Український чай живе на Закарпатті

Восени минулого року цю справу почали розкручувати місцеві активісти - адже унікальна чайна плантація, яку колись заклали на Закарпатті під керівництвом відомого ученого академіка Чхаїдзе, занепала без догляду.

Ще зо два роки тому, згадують місцеві, кущі на збереженій ділянці плантації під лісом поблизу Мукачевого сягали двох метрів. Зараз вони заледве дотягують до півметра, не дають якісного листу та насіння - одним словом, животіють. Тим не менше, плантацію розвивають як туристичну локацію - виявляється, є маса охочих відвідати це місце, послухати історію українського чаю, подивитися на те, що від нього лишилося - й спробувати аналог із Грузії (адже відомо, що тут понад 60 років тому висадили саме грузинські сорти чаю).

Наразі просуває мукачівський чай як туристичну принаду місцевий гід Максим Адаменко. Каже, об'єкт має попит серед туристів. А ще примітно, що все більше людей бажають долучитися до відродження мукачівської плантації.

Кореспондент Укрінформу знайшла активістів-селекціонерів, які узялися за відродження закарпатського чаю - без жодної, як у нас заведено, підтримки чи хоча б уваги від держави. А тим часом, у країнах, де пробують закладати плантації під "свій" чай - це справа мало не державного значення.

ІСТОРІЯ У МУКАЧІВСЬКОГО ЧАЮ Є. А ОТ НАД ЯКІСТЮ ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ

Максим Малигін, чайний експерт із Києва, зацікавився мукачівською плантацією минулої осені. Власне, з його розвідкою української чайної справи ми знайомили читачів на сайті Укрінформу. Тоді Максим наголошував на унікальності мукачівських чаїв, на тому, що при правильному підході вирощування чаю - дуже прибуткова справа, а також розповів, що спробує скопіювати біологічний матеріал із чайної плантації на Закарпатті методом живцювання. Адже гріх дати загинути справі відомого академіка Чхаїдзе, яка у вигляді такої от занедбаної плантації дійшла до наших днів.

Експеримент Малигіна не досяг бажаного ефекту, адже активіст спробував проростити чай із живців просто в себе на балконі, а левову частку біологічного матеріалу віддав знайомим у ботанічний сад.

Так от, у знайомих пропало все, а у Малигіна таки прижилося кілька чайних пагонів. Тому експеримент, власне, має не кількісний, а якісний результат - він дає змогу експертові говорити про те, що закарпатський чай як рослину із виду камелій можна розповсюджувати серед любителів екзотики. Методом живцювання.

Але варто також попрацювати і над тим, аби спробувати створити з цього чаю так званий аутентичний чай. Це для вузького кола цінителів, адже такий чай буде досить дорогий, але саме "чайні" люди, знають, що є дві складові дорогого напою - це історія та якість. Історія у мукачівського чаю є. А от над якістю треба попрацювати.

Що й спробував зробити експериментальним способом київський фахівець із закарпатським чаєм. Максим Малигін разом із полтавським колегою Артуром Степановим уже двічі спробували приготувати чай із матеріалу мукачівської плантації.

Отож, аби попити аутентичного чаю, розкрити і відчути його смак, листки потрібно правильно зібрати, висушити й заферментувати. Коли ж просто зірвати й заварити, як багато хто думає - вийде лише несмачна трава.

ЕКСПЕРИМЕНТУВАТИ КРАЩЕ У ТРАВНІ

- Уперше ми приїхали на плантацію у травні. Зібрали верхні листочки-флеші (ідеальний варіант, коли їх три, тут не можна зібрати такі, бо чайні кущі не дають якісних листків). У нас не було добрих умов для сушки та ферментації чаю, то ми просто зав'ялили їх на сонці годину-другу, потім підсушили на сковорідці. Ми спробували зробити зелений чай. Він не мав яскравих смакових якостей. До того ж, узяли якусь частину отриманого продукту із собою - хотіли віддати на пробу знайомим експертам. До чайного москвича Дениса Шумакова оброблені листки потрапили через місяць, доти вони втратили якісні характеристики, які нам вдалося отримати тоді в Мукачевому, - у завареного з них напою майже не було запаху й кольору.

