Олена Пчілка: чим жила і що встигла зробити мама Лесі Українки
Красуня, розумниця і мама Лесі Українки – це про Ольгу Петрівну Косач із роду Драгоманових, яку всі більше знають за псевдонімом Олена Пчілка. Збирачка українських узорів, мистецтвознавиця, редакторка, журналістка, членкиня ради Української академії наук. Не дивно, що у радянські часи її таврували «буржуазною націоналісткою».
Про все це ведемо мову у Києві із дослідницями життя і творчості Ольги Петрівни Косач - завідувачкою Музею Лесі Українки у комплексному Музеї видатних діячів української культури Іриною Щукіною та старшою наукова співробітницею Оксаною Константинівською.
Укрінформ вшановує 175-ліття із дня народження діячки, яка все життя – 81 рік – працювала на становлення Незалежної України.
У ПАРИЗЬКІЙ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ ГОВОРИЛИ ПРО ТРИСТА ЗРАЗКІВ УКРАЇНСЬКИХ ОРНАМЕНТІВ
Ольга була продовжувачкою козацького роду Драгоманових, який плекав народні традиції. Вона народилася у Гадячі на Полтавщині. Упродовж тривалого часу місто було в епіцентрі багатьох найважливіших подій української історії. Гадяч мав статус міста сотенного і полкового, був політичним центром Гетьманщини, її столицею.
«У час, коли політика російського імперського уряду була спрямована на повну денаціоналізацію нашого народу, Ольга Петрівна, натхненна ідеями і порадами брата, Михайла Драгоманова, при надійній підтримці чоловіка, Петра Косача, невтомно працювала задля того, щоб вижила самобутня українська культура», — каже Оксана Константинівська.
Після заміжжя Ольга Косач приїхала у Звягель на Волині. Її з дитинства захоплювали щедрі прояви народної творчості, давні обряди. 27-річною вона підготувала перше ґрунтовне видання «Український народний орнамент. Вишивки, тканини, писанки». І зовсім скоро, у 1878-му, його представили на Паризькій Всесвітній виставці. «Дивно сказати тепер, що з цього захоплення орнаментикою волинською вийшла моя перша наукова робота», - писала вона пізніше в «Автобіографії».
У виданні вміщені три десятки таблиць з понад 300 зразками орнаментів, що зібрані в певну систему. Праця має ґрунтовну передмову, у якій авторка доводить самобутність української орнаментики, зіставляючи її з варіантами перських, єгипетських, китайських, скандинавських орнаментів.
Європейська преса друкувала схвальні відгуки. «Ці граціозні мотиви прості та гармонійні, як відверті мелодії України. У всьому цьому присутнє мистецтво, мистецтво наївне, інстинктивне та вишукане», — зазначав історик Альфред Рамбо у часописі «Revue politiqut et literaire» («Огляд політичний та літературний»).
ЗА ЩО «ПОНИЗИЛИ» ЧОЛОВІКА ОЛЕНИ ПЧІЛКИ ТА ЯК ЇЇ БРАТ У ФРАНЦІЇ ЗВИНУВАЧУВАВ РОСІЮ…
Саме через поїздку родини Косачів до Франції і спілкування там iз родиною старшого брата Олени Пчілки — Михайлом Драгомановими, Петра Косача перевели зі Звягеля до Луцька, каже Оксана Константинівська. На той час це вважалося пониженням.
«В «приказе» про це не говорилося, але було відомо, що батька нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати його за «українофільство» та за побачення під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем [Драгомановим]», — згадувала сестра Лесі Українки, Ольга Косач - Кривинюк.
«А Олена Пчілка представила видання ні «малорусского», ні «южнорусского», а «українського» орнаменту, та ще й його обкладинка, передмова і підписи на таблицях українською мовою дублювалися французькою, і це тоді, коли вже діяв Емський указ (1876 р.) і добре всі знали «катковське» про українську мову, а вважайте — і культуру взагалі, що її «не было, нет и быть не может!», — розповідає науковця.
Тоді Михайло Драгоманов виступав на Паризькому літературному конгресові, який проходив під головуванням Віктора Гюго у рамках заходів Всесвітньої виставки. Обговорювали теми захисту міжнародного авторського права. І старший брат Олени Пчілки прочитав доповідь «Українська література проскрибована російським урядом», в якій було озвучено й Емський указ. Ще й брошуру з надрукованим текстом свого виступу-викриття Драгоманов роздав учасникам конгресу.
«Я хочу ознайомити Паризький конгрес зі станом, у якому перебуває в Росії література українська, русинська або малоросійська, яку проскрибує, яку переслідує уряд однієї з найбільших держав світу», — казав Михайло Драгоманов.
