Що нового чекати від першої драматичної сцени країни з приходом нового керівника? Чи плануються суттєві зміни в репертуарній, кадровій та ціновій політиці, як театр тепер виглядатиме в буквальному сенсі – глядацька зала, фоє, буфет? І звісно, нас традиційно цікавить природа нинішнього театрального буму в Україні.

Про все це ми дізналися з перших вуст у Євгена Нищука, який з квітня обіймає посаду генерального директора-художнього керівника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

- Пане Євгене, вже понад місяць ви на новій посаді. Маєте неабиякий бекграунд – двічі були міністром культури, є головою Шевченківського комітету, 10 років працюєте актором власне цього театру. Як відчуваєте, чого від вас чекають і що ви готові дати вже як генеральний директор-художній керівник?

- Безперечно, велика честь і відповідальність очолювати цей легендарний колектив. Театр Франка в різні періоди не завдяки, а всупереч політичним системам, катаклізмам, заборонам – був осердям формування української ідентичності. Він - більше, ніж театр. Тому для мене вкрай важливо підхопити всі надбання і повести цей корабель до нових звершень. Час має свої вимоги – крім якісних вистав, на які є великий попит, для мене вагомо, щоб театр прогресував, і попри жертовну боротьбу України в кровопролитній війні з рашистським окупантом, змінювався простір, в якому створюється і живе наш театр.

- Що конкретно ви маєте на увазі?

- Все те, що відбувається навколо театру і в його майновому комплексі – це питання допомоги Збройним Силам України, інклюзії/доступності, соціальних проєктів, співпраці щодо реабілітації поранених, воїнів, які приїздять на ротацію. Я б волів надати широкий спектр діяльності театру Франка, зберігаючи основу – тішити глядачів новими гарними театральними роботами.

- З яких адміністративно-господарчих змін почнете насамперед?

- Почнемо з того, що відразу впадає в очі і потребує реновації: вхідна група, кондиціонування, туалети, гримерки, в яких досі стоять столики з 50-х років! Звісно, ми не говоримо, що збираємося тут щось валити, але й не обмежимося тільки «побілочкою». Все буде зроблено в рамках збереження пам’ятки і пам’яті, щоб театр мав сучасний європейський модерний стиль з реплікою щодо того, з чого починався понад 100 років тому. Над концептом змін зараз працюють декілька компаній, які розробляють пропозиції щодо оновлення нашого сайту, лого, брендування, одягу наших білетерів. Хочеться, щоб це було в певному стилі – йдеться не про шик, а про смак, про нашу суть.

Зараз закуповуємо спеціальну тканину для обрамлення залу, вона буде трішки іншого тону, над підбором працювали художники. Це надасть свіжості, ошатності, зрештою, комфорту для глядачів.

- Як щодо театрального буфету? Не плануєте його розширювати?

- У цьому питанні у нас також є ціла низка пропозицій та ідей. Також є проблема з дахами, яку потрібно вирішувати, думаємо і про енергетичну незалежність – розглядаємо можливість встановити сонячні панелі.

І ще одна моя амбітна мрія – створити третю сцену. Вона може бути в теперішньому декораційному цеху, натомість декораційний цех перемістити в наш інший майновий комплекс, там великі площі, але й вони потребують реконструкції.

- Зараз декораційний цех у вас якраз на останньому поверху – назвете нову сцену «Під дахом»? 

- Ні (посміхається) – «Під химерами», тому що там поряд знаменитий «Будинок з химерами». Це буде не класична сцена, на ній можуть бути нестандартні вистави – враховуючи локацію того місця, що видно з тих вікон. Коли є такий попит на основну та камерну сцени театру, таким чином можна буде збільшити глядацький потік, що важливо для нашого економічного зростання. 

- Прихід нового керівника це ще й очікування можливих кадрових змін у колективі. Наприклад, є інформація про ліквідацію посади головного режисера театру, яку зараз обіймає Дмитро Богомазов. Вона відповідає дійсності? 

- Це питання лежить у площині приведення штатного розпису у відповідність з чинним законодавством. За контрактною системою, яка була прийнята у 2016-му році і проголосована Верховною Радою, з’явилася посада «Генеральний директор-художній керівник». Себто адміністративна частина і художня творча частина об’єднані в одній особі. І перед органом управління Генеральний директор-художній керівник відповідальний і за адміністративну частину, і за художньо-творчу. А посада головного режисера де-факто практично дублює цю його функцію «художнього керівника».

