«Чисто. де?!» - Там, де кіно!

Досі бренд та команда Chysto.de?! (Чисто.де) були відомі здебільшого рухом за чистоту на березі Закарпатського моря – водосховища між гірськими селами Колочавою та Вільшанами. Започаткувала цей рух задовго до повномасштабної війни сім’я з Мукачева – Роман та Олена Жуки. Штучне водосховище утворене гірською річкою Тереблею, яка несе сміття з гірських сіл. Зібравши друзів і друзів друзів, кілька разів влаштувавши тут толоку з вивозом сміття вантажівками, екоактивісти почали просвітницьку роботу з мешканцями цих сіл. Розповідали про поводження з відходами, відповідальне споживання, впроваджували експериментальне сортування – і за кілька років сміття на водосховищі відчутно поменшало. Утім, воно не зникло, адже це комплексна проблема для гірських регіонів, де часом немає централізованого вивозу сміття.

У травні 2022 року Роман Жук загинув на війні. Але дружина воїна та команда Chysto.de?! не згорнули діяльність. Навпаки, домоглися того, що у грудні 2022 року місцевість стала природоохоронною територією – ландшафтним заказником місцевого значення «Берег Закарпатського моря».

Щороку команда Chysto.de?! проводила на березі близько п’яти екопікніків. Цьогоріч таких відбулося лише два, адже готували серпневий фестиваль екофільмів. Про такий мріяв Роман Жук, який був відомим відеографом та фотографом, – і тепер його мрію втілює в життя дружина разом з командою Руху Chysto.de?! Eco Film Festival назвали також Chysto.de?! – адже це бренд, який вигадав Роман. Крім фестивалю, команда започаткувала кінопремію імені Романа Жука – за ролик соціальної реклами та короткометражне документальне кіно на природоохоронну та екологічну тематику.

Про те, як пройшов перший Eco Film Festival, Укрінформу розповіла Олена Жук.

ТАКИХ ФЕСТІВ УСЬОГО ЧОТИРИ У СВІТІ

- Насправді були величезні хвилювання, – каже жінка. – Тому що коли мова про екопікніки, ми спираємося на великий досвід, команду, на те, що вже добре знаємо, як це якісно та найкраще зробити. А у випадку з Eco Film Festival усе складніше. У нас були друзі з цієї сфери, але не було сформованої кінокоманди і чіткого розуміння, як діяти. Тому хвилювалися дуже, але й дуже задоволені тим, як усе вийшло.

Це перша подія такого штибу в Україні: виявляється, попри різноманіття екоподій, саме екокінофесту з українцями досі не ставалося. Та й узагалі таких кінофестивалів лише кілька в усьому світі. Найближчий до нас – у Лондоні, є ще в Африці та в Південній Америці.

НЕ ТІЛЬКИ ДИВИТИСЬ, АЛЕ Й НАВЧАТИ ЗНІМАТИ

Що ж до Закарпаття, то в регіоні наразі є два кінофестивалі – обидва нішові, зі своєю ідеєю, аудиторією та історією. Це осінній Карпатський гірський кінофестиваль, на якому вже кілька років показують та оцінюють фільми про гори, та «Кіно сусідів”, яке цьогоріч пройшло вдруге, – тут дивляться та пояснюють усе про стрічки сусідніх Угорщини, Словаччини, Румунії та Польщі.

Отже, Eco Film Festival by Chysto.de?! став третім закарпатським кінофестом, який також обіцяє бути щорічним.

Його фішка – екотематика. Тобто тут дивляться і, що важливо, вчать молодь знімати кіно про захист природи та екологічну проблематику.

- Ми зробили такий акцент, бо й Роман багато знімав на цю тему. Я сама, коли потрапила вперше на берег Закарпатського моря, почала активно читати еколітературу і переглядати багато відео. Коли ми раніше на екопікніках робили кіноперегляди, розуміли, що кіно – це те мистецтво, яке дуже добре діє на аудиторію й може розказати більше, глибше та ширше про проблематику захисту природи, – каже Олена Жук.

ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ РОМАНА

Вона додає, що колись із чоловіком вони мріяли про екокінофестиваль в одній із гірських громад біля Закарпатського моря.

- У нас було уявлення, що проводитимемо його тоді, коли все вже буде чисто, коли ця територія буде захищена, коли берегу вже нічого не загрожуватиме: ні сміття, ні людське недбальство, ані забудовники. І тоді ми будемо просто збиратися на такому фесті, у цій красі й тиші, і рости разом у сфері екології та захисту природи.

Наразі ситуація зі сміттям на березі ще не є такою, як мріяли Жуки. Утім, вважають у команді Chysto.de?!, фест допоможе розвивати екокультуру та рухатися в цьому напрямі. Його проводитимуть щороку в середині серпня, оскільки 13-го – день народження Романа Жука.

Перший кінофестиваль провели на особливій локації в Колочавському скансені.

Питаю в Олени Жук про місію фестивалю.

- Ми бачимо тут кілька напрямів та кілька аудиторій. Найперше, хотіли перезнайомити між собою кіношників та екологів, бо ті мають про що розказати, а ті знають, як донести це широкій аудиторії. Це було важливо поєднати.

Також є люди, що мають цікаві теми та ідеї, як їх розкрити за допомогою мистецтва кіно, але поки що не вміють це втілити. Для них ми створили майстеркласи, де можна навчитися знімати кіно. Третя аудиторія – люди, які не планують нічого знімати, але хочуть просто дивитися кіно та пізнавати тему глибше. Серед них ми дуже очікували саме на місцевих жителів, які би переглянули ці фільми та зрозуміли наслідки, які несе для природи споживацький уклад життя, – каже Олена.

З її слів, кінофест дуже тепло сприйняли і місцеві жителі, і ті, хто приїхав сюди спеціально з інших місцевостей України.

Цьогоріч була кіномайстерня зі знімання екологічного кіно для дітей.

- У перший день розмальовували керамічні фігурки тварин, а далі придумувати та знімали фільм, як сміття шкодить тваринам. Обговорювали ідею, продумували сюжет, писали сценарій, потім знімали за ним і монтували мультик. Згодом ці мультфільми діти презентували учасникам та глядачам кінофестивалю, розповідали про них та ділилися враженнями від процесу. Це дуже цінно, – каже Олена Жук.

КІНО ПРО ТИСУ, СОРТУВАННЯ СМІТТЯ ТА РІЧКУ ПРУТ

Фестиваль мав також програмні покази екофільмів.

- Одну зі стрічок презентували нам Колін Бівен та команда Docudays. Він записав для нас ролик і поділився спогадами про роботу над фільмом. Стрічка побудована на реальній історії однієї сім’ї, яка повністю переглянула свою споживацьку поведінку. Колін зазначив, наскільки це цінно, що в Україні, де тепер йде війна, говорять про екологію й думають, як зберегти природу.

Була також, розповідає Олена, відома стрічка угорського режисера Димитрія Ляшука «В ім’я Тиси», де йдеться якраз про те, як сміття із сіл на Закарпатті пливе транскордонною Тисою до Угорщини. Команда вдячна Димитрію, що він поділився своїм кіно.

- Також у рамках програми кінофесту ми мали прем’єрний показ документальної стрічки режисерів Євгена Ткача та Ярослава Ільчишина «Живий Прут», – продовжує активістка. – Євген також був одним із хедлайнерів нашого кінофесту. Їхня команда мала знімати і на березі Закарпатського моря про річку Тереблю, але, на жаль, на це не вистачило коштів, тому обмежилися лише Прутом. Але Євген зацікавлений знімати екологічне кіно, він ділився ідеями. Дуже зачепили його слова про те, що він хоче, щоб його діти жили в цій країні в збереженій природі. Нам дуже цінно разом іти з такими людьми, як Євген. Щиро віримо, що на наступні фести до нас будуть стукатися з показами інші режисери.

Куратором кінофестивалю та кінопремії імені Романа Жука є Роман Островський.

- Це людина, яка колись написала нам з Романом в інстаграмі: я хочу зняти про вас кіно, – розказує Олена Жук. – Ми тоді йому відповіли, мовляв, кіно ще встигнеш зняти, а тепер доєднуйся до команди та допомагай розв’язувати цю проблему. Він тоді долучився до екопікніків, багато кадрів з дрона про Закарпатське море – це саме його робота. Роман Островський з початку повномасштабного вторгнення багато волонтерив на Краматорському напрямку, працював з іноземними медіа та пресою, допомагав знімати кліп Imagine Dragons про хлопчика, який втратив дім. Тепер він у війську, але попри це дистанційно долучався до підготовки кінофестивалю. Йому вдалося приїхати на півтора дня до нас. Його підтримка дуже важлива, – наголошує Олена.

