«БожеВільні»: Хороше кіно про погані часи
Національний прокат першого у світовому кінематографі ігрового фільму на тему каральної психіатрії стартував 31 жовтня і вже за перший вікенд його подивилися майже 10 тисяч глядачів. Стрічка продовжує збирати повні зали по всій країні, а ми розказуємо подробиці для тих, хто ще не встиг його подивитися.
Перед тим як вийти на широкого українського глядача, «БожеВільні» вже встигли побувати на десятку міжнародних фестивалях і всюди мали успіх.
«Цей фільм скрізь сприймають зі схожими емоціями: співчувають часу, який ми показуємо, розуміють про що кіно, і що ми хотіли сказати. Багато хто на фестивалях навіть прив’язують те, що відбувається в кадрі, до сьогодення», – розповів режисер фільму Денис Тарасов.
Це історія про молодого меломана Андрія Довженка, який просто любить хорошу, але заборонену в СРСР музику. Як наслідок, він стає жертвою одного з найпотужніших інструментів радянської системи для придушення інакодумців – каральної медицини. Його бунт на початку – за свободу самовиражатися, одягатися та, зрештою, носити зачіску ту, яку він хоче, але коли ці прості свободи в нього забирають, його бунт стає предметним.
«Ти, Андрію, велика дитина. А знаєш в чому твоя біда, тому що за твоїм, так званим, бунтом нічого не стоїть. Бунт повинен мати причину, призводити до змін, інакше – це просто поза, щоб привернути до себе увагу», – говорить на початку історії головному герою тесть – професійний психіатр, який своєю анонімкою фактично підштовхує цей «дитячий» (за його ж визначенням) бунт до набуття сенсу. У «зразковій спецустанові» Андрій швидко дорослішає, осмислює, що відбувається навколо, і коли перед ним постає вибір співпрацювати із КДБ та повернутися до сім’ї, чи розкрити правду про дисидентів, закатованих у психлікарнях, торує власний шлях боротьби.
Міжнародна назва стрічки – «Diagnosis: Dissent», якщо перекладати дослівно, то це «Діагноз: Незгода». Таку відмінність творці пояснили, тим, що не змогли досягти англійською важливої гри слів, закладеної в українській назві («боже» і «вільні»), котра дуже точно називає те, що відбувається в цьому кіно.
Фільм створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно та компанією ТОВ «Спільна Перемога Продакшн». Зйомки завершилися ще до повномасштабного вторгнення. А якби ви взялися за цей фільм вже зараз, герої б були інакші? – запитуємо у режисера.
«Ні. – впевнено відповідає Тарасов. – Наш головний герой – це збірний образ бунтівника, людини, яка йде проти системи. А такі є в різні часи. І зараз є. Одна з його основних рис – пожертва собою заради майбутнього, зарази своєї дитини. І коли в фіналі тесть героя (який є частиною системи) каже, що син зненавидить його за такі дії, він відповідає: «Я заради нього це й роблю. Я знаю настане час, коли він все зрозуміє». І зараз пацани в окопах на передовій жертвують собою заради майбутнього своїх дітей, заради наших дітей, заради всієї країни. Тому я бачу паралель між нашим головним героям і хлопцями, які зараз захищають нашу землю».
Цей перегук часів ще більше посилює усвідомлення того, що актори, які втілили екранних бунтівників, зараз на фронті відстоюють нашу свободу: це Костянтин Темляк, Євген Черников, Антоній Захарчук, Олексій Комаровський, Олесь Каціон.
СЕМЕН ГЛУЗМАН: ТЕ, ЩО ВИ ПОБАЧИЛИ У ФІЛЬМІ – МОТОРОШНО, АЛЕ В ЖИТТІ ВОНО БУЛО ЩЕ ЖАХЛИВІШЕ
Консультантом фільму став колишній політв’язень, дисидент, відомий психіатр та громадський діяч Семен Глузман. Як він сприйняв вже готовий фільм? Цікавлюся у режисера.
- Під час першого перегляду фільму Семен Фішельович був під таким сильним враженням, коли вийшов з залу, що тільки в машині дорогою додому заспокоївся, – каже Тарасов. – Сказав, що під час сеансу він був неймовірно схвильований. Якщо нам хтось буде казати, що у нас у фільмі щось не так – поговоріть з Семеном Глузманом. Величезна вдячність йому за участь на стадії виробництва, він розповідав про тортури, про те, що в тих психлікарнях коїлося. Завдяки йому ми маємо в кадрі цілковиту справжність, як поводяться люди після інсуліну чи сульфазину в тих неймовірних дозах, що їм вколювали радянські лікарі-садисти. Ці препарати не лікували, а робили з них «рослини», пригнічували, примушували дуже дивно себе поводить, викликали ломку та страшний біль».