Міністерство культури та інформаційної політики дало нам завдання привести «штатку» у відповідність не тільки щодо цієї посади, а й щодо інших. Наприклад, у нас є «заступник генерального директора-художнього керівника з транспорту» – її також не буде, у нас не транспортне підприємство.

- Тепер у театрі залишиться тільки посада «режисер-постановник»?

- Звичайно. У нас так і є: і Дмитро Богомазов, і Давид Петросян, і Іван Уривський, і Дмитро Чирипюк – режисери-постановники. Можливо у штатному розписі ще хтось з’явиться.

Також у нас можуть ставити запрошені режисери. А режисери, які базово тут знаходяться, можуть спокійно робити вистави в інших містах чи країнах. Це нормально, тому що вони представляють бренд театру Франка і це велика відповідальність.

Я й раніше відчував певне обурення, коли в театрі на 5 років вперед було все розписано на 3-4 режисерів. Різні обставини вносять корекцію щодо ідей вистав та репертуарної політики, тому не можна планувати обрані роботи обраних режисерів аж на такий довгий термін! Планування має бути приблизно на 2 роки – щоб організувати виробничий процес і вкластися в нього. Ще ж зважте на інший момент – кошти. На постановки нових робіт у нас немає грошей з державного бюджету. А такі масштабні вистави як «Тартюф», «Марія Стюарт» чи «Слуга двох панів» – коштують на великій сцені приблизно 1 мільйон гривень. Це немало.

- І театр їх має заробити сам? 

- … заробити або залучити спонсорів. Я, як і кожен керівник будь-якого європейського підприємства, почав з того, що домовився про аудит. Більше того, ця компанія не просто здійснюватиме аудит, а робитиме економічне фінансове моделювання підприємства. Ми повинні розуміти, які у нас доходи, які ідеї та бажання і які на це можуть бути видатки. Потім ми зможемо обґрунтовано розмовляти з потенційним генеральним спонсором, титульним спонсором, просто спонсором і розглядати план співпраці з майбутніми партнерами театру Франка.

Це необхідно робити. Мій попередній бекграунд дає можливість спілкування з різними гілками влади і мені відверто кажуть, що державне фінансування театрів буде зменшуватись.

 - Зараз держава перекриває 63% зарплатного фонду театру?

- Так. Решту, так само як кошти на нові постановки та комунальні послуги – ми маємо самі заробити або залучити. От для цього потрібно зайнятися пошуком постійних спонсорів театру. Йдеться не просто про доплату до чогось, а про серйозні суми – всі ці реновації та відкриття додаткової сцени фінансуватимуться не з держбюджету, але і з нашої каси ми їх теж не осилимо.  

- За інформацією Держстату, в 2023 році національний театр Франка отримав прибуток на 150 відсотків більше від попереднього і згенерував майже 46 млн грн чистого доходу. За рахунок чого?

- Хочу відзначити, що не тільки наш театр має такий успіх. Зараз дивовижна соціологічна картина – під час повномасштабної війни люди масово пішли до театру. І не тільки на «Конотопську відьму» чи «Марію Стюарт», у нас практично на всі вистави репертуару немає квитків наперед на два місяці. Люди активно пішли до театру і це збільшило прибутки.

- Тобто, все ж через більшу кількість глядачів. Вартість квитків не впливала?

- Ні. Та ми й не можемо робити шалені ціни на квитки! По-перше, ми не хочемо, наприклад, за пів року «заюзати» величезною ціною якусь одну виставу – це всіх виснажить, а по-друге, є зобов’язання щодо доступності. Суттєве підвищення ціни – це порушення прав наших глядачів, зокрема, пільгових категорій, які приходять на вистави за 100-150 гривень. У нас є наш відданий глядач, який все життя ходив до театру, і ми не маємо право йому сказати: ми зараз квитки по кілька тисяч зробимо.

