Українська діаспора в Японії – не надто численна у порівнянні з багатьма іншими країнами, однак доволі активна в питанні просування української культури не лише всередині громади, а й серед японців.

Згідно з даними Посольства України в Японії, українців у цій країні станом на 2021 рік налічується близько 2000 осіб.

Пріоритетною діяльністю української діаспори в Японії є забезпечення освітніх потреб дітей українців, які прагнуть вивчати мову своїх батьків і зберігати українські традиції та культуру. Донедавна в Японії діяла лише одна українська школа вихідного дня. Однак у 2019-2021 роках відкрилося ще два освітніх заклади, тож тепер для дітей української громади Японії діють три українські школи: «Джерельце» і «Хробачок» у Токіо та «Берегиня» у місті Нагоя.

«Укрінформ» поспілкувався з директорами цих шкіл про предмети, навчальні матеріали та проєкти для українських дітей, які застосовують у цих освітніх закладах, а також про систему японської освіти та роботу в умовах пандемії.

УКРАЇНСЬКІ ШКОЛИ В ЯПОНІЇ ВІДВІДУЮТЬ ЯК УКРАЇНЦІ, ТАК І ЯПОНЦІ

- Представте, будь ласка, ваші школи. Коли їхні двері відкрилися для маленьких школярів?

Наталія Ковальова, школа «Джерельце»: - Українська школа для дітей «Джерельце» – найстаріша з них. Заклад відкрили в березні 2009 року в Токіо за ініціативи «Краян» та підтримки Української православної церкви Київського патріархату (нині Православна церква України). Заняття проводять кваліфіковані викладачі за власно розробленою програмою двічі на місяць. Класи формуються в залежності від віку та рівня знань української мови. Для дошкільнят програмою передбачено такі предмети, як розвиток логічного мислення, навчання письму, основам математики, хореографії та співу.

Ігор Даценко, школа «Берегиня»: - «Берегиня» є наймолодшою українською школою в Японії. Вона розпочала роботу на початку квітня 2021 року (навчальний рік у Японії, як і фінансовий, розпочинається у квітні – ред.). Проєкт реалізується Японсько-українською культурною асоціацією за підтримки Міністерства закордонних справ України, а також за сприяння Посольства України в Японії. Особливістю цієї школи є те, що її двері відкриті не лише для українців, а й для японців – як дітей, так і дорослих – що сприяє підвищенню впізнаваності України в Японії.

Ольга Суедо-Хольц, школа «Хробачок»: - Українська недільна школа дитячого розвитку «Хробачок» відкрилася восени 2019 року як приватна. Тоді у ній навчалося п’ятеро маленьких діаспорян. Уже у 2020 році заклад продовжив свою діяльність як Українська недільна школа дитячого розвитку «Хробачок» у складі Асоціації партнерів Японії-України. Цікаво, що назва «Хробачок» є акронімом: Х – хоробрі, Р – розумні, О – оригінальні, Б – багатокольорові, А – активні, Ч – чемні, О – організовані, К – креативні.

- Скільки дітей відвідують ваші школи?

Наталія Ковальова: - У школі вихідного дня «Джерельце» щороку навчаються від 30 до 40 дітей віком від 3 до 16 років.

Ігор Даценко: - Оскільки ми відкрилися лише у квітні 2021, поки що рано вести мову про кількість учнів у «Берегині». Крім того, відвідування занять є вільним, тому кількість учнів може різнитися на кожному уроці. Ми орієнтуємося на вік від 4 до 18 років, але раді кожному учневі, не залежно від віку.

Ольга Суедо-Хольц: - Враховуючи той факт, що школа «Хробачок» молода (нам ще не виповнилося й двох років), наразі у нас навчається семеро учнів. Ми розділили їх на дві групи: дошкільнята (4-6 років) та молодші школярі (8 років).

- Які підходи та принципи застосовуються в освітньому процесі українських шкіл у Японії? Які предмети вивчають, на яких темах і напрямах акцентуються? Якими мовами проводяться уроки?

