Сенсація: у Києві знайшли підземелля палацу Кирила Розумовського

Розкоп заховався між деревами схилу Дніпра та «сталінкою» поблизу метро «Арсенальна». На цьому місці ТОВ СОБІ планувало поставити комерційну будівлю замість старої занедбаної, але будівництво застигло і об’єкт нині – мов той гібрид. З одного боку – свіженький бетон з арматурою, з іншого – залишки старої будівлі, а між ними – розкопане підземелля. Старовинна кладка, склепіння дуже контрастують з верхньою стіною, де штукатурка та фарба – «радянський стайл».

«Добре, що поки що сухо, але якнайшвидше треба подбати про пам’ятку, щоб не постраждала», – говорить Тимур Бобровський, археолог, який з березня опікується долею розкопу і готував документи, щоб археологічні залишки отримали пам'яткоохоронний статус.

Ми стоїмо якраз там, де колись був задній двір чи сад за палацом останнього гетьмана Війська Запорізького Кирила Розумовського, і дивимося вниз, на «привіт» з ХVIII століття. Якщо пощастить і власники будівлі (що несподівано для себе стали розпорядниками археологічної знахідки) облаштують тут цікаву туристичну локацію, місто збагатиться новими історіями та легендами зі свого минулого. А поки що про долю Розумовського і його маєтків слухаємо ми.

Ровесник Маріїнського палацу і «предок» Київської фортеці

Це справжній скарб, і виявили його дивом. Про те, що так званий Інженерний двір Київської фортеці був збудований частково на місці колишнього маєтку Розумовського, історики знали. «Але до останнього часу вважалося, що від самого маєтку нічого не лишилось (крім будівлі оддалік – перебудованого флігеля)», – розповідає вчений. І ось цього року забудовники, розбираючи старі стіни будівлі кінця ХІХ століття (тієї, що з комплексу Київської фортеці), несподівано відкрили підземний простір ще старішого періоду.

«Мурування випадково побачила київська екскурсоводка Алла Бондаренко і зробила кілька фотографій, які виклала на Фейсбуці, – розповідає історію відкриття фундаментів Тимур Анатолійович. – І хтось з киян звернув мою увагу на цей пост, мовляв, – а що це таке може бути?» Бобровський тоді нічого ще не знав про палац Розумовського, але відразу за характером мурування зрозумів, що ця цікавинка – XVIII століття. До справи долучився краєзнавець, дослідник історії забудови Києва Антон Короб. Він розшукав, що писав про палац Розумовського Федір Ернст –  відомий український історик-мистецтвознавець (жив у 1891-1942 роках). «Це дозволило припустити, що ми маємо справу з залишками палацу», – говорить Бобровський. Провели додаткові дослідження з Іваном Зоценком, співробітником Інституту археології – поміряли, роздивилися детальніше, склали план споруди, знайшли ще деякі історичні свідоцтва кінця ХІХ століття, що згадують про маєток і його долю. «І на сьогодні ми можемо впевнено на 100% казати: те, що ми бачимо, є підвалами палацу Кирила Розумовського», – стверджує вчений.

З березня Тимур Бобровський з однодумцями працюють над оформленням паперів і проходженням процедур, необхідних, аби знайдена пам’ятка набула відповідного статусу. «Сьогодні Консультативна рада Департамент охорони культурної спадщини КМДА розглянула оновлену облікову документацію і таки прийняла рішення внести «Фундаменти палацу Кирила Розумовського» до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини», – нарешті написав він на своїй сторінці у Фейсбук наприкінці червня. Далі – внесення об'єкта до Державного реєстру пам'яток, і то теж нешвидка справа. Але визнання загадкових мурувань об'єктом культурної спадщини – вже великий успіх: як пам'яткоохоронців, так і міста.

«Це дуже рідкісна знахідка XVIII століття. В Києві є церкви того періоду, а цивільної архітектури – лише три будинки на Подолі, збудовані до пожежі 1801 року, і Маріїнський палац», – пояснює цінність підземелля вчений.

А це ще й об’єкт, пов’язаний з такою неординарною особистістю – останнім українським гетьманом Кирилом Розумовським. Чудовий комплекс, присвячений Гетьманщині, козацтву з відновленим (за часів Віктора Ющенка) палацом Розумовського, є в Батурині, каже наш експерт. Але історичних цінностей багато не буває. «І ось маємо таку унікальну пам’ятку, яку не просто варто зберігати – я сподіваюся, ми вже зробили перший крок – а використовувати так, щоб люди могли це бачити», – впевнений Бобровський.

Шукати «скарби» будуть в льодовнях гетьманського маєтку

Маєток у мальовничому куточку Києва був хоч і величний, але дерев’яний, та мав цегляні фундаменти і великі підвали. Дерево пішло в небуття, а от контури підвалу виглядають міцно. Вони досить складні і дають нам уявлення, яким був цей будинок, каже Бобровський. З ним пов’язана легенда, підтверджена істориками ХІХ століття – таке собі свідчення незламності Кирила Розумовського як останнього гетьмана України.

Коли Катерина ІІ скасувала Гетьманщину і відправила Розумовського у відставку, залишатися в Україні йому заборонили (на термін до 12 років). Кирило Григорович був, м’яко кажучи, не в захваті і хоч мав місце в Сенаті Російської імперії та був президентом Петербурзької академії наук, в Петербурзі не залишився і довгі роки блукав Європою, розповідає вчений. Коли термін заборони сплив, Розумовський у 1777 році повернувся на Батьківщину, де заснував кілька маєтків, зокрема, в Києві, Яготині і Батурині. Київський, найімовірніше, був першим з тих палаців, збудованих десь на початку 80-х років XVIII століття, каже Тимур Бобровський.

І от в 1787 році розпочалася російсько-турецька війна і київська комендатура почала нав’язувати Розумовському на зимовий постій військових, які через Київ рухалися в бік Туреччини. «То він викликав з яготинського маєтку селян з підводами, сокирами, за два дні розібрали будинок, вивезли його в Яготин і зібрали його там, – каже археолог. – І будинок з Печерська став основою яготинського палацу». А ділянку в Києві, де стояв маєток, Розумовський просто подарував видатному українському діячу, меценату і основоположнику українського театру Дмитру Трощинському.

Історики-краєзнавці кажуть – будівля була надзвичайно красива, зведена з дубових брусів за проєктом англійського архітектора Адама Менеласа. Вже Трощинський збудував на цьому місці, схоже, кам’яну, ще більшу за розмірами будівлю (а після його смерті вона перейшла у власність Київської фортеці). «Я сподіваюся, що археологи, коли проводитимуть тут дослідження, знайдуть і її фундаменти, – каже Бобровський. –  Але нас цікавить цей осередок, пов’язаний з Кирилом Розумовським». Тобто підвал, що складається з трьох господарських приміщень, перекритих напівкруглими склепіннями, – частину, на жаль, вже розібрали сучасні забудовники. Тимур Анатолійович вказує, де були типові для тих віків вікна назовні, що навкоси відкривалися для провітрювання і куди вели бокові відгалуження. «Це підземні ходи, ми не знаємо, наскільки вони довгі, зазвичай – 15-20 м. Вони використовувалися як льодовні, – розповідає він. – Взимку на річці ламали блоками кригу і зберігали в тих ходах, ціле літо крига там зберігалася для різних господарських справ і охолоджувала всякі продукти».

На жаль, розкопувати сам підвал вглиб археологам сенсу вже немає. «Бачите, всередині будівельники трішки похазяйнували і культурний шар знищено. Але у нас є оці відгалуження, їх можна розібрати (ходи закладені і, ймовірно, засипані землею, – ред.) і дослідити. Хоч вони й перерізані фундаментом будинку ХХ століття, – міркує вчений. –  І ще ж є культурний шар, який межує ззовні з цими фундаментами – ми стоїмо на ньому.

В ньому можуть зберігатися речі, пов’язані з побутом цього палацу або пов’язані з пізнішим періодом (а то й більш раннім). Тобто археологам є чимало роботи». І, можливо, попереду ще багато цікавих знахідок – монет, фрагментів посуду, прикрас… Хтозна, що ще лишив нам гетьман у спадок.

Намагаємося уявити, як виглядав будинок гетьмана років з 240 тому. Бобровський припускає – приблизно так, як і флігель палацу, що зберігся до сьогодні, хоч і перебудований. «У центрі був винесений вперед великий ґанок, можливо, з колонами, тому, що це тоді робили, – описує він. – Флігель є на фотографіях початку ХХ століття, от у нього приблизно така конфігурація: з ґанком, колони стоять». У бік сучасної вулиці Івана Мазепи дивився чільний фасад, а до Дніпра виходила, ймовірно, терасована (це коли на схилах створюють майданчики у вигляді ступенів – терас) паркова зона.

«Спочатку цю територію Розумовський винаймав у монастиря – отут поруч, де знаходиться Київський палац дітей і юнацтва, був великий Свято-Микільський монастир, збудований Іваном Мазепою, – розповідає історію місця дослідник Бобровський. – Можливо, згодом він її викупив, бо джерела кажуть – пізніше гетьман подарував ділянку Трощинському». Здавалося б – просто підземелля, а насправді – ціла захоплива історія для майбутніх туристів.

Кав’ярня, артоб’єкт, музей чи законсервована пустка

Дуже хотілося б, щоб знайдена пам’ятка була збережена і стала доступною для відвідування, кілька разів наголошує Тимур Бобровський. Все залежне від себе він для цього вже зробив – підготував історичну довідку та облікову картку, які подали до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА. Документи рухалися складними бюрократичними шляхами, і в результаті, за словами Тетяни Осінчук, керівниці КЗ «Центр консервації предметів археології», вже підписаний наказ і готується пакет документів для подання Міністерству культури – щодо огляду і занесення пам’ятки до державного реєстру. А подальша доля підземелля – у приватних руках.

«Департамент охорони культурної спадщини проводив перемовини, були зустрічі з власниками – вони зацікавлені в збереженні пам’ятки, і тому буде коригування проєкту», – каже пані Тетяна.  За її словами, вдалося домовитись, що залишки фундаментів законсервують і запланують створення музею на базі пам’ятки. Археологи продовжать дослідження ділянки, а власники підписали договір з Інститутом археології, тож навколо будуть проводитися окремі шурфування (точкові «розвідувальні» розкопки), пошуки решток, пов’язаних із пам’яткою.

А паралельно за участі археологів, архітекторів розроблять проєкт музеєфікації фундаментів. Його затвердять на консультативній раді і подумають, як саме реалізувати. «Звичайно, було б цікаво спуститися вниз і відчути дух цієї епохи», – говорить Осінчук. «Мені здається, якби реставратори як слід законсервували цю кладку і вдалося відновити склепіння, було б добре зробити там кав’ярню, меморіальну експозицію з інформацією про гетьмана Розумовського, – ділиться своїм баченням пан Бобровський. – Це і прибуток власникам, і туристичний об’єкт для міста». Тим більше, що площа цілком дозволяє щось таке влаштувати – 3 однакові приміщення на близько 150 кв.м. Головне, щоб у господарів об’єкта були бажання та гроші – місто може брати участь, але рішення, витрати і вигоди – на плечах ТОВ СОБІ. З ним, за словами Осінчук, буде укладено охоронний договір, в якому пропишуть, що є предметом охорони, створять паспорт на пам’ятку. І тоді будуй що хочеш, але автентичні залишки палацу збережи.

Власник прийматиме рішення – чи він тримає під замком порожні приміщення і раз на тиждень пускає сюди екскурсантів, або ж облаштує артоб’єкт, кав’ярню і має з того прибуток, пояснює Осінчук. «Головне – забезпечити доступність, як того вимагають міжнародні конвенції стосовно історичної спадщини, – каже вона. – Її важливо показувати, розповідати про неї – особливо зараз, під час війни. Бо це ж наша автентичність, наша історія, коріння, це про те, хто ми є». Представники товариства-власника напіврозібраної-напівзбудованої наново будівлі, хоч і пустили нас люб’язно подивитися розкоп, коментувати свої плани щодо нього відмовилися.

А місто, за словами Осінчук, у збереженні спадщини дуже зацікавлене. «За останні 3 роки у Києві за поданням Департаменту охорони культурної спадщини занесено до Державного реєстру 41 археологічний об’єкт – чимало як на такий маленький термін, – розповідає вона. – Тобто міська влада опікується, переймається і співпрацює з активістами, фахівцями».

Поки українці шукають артефакти і по клаптику зшивають свою історію, вороги її руйнують шаленими темпами. Пригадаймо хоч б атаку на столицю 8 липня – росіяни вдарили по дитячій лікарні «Охматдит», яка, за словами Марини Соловйової, директорки Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, займає будівлі, що є пам’яткою місцевого значення. «Колись там була безкоштовна лікарня для чорноробів, побудована за участю меценатів. Сам комплекс лікарні будувався на кошти Миколи Терещенка (відомий підприємець та меценат, – ред.), постраждалий корпус – на кошти Михайла Дегтярьова (теж купець і філантроп – ред.) за його заповітом», – розповідає очільниця департаменту. Точної оцінки щодо ступеня руйнування пам’ятки немає, реконструювати чи знести її руїни – вирішать після оцінки їх стану.  Можливо, стіни, в яких бували такі визначні для нашої історії постаті, назавжди зникнуть. «Ми вважаємо – варто зберігати і відновлювати, але зобов’язання щодо відновлення законодавство покладає на власників. МОЗ вже заявив про знесення частково пошкоджених пам’яток (хоча без експертизи про це зарано говорити)», – пояснює Соловйова.

Від обстрілів постраждала Київська мала опера, колишній Народний будинок, музей Ханенків, Будинок вчителя, перелічує вона. У планах міста було багато реставраційних планів, але кошти нині спрямовуються на підтримку військових.

«На території Могилянки у 2023 році почали розкопки Богоявленського собору (на кошти партнерів, меценатів, громадських організацій), – розповідає Марина Соловйова. – Усі історичні дані говорять, що саме в цьому соборі був похований гетьман Петро Сагайдачний. І вже з’явилося повір’я, що якщо знайдемо Сагайдачного, то закінчиться війна – свого часу вороги його боялися».

Тетяна Негода, Київ

Фото Кирила Чуботіна