Закінчується промова такими словами: «Єдине, чого ми хочемо, це пролити світло на цю кричущу несправедливість, жертвами якої ми є в Росії, і ми певні, що Конґрес не лишиться байдужим до наших вимог і знайде спосіб прийти нам на поміч».
ПРО ЩО ПИСАВ «РІДНИЙ КРАЙ» У 1917 РОЦІ, КОЛИ ЙОГО РЕДАКТОРКОЮ СТАЛА ОЛЕНА ПЧІЛКА
Донедавна маловідомою була сторінка біографії Олени Пчілки про те, що 17 травня 1917 року її призначили головною редакторкою «Газети Гадяцького земства», яка уже з 16 грудня стала називатися «Рідний край». (Почала виходити у 1906 році).
Виступаючи у земському зібранні, 67-літня Ольга Петрівна безапеляційно заявила, що працюватиме винятково українською мовою, а депутатів, що її «не розуміють», назвала перевертнями. Так вона відстоювала українську ідентичність і державність напередодні проголошення Української Народної Республіки.
Олена Пчілка казала депутатам Полтавщини: «Я не розумію, як можна не знати мови свого народу і не хотіти навчитися її, — бувши виборними від того народу». Понад 100 років тому обранці не підтримали повну українізацію газети, наголосивши, що «для многіх она будєт непонятна». Відповідна стенограма була опублікована у травневому №55 видання.
У газеті друкувалися статті, що піднімали питання необхідності створення Українського війська та незалежної Української церкви, а також — народної просвіти. Фактично, гаслом видання було «Армія, мова, віра».
За словами дослідника Олексія Новікова, в архівних і музейних установах та бібліотеках України зберігається дуже мало примірників цієї газети: за 1907 рік є лише один номер, за 1910-й — два номери, за 1916-й — піврічна підшивка, за наступні два роки — близько двох третин номерів, що виходили, і за 1919-й — 11 номерів. Однак ентузіасту вдалося відшукати та викупити повні річні комплекти газети за 1906—1910-й, 1914-й, 1917—1919 роки. Уже видані кілька томів репринту газети, завершено напрацювання електронної версії всього зібраного масиву газети і навіть вдалося відродити вихід «Рідного краю».
Олена Пчілка ніколи не приховувала своїх поглядів. У 1920 році, коли в Україні вже переважно володарювали більшовики, на святкуванні дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, вона огорнула погруддя Кобзаря синьо-жовтим стягом. А коли розлючений комісар зірвав полотнище, обурено скандувала: «Ганьба!».
За такі виступи Ольгу Петрівну Косач заарештували. Після звільнення вона виїхала з Гадяча до Могилева, де перебувала до 1924-го. А далі до смерті жила в Києві, п’ять років працювала в комісіях Української Академії наук членом-кореспондентом.
МАТИ З ДОНЬКОЮ РОБИЛИ ПЕРШІ ПЕРЕКЛАДИ УКРАЇНСЬКОЮ ЗАРУБІЖНОЇ КЛАСИКИ ДЛЯ ДІТЕЙ
Ірина Щукіна розповідає, що у січні 1908 року — як додаток до тижневика для дорослих «Рідний край» — вийшов перший номер дитячого часопису «Молода Україна», редакторкою якого була Олена Пчілка. Редакція працювала в київському помешканні Косачів за адресою вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 97 (нині — вул. Саксаганського, 97).
У редакційній статті першого номера редакторка писала: «Будемо розмовляти, — розмовляти по українському.
Довго ми ждали сього. Всі діточки мають свою часопись: французи — французьку, німці — німецьку, отак і инші; тільки в нас не було своїх кубельців, для українського слова. Тепер вони єсть. Просимо-ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова».
Щомісячний номер складався із 32 сторінок у половинку формату А4, видавали його на папері подібному до газетного, нечисленні ілюстрації були чорно-білими. Обкладинку обрамлювала широка смуга народного орнаменту, яка була ніби візуальним маніфестом української ідентичності. У журналі вміщали переклади світової літератури і твори кращих українських авторів, фольклор, науково-художні та історичні розповіді, поради щодо навчання.
Кількома подачами друкували історії про мандри Гулівера Свіфта, про кота, «що ходив, де хотів» Кіплінга та про жадібного Скруджа з «Різдвяних оповідань» Діккенса. Це були перші переклади цих творів українською, які робила Олена Пчілка та її донька Ольга Косач-Кривинюк.
На сторінках журналу чи не вперше з’явилися тепер всім відомі українські народні казки: про дідову рукавичку, про котика і півника, Пана Коцького, Солом’яного бичка, Журавля та чаплю... Олена Пчілка переказувала їх, дотримуючись уснопоетичної традиції, інколи змінюючи кінець, — і підписувалася «Бабуся», розповідає Ірина Щукіна.