Наталія Ковальова: - Усі уроки та спілкування у школі «Джерельце» – українською мовою. Наша мета – навчити дітей української, навчити їх відчувати себе українцями, знати про нашу чудову культуру і традиції, знати історію.

Але діти ростуть в японському середовищі, відвідують японські чи міжнародні школи – й обмеження у використанні української мови знижує мотивацію дітей вивчати її. Тому ми, вчителі, разом з батьками працюємо над різними цікавими для дітей проєктами, беручи участь у яких, діти змогли б спілкуватись українською більше. Це і театральна студія, участь у фестивалях, зустрічі з цікавими людьми, підготовка та організація шкільних свят, спілкування з однолітками інших українських шкіл за кордоном тощо.

Дошкільнята займаються розвитком мовлення, виконують логічні завдання, розучують українські пісні, обов’язково є тематичні саморобки.

У програмі молодших школярів – українська мова, народознавство, театральна студія та іноді – уроки хореографії.

Зі старшими, окрім театральної студії й хореографії, готуємося до проєктів та уроків рукотворів, де учні навчаються українським ремеслам. Матеріали уроків ретельно підбираємо, максимально включаючи тематику, пов’язану з Україною.

З наступного навчального року ми вводимо новий предмет – українська мова як іноземна для дітей. Оскільки не всім дітям посильна програма української мови як рідної.

Ігор Даценко: - Школа «Берегиня» насамперед покликана передати знання про Україну наступним поколінням українців, які виховуються і виростають у Японії. Тому, готуючись до відкриття нашої школи, ми вирішили викладати українську мову й один предмет україністичного напряму. Цей останній предмет присвячений українським національним святам та українській культурі загалом. Скажімо, у травні діти дізнаються про українську вишиванку, у серпні – про довголітню боротьбу українського народу за право жити у власній країні, у жовтні – про українське козацтво, у грудні – про багатовікові традиції святкування зимових свят. Оскільки в цьому році саме Японії випала честь проводити літні Олімпійські ігри, то за такої нагоди в нашій школі діти більше дізнаються про спорт в Україні та визначних українських спортсменів.

Більшість дітей, які відвідують заняття в нашій школі, народилися в Японії. Незважаючи на те, що вони ростуть з українськомовними мамами чи татами, говорити про повноцінне засвоєння й оволодіння ними української мови неможливо. Саме з цієї причини в нас і виникла ідея заснування української школи – дати японськомовним дітям українського походження хоча б мінімальний шанс для вивчення української мови. Тому в нашій школі українська мова вивчається як окремий предмет, причому, з погляду методики викладання, йдеться про вивчення української мови як іноземної. Україністичний цикл у нас викладається двома мовами – основна мова українська, але на розсуд учителя коментарі можуть подаватися японською мовою.

Ольга Суедо-Хольц: - У школі «Хробачок» заняття з мови проводяться майже повністю українською, але за необхідності, ми певною мірою допускаємо пояснення слів японською або англійською мовами, це залежить від рідної мови учня, адже серед наших учнів – носіїв української мови немає. Насправді проблема полягає в тому, що психологічний рівень наших учнів (навіть наймолодших) випереджає їхній рівень володіння українською мовою, тобто своєю рідною мовою вони вже багато чого знають та з задоволенням розказують одне одному, але тільки-но переходимо на українську, дехто одразу займає позицію слухача… Така категорія дітей не розуміє занять з культури й мистецтва українською мовою через недостатній рівень володіння нею, тому кожне практичне заняття з української культури та мистецтва в нас проводиться двома мовами: основною – українською, та допоміжною – японською. За потреби декому пояснюємо англійською, адже в нашій школі має місце індивідуальний підхід.

Загалом у нашій школі навчаються діти-поліглоти. Багато хто з них уже володіє трьома мовами – звичайно, на різному рівні, але з огляду на те, що в нас школа українська, українська мова в нас присутня на всіх предметах, пов’язаних з Україною – чи то заняття з української мови, чи то практичні заняття з української культури та мистецтва.

