Цього року «Книжковий Арсенал» вперше проведе програму для іноземних видавців та літагентів «Book Arsenal Fellowship Program 2024». Серед учасників – співзасновниця польського видавництва W.A.B. Беата Стасінська. Вона є літературною агенткою багатьох польських та українських письменників, зокрема, Оксани Забужко та Сергія Сингаївського, а також свого часу «відкрила» Ольгу Токарчук, яка стала Нобелівською лауреаткою.
Ми розпитали пані Беату про особливості промоції літератури на закордонні ринки.
ЗА ТРАГІЧНИХ ОБСТАВИН УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ОТРИМАЛА «5 ХВИЛИН», ЩОБ ПОТУЖНО ЗАЯВИТИ ПРО СЕБЕ НА ЗАХОДІ
- Пані Беато, в подкасті книжкового застосунку LitCom ви дуже цікаво розповіли про важливість «5 хвилин уваги» до сучасної української літератури, які ми зараз маємо. Хотілося б дізнатися вашу думку, як змінювався запит на українську літературу у світі протягом останніх років?
- Аби відповісти ґрунтовно, маю сказати кілька слів про власний видавничий досвід. Упродовж 25 років я була співвласницею, головною редакторкою та відповідальною за авторські права у польському видавництві W.A.B. Це одне з перших польських видавництв, що почало активно продавати права на переклади наших авторів за кордон. Саме в той час я також знайомилася і з українською літературою. І як наслідок – у видавництві W.A.B. вийшли в перекладі три книжки Оксани Забужко.
Чому я вдаюся до цього невеликого історичного екскурсу? Справа в тому, що ми – польські видавці і автори – свого часу теж мали «5 хвилин» для своєї літератури на Заході. Це був період Солідарності та воєнного стану, коли демократичний Захід активно стежив за подіями у Польщі. Однак ці «5 хвилин» тривали дуже недовго. Після того, як розпався «радянський блок», увагу світу перехопили інші літератури, зокрема, російська, чеська, угорська. На жаль, українська література у 1990-х так і не потрапила у фокус культурних еліт Європи.
І нарешті все змінилося. Не з Майданами і не з початком російської агресії на Сході України 2014 року. Все змінилося одразу після 24 лютого 2022 року. Несамовита кількість дзвінків, електронних листів до мене та інших літературних агентів і агенток, видавців і власне письменницької спільноти, до кожного, хто міг дати бодай якусь експертизу в українській літературі, чекали на нас вже наступного дня.
Так, за трагічних обставин українська література отримала свої «5 хвилин», щоб потужно заявити про себе. Саме тоді, на мій погляд, культурні інституції України мали б «всунути ногу у двері» і заявити: «Привіт! Ми тут! У нас є література, у нас актуальні письменники і цікаве мистецтво загалом». З цим завданням частково впоралися, однак…
ЗАВДАННЯМ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ КУЛЬТУРНИХ ІНСТИТУЦІЙ Є ПОТУЖНА ІНВЕСТИЦІЯ В РОЗВИТОК УКРАЇНІСТИКИ ЗА КОРДОНОМ
- … на заваді стала проблема перекладів і перекладачів?
- Безперечно. І це загальносвітова криза славістичних студій. До прикладу, за останні 30 років ми спостерігаємо різке падіння перекладів польської літератури іншими мовами. Що ж до української літератури, по суті, фахових перекладачів з української на Заході взагалі не було. Саме тому найпершим завданням сьогодні для українських культурних інституцій, державних у першу чергу, є потужна інвестиція в розвиток україністики за кордоном.
- Чи могли б ви поділитися прикладами закордонних інституцій, на які б нам варто було орієнтуватися у промоції літератури за кордоном?
- Найкраща модель, на мій погляд, не з польського досвіду. Хоча відзначу, що наш Інститут Книги мав певні успіхи і працював з промоцією польської літератури досить професійно. Я б вам радила дослідити досвід Фундації фламандської та голландської літератур (станом на сьогодні вони розділилися на дві окремі структури). Свого часу Фундація розгорнула активну роботу щодо присутності своїх авторів у Франції. Все це супроводжувалося потужною медійною кампанією. Фундація постійно моніторила ситуацію на ринку, визначала сильні та слабкі сторони своєї стратегії і у випадку, якщо щось не спрацьовувало, швидко реагувала. Ось це ідеальна модель. Але для її втілення необхідне потужне середовище видавців, співпраця і лише одна амбіція – просування національної літератури на інші ринки.