Семен Глузман, який був присутній під час прем’єрного показу в Українському домі, додав, що, коли його запросили бути консультантом, він спочатку хотів відмовитися, бо дуже боявся втілення цієї теми в ігровому кіно.
«Це велика частина мого життя і мені було страшно торкатися цієї теми, тому що те, що ви побачили, це моторошно, але в житті воно було ще жахливіше. Не буду заглиблюватися чим саме… Я дуже вдячний усім, хто робив це кіно від імені сотень людей, яких уже немає і які, власне, є темою, пам’ятник якій зробили творці фільму «БожеВільні», – наголосив Глузман.
Фільм засновано на реальних подіях, основний фактаж сценарію – 99% – це спогади дисидентів і жертв каральної психіатрії. Під час написання його автори – Ксенія Заставська та Симор Гласенко перечитали дуже багато письмових матеріалів від свідків тих подій – спогади, книги, самвидав, публікації в Інтернеті.
«На жаль, я не знайшов під час роботи жодного притомного відеоматеріалу чи тематичної передачі, присвяченої каральній психіатрії. Були якісь короткі ролики, які майже нічого не висвітлювали. Не кажучи про те, що до виходу нашої стрічки, не було знято жодного художнього фільму та й документального теж», – зазначив Гласенко.
У МАСОВИХ СЦЕНАХ ЗНІМАЛИСЯ ПАЦІЄНТИ КИЇВСЬКОЇ ПСИХІАТРИЧНОЇ ЛІКАРНІ
У масових сценах «БожеВільних» знялися пацієнти київської психіатричної лікарні, які грають в театрі при своєму медичному закладі, лікуються мистецтвом.
«Звісно, хорошому актору не складно зіграти людину з психічними розладами, але реально хворі – виглядають специфічно, у них своя психофізика, і мені потрібні були справжні обличчя для крупних планів. Ми поговорили з опікунами, взяли дозволи на те, щоб вони були в кадрі. До того ж, вони заробили гроші за зйомки. Тобто, люди, які ніколи не зможуть працювати, у нас мали можливість заробити! Було нелегко, іноді вони зупиняли дубль – хтось вставав, йшов, щось говорив або кричав. Але то їхнє життя – треба було прилаштовуватися. Професійні актори за ними спостерігали, дивилися, як вони між собою спілкуються, і це все органічно вписалося в кадр», – розповів режисер.
Що стосується професіоналів, то в цьому фільмі просто зірковий каст: Ірма Вітовська, Остап Ступка, Костянтин Темляк, Олег Штефан, Віталій Салій, Віктор Жданов, Сергій Калантай, Анастасія Пустовіт, Наталія Бабенко, Андрій Мостренко, Олег Стальчук. Як вдалося зібрати таку блискучу команду?
- Так і мало бути, всім подобався сценарій, – посміхається Денис Тарасов. – Всі актори проходили проби і кастинги, бо коли робиш таку серйозну тему, хочеться, щоб люди, які знімаються, були спроможні відтворити складних персонажів з важкою долею. А от лікаря-садиста Козича ми відразу писали під актора Віталія Салія. Йому гарно вдаються ролі негідників, і ми розуміли, що це буде саме він.
Актора на головну роль шукали доволі довго, більш як 4 місяці. Режисеру хотілося, щоб і обличчя було як з 70-х років, і сильні акторські здібності, з огляду на шлях, який має пройти герой.
«Костя Темляк для мене відкриття! Я ніколи раніше з ним не працював. Але, коли він прийшов на кастинг – з першого погляду відбулася якась магія. Я відразу відчув, що він – наш головний герой», – говорить режисер.
ДМИТРО ОЛІЙНИК: МІЙ ГЕРОЙ – ПОЗИТИВНИЙ І ВІН МЕНІ ДУЖЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. ДО РЕЧІ, ТАМ ВІДКРИТИЙ ФІНАЛ ЙОГО ДОЛІ
«Псих» Гамлет – не головний герой, але саме його певні дії стають поворотними в сюжеті. Адже інколи, щоб робити важливі речі, треба прикинутися божевільним. І він дуже точно це робить. На цю роль проби пройшли два актори: Олександр Піскунов та Дмитро Олійник. Режисер ніяк не міг визначитися між ними двома, обидва хороші і дуже різні. Врешті обрав Піскунова, але той за тиждень до зйомок підстригся у барбера. А який барбер в 70-х роках в психушці? Там, вибачте, зовсім інша мода на зачіски… Актора зняли з ролі і відразу зателефонували Дмитру. «Я вважаю, що доля вирішила дуже круто, тому що Дімка геніально зіграв нашого Гамлета», – говорить режисер.