Є ЛИШЕ 5-6 ПІДРУЧНИКІВ ЯПОНСЬКОЮ МОВОЮ, ЗА ЯКИМИ МОЖНА ВИВЧАТИ УКРАЇНСЬКУ, І ТІ – ДЛЯ ДОРОСЛИХ

- За якими підручниками та матеріалами відбувається навчання? Чи є потреба в сучасних воркбуках чи загалом у навчальних матеріалах?

Наталія Ковальова: - Ми використовуємо підручники для загальноосвітніх шкіл і матеріали з інтернет-ресурсів. Наші вчителі щороку підбирають матеріали відповідно до рівня кожного класу. Діти по-різному засвоюють матеріал, і що більше якісних ресурсів – то краще.

Ігор Даценко: Навчальні матеріали ми шукаємо й розробляємо самостійно. Немає великого секрету в тому, що у світі є не так і багато підручників, за якими можна вивчати українську мову як іноземну. Ті підручники, які є, розроблялися або силами української діаспори Америки та Європи для власних потреб, або ж закордонними вишами, де вивчається українська мова як предмет для студентів-славістів. У Японії є лише 5-6 підручників японською мовою, за якими можна вивчати українську. Однак усі ці посібники – і діаспорні, й національними мовами – розроблені для дорослих. Дуже прикро, але підручників, за якими можна було б навчати дітей українського походження, немає. Принаймні, нам вони невідомі. Звичайно, ми використовуємо доступні нам дидактичні матеріали, розроблені для загальноосвітніх шкіл в Україні, але вони малопридатні для викладання української мови за кордоном. Тому вчителі творчо підходять до навчального процесу й готують завдання для дітлахів самостійно, застосовуючи новітні комп’ютерні технології. Думаємо, що розроблення сучасного підручника для дітей діаспори, за яким можна було б вивчати українську мову й українську культуру, могло б стати справою національного масштабу під егідою профільних Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, а також Міністерства культури й інформаційної політики.

Ольга Суедо-Хольц: Якщо ми говоримо про заняття з мови, то матеріали для занять повністю готує викладач, використовуючи свої власні інформаційні ресурси. Теми занять із кожним викладачем (з української мови, з англійської мови, з мистецтва) ми узгоджуємо заздалегідь і затверджуємо у вигляді календарного плану. А от для домашніх завдань ми використовуємо сучасні «воркбуки» або підручники для розвитку дитини, а також онлайн-ресурси, розроблені українськими фахівцями, тому, звісно, потреба є.

Останнім часом в Україні з’явилося багато цікавих матеріалів для дитячого розвитку й освіти, але, на жаль, мало хто про це знає, отже дещо із цього ми поширили в себе на сайті.

- Які заходи проводять у школах? Що цікаво дітям?

Наталія Ковальова: Діти завжди з задоволенням беруть участь у підготовці та проведенні всіх шкільних заходів «Джерельця». А у нас їх багато.

Свято першого дзвоника, знайомство з новими учнями. Свято осені зі щедрими подарунками, Святий Миколай щороку приходить до наших слухняних діточок та вчителів, всі розписують миколайчики, готують концертну програму. Різдво, Щедрий вечір, Колодія з варениками, Великдень із розписуванням писанок, Свято мами із сюрпризами для матусь – усі ці події люблять і діти, й дорослі. Тож щоразу вчителі придумують щось цікаве, оригінальне та корисне.

Крім того, проводимо Шевченківські та літературні читання, а цього року записали до 150-річчя від дня народження Лесі Українки відеоспектакль з японськими субтитрами за мотивами «Лісової пісні», який можна подивитись на ютуб-каналі «Краян».

Однією з тем наших уроків є також тема «Голодомору». Попереду багато планів та ідей, адже учні й батьки «Джерельця» є активними учасниками всіх заходів, які організовує громада «Краян». Навіть ті, хто за віком чи зайнятістю в основних школах перестав відвідувати нашу школу, із задоволенням долучаються та допомагають, залишаються з нами.

