Планувалося, що з новим керівником Національної кіностудії Довженка Андрієм Дончиком ми поговоримо про виробництво та перспективи українського кіно, але до цього в розмові так і не дійшло, бо зараз нагальна тема – просто врятувати кіностудію від боргів та занепаду, який їй загрожує, якщо не діяти негайно. Проте пан Андрій намагається бути оптимістичним, а в чому він бачить шляхи виходу з критичної ситуації, читайте в нашому інтерв’ю.

Зараз працює три з шести наших павільйонних майданчиків - тобто 50%. А щоб не мати боргів і бути просто «в нулях» треба, щоб вони всі працювали!

Але надія є, тому що розважальний контент потихеньку починає повертатися на канали. Звісно, проєкти не будуть такі масштабні й дорогі.

- Це – перспектива, але для того, щоб вона запрацювала, треба зараз вирішити складну ситуацію, яка накопичувалася роками...

- Розумієте, у Леся Спиридоновича (Лесь Янчук – попередній директор кіностудії Довженко – ред.) є «залізна» відмазка - до 2021-го року кіностудія була прибуткова. Він просто десь упустив момент, бо, коли 8 років у тебе все нормально – хай невеличкі прибутки, але 400-700 тисяч гривень за рік було. А тут раптом за рік – «бах» - 4 мільйони боргу. Думав, наступний рік буде краще, а воно «бах» – 6,5 мільйона. А потім – один мільйон кожен місяць в зимовий час. Був упущений момент, коли треба було бити в набат.

- Які розглядаються механізми вирішення, чи можлива реструктуризація боргів?

- Реструктуризація – це, коли я можу гасити борг частинками впродовж якогось періоду. А я не можу! Бо у мене немає прибутків, а тільки збитки. Відповідно, зараз відключена вода. 700 тисяч гривень – ніби невеликий борг, але вони відключили, такі у них методи - «давити» боржника. А до мене відразу звернулися орендарі: ми не будемо платити за цей місяць, бо туалети без води і ми не можемо працювати. То чи покращило те відключення ситуацію? Ми тепер зможемо віддати борг? Ні! І навіть якщо я подам заяву про банкрутство, то у кіностудії свого майна немає - все воно належить Фонду держмайна, студія тільки користується ним. Ми не можемо нічого продати, щоб покрити борги, якби навіть хотіли!

ОСТАННІЙ ШЛЯХ ПРОСИТИ ГРОШІ У ДЕРЖАВИ. АЛЕ ВІН СКЛАДНИЙ І ДОВГИЙ, А РЯТУВАТИ ТРЕБА ЗАРАЗ

- А як щодо залучення спонсорської чи меценатської допомоги?

- Ми намагаємося, хочемо створити умовну «Лігу друзів кіностудії Довженка», куди увійдуть меценати, які можуть допомогти, які розуміють важливість студії як бренду, національного надбання, історичної пам’ятки. Але це вимагає часу, комунікацій, зустрічей, пояснень, переконань, а воду відключили зараз. І платити по боргах треба негайно. І судові процеси виникають постійно, а наші рахунки надалі перебувають під арештом, навіть після виплати перших боргів. Через три роки студії буде 100 років і нам би до цієї дати її не угробити!

Я вже зустрічався з народними депутатами, був в Офісі Президента - виклав у вигляді короткої доповідної всю проблематику, всю критичність ситуації. Але це останній шлях просити гроші у держави, тому що він надто складний і довгий - треба закладати кошти в бюджет наступного року, а рятувати треба зараз.

Тому ми залучаємо всіх своїх знайомих та друзів, щоб вони взяли якісь наші приміщення в оренду. От, прийшов колишній міністр культури Олександр Ткаченко з хорошою пропозицією завести сюди книжковий ярмарок. Від кіностудії нічого не треба, тільки територія, але ми зі свого боку запропонували екрани, де будуть демонструватися фільми Довженка, тому що це вписується в концепт. Буде музика, зробимо фотозони. Перший такий ярмарок пройде на Трійцю, але вони хочуть проводити його щомісяця, тим більше, локація дозволяє навіть взимку проводити захід в павільйоні.

Це вже якийсь рух, процес потихеньку йде і думаю, що через місяць-два ми стабілізуємося, принаймні, нам не будуть відключати воду і ми не будемо накопичувати боргів.

