Київський Національний університет імені Карпенка-Карого – не тільки один з найстаріших та найповажніших закладів України, він посідає гідне місце на мапі європейських та світових мистецьких вишів. Цього року йому виповнилося 120 років. Він – фундамент у формуванні культурного ландшафту України, завдяки серйозній науковій діяльності, потужній школі та системній роботі талановитого викладацького та студентського складу. Більшість українських митців – блискучі режисери, оператори, актори театру та кіно, кіно- та театрознавці – починали свій творчий шлях у цих вікових стінах.

Про те, як університет вже майже три роки працює в умовах повномасштабної війни, про досягнення та проблеми (куди ж без них?) ми поговорили з його ректоркою, доктором економічних наук, заслуженим працівником культури України Інною Кочарян.

- Пані Інно, як зараз живе Університет? Що відбувається за його 120-літніми стінами в надскладних умовах трирічного вторгнення?

- Працюємо, як і працювали до повномасштабної війни. Ми одні з перших відновили після вторгнення очне навчання. Вимушені канікули у нас були тільки в березні 2022-го, а з 4 квітня – почали офлайн-навчання, і

26 травня на сцені нашого Навчального театру відбулась прем’єра вистави «Комедія помилок» курсу Дмитра Богомазова. А вже з вересня 2022-го майже 90% наших студентів, які виїжджали на початку вторгнення, повернулися. На сьогодні у нас змішана форма навчання, але онлайн стосується в основному заочників (ми це дозволяємо, бо багатьом з них складно приїжджати), але виключно теоретичні дисципліни, все, що стосується практичних занять, – вони проходять у наших стінах. У цьому корпусі (на Ярославовому Валу) є укриття, в Інституті екранних мистецтв (на Коновальця) – у нас натуральне бомбосховище, в якому ми в цьому році зробили капітальний ремонт.

- Чи не було недобору у перші роки вторгнення? Чи навпаки стало більше бажаючих вступити?

- Скажу відверто, не на всі наші освітні програми шалений попит. Наприклад, на кінознавство або театрознавство – абітурієнти завжди в  дефіциті, треба їх якось заохочувати. А що стосується акторів та режисерів – то і в 2022-му, і в 2023-му, і в 2024-му – на ці освітньо-професійні програми величезний попит.

На акторське мистецтво театру і кіно цього року ми три майстерні набирали, на 39 бюджетних місць, було майже 480 охочих! Набрали, загалом, три групи по 35 студентів, а залишилося більш як 80 людей, які готові були йти до нас на контракт, при тому, що інші заклади їм пропонували бюджетні місця! І ми зробили четверту групу, яку довірили молодому викладачу Євгену Локтіонову. Він у нас працював багато років другим викладачем, я запропонувала йому цих студентів – контрактників, який він сам не набирав, але взяв і тепер говорить, що вони просто неймовірні. Тобто, у нас на сьогодні 135 студентів на чотирьох перших акторських курсах.

- Тож ця освітньо-професійна програма найпопулярніша?

- За спеціальністю «Сценічне мистецтво» – так. Але ще дуже популярна організація кінотелевиробництва  – у групі першого курсу 27 студентів. Взагалі, дуже багато залежить від майстра – в цьому році Дмитро Томашпольський набирав кінопродюсерів, Сергій Маслобайщиков – режисерів кіно, Юрій Терещенко – режисерів телебачення. І скрізь шалений попит! Те ж спостерігалося і зі вступом на режисуру драматичного театру. Навіть, на кінознавство було 16 заяв – а це вже багато для критиків, як ви розумієте.

Набрали трошечки менше лялькарів, але це специфічні програми, тому що вони і з лялькою працюють, і як актори на сцені, в них іще і режисура, і сценографія. Але набрали все одно! Вступна кампанія пройшла дуже гарно.

У 2022 РОЦІ МИ ВПЕРШЕ НАБРАЛИ СТУДЕНТІВ НА ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНУ ПРОГРАМУ «МАЙСТЕРНІСТЬ АКТОРА КІНО»

- Гарний заділ на майбутнє, на відродження і розвиток українського театру і кіно!

- Це мене дуже радує! До речі, у 2022 році ми вперше набирали студентів на освітньо-професійну програму «Майстерність актора кіно», зараз вони на третьому курсі.

- І це прекрасно, адже існує така невеличка проблемка, коли ми дивимося фільми з улюбленими акторами і зітхаємо: занадто театрально грають… Ну, а як інакше, коли вони навчалися акторському мистецтву, здебільшого саме театральному?

- Я з вами абсолютно згодна! Дійсно, студенти, які вступають на освітню програму «Акторське мистецтво театру і кіно», не дуже знають, як працювати з камерою. Тому що основну увагу приділено роботі на сцені. Я, наприклад, не надто творча людина, проте дуже люблю театр і кіно. І як глядач, теж інколи думаю: щось тут не те, на театральній сцені він чи вона – неперевершені, а на екрані – зовсім інша справа. Тому ми вирішили, що маємо вчити саме акторів кіно. Сергій Калантай з Інною Капінос набрали курс з 26 студентів і вони прекрасно навчаються.

- З якою періодичністю будете тепер набирати акторів кіно?

- Ми спочатку вирішили набирати курс один раз на чотири роки. Але в цьому році я порушила питання перед завідувачем кафедри, щоб в

2025-му набрати ще одну групу на цю освітню програму. Якщо є попит, чому ні?! Тим паче, що український кінематограф почав активно працювати і вони будуть затребуваними. От, зараз думаємо, кому ми це запропонуємо…

- Поки ще не вирішили?

- Є деякі задумки, але хтось сам не дає згоду, тому що багато роботи, а когось ми не дуже хочемо. Це повинна бути людина, яка буде дійсно працювати зі студентами, щоб вони, як Калантай з Капінос, денно і нічно були з ними! Такі нам потрібні.

Часто, коли я запрошую народних артистів чи медійних особистостей вони мені кажуть: «Ні, Інно Сергіївно, у вас треба багато працювати, а ми і так дуже зайняті». А заробітна плата у нас дійсно не така, на яку приходять… Особливо, це стосується аудіовізуального мистецтва. Коли ми пропонуємо відомим продюсерам 20 тисяч гривень «брудними», а треба 60 годин викладання на місяць, то про що можна говорити?

- Тим не менше, за останні декілька років Університет здійснив прорив у підготовці наукових кадрів: затверджена Вчена рада, видається Науковий вісник, працює Рада молодих вчених.

- У нас Вчена рада не постійно діюча, на кожен захист збираються разові спеціалізовані вчені Ради, в яких 2-3 представники від нашого університету, а опоненти (якщо це наукова аспірантура, захист доктора філософії) і рецензенти (творча аспірантура, захист доктора мистецтва) – обов’язково сторонні, тобто ті, хто не працюють в університеті. І завдяки наполегливості Верховної Ради України, Міністерства культури та стратегічних комунікацій та Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти нарешті два тижні тому прийняли рішення, щоб прирівняти доктора мистецтва до доктора філософії. Вони тепер можуть отримувати вчене звання доцента. Це для нас дуже важливо, тому що в мистецьких закладах великий кадровий голод. Молодь на таку зарплату не хоче йти, а якщо і йде, не маючи регалій, не може бути майстрами (хоча я зараз намагаюся зламати систему, коли вважається, що це обов’язково повинен бути хтось народний чи заслужений). І якщо доктор мистецтва не міг отримувати вчене звання доцента, то вони й не хотіли захищатися, не хотіли писати наукові статті. Творчі люди, коли їм треба розкритися на сцені чи зняти кіно – це одне, але не всі з них можуть писати наукові статті. Якщо вони їх не пишуть, то вони можуть бути просто викладачами, оскільки в роботі науково-педагогічного викладача 4 складові: наукова, методична, навчальна і організаційна (творча).

- Саме тому таким важливим для вас стало прийняття Верховною Радою Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки наукової роботи в закладах вищої освіти» (реєстр. №9600), яким, зокрема, творчі досягнення прирівнюються до наукових?

- Так. Це дуже важливий стратегічний крок. Я ще раз дякую Ользі  Россошанській (голова Держагентства з питань мистецтв та мистецької освіти – ред.), яка нас збирала і ми ухвалювали бали – прирівнювали творчі досягнення до наукових. Тому що, створити додаткову виставу або фільм, який знімають викладачі зі студентами і якого немає в навчальній програмі, це – додаткова робота.

Опублікувати наукову статтю – це ще й кошти, інколи дуже великі. Наприклад, вартість однієї статті в «Scopus» – 1350 доларів. На другу статтю вони можуть зробити знижку – 1100 доларів. Вибачте, але якщо я доктор наук, у мене є регалії, заробітна плата, доросла дочка, мені не треба утримувати свою родину. А у нас працюють люди, у яких маленькі діти! Звісно, вони не пишуть, їм краще поставити виставу, як, наприклад, мені краще написати статтю. Але я кожен раз їм кажу: дуже прошу, будь ласка, ви ж розумієте, це формульне фінансування, від цього залежить наше фінансування. Наш цільовий показник – певна кількість щорічно опублікованих статей, якщо цього не буде, нам взагалі нічого не дадуть. Захист – це велика і важка справа, я намагаюся допомагати всім, щоб вони на це йшли. Протягом осінньо-зимового періоду 2023-2024 рр. у нас пройшло 13 захистів. Доктора філософії захистили, навіть, три китайці.

- Вони приїжджали сюди на захист?

- Ні, онлайн. Але бездоганною українською мовою! Це було просто прекрасно. І у вересні 5 захистів було. Тому я викликаю їх всіх по курсах і всім кажу: так, я слідкую за всіма, пишіть (сміється). Наукове товариство студентів, аспірантів, молодих вчених також буде допомагати і нашим аспірантам, і молодим викладачам з друкуванням статей.

ТАК, У НАС ЗАМАЛО СТУДЕНТІВ, АЛЕ ВИБАЧАЙТЕ, НЕ МОЖНА ОПЕРАТОРІВ ГОТУВАТИ 100 ОСІБ ЩОРОКУ!

- Існують плани міністерства освіти щодо укрупнення та злиття вишів. Що ви про таке думаєте?

- Нашому університету 120 років і приєднувати нас до вишу, якому 20 років тільки тому, що у нас 1500 студентів, а у когось 5000, тому що вони набирають всіх підряд і група акторів у них 100 осіб, ну, не можна!

Я в травні була на іспиті зі сценічної мови – постійно ходжу і на заліки, і майже на всі студентські вистави, знаходжу час, щоб подивитися, як там вони. Їм теж приємно, що керівництво приходить, це небайдужість до студентів, до викладачів, до професії. Саме 2-й курс Богдана Бенюка ставив етюди, а позаду мене сиділи, як я вже потім з’ясувала, студенти-актори 3-4 курсу іншого закладу вищої освіти. І знаєте, що вони казали? Що у них взагалі такого немає, все онлайн проходить!

Так, у нас замало студентів. Але вибачайте, не можна операторів готувати 100 осіб щорічно! І кіно- чи театральних критиків не можна набрати групу 50 осіб. Наш студент, якого ми випускаємо, – штучний, унікальний. У нас багато індивідуальних занять «викладач-студент», якщо цього не буде, то не буде і хорошого фахівця. Імена всіх відомих людей, які прославляли і прославляють Україну, – випускники нашого університету. Я відвідала майже всі прем’єри сезону у 2-х наших національних театрах. 90% акторів і режисерів – наші випускники. Так до кого нас приєднають?

- Пані Інно, коли я це запитання ставила, мала на увазі, що може ви когось до себе приєднаєте!

- Та ми з задоволенням! Якщо це буде на користь університету (посміхається).

У НАС НЕ ТЕ ЩО СЛАБКА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА, ВОНА – СТРАШЕННО ЗАСТАРІЛА. ЦЕ – НАШ БІЛЬ

- «Ахіллесова пʼята» багатьох українських вишів, це – матеріально-технічне забезпечення. У складі університету є Інститут екранних мистецтв, а якісна підготовка операторів, режисерів, звукорежисерів вимагає і відповідного рівня технічного забезпечення. Яка ситуація з цим?

- Це не просто «ахіллесова п’ята», це – наш біль. У нас не те що слабка матеріально-технічна база, вона – страшенно застаріла. Останній раз, коли ми хоч щось купували, був 2019 рік, перед локдауном. Та й, чесно сказати, я тут працюю вже майже 21 рік, з яких 18 років – була першим проректором і відповідала за фінансові питання, і за всі ці роки не пам’ятаю жодного року (а у мене дуже хороша пам’ять на цифри), коли б нам давали гроші на технічне обладнання. Всі обіцяють – міністри, заступники, я не боюсь цього казати – але ніхто не давав.

Мистецтво ніколи не було багатим, і якщо наш бюджетний студент коштує державі 155 тисяч гривень, то ми беремо з нього за навчання – 62 тисячі, бо розуміємо, що це і так забагато. Не можуть люди з мінімальною заробітною платою 8 тисяч гривень сплачувати такі гроші. 80-85% спеціального фонду (те, що ми отримуємо від контрактних студентів) іде на заробітну плату викладачам. Звісно, не вистачає грошей, ми не можемо ні ремонт зробити, ні придбати якусь техніку.

Ще до повномасштабної війни, коли я стала в.о. ректора, то зверталася до керівництва компанії «PATRIOT Rental», яка надає в оренду професійне кінообладнання, і вони нам надавали його за символічну ціну. Навіть присилали своїх фахівців, які налагоджували це обладнання. Але зараз вже такого немає. Наші студенти знімають фільми власним коштом. Вони минулого року зверталися до міністерства, проте, на жаль, нічого не отримали.

Інколи нам пропонують обладнання, що було у вжитку, але, по-перше, за нього теж треба платити гроші, і по-друге, якщо вартість більше певної суми, треба проводити тендер, а тендери на придбання того, що було у вжитку – проводити не можна. От така ситуація.

- Про матеріальне, але тепер нерухоме – про недобудову, яка є однією з найстаріших у Києві. Корпус Київського університету імені Івана Карпенка-Карого по вулиці Ярославів Вал стоїть в занедбаному стані вже майже 51 рік… Яка ситуація станом на сьогодні?

- Кілька місяців тому я зустрічалася з очільником міста та двома його заступниками. Ми довго спілкувалися щодо подальшої долі недобудови.

Зараз ця будівля має статус недобудови, вона зареєстрована у Фонді державного майна, ми зробили новий технічний паспорт, залишилася тільки земля щодо якої є деякі суперечливі питання. Після того, як ми її оформимо, я хочу просити Міністерство культури і стратегічних комунікацій України, щоб вони подали документи разом з нами на конкурс для залучення інвестора або на добудову, або перебудову, або, якщо зносити, то на яких умовах. Але це обов’язково повинно пройти через обговорення з колективом університету, студентами, через широке громадське обговорення. Треба вже щось робити. Адже, ми бачимо великий попит на наші освітні програми, а у нас не вистачає приміщень.

У нас є ще дуже важливе проблемне питання – це наш гуртожиток, який зачинений вже три роки, тому що там немає опалення. Він у нас спільний з Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури.

І відтоді, як він будувався, котельня завжди була на балансі академії.

У своєму корпусі вона зробила електричне опалення і в 2022-му році віддала газову котельню в оренду. Після чого орендарі її повністю зруйнували, поставили там твердопаливний котел, який не може опалювати не те, що 9-поверховий корпус, а 3-поверховий! А у нас майже 8 поверхів, де зроблені прекрасні ремонти у 2018-2019 році. І зараз всі ці ремонтні роботи в усіх кімнатах руйнуються, тому що гуртожиток роками стоїть без опалення. На сьогодні наших студентів селять в гуртожитки інших закладів, які дали на це згоду.

- А як щодо залучення спонсорів, меценатів? Чи їх складно зараз знайти?

- Ми постійно шукаємо! Дякуючи двом банкам, зараз купуємо проєктор і екран в нашу залу. Це подарунок Університету з нагоди 120-річчя.

Завдяки дирекції Будинку художника та директору-художньому керівнику театру «Особистості» Петрові Мазі (випускник КНУТКіТ), які погодились безплатно надати приміщення, вдалось відзначити 120-річчя Університету в родинному колі студентів, випускників, працівників та друзів. Дехто мені казав: навіщо урочистості під час війни? Але я відповідала: по-перше, ми це присвячували карпенківцям, які захищають нас чи, на жаль загинули на війні. По-друге, такі заходи важливі для студентів та викладачів, які кожну ніч не сплять від ракетних загроз, а зранку приходять в університет. Їм потрібен якийсь позитив! Не можна постійно в такому стресі працювати, треба щось давати людям, особливо, якщо ми не можемо фінансово їм допомогти. Через недофінансування заробітної плати, я була вимушена просити працівників йти у відпустки без збереження зарплати і неймовірно вдячна, що вони йшли, але продовжували працювати.

А коли ми в листопаді проводили Міжнародний студентський кінотелефестиваль «Пролог», то Національна спілка кінематографістів надала зали Будинку кіно безплатно – це теж можна вважати меценатською допомогою. За це ми невимовно вдячні голові НСКУ Сергію Борденюку!

- Цей фестиваль відновився після десятирічної перерви?

- Останній раз він проходив у 2013-му році, якраз тоді ми зареєстрували кінотелефестиваль офіційно через Мін’юст (у 2015-му він проходив за ініціативи студентів, керівництво закладу не брало в ньому участі).

У Положенні написано, що ми через рік по черзі проводимо: Міжнародний  фестиваль театральних шкіл «Натхнення» і Міжнародний студентський кінотелефестиваль «Пролог». У 2023-му році під впливом війни і стресу, майже ніхто не підтримав мою ініціативу з його відродження, а вже у цьому році, дякуючи Дмитру Томашпольському, його курсу і всім, хто приєднався, – ми це зробили. І пересвідчилися, що такі заходи дуже потрібні, вони згуртовують студентів різних освітньо-професійних програм та курсів. Надзвичайно важливим стало залучення першокурсників. У нас же з 2020 року не відбувалося ні випускних, ні посвят у студенти. У 2022-му році відновили посвяту, бо взяли під час війни 1-й курс, і вони повинні все ж відчувати, що це для них. Але проводимо її не 1-го вересня, а 29-го, у день народження нашого патрона – Івана Карпенка-Карого.

Організувати «Пролог» було складно, але ми всі відчули моральне піднесення. У конкурсній програмі було вручено майже 40 нагород...

- …і не тільки студентам університету імені Карпенка-Карого, а й інших українських та навіть іноземних навчальних закладів. З яких країн були учасники?

- Були представлені роботи з Франції, Португалії, Шотландії та Індії. Проводилися позаконкурсні заходи: круглі столи, майстер-класи, презентації молодіжних об’єднань, обговорення фільмів. Вперше в історії фестивалю пройшов пітчинг проєктів, який організував наш викладач Андрій Бабік, студенти презентували свої проєкти. Тобто вони відчули, що вони не просто студенти, а митці. Такі заходи показують незламність нашої країни, нас ніколи не зможуть зламати.

КОЛИ ЗАБИРАЛИ ДВОХ НАШИХ ВИКЛАДАЧІВ, Я МАЙЖЕ 3 ДОБИ ДНЮВАЛА І НОЧУВАЛА БІЛЯ ТЦК

- Ви згадали, що присвятили заходи викладачам та студентам, які зараз воюють або загинули. Багато їх?   

- 7 загинули… Серед них – випускники та студенти. Більше десяти викладачів і студентів зараз на війні, але, слава Богу, з усіма є зв’язок і ми знаємо, що з ними все нормально.

Минулого року, коли забирали двох наших викладачів з операторської кафедри і кафедри звукорежисури, я майже 3 доби днювала і ночувала біля ТЦК одного з районів міста, пояснювала, що якщо їх заберуть, у нас не буде кому викладати, а це ж наше майбутнє! Війна рано чи пізно закінчиться, але хто буде вчити студентів зараз, і хто буде потім наступних вчити? Без культури і країни немає. Мене там послухали і відповіли: нічого, в окопах теж треба знімати. І забрали. Але зараз університет вже віднесено до критичної інфраструктури, і ми, на щастя, маємо можливість бронювати наших викладачів.

БІЛЬШЕ, НІЖ НАШІ СТУДЕНТИ, НІХТО ЗА КОРДОН НЕ ЇЗДИТЬ! Я МАЙЖЕ ЧЕРЕЗ ДЕНЬ ПОДАЮ КЛОПОТАННЯ ДО МІНКУЛЬТУ

- У «Прологу» брали участь іноземці, які присилали свої фільми, а як зараз ведеться офлайн міжнародна діяльність, обмін досвідом між закладами вищої освіти мистецького профілю? Чи, напевно, з війною виїжджати кудись складно?

- Більше, ніж наші студенти, ніхто за кордон так не їздить! Я майже через день подаю клопотання до Міністерства культури, щоб їх випускали. От, щойно з Македонії приїхав акторський курс Богдана Бенюка. Зараз їде в Молдову акторський курс Дмитра Богомазова. Студенти постійно подають свої фільми на всі фестивалі, які тільки є! Ми є засновниками Всесвітнього театрального освітнього альянсу. У Філіппінах ми представляли Європу і виграли гран-прі. На сьогодні ми є членами ELIA – Європейська ліга інститутів мистецтв – там 56 мистецьких закладів з усього світу, у тому числі й Америка.

У серпні 2023 року їздила до Лос-Анджелеса підписувати договір між Київським національним університетом театру, кіно та телебачення імені І. К. Карпенка-Карого та відомою продакшн-компанією WePlay Studios найвищого рівня, що поєднує ігри, технології та сторітелінг задля створення захопливого та впізнаваного контенту для глядачів по всьому світу. Більшість співробітників компанії – це теж наші випускники! Ми домовилися про довгострокову соціальну співпрацю з метою допомогти майбутнім спеціалістам у здобутті профільних практичних навичок та знань. 

- То «Пролог» провели, тепер чекати на «Натхнення»? Коли і де плануєте?

- На жаль, цього року – не в Києві. Вже говорила з керівником департаменту культури Ужгорода і з заступником мера Чернівців. Будемо робити або там, або там. Наприкінці квітня або в травні, якщо встигнемо, бо все ж, знову таки, пов’язано з фінансуванням. Раніше, коли ми робили фестивалі, у нас був генеральний партнер, який майже все фінансував, тому, що держава, якщо й давала, то це було якихось 50 тисяч гривень при загальних витратах на фестиваль – 500 тисяч. Європейська ж практика така, що учасники дорогу сплачують самі, а все інше – сплачує приймаюча країна. На «Прологу» ми витрачали кошти університету, але це дуже небагато – на призи, дипломи та ін. А на «Натхненні» повинно бути, як мінімум, 8 представників від кожної театральної школи – учасники приїдуть з-за кордону. Забезпечити харчування, якусь культурну програму, проживання в Києві – дуже дорого. Ну, а якщо не зможемо там, значить зробимо тут. У нас є укриття, буду просити про розселення інших ректорів, вони нам в цьому не відмовлять. Шукаю спонсорів. У нас є Рада випускників, Рада роботодавців, Наглядова рада, в яку входять шановані люди: і керівники національних театрів, і народні депутати, і відомі культурні діячі, думаю, вони в цьому допоможуть. Міжнародний фестиваль театральних шкіл «Натхнення» – відбудеться 100%!

Любов Базів. Київ

Фото Євгена Котенка