ПІСЛЯ ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ ЗАПИТ НА УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ БУВ ДУЖЕ ВИСОКИМ, АЛЕ ПОСТУПОВО ЗГАСАЄ. ЦЕ ЗАКОНИ РИНКУ
- Чи сформувався сьогодні запит на конкретну тематику, жанр, імена від України, які стовідсотково можуть потрапити у портфель закордонного видавця?
- Так, але є нюанси. Для початку вам доведеться переконати редактора чи редакторку конкретного видавництва, щоб взялися за знайомство з маловідомим за кордоном українським письменником. А це питання не з легких. Адже такому редакторові доведеться провести досить енергозатратну роботу: переконати своє керівництво, що варто витратити його власний час на знайомство з текстом (переважно послуговуючись перекладом на третю мову, якою володіє редактор), а потім переконувати усю редакцію, що інвестиція в нового автора є важливою і ціннісною для розвитку конкретного видавничого дому.
Після початку повномасштабного вторгнення запит на українських авторів та українську тематику був дуже високим, але вже з наступного року він почав поступово згасати. Це закони ринку – нічого особистого. Хоча зізнаюся, що на Заході присутні й культурні кола, які стають в «обструкцію» до української теми.
- Чи може це змінитися?
- Ситуація мінлива. Але вона може переламатися: достатньо однієї поважної міжнародної нагороди, чи, скажімо, справжнього комерційно успішного бестселера. І тоді увага до України знову помітно зросте.
Хотіла б звернути вашу увагу ще на одну річ: американський чи західноєвропейський ринки – чітко прогнозовані щодо того, що продається і що люди хочуть читати. Нині домінують прості, універсальні історії, причому добре розказане зовсім не означає рівень художньої оповіді. Диктат англосаксонського (американського та англійського) ринку протягом багатьох років переконував письменників, що якщо щось і написано добре, то лише тоді, коли стиль є прозорим і нейтральним.
Маркетинг диктує свої правила гри. І все, що створюється і розвивається поза цією схемою, має менше шансів вижити.
ХВИЛЯ ЗАЦІКАВЛЕННЯ ЛІТЕРАТУРОЮ В УКРАЇНІ ПРОСТО ВРАЖАЄ. АДЖЕ У СВІТІ СПОСТЕРІГАЮТЬСЯ НЕГАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ
- Але ж цей «прозорий стиль», напевно, не дуже працює з нашим досвідом, беручи до уваги традицію письма в Центральній та Східній Європі.
- Звісно! Ця проблема стосується не лише української літератури, а всієї літературної традиції Центрально-Східної Європи. Коли я розмовляю зі своїми друзями та видавцями, яких знаю багато років з цієї частини Європи, у нас наприкінці кожної зустрічі виникає одне спільне питання: чому ми не читаємо книжки одне одного? І чи здатні ми створити новий повноцінний ринок? На жаль, поки місію пізнання одне одного в певний спосіб задовольняють лише книжкові фестивалі. Однак ми маємо бути свідомими того, що фестивальний формат дуже обмежений і не є показником, наприклад, зростання читацької аудиторії. До речі, хвиля зацікавлення літературою в Україні просто вражає. Адже у світі спостерігаються негативні тенденції: закриваються книгарні, зменшується відвідуваність літературних подій, все менше людей купують книжки. Чи вдасться в Україні і надалі показувати зростання видавничого ринку, поки сказати важко. Але я щиро сподіваюся на це.
- У продовження ваших думок щодо створення спільного видавничого простору Центральної та Східної Європи дозвольте поставити вам контроверсійне питання. Чи був російський ринок до 2014 року важливою складовою промоції національних літератур, зокрема польської?
- Абсолютно ні. Російський ринок був чітко направлений на комерційний успіх. Відтак максимум два польські автори видавалися великими накладами. Що ж до важливих, з точки зору літературного процесу, письменників, то вони могли претендувати хіба що на видання у малих видавництвах. Російський ринок одним із перших комерціалізувався на західний зразок. Навіть формування пулу російських авторів бестселерів відбувалися за американськими лекалами.