- Чи великий борг по зарплаті?

- Був мільйон в місяць, кожен раз. Проблема з зарплатою в тому, що наші рахунки арештовані, але ми знаходимо «хитрі» можливості, щоб погашати борги і вони не дуже критичні.

Ми сильно залежимо від телеканалу «Дім», якому надаємо послуги двох найбільших павільйонів і вони зараз теж заборгували нам за два місяці. Але думаю, що як дві державні компанії ми повинні знайти спільну мову і врегулювати це. У них хороше бюджетне фінансування, а от для нас навіть маленька затримка – критична. Ми від них сильно залежимо, але і вони від нас, бо от зараз, коли відключили воду, у них теж проблеми.

Не секрет, що у мого попередника - Олеся Спиридоновича (Янчука, – ред.) був конфлікт з Державним агентством з питань кіно. Кіностудія фактично не перейшла під його юрисдикцію, і керуючою компанією залишалось Міністерство культури. Хоча все майно вже перейшло під юрисдикцію Держкіно і були відповідні акти, але статут не був перероблений, і навіть наказ Держкіно про моє призначення для них не був чинним. Зараз трудовий колектив проголосував за новий Статут (74 «за», 1 «проти»), він реєструється і ця правова колізія зникне. Ми матимемо керуючу компанію, до якої зможемо звертатися і просити теж про якусь допомогу. Тому, що раніше в судових спорах Держкіно не ставало на бік кіностудії, а зараз вони будуть вже на нашому боці.

ВІД КОЛИШНЬОГО ШТАТУ У 2,5 ТИСЯЧІ ПРАЦІВНИКІВ НА СЬОГОДНІШНІЙ МОМЕНТ ЛИШИЛОСЯ 72

- Який зараз штат співробітників? Колись він був потужним...

- Від колишнього штату у 2,5 тисячі працівників (тільки водіїв 160 було!) на сьогоднішній момент лишилося 72. Взагалі то, всього 113 за штатним розписом, але в інших співробітників призупинена трудова діяльність. У них «неоплачувана відпустка» - людина має тут трудову книжку, але на роботу не виходить, зарплату не отримує. А у багатьох, хто ходить на роботу - неповний робочий день (це здебільшого працівники музею чи архівів, які приходять на 1-2 дні, якщо є потреба видати якісь документи чи фільмокопії). Залишились тільки керівники відділів, охорона, двірники, сантехніки, електрики. З творчим складом вкрай складно, і якщо зараз мені потрібно буде подати якийсь проект, то я навіть цього не можу зробити, тому що першим пунктом подачі на державну підтримку значиться відсутність боргів перед державою.

- Пане Андрію, ви ж напевно прийшли підтримати кіностудію з командою? Хто вам допомагає?

- Команда є, але вона волонтерська. Мій майбутній заступник з господарських питань – Євген Дяченко поки працює тут неоформлений. Він продюсер, був колись директором телевиробництва на каналі «Інтер», коли ним керував наш Президент, тому у нього залишилося багато зв’язків, контактів, друзів. Пилип Іллєнко теж на волонтерських засадах працює як консультант з юридичних питань, буде залучати безкоштовним способом юридичну експертизу, тому що кіностудія має багато судових справ, зокрема, й щодо намагання рейдерами забрати земельні ділянки, що належать їй. Потрібна юридична експертиза і через проблеми з нашою недобудовою в центрі, яка валиться, а на ній висить газова труба, і якщо раптом буде аварія - це моя кримінальна відповідальність. І нікому діла немає, кажуть, труба на вашій території, тому це ваша проблема, хоча труба нам не належить.

Розумієте, якщо у мене борги по зарплаті, то як я креативних людей на роботу візьму? Вони хочуть отримувати нормальну зарплату, а тут вона у всіх на рівні охоронника і двірника. Тому все тільки на ентузіазмі, на дружбі – приходять наші орендарі павільйонів: давайте ми вам допоможемо з сайтом, або ще з чимось. Ми раді будь-якій допомозі.

Нещодавно я зустрічався з головою парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микитою Потураєвим. Зараз буде нова редакція закону про кіно (це буде друге читання) і комітет розгляне від нас пропозиції щодо можливості включення в цей закон кіностудії Довженка. Це вже ніби про кіно, але не зовсім про кіно, бо єдине чим ми зараз можемо займатися це – популяризація.