Окремі проєкти з благодійними зборами робимо – це коли приходить бізнес і купує квитки по 5-6 тисяч гривень. У нас, до речі, в червні планується «Марія Стюарт» окремим показом у вихідний день, на яку компанії, купуючи квитки, робитимуть внески, які йтимуть на потреби Сил Оборони України. Такі благодійні вистави у нас регулярні, ми співпрацюємо з українським фондом компетентної допомоги армії «Повернись живим», вже передали 2,3 мільйона на потреби Збройних Сил і обов’язково в подальшому продовжуватимемо це робити.

 - Виходить, що театр вартість квитків не збільшує, але це за нього робить хтось інший... Це я до теми перекупів на OLX. У касі квитків немає, а там – є, щоправда, за спекулятивними цінами. Вже наче й була заява OLX, що вони такі оголошення фільтруватимуть, але пропозиція на їхній дошці оголошень досі є. Як цю ситуацію будете виправляти?

- Ми почали співпрацювати зі слідчими органами, і це стосується не тільки спекулятивного виставляння квитків на OLX, а також і фейкових вистав, які йдуть по Україні, використовують нашу назву, навіть наші фотографії! Цими фактами вже зацікавилися відповідні органи.

Водночас ми вдосконалюємо систему продажу, почали працювати з Мінцифрою, залучили команду фахівців, які «реанімують» нашу дещо застарілу систему, яка працювала недосконало та з рядом проблем. Ми йдемо до системи, аналогічної продажу квитків на «Укрзалізниці» з авторизацією через застосунок «Дія».

- То квитки на вистави будуть іменні?

- Над цим працюють, але це тривалий технологічний процес, йде кропітка робота. Сподіваємося до липня вийти на тестування нового формату продажу, який би убезпечив нас від ризиків, про які ви сказали.

 - Тепер до репертуару. Національний театр Франка завжди славився класикою – й останні найхітовіші роботи в цьому остаточно переконують: світові взірці («Тартюф», «Марія Стюарт») та українські («Конотопська відьма»). Якою буде репертуарна стратегія за вашого директорства? Чи з’явиться більше сучасної драматургії?

- Ви дуже слушно підвели це питання, бо насправді в різні часи була тісна співпраця театру Франка з сучасниками. На якихось етапах, скажімо, радянської доби, це були ідеологічні речі, чого би не хотілося більше ніколи бачити, коли нав’язувалися репертуарна політика, відбувалося цензурування. Але й тоді актори вміли якимось «третім» підтекстом говорити про нагальні для України питання.

Зараз, коли ми спостерігаємо потужне піднесення української літератури та поезії (саме з драматургією трошки важче), ми думаємо робити з сучасними авторами спільні інсценізації. Наші режисери вже мають такий досвід і хотілося б це продовжити.

А класика буде обов’язково, особливо українська, яка постає трошечки в іншому, більш модерному, сучасному форматі. Всі смаки не задовольнити, але та ж «Конотопська відьма» в сучасному переосмисленні надзвичайно зайшла людям, як бачите.

- При цьому у вас 17 років поспіль з аншлагами йде «Кайдашева сім’я» в абсолютно класичній постановці з традиційними декораціями!

- От бачите, має бути і те, і те. Наш театр – це згусток творчих енергій ще з 20-х років минулого століття: Гнат Юра, легендарний Лесь Курбас, ім’я якого тривалий час було під грифом «заборонено», але саме він надав імпульс і театр Франка заговорив українською мовою! 7 листопада 1924 року тут вперше вийшла вистава українською. Ми це врахуємо в наших задумах вже цього року, бо хочемо відкривати такі речі з історії театру через нашу репертуарну політику.

 - «Марія Стюарт» – це перша прем’єра театру за часів вашої директорської каденції, але її починали створювати ще до вашого призначення. Яка прем’єра буде наступною?

- Наприкінці травня на камерній сцені випустимо «Intermezzo» за Михайлом Коцюбинським молодої режисерки Вероніки Літкевич. У вересні – прем’єра на великій сцені «Слуга двом панам» режисера Давида Петросяна.

Я не можу зараз говорити напевне, бо все впирається в кошти, але якщо у нас буде спонсор, то до нового року з’явиться ще одна робота на великій сцені. Ми вже зазначили, що «Тартюф» вийшов на початку року, в квітні – «Марія Стюарт», восени вийде «Слуга двох панів», і мені хочеться цей календарний рік завершити українським матеріалом – щоб це був Тарас Шевченко в сучасному переосмисленні, в хорошому стилі. Щоб одвічна, актуальна мова нашого пророка лунала зі сцени Національного театру імені Івана Франка.