Загалом громада «Краян» з 2013 по 2019 роки за підтримки й участі Посольства України в Японії успішно провела сім Парадів вишиванок (останній, восьмий, у зв’язку з пандемією відбувся онлайн).

Ігор Даценко: - Попри те, що школа «Берегиня» була заснована лише у квітні цього року, ми вже маємо досвід проведення фестивалів української культури при Японсько-українській культурній асоціації з 2013 року. Це і презентації про традиційні українські свята, і приготування українських страв, і виготовлення українських сувенірів із соломи, як-то дідуха, ляльок-оберегів, різдвяних янголів, і щорічне проведення параду вишиванок у місті Нагоя тощо. Але думаємо, що найбільше дітлахам подобається брати участь в інсценізації казок. Яскравим прикладом є показ знаної в Японії української казки «Рукавичка», коли діти мали змогу не лише чудово провести час на репетиціях, а й поглибити та продемонструвати свої знання української мови.

Напрями діяльності Японсько-української культурної асоціації не обмежуються лише викладанням української мови чи проведенням різноманітних культурних заходів. Японське повсякденне життя тісно пов’язане з постійною підготовкою до стихійних явищ, які тут часто трапляються. Зусиллями волонтерів нашої асоціації та співробітників мерії міста Токай, що знаходиться в префектурі Айчі, була підготовлена брошура українською мовою, яка детально дає інструкції для запобігання тяжких наслідків у разі стихійного лиха. Ця брошура в електронному вигляді доступна всім українцям, що волею долі опинилися в Японії.

Ольга Суедо-Хольц: - Під час тривалих надзвичайних станів, окрім буденної навчальної програми, в рамках «Практичних занять з української культури та мистецтва» ми провели зі старшими учнями онлайн майстер-класи за темою «Традиційна українська вибійка» та «Різдвяний дідух». Практичні заняття є невід’ємною частиною шкільної програми «Хробачка». Після закінчення в березні чергового надзвичайного стану, в приміщенні нашої школи ми провели ще два майстер-класи з сучасної української вибійки на одязі та лемківської писанки.

Зазвичай ми проводимо практичні заняття у вигляді відкритих занять для всіх учнів нашої школи та їхніх батьків, що дає змогу нашій маленькій спільноті не лише зануритися в українську творчість, а й просто поспілкуватися та порівняти рівень мистецтва своїх творів.

Якщо говорити про особливості школи, можу сказати, що наш заклад виділяється серед інших тим, що ми – школа з художнім ухилом. Наші учні беруть участь і посідають призові місця на японських дитячих конкурсах малюнків, торік узяли участь в українському конкурсі малюнків для закордонних українців, присвяченому творам Тараса Шевченка.

На заняттях з образотворчого мистецтва (є мистецтво українською, а є мистецтво англійською мовами) наші учні працюють не лише над мовними нюансами, а й тренують відчуття балансу й гармонії, уважність до деталей, що своєю чергою міцно пов’язано з розвитком їхніх інтелектуальних здібностей.

Окрім цього, в нашій школі є система вибору предметів. Діти можуть обирати предмети, в яких вони зацікавлені. Утім, «Практичні заняття з української культури та мистецтва» мають у всіх безпрецедентну популярність.

Список предметів можна подивитися тут: «Програма дитячого розвитку».

ПРО ПАНДЕМІЮ COVID-19: НІЩО НЕ МОЖЕ ЗАМІНИТИ ДОШКІЛЬНЯТАМ ЖИВОГО СПІЛКУВАННЯ НА УРОКАХ

- Хто викладає у школах, розкажіть докладніше про викладачів.

Наталія Ковальова: - Майже всі вчителі школи «Джерельце» – це батьки наших учнів, і всі вони мають професійну освіту, навчалися в Україні, мають дипломи педагогічних вишів Києва та Запоріжжя. Театральну студію й уроки хореографії проводять дипломовані режисер-постановник та хореографи з досвідом роботи як в Україні, так і в Японії.

Ігор Даценко: - Викладачі в «Берегині» – носії української мови, які мають солідний досвід проживання в Японії й добре розуміють мовні й культурні проблеми дітей українського походження.

Ольга Суедо-Хольц: - У моєму розумінні, якість викладання – це найголовніша складова успіху навчального процесу, саме тому я вважаю правильним приділяти максимум уваги рівню викладачів. Я сама за фахом викладач мови та культури, маю магістерську ступінь з педагогіки (закінчила тут університет та магістратуру), тому обирала для нашої школи відповідну команду. Наші викладачі – майстри своєї справи з гнучким підходом і багаторічним досвідом роботи з дітьми. Наша школа «Хробачок» підтримує міцні зв’язки з Україною і черпає мовно-культурний і мистецький досвід безпосередньо у найкращих майстрів.

- Як ваші школи проводять навчальний процес в умовах пандемії?

Наталія Ковальова: - Торік із березня ми перейшли на онлайн форму навчання, оскільки орендоване нами приміщення було зачинене. У вересні все повернулося до звичного режиму роботи, і батьки попросили про відвідування школи. Ніщо не може замінити дітям, особливо дошкільнятам, живе спілкування. Тож ми цього року навчаємось, проводимо шкільні заходи, як і до карантину, але не запрошуємо гостей.

Ігор Даценко: - Наша школа вже на початку своєї діяльності постала перед серйозним викликом, спричиненим пандемією коронавірусу. Звичайно, ми дотримуємося всіх приписів щодо стримування розповсюдження вірусу, яких вимагають центральний уряд Японії і місцева влада. Учні та вчитель під час уроку мають носити маску. Для забезпечення дотримання соціальної дистанції учні не сидять поруч. Наприклад, вони не можуть разом малювати один малюнок чи користуватися спільним підручником. Звісно, це певним чином негативно відображається на навчальному процесі, оскільки вчитель обмежений у методах і прийомах навчання, які він використовує за звичайних обставин. Але усвідомлюючи складність ситуації, в яку потрапило все людство на планеті, навіть у таких непростих умовах ми намагаємося, щоб наші діти на кожному занятті засвоювали навчальний матеріал якомога ефективніше.

Ольга Суедо-Хольц: - Це досить болюче питання, адже наша школа розташована в молодіжному центрі Токіо (район Шінджюку), який «прославився» на всю країну як центр розповсюдження коронавірусу. Це змусило нашу спільноту вжити відповідних заходів і перевести дітей у режим онлайн-навчання. Старша група це «випробування» пройшла на відмінно, а от із дошкільнятами, як показала практика, все ж виникає необхідність займатися очно, адже мало хто з них витримує довготривале спілкування «через екран».

КОНТАКТИ З МАТЕРИКОВОЮ УКРАЇНОЮ ВАЖЛИВІ ДЛЯ УСВІДОМЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРИНАЛЕЖНОСТІ В МАЛЕНЬКИХ УКРАЇНСЬКОМОВНИХ УКРАЇНЦІВ

- Чи співпрацюють школи із закладами освіти чи органами влади в Україні? І загалом, чи сприяє якось Україна у розвитку цих шкіл?

Наталія Ковальова: - У 2018 році у Львові відбувся перший світовий форум українознавчих суботніх і недільних шкіл, який організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою. Ми з моєю колегою брали участь у ньому і з тих пір зав'язалися тісні стосунки та співпраця «Джерельця» з інститутом та з іншими школами вихідного дня. Беремо участь у спільних проєктах, форумах, ділимось досвідом.

Ігор Даценко: - Наша школа «Берегиня» тісно співпрацює з Посольством України в Японії. Ми дуже раді, що відкриття нашої школи відбулося за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ України, а також за сприяння Посольства, особисто Надзвичайного і Повноважного Посла України в Японії Сергія Корсунського та другого секретаря Посольства Віолетти Удовік. Також багато заходів, які раніше проводилися зусиллями Японсько-української культурної асоціації, при котрій діє школа «Берегиня», знаходили інформаційну підтримку з боку Посольства. Саме від представників Посольства ми отримали в подарунок різноманітні матеріали про Україну.

Приємно зазначити, що для наших культурних заходів два роки тому ми отримали цінний подарунок також від пані Світлани Борисенко з Канади. Пані Світлана є палким шанувальником і популяризатором української писанки в світі. Для наших дітей вона безкоштовно надіслала різноманітні матеріали про писанку, включаючи диски, кольорові посібники, сувеніри. Щиро сподіваємося, що подібна співпраця українців з різних куточків планети продовжиться.

Ми готові взаємодіяти з українськими загальноосвітніми й вищими навчальними закладами, які мали б інтерес до нашої діяльності, адже розуміємо важливість контактів з материковою Україною для глибшого усвідомлення власної національної приналежності в маленьких японськомовних українців. Тим паче, що сучасні засоби інтернет-зв’язку дозволяють нам долати будь-які відстані.

Ольга Суедо-Хольц: - Так, звичайно. У нашому випадку школа отримала підтримку від МЗС України для проведення «Практичних занять з української культури та мистецтва». Окрім цього, уряд України забезпечив наш заклад деякими навчальними матеріалами, необхідними для подальшого навчального процесу. Уповноважені особи з Посольства України в Японії, в свою чергу, посприяли наданню цієї підтримки, за що ми дуже вдячні й їм, і уряду України.

- Розкажіть про систему японської освіти – на яких підвалинах і принципах вона базується. Чи залучають вчителі якісь із них під час навчання в українських школах у Японії?

Наталія Ковальова: - У школі знайомимось і використовуємо досвід і найновіші методики викладання не тільки українських, а й міжнародних шкіл. Також враховуємо специфіку зростання та виховання дітей у багатомовному середовищі.

Загалом, японська система освіти повністю інклюзивна.

Там є молодша, середня і старша школи – це три різні школи, які дуже відрізняються між собою програмами, рівнем. І щоб потрапити до якоїсь престижної наступної школи, потрібно додатково займатись у так званих джюку (система приватних шкіл, програма яких розрахована саме на здачу тестів у школу наступного рівня).

І ще я б відзначила, що для японської системи пріоритетом є виховання майбутнього члена суспільства, а не індивідуальності.

Ігор Даценко: - Японські школи надзвичайно багато уваги приділяють вивченню власної культури й мови. Крім того, значне місце займають предмети природничого циклу. Наприклад, у початковій школі практикують виїзні заняття на природі. Після зняття всіх карантинних обмежень ми також плануємо проводити виїзні заняття, де могли б розповідати дітям про красу японської та української природи, поєднуючи з творчими завданнями.

Ольга Суедо-Хольц: - Система японської освіти наразі перебуває в процесі реформування. Кількість дітей у класах сплановано зменшується з метою підвищення якості освіти, акцент робиться не на заучуванні інформації (як це було традиційно), а на логічному мисленні та правильному розумінні речей. Зменшився вік, у якому діти почали вивчати англійську мову (також з’явилося безліч дитячих садочків, де викладається англійська мова), з першого-другого класу впровадили програмування. Це все втілюється з метою виховання молоді, яка б у недалекому майбутньому гідно представила Японію, як державу XXI століття. Нова урядова освітня програма так і зветься – «Освіта 21-го століття».

Стосовно системи освіти в нашій школі, наші вчителі вибудовують навчальний процес, спираючись на рівень сприйняття учнями інформації, розуміння ними предмету, їхніх схильностей та інтересів. Загалом, наш навчальний процес можна характеризувати як індивідуально-груповий, де командна робота в багатомовному середовищі поєднується з індивідуальним підходом, завдяки чому можна стверджувати, що наші учні є більш розвиненими за звичайних японських дітей свого віку.

Фото: Українські школи в Японії "Джерельще", "Берегиня" та "Хробачок"

Андрій Петринський