Цікаво, що нещодавно актор зіграв прем’єру вистави «Ha*l*t» у Театрі на Лівому березі саме за Гамлетом (роль Привида), а ще незадовго до цього широкий глядач побачив його у вкрай негативній ролі в кінострічці «Будинок Слово. Нескінченний роман». Чи не страшно грати персонажів, які погано закінчують?
«В даному фільмі мій герой – позитивний і він мені дуже подобається. До речі, там відкритий фінал його долі», – посміхається Олійник.
Олексій Комаровський зіграв колоритного психа «Баяна». «Не хочу хвалитися, але скільки пам’ятаю, я завжди проходив кастинги на психічно хворих людей, – розповідає актор. – Я на пробу взяв стару хлібницю і нафантазував собі, що мій персонаж страшенно любить групу «Бітлз», десь у маленькому населеному пункті зіграв їх, його забрали, баян відібрали і залікували, а залишилися тільки отакі рефлекси».
АНТАГОНІСТИ ТАК БОЯТЬСЯ КАРАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ТА ВЛАСНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ, ЩО ЗНИЩУЮТЬ ТИХ, ХТО ЗДАТЕН НА БУНТ
Основні антагоністи картини, настільки сильно самі бояться каральної системи та власного волевиявлення, що знищують тих, хто здатен на бунт проти неї. Ставши частиною системи, вони вважають, що вчать «хворих» людей.
Герой Віталія Салія – неадекватний лікар-садист Козич має свою «правду», він досі бореться з нацизмом, маючи на згадку про нього справжню кулю в голові, від якої не хоче позбуватися.
«У мене для вас є дві хороші новини, які піднімуть вам настрій. Перша – поздоровляю, ви потрапили не у в’язницю. Це зразковий «спец» і ми обов’язково вилікуємо вам мозок. І друга новина на ваш чекає приємний теплий душ. Зараз мій колега збере у вас всі цінні речі вони вам не знадобляться», – говорить Козич новоприбулим в психлікарню і надягає «робочі» рукавички. Вже в ту мить глядач може припустити, який «душ» на них чекає після цих слів.
А от головний лікар зразкового «спецу» Микола Худимчук (Остап Ступка) до певного моменту не виглядає скаженим, зі сліпою впевненістю пояснюючи, що за радянським законодавством примусове лікування не є покаранням. «Ви ж тут пацієнти. Хворі пацієнти. Сьогодні ви критикуєте радянську владу, а потім вас надихає ідея ненависті до органів міліції, а закінчуєте ви замахом на життя когось із високопосадовців», – говорить він, ставлячи абсолютно здоровій людині вигаданий діагноз «повільноплинна шизофренія». Той у відповідь починає наспівувати заборонену західну пісню і отримує призначення величезних доз стелазину та ін’єкцій сульфазину для зняття «депресивно-параноїдальний станів».
РЕЖИСЕР: Я ВДЯЧНИЙ ВСІМ АКТОРАМ, ТОМУ ЩО КОЖЕН ПРИВНІС У ФІЛЬМ ЩОСЬ СВОЄ ЦІКАВЕ
Ситуація персонажа актриси Анастасії Пустовіт – звабливої медсестрички, яка з задоволенням вколює людям «каральні» медичні препарати, простіша: оскільки вона не може протестувати, їй зручно, коли її «користають».
«Це низька мораль і чітке розуміння того, що вона робить і навіщо. Це її можливість вижити. Ми довго обговорювали з нашим художником по гриму, як саме має виглядати моя героїня, адже вона має спокушати. Її влада – секс, це єдиний контроль, в її парадигмі – коли стаєш сексуальним об’єктом, то володієш світом. І вона це проявляє з хворими, це її спосіб їх мучити. Мені розповідали, що медсестри, які працювали в таких психлікарнях, часто піднімали спідницю і сідали так перед пацієнтами. Це справжній акт сексуального насилля – оголюючись перед ними вони змушували на себе дивитися, хоча чоловік відчував огиду, демонструючи йому – тут моя влада», – розповіла Анастасія Пустовіт про свою роль.
Є в «БожеВільних» і персонажі на межі – так би мовити, сателіти каральної системи, які майже зрослися з нею, але, за певних причин, кардинально змінили позицію.
Таке яскраве перевтілення відбулося з героєм Сергія Калантая – психіатр Валентин Стельмах (а за сумісництвом тесть головного героя) мав дуже чітку мотивацію, чому не бунтував проти системи до того: він оберігав свою сім’ю і свого зятя цьому вчив. У фіналі його мотивація не змінюється, але він змінює підхід і виявляє власний бунт.
