У Гаазі проходить виставка українських митців про війну Росії в Україні
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу в Гаазі.
Мистецтвознавця Дарія Лисенко розповіла, що ідея виставки виникла досить несподівано.
«Так склалося, що з початком повномасштабної війни я опинилася саме в Гаазі в Нідерландах. Досить довгий час я шукала можливість застосувати свої знання як мистецтвознавця й водночас допомогти Україні. На той час я ще не знала, як саме це можливо поєднати і головне – як втілити. Якось на одному з безлічі сайтів я побачила, що Design Museum Dedel в Гаазі шукає волонтерів. Я надіслала свій запит не маючи ніяких очікувань, тож дуже здивувалася, коли отримала блискавичну відповідь, що вони зацікавлені в моїй кандидатурі. Наступного дня, коли я прийшла до музею мене запитали, чи мені їх хтось порадив, бо вони якраз збиралися робити виставку українського плаката та, на жаль, не знали з чого почати. Тож і в музеї були сильно здивовані таким збігом», – сказала мистецтвознавця.
Вона зауважила, що Design Museum Dedel – це музей історії сім’ї Дедель і водночас музей вінтажного плаката. Зібрання колекції вражає й поступається тільки колекції плакатів у Rijksmuseum в Амстердамі.
Дарія Лисенко також розповіла Укрінформу, що в її перший день в музеї їй показали фонди, де було чимало українських плакатів 20-тих років минулого століття.
«Сам музей не знав, що це українські плакати, й у базі вони були у них зазначені як радянські або російські. Тож моя робота почалася саме з цієї унікальної колекції. Найбільшою її цінністю є кіноплакати ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління) таких художників як Ібрагім Літинський, Юхим Кордиш, А. Фіногенов, Йосип Кузьковський та багатьох інших. Я говорю про унікальність і цінність цих плакатів, бо в сталінські часи українська культура теж зазнала репресій, тож кожна така знахідка є надзвичайно цінною для нас, адже дозволяє по крихті відновлювати національну пам’ять. Та хоч робота над плакатами 1920-х і була захоплююча, звісно, головним завданням було розповісти про нашу нинішню війну, тож ми вирішили, що головною частиною української виставки буде саме сучасний воєнний плакат», – повідомила вона.
За її словами, у сучасній частині експозиції представлено 49 робіт. Їхні автори належать до найкращих українських митців, які з самого початку повномасштабного вторгнення висвітлюють події у формі плаката.
«Це Нікіта Тітов, Максим Паленко, Олександр Грехов, Борис Грох, Юрій Журавель та художники об’єднання групи Pictoric. Їхні роботи розповідають про героїзм українських воїнів, про страждання наших людей, про жахливі злочини окупантів. Але не тільки про це. Є плакати, які передбачають нашу перемогу, загибель Путіна й розвал Російської імперії. Усі роботи створені у 2022 році, окрім одного плаката Максима Паленка 2020 року, який називається «Леді Гага» Його не можна було не показати в Гаазі, адже саме в цьому місті колись має відбутися суд над російськими воєнними злочинцями. На цій виставці також хотілося представити породжені цією війною наші нові ключові візуальні символи – воїна, який на Зміїному острові посилає «русский воєнный корабль» за відомим курсом, Привида Києва, корабель у формі Кремля, що тоне у крові, карту України, яка символізує нашу зону комфорту... Можливо, для нас це очевидні речі, але для іноземців ці всі зображення ще треба пояснювати», – підкреслила Лисенко.
Вона також зазначила, що саме плакат став першою мистецькою формою комунікації в контексті повномасштабної російської агресії.
«Уперше в історії воєнні плакати були створені не на замовлення держави, як це було раніше, скажімо, за часів Другої світової війни, а за бажанням самих художників. До того ж ці плакати були перш за все створені не для розклеювання у паперовому вигляді на стінах будинків, а для моментального розміщення на стінах соціальних мереж. Тож кожен плакат є блискавичною реакцією на якусь подію, де текст за бажанням додає людина, що поширює плакат у себе на сторінці», – наголосила мистецтвознавця.
Лисенко каже, що головною ідеєю було нагадати закордонній аудиторії, що війна триває і що Україні потрібна допомога.
«Мета проєкту полягала в тому, щоб через кураторські екскурсії розповідати кожному відвідувачеві з усіх куточків планети правду про війну, пояснювати, в чому її причина, а також знайомити їх з Україною, її історією та культурою. Також ця виставка була організована для збору коштів для України. Музей за своєї ініціативи надрукував по 100 примірників кожного плаката, де з продажу 65% – йде на медичну допомогу Україні через нідерландську фундацію Healthcare4Ukraine, 10% – художникам й 25% – музею на реставраційні роботи. Дуже радію з того, що наразі проєкт зібрав 30 000 євро, які вже переказані фондові. Були випадки, коли галеристи купували всю колекцію з 49 плакатів одразу й продавали у себе, щоб виручені кошти знову йшли на допомогу Україні. Так зробили, скажімо, галереї в Нью-Йорку й Маямі. Плакати, до речі, продаватимуться за цим принципом й надалі на сайті музею», – розповіла мистецтвознавиця.
Вона також зазначила, що виставка виконує ще одну несподівану, «додаткову» доброчинну функцію.
«Вона полягає в підтримці української громади в Нідерландах. На весь час роботи виставки музей зробив безплатний вхід для всіх українців. І люди не просто почали відвідувати музей. Вони приходять сюди, щоб зустрітися, розповісти свої історії, поплакати, посміятися. Тут проходять вечорниці, цікаві лекції, книжкові клуби, майстер-класи і багато-багато інших українських культурних акцій. Для мене дуже важливо, що музей став таким «українським простором», – поділилася Лисенко.
Вона зазначила, що виставка справді викликала інтерес у Нідерландах.
«Про це свідчить хоча б те, що велику статтю про неї написала провідна газета de Volkskrant. Можу також сказати, що після кураторських екскурсій відвідувачі ніколи не виходили з музею байдужими. За цей час я зрозуміла, що люди з усього світу щиро цікавляться нами, але, на жаль, окрім Чорнобильської катастрофи й війни абсолютно нічого про нас не знають. Тож лише про війну говорити замало. Тому через ці ж самі плакати я розповідаю відвідувачам про наш тризуб (лише дві людини досі знали, що це за знак), про ікону Покрови, про Тараса Шевченка і поему «Катерина». Дуже приємно, коли відвідувач прямо при тобі починає гуглити Шевченка і питає, яку його книгу можна придбати нідерландською», – розповіла мистецтвознавиця.
Як повідомляв Укрінформ, за підтримки мерії міста Заанстад і команди «Україна» на сцені Bullekerk відбувся прем’єрний показ вистави «Cаша, винеси сміття» за мотивами п’єси Наталки Ворожбит.
