У 2017 році в найстарішому й одному з найпрестижніших університетів Туреччини – Стамбульському університеті - відкрилося відділення україністики. 30 червня відбувся перший випуск відділення україністики – вісім громадян Туреччини отримали дипломи бакалаврів.
Про особливості навчання та систему оцінювання у вищих навчальних закладах Туреччини, підготовку студентів-україністів у Стамбульському університеті, спеціально розроблену програму та чому вивчення української мови є складним завданням для турків, в інтерв’ю Укрінформу розповіла викладачка відділення україністики Стамбульського університету, кандидат філологічних наук, славіст-перекладач Мар’яна Барчук-Галик.
КІЛЬКІСТЬ СТУДЕНТІВ, ЯКІ ХОЧУТЬ ВИВЧАТИ УКРАЇНСЬКУ МОВУ ТА ЛІТЕРАТУРУ, ЗРОСТАЄ
- Пані Мар’яно, 30 червня вісім студентів отримали дипломи та фактично стали першими спеціалістами з української мови та літератури з-поміж громадян Туреччини. Скільки років тривало навчання та що стало мотивацією для вибору україністики?
- У Туреччині початок навчання у вищому навчальному закладі передбачає рік підготовки – «хазирлик». На україністиці це інтенсивне вивчення української мови, після чого студенти складають іспит, за результатами якого мають набрати відповідну кількість балів і лише після того їх зараховують на перший курс. Навчання бакалаврів триває чотири роки. Отож загалом 5 років.
На «хазирлик» у 2017 році було зараховано близько 15 студентів. Здолати п’ятирічний шлях до випуску з дипломом бакалавра змогли вісім з них. І це абсолютно нормально з огляду на складність слов’янських мов для вивчення тюркомовними студентами. Слов’янські мови – це кардинально інша граматична система, до багатьох речей треба призвичаїтися. Для турків вивчати українську мову – великий виклик. Мотивацією для багатьох була екзотичність мови, зацікавлення посилювалося тим, що спеціальність нова і, відповідно, після випуску конкуренція на ринку праці невисока. Але за екзотичністю стоїть необхідність наполегливо працювати. Не всі були до цього готові. Тому до бакалаврського «фінішу» дійшли найнаполегливіші та найкращі.
- Скільки зараз загалом студентів навчається?
- Цього року на «хазирлик» вступили 40 абітурієнтів. Упродовж року ця кількість традиційно зменшується. На 1-му та 2-му курсах зараз навчається по 17 студентів, на 3-му – 8. І маємо ще вісьмох випускників четвертого курсу. Загалом маємо до сотні студентів зараз. Прикметно, що є чітка тенденція до збільшення кількості студентів, які хочуть вивчати українську мову та літературу.
- Студенти з яких регіонів Туреччини навчаються на відділенні україністики?
- Маємо широку географію – від Карса на сході та Адани на південному сході до Стамбула на північному заході, від Трабзона на півночі до Анталії на півдні, а ще Ізмір, Хатай, Фетхіє, Мармарис, Киркларелі та багато інших. Так само через викладачів представлена вся Україна. У 2017-му році навчання починали пан Олександр Середа з Одеси та пані Ірина Дрига з Києва, я з Івано-Франківська долучилася у 2018-му році, згодом прийшли пані Олена Фурат і пані Алла Дудка з Харкова й пані Тетяна Фецан з Тернополя. Останнім доєднався пан Олесь Кульчинський з Києва. Загалом зараз працює п’ять викладачів і ми без перебільшення маємо круту команду, тому й навчальний процес відбувається гармонійно та злагоджено.
- Як воно було – починати з «нуля»?
- Відкриттю відділення україністики передував тривалий шлях перемовин на рівні міністерств закордонних справ, міністерств освіти України та Туреччини, Посольства України в Анкарі та Генерального консульства України у Стамбулі. До цієї важливої справи доклалося багато людей. Стосовно навчальної програми, то, крім спеціальності «Українська мова та література», у Стамбульському університеті на кафедрі слов’янських мов і літератур є спеціальності «Польська мова та література», «Російська мова та література». У Стамбульському університеті навчальні програми вивчення мов схожі, відповідно, на їхній основі було створено навчальну програму для україністики. У процесі роботи й навчання ми змогли дещо відкоригувати, тож нинішньою програмою задоволені. Маємо дуже багато предметів на вибір, зокрема це курси орфографії та пунктуації, історії української мови, лексикографії, курс з опрацювання старих текстів, який є фактично мінікурсом старослов’янської мови, курс перекладу наукової термінології, курс історії української драматургії. Також наші студенти можуть вивчати додатково інші мови, зокрема польську, болгарську, македонську та російську.
- Які мови найчастіше вибирають як додаткові?
- Найчастіше обирають польську, яку, власне, я теж викладаю. Передовсім тому, що вона найбільш схожа на українську, аніж інші із запропонованих, а також з практичної точки зору, оскільки краще вивчати додатково мову із західнослов’янської групи. На початку деякі студенти казали, що російська мова дає більше можливостей у плані працевлаштування, але на практиці це бачення виявилося хибним.
- Українська мова має відмінності залежно від регіонів. Як це впливає на процес навчання?
- Керуємося документами, які регламентують вивчення української мови як іноземної, і, звісно, навчаємо студентів літературної української мови. Навчальні матеріали комбінуємо, намагаючись врахувати всі особливості темпу засвоєння матеріалу. Підготовчий курс починаємо з підручника «Паралель» Харківського університету імені Каразіна, також беремо матеріали з «Яблука» (це підручник, який вийшов у Львові). Звичайно ж, маємо напрацювання наших колег в Анкарі, які створили чудовий підручник для турків. Зараз працюємо над своїм підручником, який буде повністю адаптований саме для студентів-україністів Стамбульського університету. Зрештою, постійно адаптуємо матеріал для різних груп студентів і часто створюємо його самі, особливо конспекти.
ЧЕРЕЗ ВІЙНУ рф ПРОТИ УКРАЇНИ НАШІ ВИПУСКНИКИ НЕ МОЖУТЬ ПРОДОВЖУВАТИ НАВЧАННЯ В МАГІСТРАТУРІ В УКРАЇНІ
- Чи є серед випускників ті, хто мають намір продовжити навчання в магістратурі?
- Нині магістратуру при Стамбульському університеті відкрити неможливо, тому що в Туреччині бракує спеціалістів-філологів української мови на рівні доцентів та професорів. Тому наші випускники дуже розраховували, що зможуть навчатися в магістратурі в Україні. Однак з причини повномасштабної війни росії проти України ця перспектива досі незрозуміла. Наші студенти навіть готові навчатися онлайн. Але поки це питання лишається невирішеним.
- Напевно, війна вплинула і на перспективи працевлаштування…
- Не особливо. Українсько-турецька співпраця активно розвивалася до війни, і зараз ця активність відновлюється, тому наші студенти вже мають пропозиції про роботу. Багато з них планували працювати в перекладацькій сфері, дехто хотів робити наукову кар’єру.
- Якщо випускникам україністики вдасться продовжити навчання, то потенційно вони могли б згодом викладати у Стамбульському університеті?
- У Туреччині магістратура часто пов’язана з таким поняттям як молодий дослідник. Якщо вони зможуть і будуть далі розвиватися у напрямку науки та досліджень, то стануть першими науковцями в Туреччині з питань дослідження та вивчення української мови. Зараз ми розглядаємо як варіант продовження ними навчання в інших країнах, де є відділення україністики, наприклад, у Польщі чи Словаччині.
- У якій діяльності студенти беруть участь поза навчальним процесом?
- Наші «першопрохідці» Олександр Середа й Ірина Дрига одразу налагодили співпрацю з Київським національним університетом імені Шевченка. І наші студенти поїхали після 1-го підготовчого року в літню школу до Києва. Також ми співпрацюємо у цьому напрямку з Львівським національним університетом імені Франка, і туди наші студенти могли їздити на семестральне навчання. Така практика була до пандемії. У 2019 році наші студенти їздили на літню школу до Коломиї, багато подорожували Західною Україною. Це дуже ефективно для вивчення мови, і студенти мріють про ці літні школи в Україні. Але потім була перерва через пандемію, тепер – через повномасштабну війну. Також наші студенти брали участь у різних конференціях і конкурсах знавців української мови як іноземної, досліджували українські думи та творчість Лесі Українки на тематичних дослідницьких семінарах, поглиблено вивчали деякі сторінки історії України й робили доповіді, а також долучалися до перекладу українських казок турецькою.
НАЙЧАСТІШЕ СТУДЕНТИ ЗАПИТУЮТЬ, ЧОМУ НЕ ВСІ УКРАЇНЦІ ВОЛОДІЮТЬ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ
- У Туреччині досі існують стереотипні уявлення про Україну та українців, які далекі від реальності. Чи стикалися ви з цим?
- Наші студенти не мали якихось стереотипів щодо України та української мови, бо вони загалом мало знали про нашу країну, історію, культуру, традиції. Звичайно, зараз вони вже експерти у всіх цих питаннях і патріоти України.
- Що найбільше цікавить студентів стосовно України та в аспекті вивчення мови?
- Абсолютно все. Але є питання, яке не дає їм спокою і досі, на яке ми й самі не маємо відповіді: коли вже всі українці будуть розмовляти українською мовою? Це питання вони ставили чотири роки тому і зараз його повторюють… Наші студенти не володіють російською і зараз, коли працюють з українцями, які були вимушені тікати від російської агресії, їх дуже дивує те, що деякі громадяни України не володіють державною мовою і говорять з ними російською.
- Якою була реакція ваших студентів на початок широкомасштабного російського вторгнення в Україну?
- Наші студенти уважно стежили та стежить за ситуацією та подіями в Україні. Загалом, вони хочуть спілкуватися на такі теми відколи вступили до університету – вони розуміють реальний стан справ і знають, що війна почалася не 24 лютого 2022 року, а ще у 2014 році. Зрештою, чимало з них відвідувало Україну з власної ініціативи, у них там є друзі-українці, з якими вони постійно спілкуються. Також вони усвідомлюють, що історично протистояння між рф та Україною тривало сторіччями.
Для всіх нас – і студентів, і викладачів повномасштабна війна стала великим шоком. І хочу відзначити, що мої колеги (у мене не було занять саме в той день, 24 лютого) виявили неймовірний рівень людської стійкості та професіоналізму, коли вранці, отримавши новину про початок повномасштабного вторгнення, вийшли на роботу та проводили заняття. Як і в усі наступні дні зрештою.
Було дуже приємно, що наші студенти одразу прийшли та запитали, як вони можуть допомагати Україні. З перших днів вторгнення стали волонтерами: сортували, пакували, вантажили гуманітарну допомогу. Згодом ініціювали допомогу українським дітям-біженцям, організовували їм дозвілля в Стамбулі, брали участь як волонтери у літньому таборі «Барвінок». Наші студенти – найкращі, нам дійсно є ким пишатися.
У ТУРЕЧЧИНІ НЕ СТАВЛЯТЬ ОЦІНОК І НЕ КАРАЮТЬ ЗА НЕВИКОНАНІ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ
- Чим загалом відрізняється навчання у вищих навчальних закладах Туреччина від українських? Що з турецької системи освіти варто було б перейняти нам і навпаки?
- Цікаво те, що турецька програма вивчення іноземних мов починається з практичної граматики. На 1-му курсі студентів намагаються не обтяжувати теорією. Так, звісно, вони мають вступ у мовознавство, літературознавство, ввідний курс української культури, однак акцент – на практичній граматиці. Також на 1-му курсі вони займаються складанням та перекладом простих текстів – аж чотири години щотижня, що, власне, мене здивувало на початку роботи. На 2-му курсі вже більше теоретичної граматики, також вивчають фонетику, на третьому – морфеміку, словотвір і лексикологію, а на четвертому завершуємо все синтаксисом. Упродовж усіх років вивчають українську літературу, історію України. На 4-му курсі є предмети про українсько-турецькі стосунки.
З позитивного, що варто було б перейняти нам, це велика кількість предметів саме на вибір. Через це в групах менше студентів – з ними і легше працювати, і результат роботи вищий, бо на конкретний предмет приходять саме зацікавлені.
Для роботи викладачів турецька система освіти не обтяжена звітами, рейтингами та гонитвою за балами. Тут немає вимог щодо кількості публікацій протягом року. Ми працюємо весь академічний рік і в кінці червня здаємо один (!) загальний звіт. Тут навіть журналів немає – лише фіксуємо відвідування студентів. Специфіка оцінювання така: семестр триває 15 тижнів, після шести тижнів є проміжний іспит, його результат становитиме 40% від оцінки, яку отримає студент. Коли семестр закінчується, є фінальний іспит, який складає 60%. Система підсумовує ці два показники й виходить фінальна оцінка.
- Яка система оцінювання між цими іспитами?
- Її немає. Два іспити на семестр – це і є система оцінювання.
- А домашні завдання є?
- Так, ми їх даємо, звісно, але виконувати чи не виконувати – це виключно добра воля студента. Жодною мірою покарати їх за невиконання домашнього завдання не можна. У разі невиконання можемо хіба попередити, що це шкодить засвоєнню знань. Звісно, ми намагаємося зробити навчальний процес максимально цікавим. Залучаємо всі сучасні ресурси, додаємо у програму різноманітні тематично-пізнавальні відео, роздаткові матеріали. Пропонуємо альтернативу – не хочете читати, можете подивитися чи послухати.
- Тобто навчання – це абсолютна відповідальність, а результат – рівень самомотивації та дисципліни студента. Непросте завдання…
- Для викладача це легше, але все ж студенти прив’язані до фінальних оцінок. От тут як раз наш український досвід проміжного оцінювання міг би стати у пригоді. У Туреччині, коли студент хоче вищий бал, то йде на перескладання іспиту. Якщо студент успішно навчається і не має перескладань – має довші канікули, а це теж гарний стимул.
Ольга Будник, Анкара.