Українське вино: у битві за популярність
Уявіть картину: заходите ви з іноземними колегами чи гостями в який-небудь ресторанчик десь, скажімо, в Німеччині, Франції чи от, наприклад, в Грузії або ж Молдові - мається на увазі - в будь-якій країні з традиціями виноробства, хай то в ЄС чи поза ним. Так от, заходите в ресторан і хочете пригостити колег добрим вітчизняним вином, просите подати вам карту, аби вибрати напій - а у винній карті вітчизняного вина… нема. Є чилійське, австралійське та навіть із Нової Зеландії, а от вітчизняного нема. Кажете, такого не може бути? Але так є - у нашій країні. Про це нам розповіли провідні фахівці галузі з "Укрвинпрому" під час відбору кращих вин центральною галузевою дегустаційною комісією, що традиційно уже десять років визначає кращі вина, які купують і п'ють українці.
СКАСУВАННЯ 1,5% ЗБОРУ НА ВИНОРОБСТВО - ЦЕ КРАХ ГАЛУЗІ
Працювала комісія цьогоріч на Закарпатті. До речі, саме вино "Трамінер" відомого закарпатського виробника стало найкращим, виробленим із однойменного сорту винограду. Про інші напої, які радять вибирати в торговельних мережах українцям до святкового столу та й не тільки (от ці точно варто друзям з-за кордону презентувати), можна детальніше дізнатися на сайті "Укрвинпрому".
Ми ж наразі розповімо, який присмак залишився у фахівців галузевої комісії від проблем галузі.
Перше на що звернув увагу Володимир Кучеренко, генеральний директор корпорації "Укрвинпром", що виноробство та виноградарство недоотримують потрібну державну підтримку.
- Часто можновладці забувають, що на цій землі має право існувати така галузь, що вона повинна розвиватися, - сказав він - Перш за все, це надзвичайно велика соцсфера, робочі місця, відрахування в бюджет, податки. По-друге, культура споживання вина - це ознака рівня суспільства. Чим більше нація споживає якісного вина - тим вона здоровіша. Наші винороби, зокрема, чекають на те, аби президентом був підписаний указ про відзначення професійного дня винороба в Україні. Уже навіть почали збирати голоси під відповідною петицією.
Сьогодні є чимало питань у галузі, які потребують врегулювання, зазначив Кучеренко.
- Найперше - це питання підтримки галузі виноградарства та виноробства. Донедавна була така підтримка - у вигляді 1,5% збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Уже два роки навіть цього нема. Наступного року для усього сільськогосподарського комплексу буде надано 5,5 млрд грн, звісно, що виноградарство отримає від цього якусь незначну частину.
ЗА ОСТАННІ РОКИ В КРАЇНІ МАЙЖЕ НЕ САДЯТЬ НОВИХ ВИНОГРАДНИКІВ
Детальніше про наслідки скасування 1,5% збору на виноробство розповів Михайло Агафонов, експерт Центральної галузевої дегустаційної комісії корпорації "Укрвинпром".
- Наразі за кадастровими даними маємо 44,5 тис. га виноградників по Україні, без Криму. Це критично мала межа, після якої може наступити крах галузі. Цей крах полягатиме у тому, що ми не зможемо забезпечити свої підприємства вітчизняною сировиною. Не слід забувати, що у нас Артемівський, Харківський, Київський заводи вин не мають своїх виноградників - вони працюють на поставках. Тому якщо ми зробимо зараз крок нижче цього рівня - 44,5 тис. га, потрапимо в тупикову ситуацію. Однопроцентний, а потім півторапроцентний збір на виноградарство, який існував із 2000-го року дійсно робив велику справу, пояснив Агафонов. - Так, у 2010-11 роках ми садили щорічно по 5,5 тис. га виноградників і стільки ж садів по країні. Садили не просто так - а за новітніми технологіями, на краплинному зрошенні, і якщо не збільшували площі виноградників, то фактично, призупинили їх скорочення. Тому що 3-4 тис. га виводиться із використання щорічно - за різними факторами (старіння, зарослість тощо).
За рахунок нових насаджень на ці державні гроші нам удавалося тримати цю планку. А як тільки скасували цей збір, ми ще в перший рік посадили 300 га. по всій країні, на наступний рік - 100, а на третій рік уже не садили нічого. Тепер ми опинилися у такій ситуації, коли не садимо нові виноградники. Хто постраждав найбільше? Мова не тільки про заводи, які виробляють із цього винограду продукцію, а й про розсадники, які ми з великими зусиллями відновили тільки для цих цілей - аби був свій посадковий матеріал. Наразі ми уже згубили свою сировинну базу.
На думку фахівця, якщо найближчим часом в Україні не відродять програму державної підтримки розвитку виноградарства - не можна говорити про майбутнє галузі.
- Навіть якщо б хтось і хотів це зробити, відновлювати виноградники, засаджувати їх, - без допомоги держави це дуже важко зробити. Бо треба закласти величезні кошти - і заморозити їх на 5 років, доки виноградник дасть перший невеликий урожай. І не просто заморозити - ще ж потрібні додаткові витрати протягом цих 5 років, бо треба культивувати, обрізати, підживляти.
Ось чому цей збір виноградарям життєво необхідний.
Цікавимося, якою має бути державна підтримка галузі, аби вона не занепадала.
- Мінімум - 2 млрд грн щорічно. Тоді можна зупинити занепад галузі, - сказав Агафонов.
ВИНО ТРЕБА ПРОДАВАТИ КИТАЙЦЯМ - ВОНИ МАСОВО ПЕРЕХОДЯТЬ НА ЦЕЙ НАПІЙ
Наразі галузь очікує на системний розвиток, адже лоза виноградна - це не пшениця, яку посіяв, зібрав і продав зерно за кордон, зауважив Володимир Кучеренко. Для галузі виноградарства потрібна стабільність. Наразі її нема - й українське виноградарство та виноробство опинилося під загрозою знищення.
Тим часом як інші держави - і мова не тільки про європейські, що мають вікові традиції виноробства, а от, наприклад, Китай - він зараз вийшов на друге місце в світі за насадженням виноградників (першою в світі лишається Іспанія). Ми впевнені, що незабаром Китай займе перше місце, бо там розроблена нацпрограма розвитку культури споживання виноробної продукції. Це соцреклама, це підтримка виноградарів, це контроль якості вин на споживчому ринку.
Натомість у нас відбуваються речі, що аж ніяк не сприяють розвитку вітчизняного виноградарства та виноробства, акцентував Кучеренко. Акцизна ставка піднімається, в країні популяризується продукція іноземного виробника, у ресторанні винні карти не включають українську продукцію - ми просто не можемо конкурувати за таких умов з іноземними виробниками у боротьбі за споживача.
- От, наприклад, коли вітчизняне підприємство їхатиме за кордон представляти свою продукцію на тематичну виставку, то їм треба самим купити стенд, місце, рекламу - і навіть аби вивезти за кордон виставкову продукцію, треба буде пройти усю тяганину на митниці щоб усе задекларувати й замитнити. Можливо в таких умовах конкурувати із іноземними виробниками? Дуже важко! В той же час, грузини, іспанці кажуть, що їм усе це гарантує держава.
До слова, наприклад, зараз Грузія на шляху підписання угоди із КНР про зону вільної торгівлі. Це значить, що їхня винна продукція буде йти за нульовою ставкою в КНР. Уявіть собі цей потенціал споживачів! У нас же навпаки не думають про диверсифікацію торгівлі. Адже насправді важко продавати свій продукт там, де є перенасичення - наприклад, у Європі. З таким успіхом ми можемо свій сніг продавати на Аляску, навіть у вишиванку його вдягнути - але багато там не куплять, бо є свій. Так і наші вина в Європі.
В УКРАЇНІ БІЛЬШЕ РЕКЛАМУЮТЬ ІНОЗЕМНІ ВИНА НІЖ ВІТЧИЗНЯНІ
Фахівці звернули увагу також на те, що в Україні більше рекламують іноземних виробників, аніж вітчизняних.
- От у нас є чотири виноробних зони (після втрати Криму) це Закарпаття, Одещина, Миколаївщина та Херсонщина. Є розвиток у цих регіонах, є достойна продукція - але от скажіть, багато хто популяризує українську продукцію у роздрібній торгівлі? Навпаки - говорять про те, чого в Україні нема, а те, що є - замовчують.
Опишу вам типову ситуацію: заходите в магазин чи ресторан - будь-де по країні, й замовляєте місцеві вина чи коньяки - а вам натомість пропонують чилійське, французьке чи грузинське вино. От уявіть собі таку ситуацію в Угорщині - коли там у ресторані замовляєте страву й просите до неї місцевого вина, а вам кажуть, що у нас угорського нема, є тільки закарпатське? Там такого ніколи не буде. А в українських ресторанах це повсюди. Невже в Україні нема пристойної виноробної продукції? Ні, вона є! Але чому її нема в пропозиції? Чому на бігбордах рекламують іноземне? Хай, - але тоді й наша продукція нехай рекламується десь поряд, - зазначив Володимир Кучеренко.
Один із механізмів, як вибороти собі місце під сонцем за таких обставин, - самим розкручувати бренд "українське вино". Тобто, не окремо вина за назвами підприємств - а загальнодержавний бренд, як це робиться в світі.
- Усі знають французьке вино, іспанське, італійське, чилійське - тому нам треба об'єднуватися і створювати бренд "українське вино" - розповів Анатолій Полосков, директор виноробного комплексу "Чизай". - Чим швидше українські виробники зрозуміють, що треба не конкурувати у цьому сенсі, а об'єднуватися - тим швидше галузь відчує результати.
"ЗА ЯКОЮ НАКЛАДНОЮ ВИ ПРИЙМАЛИ УЖГОРОДСЬКИЙ КОНЬЯК ЯК БРЕНДІ?"
Цікаво було також почути розповіді фахівців про те, як вони виходять із ситуацій, коли буває соромно перед іноземними колегами за те, як в Україні ставляться до розвитку вітчизняного виноробства.
- "Украинское вино любит мир давным-давно", - є така приказка, і складається враження, що не люблять його тільки сомельє у наших ресторанах, розповів Володимир Фуркевич, експерт Центральної галузевої дегустаційної комісії корпорації "Укрвинпром". - Ось вам випадок із моєї практики: до мене приїхали колеги з Франції та Іспанії. Зайшли в ресторан, захотіли покуштувати українського вина. Ми попросили карту, а українського вина там нема. Мені було соромно, але пригощав їх в Україні іспанським вином, сказав фахівець.
- Нема такої країни, де не було б свого вина і його не можна було б скуштувати в ресторані, - підтримав цю думку Володимир Кучеренко, - але у нас таке скрізь. Я вам наведу приклад зі свого досвіду - ми зайшли з Григорієм Саманішвілі, головою національного агентства вина та послом Грузії в магазин торгової мережі, котра продає вина, там є також ресторанчик. У залі бачили продукцію низки українських виробників, але коли в ресторані попросили карту, то виявили, що в ній - жодного вітчизняного найменування. Кличу офіціанта, питаю, чому нема українського, а він мені каже: "Підіть у зал, виберіть там те, що вам треба, і ми вам подамо. Дивлюся на грузинів, вони - на мене. Питаю - що було б у Грузії, якби така ситуація виникла? Знаєте, що вони відповіли: "Вони б уже в нас не працювали".
Володимир Гісем, генеральний директор корпорації "Закарпатсадвинпром", директор ОП "Ужгородський коньячний завод", розповів, як йому довелося відстоювати честь ужгородських коньяків в Ужгороді.
- Заходимо якось в один із ресторанів в Ужгороді, замовляємо винну карту. Я звернув увагу, що напроти французькх найменувань стоїть "коньяк", а напроти нашої продукції - "бренді". Кличу адміністратора й починаю з'ясовувати: чому так? Чому ви пишете "бренді" щодо продукції Ужгородського коньячного заводу. Адміністратор починає читати мені лікбез, що таке коньяк. Довелося пояснити, що винна карта - це документ, із підписами та печатками, за який несуть відповідальність. То на яких законних підставах ви написали тут Ужгородський бренді? Покажіть мені документи, за якими ви за накладною, сертифікатом якості отримували ужгородський бренді? Як це можливо, якщо там усюди значиться "коньяк"? Тоді на який підставах ви подаєте споживачу таку інформацію у своїй винній карті? От зараз викличу податкову поліцію, і ви будете відповідати та пояснювати. Він вибачився і ми домовилися, що якщо я наступного разу прийду в їхній заклад і знову прочитаю в карті "бренді", то подам до суду. Але вони виправились - під час наступної інспекції "бренді" не було.
Тетяна Когутич, Ужгород