Ірма Вітовська (персонаж – лікарка Лахновська) чітко і точно передала дорослу жінку того часу, у якої попри таку сумнівну роботу, є принципи. Це прослідковується, як у її стосунках з політичним «психом» Рогозою (актор – Андрій Мостренко), так і в подальших бунтівних рішеннях. Показова сцена КДБістом, коли на питання, чи страшно їй, героїня відповідає: «Я втомилась боятися, втомилась потурати злочинцям які відправляють нормальних людей в психушку…» А коли той запитав, чого їй не вистачало, адже вона забезпечена всім, лікарка чесно сказала: «Хворих. Пацієнтів тьма, а хворих все менше».
Режисер наголошує, що вдячний всім акторам, тому що кожен привніс щось своє цікаве. Вони багато пропонували, а він не з «тоталітарних» режисерів, і йому подобається, коли на майданчику є синергія режисера і акторів.
ЛЮДИ В ПСИХЛІКАРНІ – ЦЕ ЗАМУЧЕНІ ЯНГОЛИ, ТІЛЬКИ РАЙ У НИХ ЗА ҐРАТАМИ
«Мені важливо бачити та розуміти, що актор включається в персонажа і хоче зробити його максимально цікавим в рамках заданої теми. Актори – це люди, які, працюючи над роллю, починають жити своїм персонажем, у них в голові відбуваються якісь неймовірні психометафізичні штуки», – говорить Тарасов.
Наприклад, щоб увібрати в себе «божевільний» світ своїх героїв, деякі актори ночували у декораціях внутрішнього двору психлікарні, біля стіни, яка відгороджує «хворих» від «нехворого» світу.
Фільм «БожеВільні» отримав нагороду за майстерність візуальної мови на міжнародному кінофестивалі «Alexandre Trauner Art Film Festival» в Угорщині. За словами художника-постановника картини Івана Тищенка, приміщення, в якому проходили зйомки – це занедбаний трудовий корпус психіатричної лікарні, в якому з того часу залишилося багато меблів й іншого реквізиту.
«Коли ми зайшли в те приміщення, а там – панорамні вікна і весь простір залитий сонцем. Якщо думати алегоріями, то ті люди в лікарні, це замучені янголи, і вони повинні бути в раю, а рай у них… за ґратами. І це ще більше посилює контраст, трагедію того, що відбувається», – ділиться Тищенко.
МУЗИКА ВІДІГРАЄ РОЛЬ МІСТОЧКА, ЯКИЙ МИ ПРОКЛАЛИ ДО МОЛОДОГО ГЛЯДАЧА
«Ця тема давня, на жаль, її занадто довго замовчували. Вона не була таємною, але мало хто нею цікавився. А ми повинні віддати шану людям, які проходили через це пекло і змогли зберегти в собі людську гідність до кінця. Вони – взірець, і про них треба говорити. Це кіно показує, як український народ хоче відійти подалі від «совка», і маю надію, що фільм стане «пілюлею» для тих, хто сумує за ковбасою по 2.20, бо це зворотний бік тієї реальності», – впевнений продюсер фільму «БожеВільні» Тарас Босак.
При цьому творці говорять, що більше «цілилися» на молоду аудиторію, яка, на відміну від старшого покоління, могла менше чути про каральну психіатрію, але повинна знати правду. Для цього вони намагалися зробити історію максимально цікавою через головного героя, який не повинен був маніфестувати політичні переконання, а був би просто волелюбним бунтарем, який не прагне зірок з неба, і все, що йому треба – слухати свою улюблену музику.
«Ми вирішили, що такий герой, точно має сподобатися молоді. Саме тому музика тут відіграє таку роль, це місточок, який ми проклали до молодого глядача. Це платформа, на якій завжди можна порозумітися будь-кому, будь-якому поколінню», – впевнений режисер.
Музику до фільму написав композитор Госейн Мірзаголі і вона досить сильно контрастує з загальною важкою темою – написана в стилі Led Zeppelin. Мікс і мастеринг музичного треку завершили на студії Abbey Road у Лондоні, використовуючи старі технології 70-80-х років.
«Якби ми ще й музично давали смуток, сум і трагізм, то фільм би було занадто тяжко дивитися. А ця музика додала контрапункту і народила щось інше – це музика у душі головного героя, тому що це все, що навколо нього, відбувається від того, що у нього всередині грає рок. Так звучить його жага до свободи», – впевнений режисер фільму «БожеВільні» Денис Тарасов.
Любов Базів. Київ
