Як музей у Кропивницькому став укриттям для художників

Художньо-меморіальний музей видатного українського художника першої половини ХХ сторіччя Олександра Осмьоркіна привертає увагу навіть тих, кому мистецтво не є близьким. Він розміщується в ошатному будинку з виразними архітектурними елементами. Будівля є пам'яткою архітектури, її спорудили в 1899 році у стилі цегляного модерну за проєктом архітектора Якова Паученка, рідного дядька Осмьоркіна. Саме в укритті цієї будівлі тепер збираються митці на художні студії. На одній із таких зустрічей побувала кореспондентка Укрінформу.

ПОРТРЕТИ СУЧАСНИКІВ НА ТЛІ ВІЙНИ

У цьому будинку зберігається мистецький дух, при тому не лише завдяки музейній експозиції та речам, які належали Олександру Осмьоркіну. Дім завжди жив своїм життям, був наповнений цікавими розмовами, дитячим сміхом або музичними творами, зіграними найкращими майстрами.

Олександр Осмьоркін провів тут свої дитячі й юнацькі роки, віднайшов мистецькі уподобання. Спочатку він захопився театром, брав участь у домашніх виставах: то були і сцени з українського побуту, і класичний театр Шекспіра та Шиллера, і навіть лялькові вистави.

За спогадом сучасників, батько Олександра Осмьоркіна, Олександр Павлович, вільно розмовляв українською мовою, часто використовував українські примовки й приказки. Збирав рідкісні зразки народної творчості (твори з його колекції є в каталозі Першої Єлисаветградської художньої виставки 1913 року). Тож, хоч Росія і намагалася привласнити творчий спадок та ім’я художника, його коріння та виховання – безперечно українські. Художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна відкрили в 1994 році.

Повномасштабна війна змінила життя, яке вирувало в музеї. Частину експозицій тепер показують в онлайн-форматі, довелося переформатовувати й підхід до організації подій. Одне не змінилося: музей залишився осередком творчих людей.

День, коли в музеї запланована чергова зустріч, виявився спекотним. На вулиці гамірно, але щойно закриваються важкі двері, враз опиняєшся ніби в іншому вимірі: тиша, прохолода та приглушене світло. Воно лине ніби з-під ніг, із цокольного поверху, який під час війни слугує укриттям. Тож туди й прямуємо. Тиша теж виявилась оманливою, оскільки шурхіт олівців та пензлів все ж відчутний.

Зустрічає художниця, провідна наукова співробітниця музею Ольга Краснопольська. Вона не керує процесом під час творчої зустрічі, але організаційні питання – на ній. Ольга розповідає, що якщо одразу після 24 лютого 2022 року такі заходи були скоріш розрадою, то нині це ще й повноцінна можливість поспілкуватися з поетами, письменниками, музикантами...

Загалом артпроєкт "Художні студії" має понад десятирічну історію. Із 2022 року його почали реалізовувати на тему "Портрети сучасників на тлі війни".

- Першочергово я придумала проєкт як практику. Тому що в нас у місті не було місця, де б могли збиратися художники, писати натуру, портрети. Я подумала, що сама організую такий простір. Прийшла в музей, – ще не працювала в ньому, і попросилася проводити студії. І тут із радістю погодилися, – каже Ольга.

ПІДСУМКОМ РОБОТИ З ВІЙСЬКОВИМИ СТАЛА ВИСТАВКА “НЕПЕРЕМОЖНІ”

Художниця пояснює, що для роботи обрали саме портрет, тому що це – один із найскладніших жанрів, саме в ньому шляхом практикування художникам хочеться досягти певної легкості та невимушеності. Тож першочергово це було просто бажання відточувати свою техніку, навички.

- Через місяць-півтора після початку повномасштабного вторгнення ми почали просто приходити до музею, бо тут і укриття, й спільнота митців. Приїхали художники з Дніпра, Харкова... Що робити художнику, крім волонтерства, коли починається війна? І ми почали малювати. Спочатку одне одного, а потім запрошували натурників. Народилася ідея малювати портрети людей під час війни, те, як людина переживає війну. Перший проєкт був пов'язаний із військовими, рятувальниками, саперами, волонтерами. Нас сильно підтримувало спілкування з військовими. Думаю, їх також, тому що це – новий досвід. Ми й до шпиталю їздили, – розповідає мисткиня.

