Українець став співавтором стрічки, номінованої на «Оскар»
Про його історію йдеться у відеосюжеті Голосу Америки.
Колишній киянин Максим Капітанчук вже 8 років викладає у студії бальних танців «Лала» у Лос-Анджелесі.
«Приїхав в США, коли мені було 19 років. У нас був виступ з балетною групою з України. У Лос-Анджелесі я опинився, бо моя нинішня дружина і партнерка Єлена жила тут, і вона мене запросила приїхати і спробувати з нею танцювати, допомогла мені з роботою, так я тут і залишився», - розповів українець.
У 2012 році на уроки танців до Максима і Єлени прийшла подружня пара в'єтнамських іммігрантів Пол і Мілі Чао.
«Вже після першого уроку я зрозумів, що це вчителі, у яких я хочу вчитися. У них чудова техніка навчального процесу», - розповідає Пол.
Танці швидко перерости у справжню пристрасть для в'єтнамського подружжя з непростою долею. Чоловік поїхав до США, тікаючи від комуністичного режиму. Возз'єдналося подружжя лише через 6 років.
«Через 6 років зусиль, оскільки я не міг привезти її як наречену, тому що не був громадянином США, мені нарешті вдалося допомогти їй переїхати в цю країну», - розповідає Пол.
У танцювальному колективі було багато іммігрантських історій. На уроки танців приходила і кінорежисерка Лаура Нікс. Разом з Максимом і Єленою вони 7 років тому задумали зняти кіно про танці і різні культури.
Протягом декількох років режисерка знімала і зберігала відеоматеріал. Одного разу до неї зателефонували з видання The New York Times.
«Коли New York Times запитали режисерку, чи зможе вона зробити короткометражний фільм на тему імміграції, вона була дуже щаслива, адже це саме те, над чим ми працювали останні 7 років, - розповів Максим. - Вона захотіла, щоб в центрі сюжету була історія Пола і Мілі».
Для фільму Пол і Мілі розкрили багато особистого на камеру. А Максим з Єленою поставили танці, які символізують історію їхнього життя.
«Ідея фільму дуже емоційна, адже ми всі тут іммігранти, так чи інакше. Також ми всі прагнемо до чогось і шукаємо любов. Саме тому, я думаю, кожен може приміряти цю історію на себе», - наголосила Єлена.
«Тільки зараз, завдяки танцям, ми знову по-справжньому зблизилися. Тільки зараз ми починаємо нашу спільну подорож», - розповіла Мілі.
Фільм «Гуляй, біжи, чача» - це романтична історія на тлі війни у В'єтнамі, драма про іммігрантів, які навчилися насолоджуватися життям завдяки танцям. Стрічка отримала позитивні відгуки як глядачів, так і критиків. Тому видання The New York Times вирішило подати фільм на премію «Оскар» в номінації коротка документалка.
Це звучало надто нереально, тому автори і герої фільму дуже здивувалися, коли стрічка опинилася в першій десятці кращих. А коли потрапила в остаточну п'ятірку номінантів, за оголошенням якої спостерігали всі разом, емоцій не стримували.
Далі була незабутня церемонія нагородження в Голлівуді. Статуетку виграв інший документальний фільм, але для команди «Гуляй, біжи, чача» це не головне.
«Це вже дуже велика перемога для нас, і коли ми з дружиною йшли на церемонію, то сказали собі, що неважливо, що буде, це і так вже перемога», - сказав Максим.
Фото: скріншоти відео
