посмішкою подивитися на той час, в якому теж було багато болісного і страшного. Зараз ми живемо у часи Великої війни. Коли і як може бути відрефлексована страшна історія, яку ми проживаємо зараз?
«Я думаю, що всі ми – люди, які здатні рефлексувати і висловлюватися в різних формах, всі ці 10 років шукаємо способи, як говорити про те, що з нами відбувається, відбулося і відбуватиметься далі», – каже пані Цілик.
За її словами, головне, що митці не мовчать і шукають способи заповнювати ці лакуни, щоб не було білих плям, фіксують реальність тут і тепер. І потім, коли війна закінчиться, будуть іншого виду рефлексії, нам буде потрібна дистанція, щоб відсторонитися і побачити це іншими очима.
«Ми цю війну будемо вихаркувати багато років, але хотілося б не ставати заручниками тільки цієї теми. Просто зараз це щось велике, що відбувається з усіма нами і змінює нас на всіх можливих рівнях», – поділилася вона своїми роздумами.
Нагадаємо, що Ірина Цілик вже гучно заявила про себе у документалістиці. Її фільм «Земля блакитна, ніби апельсин», світова прем'єра якого відбулася на кінофестивалі «Санденс», отримав нагороду за найкращу режисуру в категорії світового документального кіно. В 2003 році за цю стрічку вона отримала Шевченківську премію.
Також вона зняла короткометражні документальні фільми «Тайра» і «Малиш» для кіноальманаху «Невидимий Батальйон».
«Я і Фелікс» – її перша ігрова повнометражна кінострічка, створена кінопродакшн Fore Films за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
У фільмі також зіграли: Анастасія Карпенко, Галина Веретельник-Степанова, Олександра Семенко, Андрій Максімов, Юлія Гонтарук, Ярослава Беззабава, Ілля Гладштейн. Оператор-постановник В'ячеслав Цвєтков, продюсери фільму Володимир та Анна Яценко.
У рамках премʼєри триває тур містами України, на кожному з яких буде можливість поспілкуватися з режисеркою.
16 квітня команда буде в Луцьку, 17 квітня – у Львові, 18 квітня – в Івано-Франківську, 19 квітня – в Житомирі, 20 квітня – в Києві.
Любов Базів, Київ
Фото надані командою фільму