ФЕСТИВАЛЬ – ЦЕ НАСТУПНИЙ РІВЕНЬ ЕКОПІКНІКІВ

Цікавлюся в Олени, чи не відійдуть на другий план екопікніки Chysto.de?! через організацію фестивалю, яка забирає багато часу та сил.

- Ми бачимо фестиваль як наступний левел екопікніка. Бо спочатку це було тільки прибирання, потім ми додали лекції, навчання, де пропагували свідоме споживання, розповідали про концепцію Zerowaste тощо. Потім почали досліджувати заказник – це наш проєкт «Фотолови», адже цінно показувати, що це живе місце, де хтось мешкає.

Фестиваль – перехід на ще один щабель вище. Це про те, щоб запобігати наслідкам, тобто формувати у людей поведінку, яка б унеможливила появу сміття на березі. Адже наша глобальна мета як руху – це чиста країна та збережена природа, й усе, що робимо, – саме для цього, просто різними шляхами. Тому кінофест – це ще одна стежка до мети.

Олена зазначила, що надалі екопікніки так само будуть проводити, просто менше.

- Ми розуміємо, що ресурс команди обмежений, у багатьох людей - втома, є певне вигорання. Я протягом двох місяців підготовки до фестивалю спала по чотири години. Це потім позначається на здоров’ї, а екологічність повинна бути і стосовно себе та свого здоров’я, – зазначає Олена Жук.

СМІТТЯ НА БЕРЕЗІ МЕНШЕ, АЛЕ ПРОБЛЕМА ЛИШАЄТЬСЯ

Питаю про те, яка тепер на березі ситуація зі сміттям.

- Сміття стало менше. Свідомі люди також борються із ситуацією на місці – присоромлюють тих, хто викидає сміття в річку. Проте загалом ми трохи засмучені тим, що є. Минулого року в серпні провели експеримент для гірських сіл: кілька сімей зголосилися сортувати сміття. Вони робили це місяць, а тоді, як ми й прогнозували, далі сортували. Але є певні моменти: наприклад, підприємець, що забирає у місцевих сміття, не хоче приймати сортоване, бо це не так вигідно. І так не скорочується кількість відходів, які знову ж таки потрапляють на наші переповнені сміттєзвалища, і це лишається великою проблемою в гірських громадах Закарпаття.

Утім, каже Олена, екоактивісти розуміють, що оскільки в серпні не прибирали, а восени пікніків не планується, то весною на березі Закарпатського моря збереться більше сміття, аніж було цьогоріч.

- Роботи буде більше, але віримо, що відпочинемо й активніше візьмемося до роботи з громадами, – каже Олена.

КІНОПРЕМІЯ ІМЕНІ РОМАНА ЖУКА

Під час першого кінофестивалю команда започаткувала премію імені Романа Жука. Деталі розписані на сайті фесту – подати заявку до 11 вересня можуть навіть ті, хто хоче, але ще не вміє знімати кіно.

- Люди вже подають заявки. Ми обмежили кількість претендентів до 50. Це можуть бути задуми екофільмів про моду, вітряки, ГЕС, джипінг у горах, про будь-що, що вас тривожить. Свої задумки треба презентувати та описати їх. Згодом відберемо десять найкращих. Далі для людей, які ще не вміють знімати, будуть лекції експертів, що навчать робити кіно. Навчання проводитимуть протягом двох місяців. Якщо комусь і далі потрібен буде ментор, щоб зняти кіно, ми підшукаємо тих, хто допоможе розкрити тему, щоб вийшло гарно та цікаво. Після навчання знову буде пітчинг, і з десяти заявок відберемо по одній в категоріях «Короткометражне документальне кіно» (переможець отримає 100 тис. грн на знімання стрічки) і «Соціальна реклама» (тут премія становитиме 40 тис. грн).

Обидві роботи будуть презентовані наступного року на екокінофестивалі в серпні.

А тепер команда фестивалю пропрацьовує всі плюси та мінуси першого Eco Film Festival.

- Ми задоволені локацією в Колочаві, – зазначає Олена Жук, – хоча там це складно організувати. Нам пропонували робити фестиваль у Києві, можна це набагато легше організувати в Ужгороді чи Мукачеві. Але ми би хотіли проводити його саме там, біля Закарпатського моря. Так, як цього хотів Роман, як це лягає в концепцію руху Chysto.de?!, – захищати унікальну природу та використовувати її потенціал для сталого розвитку маленьких гірських громад та екологічного туризму в них.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Владислава Мазура і ті, що надала команда Eco Film Festival by Chysto.de