Покази просто неба, перфоманси, якісь вистави з показами фільмів. На популяризацію теж можна просити державної підтримки, ми будемо це робити і сподіваюся нам на відмовлять.

СВОГО ЧАСУ НАШІ ВИКЛАДАЧІ, ЯКІ БУЛИ МАЙСТРАМИ, ПОЧИНАЛИ «ТЯГАТИ» НА КІНОСТУДІЮ З 1-ГО КУРСУ

- На жаль, зараз, відключення електроенергії відбуваються не тільки через борги, а масово у всіх - через руйнування росіянами нашої енергосистеми. Як з цього виходить кіностудія? Забезпечена генераторами?

- У нас немає генератора, нас тут 70 чоловік, ми якось виживемо. Головне, щоб ті, хто працює в наших павільйонах, не розбігалися, а вони всі мають якісь генератори.

У нас була ідея, і ми вже озвучили її перед Держкіно - пошукати грант, щоб купити нам генератор на 400 кВт, який працює на відходах деревини (щипі, тирсі). Цього досить для всієї студії, у нас багато місця, де його можна поставити, і багато деревини, яку можна використати - наш столярний цех, хоч він майже не працює, але все одно тирса є і ми її безкоштовно віддавали сусідам - зоопарку. А так могли б виробляти електроенергію і отримувати тепло. Такий проєкт коштує близько 500 тисяч доларів і це звучить фантастично. Але надія є. От, ніхто ж не знає, хто зробив, наприклад, вхідну групу в музей просто неба в Пирогово? А вона коштує десь 30 мільйонів гривень, там млин відремонтований на 20 мільйонів – це все меценати, які навіть себе не називають, просто їм це приємно було зробити. Нам такі люди потрібні для кіностудії, щоб врятувати її до 100-річчя. У мене, слава Богу є друзі, які працюють над цим, але на все потрібен час.

От, у вересні буде 130 років Олександру Довженку, треба якось відзначати, але мені не хочеться традиційний збір трудового колективу біля пам’ятника, відро яблук з Довженкового саду і виступи біля мікрофону. Я хочу, щоб була молодь, хочу запросити якийсь молодіжний театр, зробити живий музичний супровід. Залучити Андрія Різоля з його проєктом «Дивись українське!», поставили екрани просто неба, на яких будуть крутити фільми Довженка нон-стоп цілий день. І книжковий ярмарок, про який вже розповів, хочу підгадати під ці дні, щоб залучити більше людей.

Хочеться зробити відкритий простір, куди прийдуть всі бажаючі, а не просто старі кіношники, щоб це стало подією для Києва.

- Студентів профільних навчальних закладів теж певно треба запрошувати, заохочувати до роботи на кіностудії?

- Звичайно! Нас свого часу наші викладачі, які всі були діючими майстрами, починали «тягати» на кіностудію з 1-го курсу. І зараз я знаю багатьох викладачів Карпенка-Карого, КНУКІМа і КУКа - це мої колеги, друзі, знайомі: Аркадій Непиталюк, Діма Томашпольський, Наталя Доля, Слава Довженко. Я їм сказав, що це буде відкритий простір, може, треба майданчик для репетицій, чи щоб поставити студентську виставу. Поки у нас все одного багато порожнього місця і все простоює. От сьогодні після вас прийде Валентин Білоконь, продюсер дуже популярного зараз театрально-музичного українського гурту «Шмальгаузен». Вони вже зняли у нас свій кліп, зараз будуть дивитися павільйони, щоб далі щось тут робити.

СТАТИ СЕРЙОЗНИМ ГРАВЦЕМ КІНОРИНКУ, МАЮЧИ ТАКИЙ ПОТЕНЦІАЛ, КІНОСТУДІЯ ПРОСТО ЗОБОВ’ЯЗАНА!

- Чи може в перспективі кіностудія Довженка знову стати основним місцем, де зніматиметься українське кіно?