ПОТРІБНО ОПРАЦЮВАТИ УВЕСЬ КОРПУС ПЕРЕКЛАДІВ КЛАСИКИ І ЗАПРОПОНУВАТИ НОВІ – ЯСКРАВІ І СУЧАСНІ – ПЕРЕКЛАДИ
- А чи можемо ми спостерігати зацікавлення іноземних видавництв українською класикою?
- Ні. Справа в тому, що тенденції, які ми спостерігаємо протягом останніх 30-ти років, зовсім не сприяють виданням будь-якої класики. Такі тексти, якщо і з’являються, то здебільшого в академічних видавництвах і дуже маленькими накладами. Щоб зацікавити потужного видавця цією літературою, потрібен ідеальний переклад. До прикладу, польська класика свого часу була широко представлена за кордоном. Однак це тексти переважно ХІХ століття, а важливі тексти авторів ХХ століття пройшли непоміченими там. Я вам більше скажу, станом на сьогодні великим викликом для всіх є ревізія перекладів класики. Потрібно наново опрацювати увесь корпус класичних творів, запропонувати нові – яскраві і сучасні – переклади. Це завдання на наступні 20-30 років кропіткої роботи.
- Чи є серед українських авторів ті, кого літературний агент точно «продасть» за кордон?
- Безперечно. Це Оксана Забужко, Сергій Жадан, Юрій Андрухович. Все частіше іноземні видавництва придивляються і до нових українських імен. Цікавить опрацювання тематики війни. Цікавить українська репортажистика. Але не лише. Українські автори сьогодні за кордоном мають досить непогану промоцію, за їхньої участі відбуваються численні літературні події, презентації нових перекладів. Але треба мати на увазі, що це не завжди означає комерційний успіх. Сьогодні ще зарано говорити про те, наскільки український та навіть польський, угорський чи румунський автор потрапляє до кон’юнктури ринку, є комерційно успішним.
ПРИСУТНІСТЬ ЖАДАНА ЧИ АНДРУХОВИЧА НА НІМЕЦЬКОМУ РИНКУ НЕ ОЗНАЧАЄ АВТОМАТИЧНОГО ЙОГО ВІДКРИТТЯ ДЛЯ ІНШИХ ТАЛАНОВИТИХ АВТОРІВ
- Як швидко можна буде цього досягти?
- Колись ми були переконані (а ці переконання формувалися ще з ХІХ століття), що якщо наші автори будуть перекладені й видані в Німеччині, то це пряма дорога до успіху національної літератури. Однак це помилкове твердження. Бо присутність Жадана чи Андруховича на німецькому ринку не означає автоматичного його відкриття для інших – не менш талановитих авторів. І що найцікавіше: така тенденція працює в обидві сторони. Наприклад, свого часу я видавала велику кількість німецьких сучасних авторів у Польщі. Чи можу я похвалитися великими продажами їхніх творів? Ні, бо найуспішнішим німецькомовним автором видавництва W.A.B. так і лишився Франц Кафка. І це зрозуміло. Ми сьогодні згадували класику. Так ось, на моє переконання, попри відсутність запиту на неї, попри засилля комерційної продукції, частина читачів все одно повертатиметься до класичних творів. Бо який текст про війну кращий за «Іліаду» Гомера?
- 30 травня в Києві розпочнеться «Книжковий Арсенал» і ви приїдете до України. Чи маєте власний вішліст українських авторів чи їхніх творів, з якими неодмінно хочете познайомитися під час фестивалю?
- Я маю дещо інший запит. Особисто я б хотіла побачити на «Книжковому Арсеналі» якісний каталог українських авторів, чиї твори ще не видавалися за кордоном. З верифікованими описами про самих авторів, якісні анотації до їхніх творів, навіть уривки з них, перекладені якісною англійською, зазначення тематики, з якою працюють тощо. Ось це було б надзвичайно помічними для літературних агентів, які хочуть працювати з українськими авторами. І мені здається, що створення такого каталогу у співпраці Українського інституту книги та українських видавців (можливо, їхніх професійних об’єднань) дуже на часі.
Любов Базів, Ольга Ольхова, Ірина Плехова. Київ
Фото надані Беатою Стасінською