З особливо шанобливим ставленням подавалися у журналі розповіді з історії України та про кращих представників української культури — Тараса Шевченка, Миколу Лисенка, Михайла Старицького, Бориса Грінченка… У №3 «Молодої України» за 1909 рік було надруковано репортаж про дитяче свято на честь Шевченка, яке організували в громадській світлиці «Українського товариства».
Передплатників журналу в Україні було лише 30-40, однак він користувався популярністю в Америці й особливо — в Канаді. Олена Пчілка згадувала, що в Російській імперії деякі родини просто боялися відверто показати свою прихильність до української ідеї та прохали пересилати їм журнал на чуже ім’я, боячись репресій на службі.
У листі до Дмитра Яворницького Олена Пчілка писала, що обидва видання «живуть з однієї кишені, — виключно моєї». Того листа діячка підписала так: «З великим поважанням Ольга Косач, вона ж — О. Пчілка, що справді крутиться, як бджола, або муха в окропі».
Пізніше для порятунку видавничої справи Ольга Петрівна вела перемовини з Полтавським дворянським банком про субсидію під заставу власної родової землі... У 1914 році, коли почалася Перша світова війна, журнал «Молода Україна» припинив вихід.
«В останніх номерах, які вдалося відшукати (№№ 6 і 7), український текст уже надруковано російським правописом, — розповідає Ірина Щукіна. — Російська влада закрила всі українські видання. Скінчився короткий період свободи українського слова, що тривав менше десятиліття. Історії залишився 61 номер дитячого журналу, який виходив у 1908-1912 та 1914 роках, та є свідченням подвижницької праці Ольги Петрівни Косач».
29 ЧЕРВНЯ – ЗАСВІДЧЕНИЙ ЗАПИС НАРОДЖЕННЯ ДОНЬКИ ДРАГОМАНА У 1849 РОЦІ
Донині інтернет-мережа називає кілька дат появи на світ Ольги Драгоманової у 1849 році : усього їх чотири, від 17 червня до 27 липня. Чому так?
Оксана Константинівська каже, що в Зелений Гай поблизу Гадяча до Олени Пчілки часто навідувалися гості на іменини в День Ольги. А це у липні. То ж однією з дат народження частина знайомих вважала цю.
На могильній плиті письменниці викарбуване 17 липня, яке не співпадає з іменинним календарем. Похибку з цією датою пояснила у листі до дослідника Петра Одарченка у 1970 році донька, Ізидора Косач-Борисова (змушена була емігрувати восени 1943-го, тривалий час жила у США).
«Коли «Рух» (Харківське видання) в 1930 році приступив до видання маминих творів, мама була дуже хвора, — згадувала Ізидора. — Біографію за неї писав редактор Черкаський. І місяць народження він записав римськими — шість. Мама завжди уважно перечитувала записане ним. А як вийшла книжка, то і мама, і я одразу зауважили той липень. Мама ту помилку сприйняла байдуже, і помилка пішла у «світ широкий…».
У засвіти Олена Пчілка відійшла 4 жовтня того ж 1930 року. Тоді починалися тяжкі для Києва й України загалом часи. У березні-травні у Харкові публічно відбувалося сфабриковане судилище – «процес Спілки визволення України». Упродовж тих кількох тижнів розправлялися над 45 діячами. Всього до так званого судового процесу тоді було залучено 474 осіб, з яких 15 засуджено до розстрілу, 192 — до концтаборів, вислані за межі УСРР — 87. Тож точно було не до виправлення одруків.
Показово, що на похороні однією з перших українських жінок-журналісток, видавчині, етнографа, матері Лесі Українки - радянська влада заборонила промови. Тихо, без розголосу прощалися з видатною письменницею, яка була членом-кореспондентом Української академії наук.
Дім Косачів у Києві знаходиться на вулиці Саксаганського ближче до Центрального залізничного вокзалу, у спільному дворі поряд з меморіальними будинками Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького. Там є експонат, який прибрав усі різночитання стосовно дати народження Олени Пчілки.
Це метрична довідка із Соборно-Успенської церкви м. Гадячого (старосвітська назва Гадяча) про народження Ольги Петрівни Драгоманової. Посвідку видала Полтавська духовна консисторія 16 вересня 1911 року на прохання – дружини дійсного статського радника Ольги Петрової Косач.
Читаємо: «Червня двадцять дев’ятого (29 числа) у чиновника 8 класу Петра Якима Драгомана і законної дружини його Єлизавети Іванової, обидва православні, народилася донька Ольга хрестив протоієрей Іоан Симонов того місяця і числа…».
Зважаючи на новий/старий стиль, також вірною є дата народження – 17 червня.
Складну дорогу Ольга Петрівна Косач долала завжди гідно.
Валентина Самченко, м. Київ
Фото надані Музеєм видатних діячів української культури та з t-skrypka.name.