- Я не думаю, що буде добре, якщо всі фільми будуть створюватися в одному місці, але стати хоча б серйозним гравцем ринку, маючи такий потенціал, кіностудія просто зобов’язана! Зараз у нас знімається в основному телевізійний продукт, а повинно зніматися кіно. І якщо почне зніматися щось масштабне, як колись Олесь Санін у нас в павільйонах знімав, або як дорогий польсько-український серіал «Кава з кардамоном» – кіностудія повинна бути до цього готова!

Ми повинні все зберегти, тому що воно неодмінно буде потрібне і користуватиметься попитом. Всі ж прекрасно розуміють цінність тон-ательє, яке збудоване за всіма акустичними законами, таке хіба що в БЗЗ (Будинку звукозапису українського радіо) є, та й то не таке. У нас раніше писались оркестри, там акустика абсолютно унікальна, тому що зал будувався за ГОСТами, з акустичним куполом, а зараз він… протікає, руйнується, там з’являється пліснява, стає шкідливо для здоров’я працювати. Треба робити дах, а проєкт, щоб його зберегти коштує 2 млн грн.

Тому моє завдання, щоб після мене прийшов хтось, а у нас все збережено, все працює, нічого ніде не тече, заходь – і знімай. Тоді наступник буде вже говорити про кіно, а я виявився господарником. Отака випала місія. Я пообіцяв колективу, що якщо побачу, що я безсилий і не можу нічого зробити, я не буду ні себе, ні їх мучити, а поки тут сиджу, у мене є надія і оптимізм, бо я знаходжуюся на своїй рідній землі - я виріс на цій студії, приходжу сюди, ніби додому, там щось підберу, там відкрию двері, щоб провітрювалося.

- Це ж ваше перше місце роботи. Скільки ви тут тоді пропрацювали?

- 14 років, з 1985 по 1999 рік. Після інституту відслужив в армії і прийшов на кіностудію Довженка, пройшов шлях від «асистента режисера другої категорії» до «режисера вищої категорії», і от тепер вже до «генерального директора». Нині працююча начальниця відділу кадрів каже: ой, це ж моєю рукою запис в трудовій книжці зроблений - 1985 рік, вересень.

ЯКЩО РЕЖИСЕРИ ЗІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ БУДУТЬ ТУТ ЗНІМАТИ, ТО ВЖЕ НЕ ЗМОЖУТЬ ВІДМОВИТИСЯ ВІД СТУДІЇ, ЯК НЕ ЗМІГ Я

- За цей період ви зробили багато фільмів: документальні, ігрові та телевізійні, повнометражні та короткометражні - як режисер та продюсер. Наскільки я знаю, зараз продовжуєте працювати як креативний продюсер?

- Так, зараз допомагаю Андрію Осіпову з фільмом про Олександра Петровича Довженка (Осіпов - голова правління Одеської кіностудії, який є генеральним продюсером фільму). Стрічка матиме назву «Режисер» і розповідатиме, як Довженко в 1926 році в Одесі знімав свій перший повнометражний фільм «Сумка дипкур’єра». Ми зараз ще на сценарному етапі, але в серпні група має вийти на знімальний майданчик.

В останніх картинах я здебільшого вже працював не як режисер, а як креативний продюсер: «Кіборги», «Чужа молитва», «Пекельна хоругва», «Обмін». Допомога по сценарію, локації, кастинги, якийсь знімальний матеріал передивитися, допомога в постпродакшн – я з радістю це роблю, особливо, коли є спільна мова з режисером.

Були картини, де звичайно доводилося з ним «боротися», вимагати щось зробити інакше, але це така продюсерська доля, особливо якщо фільм не авторський, а глядацький. Коли це - авторське кіно, продюсер розуміє, воно – для фестивалів, це режисерське бачення. Я так зі своїми студентами на режисерському курсі працюю, якщо людина творить в авторському кінематографі, я максимально не втручаюся, тільки трішки роблю якісь зауваження. Але, якщо людина хоче знімати розважальний контент, то можу більше диктувати і втручатися.

Так чи інакше, все що я зараз роблю, я роблю для них. Щоб ми не втратили кіностудію Довженка, щоб молоді режисери могли прийти сюди і вона для них стала їм рідним домом. Якщо зі студентського віку вони будуть тут знімати, полюблять її, тоді вже ніколи не зможуть від неї відмовитися, так як зараз не зміг відмовитися я.

Любов Базів. Київ

Фото - Павло Багмут