- З початку повномасштабного вторгнення на вашій сцені періодично йдуть вистави інших театрів, які не можуть грати на своїх майданчиках. Ця соціальна і моральна підтримка колег  продовжиться?

- Безумовно! 23 серпня ми надаємо можливість безоплатно приїхати сюди зі своїми виставами Херсонському театру ім.  М. Куліша, який, на превеликий жаль, не може зараз творити у себе. До нас має приїхати Харківський академічний драматичний театр з виставою «Місто» Валер’яна Підмогильного. Також Маріупольський театр грав у нас виставу «Маріупольська драма». Нам дуже хочеться допомагати колегам.

Також ми розглядаємо співпрацю з Львівським національним театром імені Марії Заньковецької, можливо, його керівник – режисер Макс Голенко буде ставити щось у нас.

Я взагалі хочу, щоб театр Франка не був «закритим акціонерним товариством», де ставлять виключно наші штатні режисери. Зараз ми мали розмову, щоб Давид Петросян був відповідальним творчим куратором нашої камерної сцени імені Сергія Данченка.

- Поповнити репертуар вистав для дітей не плануєте? У вас поки що є одна «Снігова королева», якраз Петросяна.

- Нам цього хочеться і ми будемо це робити, але, скажу відверто, є обмеження через ситуацію з повітряними тривогами. Багато дітей в залі – це певна складність, як ви розумієте. Можливо, ми поставимо на камерній сцені, де менша кількість глядачів, якусь дитячо-родинну виставу. Але з дитячою програмою у великій залі утримаємося до перемоги...

- Пане Євгене, чи плануєте ви виходити на сцену як актор, вже будучи керівником театру?

- Творча діяльність директору не забороняється, та у мене на це зараз не буде часу, особливо в перший період – я тут буквально днюю і ночую, дуже багато питань, особливо господарчого характеру. Тож на нові роботи часу не матиму, але ті декілька вистав, які є – «Три товариші», «Украдене щастя», «Весілля Фігаро», «Момент кохання» – інколи грати буду. Для душі, для психіки, для форми, а глобально – задля поваги до своєї професії та до колег.

- Яке ваше особисте пояснення театрального буму, який Україна переживає зараз – у час повномасштабного вторгнення?

- У часи жорстокої боротьби за свої родини, домівки, землю, за свою цілісність – ми повертаємося до себе. А культура є дуже чутливою формою, яка дає усвідомлення заради чого і кого ми жертовно боремося.

Ми бачимо, що люди не лише частіше йдуть до театру, але й більше купують українських книжок, посилився інтерес до українського кінематографа. Днями блискуче пройшла прем’єра фільму «Будинок Слово. Нескінчений роман», проєкт МУР презентував музичний альбом  «Ти [Романтика]», присвячений митцям Розстріляного відродження.

Ми відкриваємо дуже багато сторінок своєї історії через мистецтво в цілому і через театр зокрема. Театр виявився в цьому руслі навіть актуальнішим за кіно, бо тут є зіткнення живої енергії, яка йде з цієї сцени. Емоції глядачів після кожної вистави дорого вартують, інколи п’ять хвилин, а іноді – п’ятнадцять – люди аплодують, не йдуть. Бо тут є згусток віри, любові і усвідомлення, що ми обов’язково переможемо, що ми неймовірно сильна, потужна країна. Ця життєдайна енергетика вабить.

- Дехто говорить, що на популярність окремих вистав спрацював зокрема «тіктоківський» маркетинг.

- Нехай так. Він спрацював, бо ми живемо в новому світі! І зараз ми хочемо посилити боксофіс театру через цю нову рекламну комунікацію: через «ТікТок», живі короткі відео, спілкування з глядачем у соцмережах.

Всі ці нові форми треба шукати, найголовніше, щоб люди прийшли. А коли вони вже прийшли – обов’язково будуть ходити далі. Глядачі можуть дискутувати: така постановка чи не така, комусь щось подобається більше, щось менше, але вони йдуть навіть не за виставою, а за відчуттям цієї живої енергії, катарсису, віри, посмішки, щему і шани за тими, кого ми втратили.  

Любов Базів, Київ