Підсумком роботи з військовими стала виставка “Непереможні”, яку презентували 22 серпня 2022 року. Заслужений художник України, педагог та мистецтвознавець, один із засновників художніх студій Андрій Надєждін розробив логотип для афіші виставки. Її основна частина й нині експонується в меморіальному залі музею. У жовтні 2022-го Андрія Надєждіна не стало, студії стали на паузу.

- Смерть Андрія Михайловича була шоком. Ми перестали збиратися і писати. Але ж під час війни всі мусимо щось робити, кожен із нас важливий. І почали запрошувати на студії людей різних професій. У цьому році зосередилися на мистецтві. Поки хтось позує, інший читає вірші, розповідає цікаві історії, а хтось сценки встигає розіграти. Ми запрошуємо поетів, музикантів, акторів, просто творчих особистостей. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, щоразу відкриваєш для себе людину та життя по-іншому, може глибше... Або ти знав когось тільки як митця, а тут переосмислив, тому що перед тобою вже не лише митець, а просто людина, – ділиться Ольга Краснопольська.

Сьогодні для художників позує композиторка, музикознавиця, кандидатка наук, заслужена діячка мистецтв України Марина Долгіх. Вона викладає у Кропивницькому музичному фаховому коледжі.

- Із художниками товаришуємо давно, маємо кілька творчих проєктів. Спочатку нашу хорову диригентку запрошували на портрет, а тепер і мене. Раніше я боялася таких пропозицій, навіть відмовляла. А потім мене почали малювати мої студенти, які також художні школи закінчували. При тому вони дуже непогані художники, практикуючі. У мене є три портрети. Два реалістичних і один – шарж, – дуже класний вийшов! На одному місці сидіти довго не так складно, паралельно спілкуємося: про творчість, плани... Сьогодні говорили переважно про музику, про проєкт за участю Національного президентського оркестру "Симфонія Криму", – каже пані Марина.

На питання, чи подобається натурникам результат, Ольга Краснопольська відповідає, що буває по-різному:

- У більшості випадків людей цікавить сам процес, спостерігати за роботою художника. У нас є як професійні художники, так і аматори, й просто початківці. Окрім портретної схожості, вони інколи ставлять перед собою іншу мету: спіймати ритми, знайти кольорові плями, відшукати особистий стиль. Різні виходять результати. Але зовсім засмучених людей не було. Бути натурником – це ще й можливість пізнати себе з іншої сторони, – каже.

“КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА, ЦЕ МІСЦЕ НАС РЯТУВАЛО”

Тим часом на полотнах та в альбомах уже в прямому сенсі щось вимальовується. Один із художників, Дмитро, ділиться своїми думками про те, чим для нього є такі заняття:

- По-перше, зустрічаємося з друзями, у нас склалася творча тусовка. Тобто ми об'єднані загальним інтересом: любимо фарби, олівці й компанію одне одного. Спілкуємося і ділимося досвідом. Стараємося хоч двічі на місяць збиратися. Кожен працює самостійно, у своїй техніці, темпі, манері. Можна навіть прийти й нічого не робити, просто поспілкуватися. Головне – що ми працюємо з живою людиною. Я більше люблю жіночий портрет, хоча вмію малювати й чоловічі, – ділиться Дмитро.

Ольга Краснопольська додає, що жінки все ж частіше позують, а чоловіки рідше на це погоджуються.

Ще один художник, Роман, розповідає, що любив малювати з дитинства, а студії зараз – найкращий спосіб знову поринути в улюблену справу.

- Я тут, тому що мені цей жанр більше подобається. Закінчив художню школу, в житті загалом займаюся будівництвом. І вдома малюю, але тут – компанія, – каже Роман.

Про роль майстерень у перші дні повномасштабного вторгнення Росії до України згадує Ірина.

- Ми зустрічаємося в музеї, хоча можна і в якомусь кафе. Але у кожного є своя історія знайомства з цією будівлею. Хтось проводив тут свою першу виставку, хтось приходив на творчі студії. Це чарівний будинок. Як є місця, «намолені» релігійно, то тут – творчо. Це місце нас об'єднало, ми сюди прийшли до Віти Василівни (директорка музею, – авт.), до Андрія Михайловича. Нам це було потрібно. Коли почалася війна, це місце нас рятувало, – каже вона.

Художні студії відкриті для всіх. Потрібно просто знайти соцмережі музею, дочекатися анонсу зустрічі. Сьогоднішня ж добігає кінця. Художники завершують роботу. Марина Долгіх роздивляється роботи, і зі сторони це виглядає, ніби діти розгортають подарунки, трохи затамувавши подих. І модель, і художники завершують із вдячністю, посмішками та фото гуртом, разом із портретами.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки