Класика - для відновлення зв'язку часів. Усе це нам ще треба буде повертати
І ще трохи опікунчої класики у стрічку: 25 листопада минув день народження (186 років) Нечуя-Левицького – чи не найбільш "київського" з усіх наших класиків: без кого нам ніколи не відчути й не збагнути, яким був Київ ХІХ ст.
Олена Захарченко гарно про це написала, тож я просто скопіюю лінк на її допис нижче – не полінуйтесь зазирнути. Від себе ж скажу, що ніколи не була особливою Нечуєвою фанкою (крім "Кайдашевої сім'ї", яку, либонь, усі в дитинстві любили!), але в 2015-му, після того як не стало мами, вперше відчула потребу перечитати "Хмари". Мені треба було якось відновити той постійний живий, намацально-кровний зв'язок зі старою Україною й її міщанським побутом, який мама мені весь вік була, як виявилось, невловно забезпечувала, – її діди й прадіди належали, згрубша, до одного з Левицькими "соціального кошика".
Нечуй писав "від них і про них", це був "його" світ – той, де кияни (аж до самого Голодомору) увечері виходили в садок, стелили під квітучими деревами ткані рядна й співали просто неба, доганяючись домашніми наливочками, – і пам'ятаю, як я розплакалась, дочитавши до "карафки синього скла" в подобі ведмедя у домі героєвого дитинства, бо така сама карафка стояла в старому чорному буфеті моєї бабусі по кужелі, я її ВПІЗНАЛА, мов Нечуй вийняв її з надр моєї дитячої пам'яті, обтер і простяг мені на незабудь, поки ХХ століття плакало в мені голосом Вінграновського: "Ні жінки, ні хати тієї нема, /Старі лиш валяються капці..." Ось і для цього – ТАКОЖ потрібна класика: для відновлення зв'язку часів, коли не стає живих його забезпечувати. (Шекспірів Привид знав, щО робить).
Спасибі Вам, Іване Семеновичу. Царствуйте там со святими.
UPD: випереджаючи запитання – ні, дому-музею Нечуя в Києві нема, не шукайте: ту кам'яничку на Пушкінській (нині вулиця Євгена Чикаленка) за театром Бергоньє (нині Лесі Українки), де він жив до самої смерті, було знесено в 1970-ті, в ході щербицької "реконструкції історичного центру" (на її місці збудовано кафе). Починалась епоха агресивної переробки "дому Листовничого" на "дом Булгакова", довготермінова й далекосяжна кампанія "Кієв – русскій город", – і Нечуя найбрутальнішим чином викинуто з його міста, щоб не псував картину. Тому для більшості сучасних читачів він і не асоціюється з Києвом, ані навіть із "Двома зайцями", котрі були римейком його "На Кожум'яках". І все це нам ще треба буде повертати – шукаючи, кожному, своєї власної "карафки синього скла".
Оксана Забужко
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама