Про українських заробітчан. Без шароварщини

Залишають Україну думаючі, працелюбні, освічені та перспективні. Про те, чому це відбувається, в інтерв’ю Укрінформу розповіла експерт із трудової міграції, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, доктор наук з державного управління Олена Малиновська.

"ЗАХІДНИЙ ДРЕЙФ"

- Олено Анатоліївно, зараз Україна переживає складні часи, і зростає кількість людей, які приймають рішення виїхати за кордон. Які сучасні тенденції у міграційних потоках Ви могли б відзначити?

- До тих чинників, які були раніше, додалася вимушена внутрішня міграція. Очевидно, що якийсь відсоток внутрішніх переміщених осіб може перетворитися на зовнішніх мігрантів (і в Росію, і в інших напрямках).

Поки дані, які надходять від прикордонників і показують рівень мобільності населення, вказують на те, що кардинального збільшення кількості перетинів кордону немає. Водночас, тенденція до зростання інтенсивності перетинів кордону України зберігається, рік від року все більше громадян здійснюють поїздки за межі держави.

Крім того, співробітники міграційної служби відзначають збільшення запитів на оформлення закордонних паспортів. Звичайно, це не означає, що людина, яка оформила паспорт, неодмінно емігрує з України. Проте, певним чином це свідчить про те, що вона не виключає такої можливості: «не дай Бог що станеться, хай той паспорт буде».

Збільшення кількості оформлених українцям віз констатують також у консульствах зарубіжних держав. Зокрема, польські консули, які оформлюють понад третину всіх віз, які отримують українські громадяни, зазначають про значне збільшення звернень за візами цього року. Таким чином, певні ознаки того, що еміграція може зрости, вже є. Спрямовуватиметься вона переважно у західному напрямку, адже на Сході йде війна.

Попри візовий режим, попри труднощі, з якими українці частіше стикаються на Заході, відбувається те, що дослідники колись охрестили «західний дрейф», тобто переорієнтація переміщень населення на той напрямок. Нинішній українсько-російський конфлікт закономірно його посилює.

ВІЙНИ ВИКЛИКАЮТЬ ЗНАЧНІ МІГРАЦІЙНІ ХВИЛІ

- То чи можна вважати, що сьогодні ми спостерігаємо нову хвилю еміграції українців?

- З одного боку, міграція – це процес, який виникає внаслідок швидкої реакції на події, з іншого боку – це процес достатньо інерційний. Війни, катастрофи викликають значні міграційні хвилі, але, водночас, в умовах абсолютно благополучних міграція розвивається як наслідок попередніх міграційних процесів.

Чому після розвалу СРСР пройшло стільки років, а Росія залишається для нас основним партнером по обміну населенням (хоча її частка поступово зменшується)? Тому що наше населення мільйонами сімейних, ділових, робочих зв’язків пов’язане із Росією. Міграція асоціюється у нас із теперішнім часом, але насправді за 20 років незалежності ніколи не спостерігалося таких масштабних міграційних переміщень, які відбувалися за існування СРСР.

Тоді людей свідомо перемішували. Тасували колоду. Служба в армії, комсомольські путівки та розподіл молодих спеціалістів, а в найтемніші часи тоталітаризму - масові насильницькі переселення та депортації - все це були засоби радянської міграційної політики, що мала на меті формування нової наднаціональної спільноти – "радянського народу".

Якщо ж ми подивимося на захід, то коли відкрилися кордони, наші громадяни поступово почали освоювати європейський міграційний простір, європейський ринок праці. За 20 років сформувалися соціальні зв’язки, так звані міграційні мережі, які, попри всі інші обставини, полегшують наступні переїзди родичів чи друзів за кордон. Якщо вдома ситуація  погіршується, ці соціальні мережі починають діяти.                                                                                                                

НАЙГОСТРІША БОРОТЬБА ЙДЕ НЕ ЗА НАФТУ, ГАЗ І ЗОЛОТО, А ЗА ЛЮДЕЙ

- Як би Ви оцінили міграційні настрої серед різних категорій населення? Хто їде на роботу за кордон?

- Переважно їдуть люди із середнім рівнем освіти, представники робітничих професій. Це класична трудова міграція. Склад мігрантів залежить не лише від того, хто бажає працевлаштуватися за кордоном, а й від того, чи є попит на міжнародному ринку праці. Передусім українські мігранти працюють за кордоном на будівництві (чоловіки) та у домогосподарствах (жінки).

Я можу лише сказати, що в усьому світі зараз загострюється боротьба за людські ресурси. Не нафта, не газ, не золото, а люди стають найбільш цінним ресурсом на сьогоднішній день. Знання є основним ресурсом розвитку сучасного суспільства, а носіями знань і творцями нових залишаються люди.

Люди з вищим рівнем освіти в Україні мають більше можливостей знайти гідно оплачувану роботу, тому не поспішають виїжджати. Водночас, вони є найбільш бажаними іммігрантами в будь-які країні. Але це ніяк не суперечить моїм словам про існуючу конкуренцію за людські ресурси в світі.

У передових державах світу на рівні державної політики діють цілі системи залучення талантів. Водночас, для того, щоб один талант міг реалізуватися, треба, принаймні, десять менш кваліфікованих працівників, які банально готуватимуть йому обід та налагоджуватимуть апаратуру для дослідів.

На жаль, Україна поки що втрачає свій людський потенціал. Що ж до залучення додаткових людських ресурсів із-зовні, про таке не йдеться. У нас, наприклад, зарубіжний студент, хай навіть він Ейнштейн, але з громадянством Сирії, після завершення навчання повинен у десятиденний термін залишити країну. Головну проблему ми й досі бачимо у тому, щоб він не перетворився на нелегального мігранта.

Натомість у всьому світі надання освітніх послуг іноземцям, по-перше, - дуже вигідний бізнес, по-друге – перспектива взаємодіяти із зарубіжними країнами через своїх випускників, лобіювати свої інтереси. Крім того, такі студенти є джерелом поповнення людських ресурсів, причому за рахунок високоосвічених, інтегрованих у суспільство мігрантів.

ВСЕ БІЛЬШЕ КРАЇН СВІТУ ВИЗНАЮТЬ ПОДВІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО

- Якими практичними кроками можна втримати талановитих іноземних студентів?

- Маємо приклад Польщі. За останні 10 років кількість українських студентів у Польщі збільшилась в 5 разів, і зараз перевищує 10 тисяч. Поляки самі говорять, що відбувається українізація вищої освіти в Польщі.

З 1 січня 2014 року в них діє новий закон про іноземців. Іноземні громадяни, які успішно завершили польські навчальні заклади, тепер мають змогу вільного виходу на ринок праці в Польщі. Вони отримують дозвіл на перебування в країні на рік для того, аби знайти роботу. І якщо її знайдуть – це доказ того, що вони потрібні і польській економіці, і ринку праці, і суспільству.

Зараз у половині країн світу в тій чи іншій формі визнається подвійне громадянство. У розвинених країнах, навіть якщо формально подвійне громадянство не визнається, при натуралізації не вимагається вихід із попереднього громадянства. Такі зміни внесені і до законодавства Польщі. Випускники їхніх навчальних закладів отримують переваги не лише при виході на ринок праці, але й при натуралізації.

У ПРИКОРДОННИХ ЗОНАХ НАЙБІЛЬШЕ ЗАРОБІТЧАН

- Повернемося до українських реалій. Чи є певний типовий «портрет» сьогоднішнього українського трудового емігранта?

- Для Росії основний контингент – це будівельники, вони їдуть на сезон. У Польщу також їдуть працювати на тимчасові роботи. Наприклад жінки працюють у домогосподарствах, так би мовити, за вахтовим принципом по 1,5-2 місяці, змінюючи одна одну. В Італії, звичайно, будуть більш тривалі періоди перебування, роки. У віддалених країнах Південної Європи українці перетворилися на помітний елемент населення, встановили соціальні зв’язки, створили свої громадські об’єднання.

Як я уже говорила, на склад трудової міграції впливають потреби ринку праці приймаючої країни. Тому мігранти всюди матимуть різний «портрет»: один в Італії, другий в Чехії, інший в Росії.

Якщо ж підійти до Вашого запитання узагальнено, то для української трудової міграції, передовсім, характерні маятникові, тимчасові поїздки на заробітки за кордон, що в середньому тривають 5-7 місяців. Особливо це типово для населення прикордоння. Наприклад, наші співвітчизники їдуть в Польщу на сезонну роботу, потім повертаються сюди і роботу не шукають, а чекають наступного сезону. Заробітки за кордоном стають для них основним джерелом доходів і основною формою трудової діяльності, при чому неформальною. Інколи вони ще й тут можуть отримувати допомогу по безробіттю. У Львівському центрі зайнятості нещодавно розповіли, що у прикордонній зоні до 85% працездатного населення формально є економічно неактивним. Кордон їх годує.

МІГРАНТИ МОЖУТЬ БУТИ РУШІЄМ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

- Які кроки має здійснити українська влада, щоб потік мігрантів з України менше шкодив нашій країні?

-У Вашому питанні  присутнє загалом типове для нашого суспільства негативне ставлення до міграції. Передовсім Ви згадуєте про шкоду. Дійсно, з міграцією пов’язані певні проблеми, але вона має також величезний позитивний потенціал. Ставити питання «що зробити, щоб не виїжджали?» по-перше нереалістично, по-друге, будь-які обмеження свободи пересування є порушенням прав людини.

Ми уже жили в закритій країні, нічого доброго в цьому не було. Треба, щоб виїжджали! Соціологи говорять, що лише трохи більше 10% нашого населення побували за кордоном за останні 10 років. На мою думку, всі наші негаразди великою мірою пов’язані із тим, що значна частина людей просто не знає, що можна жити інакше.

Натомість міграція якраз є найбільш дієвим засобом для отримання нових знань, нового досвіду, нових поглядів, і взагалі розуміння того, що відбувається у світі, а не лише у своєму «кутку».

Подобається це комусь чи ні, але в результаті глобалізації світ стає надзвичайно малим. Міграція - і наслідок, і рушійна сила глобалізації. Завдяки їй створюються наднаціональні соціальні зв’язки, по яких відбувається активна комунікація, передається інформація, розвивається ділове співробітництво. Це прекрасно! Це додатковий  ресурс для розвитку, для інновацій.

Тому нехай наші співгромадяни їдуть  по світу, але хай їхні життєві інтереси залишаються тут. От якщо вже жодних інтересів у них на батьківщині немає – це вже втрата для держави.

- То як зробити так, щоб центр життєвих інтересів наших співвітчизників залишався в Україні?

-Це вже відомо. Багато прикладів у світі, коли мігранти поверталися і ставали важливим рушієм розвитку. Візьмемо Італію. Згадайте фільми 50-их, так званий неореалізм кінематографу. Там суцільний жах і кошмар – масова еміграція італійців. І порівняйте із сьогоднішньою ситуацією. Ця країна приймає найбільшу кількість мігрантів у Європі. Це те, що називається «міграційним переходом» - коли країна, які віддавала своє населення, перетворюється на країну, яка його тепер приймає.

- Чому цей міграційний перехід відбувається?

-Модернізація, розвиток. Люди повертаються не тоді, коли будуть отримувати «тут» стільки євро, скільки вони б отримували «там», а тоді, коли вони отримають надію і перспективу,. коли відкриваються можливості для них та їхніх дітей.

ПРИКРО, ЩО В УКРАЇНІ МАЛО КИТАЙЦІВ - ВОНИ ТАМ, ДЕ Є ПЕРСПЕКТИВИ

- Нещодавно ми дізналися остаточні результати виборів до Верховної Ради. На черзі формування нового Кабінету Міністрів. Якими повинні бути першочергові кроки задля повернення мігрантів та налагодження взаємодії із світовими українцями? Хто повинен цим займатися?

- Відповідний орган однозначно потрібен. Я переконана, що в нас немає стратегічного погляду на міграцію. Ми залишились у рамках дуже примітивних поглядів на міграційні процеси: «Ось тут роботи немає, тому вони поїхали…». Неправда, робота тут є! «Ми створимо 5 мільйонів робочих місць, і вони повернуться». Не повернуться! Цей процес набагато складніший.

Те саме у нас зі стосунками із зарубіжними українцями. Все обмежується культурною сферою, може ще освітою. Все це дуже важливо, але справа в тому, що роль діаспори набагато ширша, а завдання державної політики щодо неї незрівнянно складніші.

Візьміть приклад Китаю. 45% зарубіжних інвестицій він отримує від своїх співвітчизників за кордоном. Робиться все, аби залучити талановитих китайців, які отримали освіту і плідно працюють за кордоном, до спільної праці в інтересах Китаю. Мова навіть не йде про переселення, тому що із США, наприклад, далеко не кожен повернеться в Китай, і це всі розуміють. Для фахівців створюються всі умови для, скажімо, тимчасового керівництва певними проектами. Їм забезпечується відповідна зарплатня, оплачуються переїзди, надається житло, пільги, навіть для дітей цих спеціалістів із створюються школи за американським зразком. Ось чому в Китай почалося повернення висококваліфікованих фахівців.

- То нам варто запозичувати китайську модель?

- Звичайно, ні. Нам потрібна модель українська. До речі, у нас дуже мало китайців, і це прикрий факт. Китайці йдуть туди, де є перспективи. Вони з’явилися в Україні в кінці 90-х, а тепер їх немає, вони зникли.

ДІАСПОРУ ТРЕБА ЗАЛУЧАТИ ДО КОНКРЕТНИХ СПРАВ

- Які кроки повинна зробити влада найближчим часом, щоб змінити нинішню ситуацію, особливо в умовах обмеженого державного фінансування?

- Не в грошах тут справа. Справа дуже часто в організаційних питаннях. Знову приклад: західні дослідники охрестили Україну «Мексика Європи». Ми є першим постачальником робочої сили в Європі. Так от, в Мексиці, на найвищому офіційному рівні, мігрантів називають національними героями. Тому що 30 мільярдів доларів, які вони надсилають додому кожного року – це кошти, які дають можливість розвиватися Мексиці (на додачу до нафти і туризму). У США близько 70 мексиканських консульств. Це найбільша кількість консульств однієї країни, відкритих на території іншої. Вони навіть проводять виборчу кампанію на території США. А у нас це постійне питання – як голосувати українцям за кордоном? До речі, величезна частка мексиканських мігрантів в Сполучених Штатах – нелегали. За оцінками – до 12 млн.

Так от, мексиканський уряд домовився з найбільшими американськими банками, що ті дозволять відкривати мексиканським нелегалам банківські рахунки в США і відповідно робити за їх допомогою грошові перекази своїм сім’ям у Мексику. Для цього мексиканські консульські установи видають своїм громадянам спеціальні картки, які просто посвідчують, що, скажімо, Хосе Мануель дійсно є мексиканцем. У результаті менше контрабанди, менше фінансових махінацій, кошти переправляються офіційними банківськими каналами . Задоволені всі - банки, люди, держава.

Ще про Мексику. Там діє програма «один до трьох». Наприклад, на будівництво школи у рідному місті певна закордонна громада передає кошти і їх доповнюють такими ж сумами ще із трьох джерел: державного бюджету, бюджету штату і місцевого бюджету. Це сприяє спрямуванню зароблених мігрантами за кордоном коштів на реалізацію соціально значущих проектів, перелік яких розробляє уряд і запрошує мігрантів до фінансової участі у їх втіленні. До речі у Молдові запозичили цей досвід.

У тій таки Молдові мігрант, придбавши під час заробітків за кордоном інструменти, інші товари виробничого призначення може ввезти їх в Молдову і не сплачувати мито. Так держава сприяє поверненню мігрантів на батьківщину, розвитку приватного бізнесу, створенню робочих місць.

Про такі можливості треба хоча би починати думати в Україні. Адже до сьогодні все державне регулювання у цій сфері обмежувалося лише наданням дозволів на працевлаштування іноземцям і ліцензуванням кадрових агентств, які займаються працевлаштуванням громадян за кордоном, що належить до функцій Мінсоцполітики.

А тепер повернемося до питання, чи потрібен орган виконавчої влади, який би займався зв’язками з діаспорою. На мою думку, спочатку треба знайти відповідь на питання про те, чого ми хочемо, чим допомагатимемо діаспорі і на яку допомогу від неї очікуємо. А потім вже знайдемо відповідь на те, як ми це будемо робити, які інституції для цього потрібні. Якщо всерйоз залучати мігрантів діаспору до розвитку України, це має бути потужна служба, не при міністерстві культури чи закордонних справ, а в соціально-економічному блоці уряду , краще, автономна структура при Кабінеті Міністрів.

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА МАЄ БУТИ ПРЕДСТАВЛЕНА В ВЕРХОВНІЙ РАДІ

- То чий досвід варто запозичувати?

- Зараз дуже немодно згадувати Росію, але справа в тому, що ми вийшли з-під одного лекала, і структура державних органів дуже схожа. Проте в РФ існує Федеральна міграційна служба, в якій займаються не лише тими, хто прибуває, але й тими, хто вибуває за кордон. Не так давно міграційну службу вивели з-під юрисдикції Міністерства внутрішніх справ Росії, зрозумівши, що її функція набагато ширша, ніж лише документування та реєстрація людей. Так, ФМС займається соціальною інтеграцією мігрантів, вирішенням проблем внутрішніх переміщених осіб, а також реалізацією Програми сприяння добровільному поверненню співвітчизників. Ця програма спрямована на заохочення росіян і російськомовних іноземців до переїзду в Росію, надання їм у цьому державної підтримки. Натомість серед функцій нашої Міграційної служби оформлення документів та реєстрація місця проживання – головне.

Залучення діаспори до участі у розвитку України потребує різнобічного підходу,  комплексної політики, в якій мають бути присутні і культурні, і соціально-економічні, і політичні аспекти.

Знову приклад: португальські громади за кордоном мають пряме представництво в парламенті Португалії. Італійські громади мають квоту в італійському парламенті (6 сенаторів та 12 депутатів). Хорвати на закордонному виборчому окрузі мають певну кількість парламентських місць, які надаються саме представникам діаспори. Тобто йдеться не просто про участь мігрантів у виборчому процесі, а пряме представництво.

Ще одне питання – особливий статус представників діаспори. Багато країн надають їм неабиякі привілеї, інші – беззастережне право на відновлення громадянства. Наприклад, Італія, Ірландія поновлюють громадянства нащадкам емігрантів, які виїхали понад 100 років тому!

ЯКЩО НІЧОГО НЕ ЗМІНЮВАТИ, ТО ЗАРОБІТЧАНИ І ГРОШІ ПЕРЕСТАНУТЬ СЛАТИ

- А чи справді потрібно це громадянство українцям, які виїхали з країни вже давно, або є нащадками українських мігрантів?

- Мова не про це. А про те, що, якщо вони нам потрібні, то треба шукати, як залучати їх до розвитку держави. Як повернути тих, хто виїхав. Як зробити Україну привабливою для талановитих і підприємливих іноземців. Як мінімум не висилати студентів після закінчення ВНЗ, звільнити висококваліфікованих працівників від необхідності оформлювати дозвіл на працевлаштування. Наприклад, у Німеччині, якщо працедавець готовий платити іноземному фахівцеві у півтора рази більше, ніж середня зарплата, значить такий фахівець потрібен цій країні. І він не мусить доводити, що займатиме робоче місце, на яке не претендує німець або громадянин іншої країни ЄС.

Тож спочатку треба з’ясувати, чи нам цікаво, щоб трудові мігранти та закордонні українці просто слали нам гроші, чи ми здатні використовувати усі переваги їхньої закордонної присутності, їхні знання та досвід. До речі, треба усвідомлювати, що, якщо держава не намагатиметься активно зміцнювати зв’язки з мігрантами за кордоном, заохочувати їхні перекази та інвестиції, то вони дуже скоро і гроші перестануть пересилати. На сьогодні мігранти є найбільшими інвесторами. Минулого року, за даними Світового банку, в Україну надійшло 9,6 млрд приватних переказів. Основні їх адресати – батьки та діти мігрантів. Проте життя є життя. Батьки, на жаль, відходять. Діти часто переселяються за кордон. Потужний валютний потік може обміліти, і треба це враховувати.

- Спасибі за Вашу думку.

Дар’я Демченко, Київ