Тим не менше, Шумаков зауважив, що над українським чаєм із Закарпаття варто працювати далі - треба знайти спосіб, який розкриватиме його смак.

- Є технологія білого чаю, яка передбачає найменший вплив людини на листки чаю, її поважають поціновувачі. А мукачівський чай як екзотичний продукт вартий великої уваги, - зазначив Шумаков у своїй експертній оцінці нашого чаю. Для так званих чайних колекціонерів це просто знахідка. Також Шумаков відзначив для своїх колег, що їм доведеться довго працювати над тим, аби знайти спосіб ферментації мукачівського чаю.

Отож, Малигін і Степанов приїхали на плантацію вдруге, у кінці липня. Спробували відпрацювати корейську технологію - із сушінням чайних листків на сковорідці. Але матеріал був набагато гіршим за травневий, до того ж, його було мало. Тому експеримент не дав бажаних результатів.

- Зате туристи, які брали участь у цьому дійстві, отримали масу задоволення. Вони почули історію українського чаю, також спробували свої сили на деяких етапах виробництва напою - збирання листків та скручування руками, - розповів Малигін. Експерт не приховує радості, що, інтегрувавшись у туристичну сферу, мукачівська плантація отримує друге життя. Уже зараз знаходяться люди, які, їдучи на Закарпаття, хочуть потрапити саме сюди. Тож хай навіть із занедбаної плантації ніхто уже не збиратиме тонни чаю, як це було в 50-х роках, але вона не помре.

РОБИМО ЕКСКЛЮЗИВНІ НАПОЇ, СИРИ, ХЛІБ - ЧОМУ Б НЕ МАТИ І СВОГО ЧАЮ?

Примітно, що не тільки київські чайні експерти ламають голову, як урятувати унікальну мукачівську плантацію. Розвивати чайну справу в українських умовах узявся також мукачівець Юрій Клованич, власник агросадиби, що розташована акурат під горою, де висаджена плантація. Цього року Юрій та Галина Клованичі заклали власний чайний сад.

- Ще донедавна ця чайна плантація вважалася найпівнічнішою у Європі, і хоча сьогодні вона втратила такий статус, бо вже є закладені плантації у Шотландії та Північній Ірландії, але у межах материка, власне, вона й досі найпівнічніша чайна плантація. Однак треба визнати, що на жаль, мукачівська плантація загинула, бо те, що там зараз є - не повноцінні кущі, а коренева поросль. Останні 10 років плантація не плодоносить, чай не дає насіння. Чуючи усі волання про те, що бездіяльністю нащадків загублена унікальна робота предків, - ми узялися і спробували виростити цей карпатський чайний гібрид в умовах нашої садиби, - розповідає господар садиби Юрій.

Одна з цілей туристичного закладу Клованичів - пропонувати гостям унікальні продукти, які більше ніде не знайдеш. Це напої, сири, живий хліб - чому б не пропонувати ще й чай?

Отож, пан Клованич із дружиною знайшли-таки на мукачівській плантації коробочку із двома насінинами й проростили їх.

- Це чай грузинський, сорт №2, цікаво, що це один із найморозстійкіших сортів. Усі новітні північні плантації беруть за основу ці сорти - краснодарські та кубанські для своїх експериментів. Ми маємо надію виростити з них той карпатський гібрид, що селекціонувався тут, на Ловачці, зусиллями послідовників Чхаїдзе.

Разом із тим, Клованичі ще замовили поштою насіння чаю з-за кордону - а саме в Грузїї, Туреччині та навіть в Америці. Висіяли близько 600 насінин. Матеріал досить дорогий, каже Клованич:

- 600 насінин турецького чаю (він росте на сході Причорномор'я приблизно в таких умовах, як мукачівський) турок нам продав за 30 доларів, а от всього 5 насінин грузинського №1 вартували 20 доларів. Насіння чаю із найвідомішого розсадника "Камелія форест" у Південній Кароліні в США коштувало 5 доларів за 3 насінини, - розповідає пан Юрій.

ПРАЦЮЄМО, КЕРУЮЧИСЬ ЩОДЕННИКОМ ЧХАЇДЗЕ

Не все зійшло, зізнається власник агросадиби. Водночас зазначає, що "наші" пагінці, тобто ті, що проросли із зібраних насінин на мукачівській плантації, почувають себе найкраще, вони перші зійшли, дають найкращий приріст. Одним словом, даються взнаки місцеві гени.

Питаю, чому не спробували перенести на свою садибу самі кущі - власне, просто викопати й пересадити, адже зараз є технології, за якими пересаджують великі дерева, й вони одразу і ще довго плодоносять.

- Ми з дружиною перечитали багато літератури щодо вирощування чаю. Тому знаємо, що усі чайні експерименти дають результат тільки при висіванні насіння. Щодо пересаджування великих кущів, маємо знайомих, які пробували перенести собі на дачу ці чайні кущі - вони у них пропадали, зрештою. Справа в тому, що коріння чаю сягає 15 метрів, ти його пошкодиш у будь-якому випадку, і кущ помре. В усіх знайомих, які висаджували на дачі мукачівські чаї, так і сталося, у декого кущі пропадали через кілька років - але все одно не приживалися. Тому в усьому світі чаї висаджують насінням. Це єдиний правильний шлях.

Своє насіння Клованичі стратифікували, потім висаджували із торф'яних горщиків у грунт - попередньо підготовлений.

- Ми працюємо за прикладом та настановами Чхаїдзе - я скачав у мережі його звітну працю, де він детально й послідовно описує, як на Ловачці вирощував чай. Крім того, нас консультував добрий друг сім'ї - Едуард Туріс, відомий на Закарпатті біолог і селекціонер, останній хранитель мукачівської плантації. До речі, саме він порадив нам, як закладати траншеї під чайні кущі.

У Чхаїдзе описано, що вони копали на 45-50 см вглибину. Ми копали на метр, місцями, де дозволяла порода (бо копали ж у скелі!) навіть на півтора метра. Заповнили траншеї лісовим грунтом, гноєм, торфом. Це все для того, аби до зими чай максимально укорінився, так кущам буде легше перезимувати, коріння вбережеться від морозів та замокання. У Чхаїдзе чай сходив у червні, наш зійшов на місяць раніше - тож у кінці травня ми уже висаджували свої кущі. Довелося захищати чай іще й від спеки. Дружина затінила їх від палючого сонця кропом. Чхаїдзе, як відомо, для цього використовував квасолю та кукурудзу.

Наразі Клованичеві чаї почувають себе добре. Ростуть, міцнішають корінням. Але, каже мукачівський експериментатор, усе попереду - найважливішим завданням для цих рослин буде пережити першу зиму. Після того можна говорити, як далі піде справа.

- Насправді з вирощуванням чаю усе досить складно, - зізнається Клованич. - Інакше його б садили всі.

СТРАТОН: У МЕНЕ ПРИЖИЛОСЯ 200 ЖИВЦІВ, СКОРО ЗАКЛАДУ ПЛАНТАЦІЮ

Відомий ужгородський біолог та селекціонер Генріх Стратон (саме він вивів сорт українського ківі, що плодоносить у наших умовах та не вимерзає) теж зацікавився цією плантацією.

- Оскільки ця плантація - титанічна праця з унікальним результатом - по суті, селекціонери вивели нові сорти чаю, які акліматизувалися за роки до наших умов, а також тому, що останнім часом ця плантація занепадає - їй, судячи з вигляду, залишилося кілька років, мені захотілося зберегти цей біологічний вид, - розповідає пан Генріх про початок свого чайного експерименту.

Отож, півтора року тому він навідався на мукачівську чайну плантацію і нарізав із кущів живців.

- Судячи із вигляду та форми листків, тут маємо з півдесятка сортів чаю, що селекціонувалися за ці 60 років, - каже біолог. Отож, він зрізав кілька сотень гілочок і спробував їх укорінити. Незважаючи на те, що це, на думку експертів, непритаманний чаю спосіб розмноження, бо як сказано вище, чай розмножують насінням, але живцювання теж дало результати.

- У мене прижилося біля 200 живців, - каже ужгородський селекціонер. - Укорінював звичним способом, так, як працюю з живцями ківі: у тепличних умовах, при високій вологості. Саджанці мають по 5-10 см, добру кореневу систему, здоровий  вигляд. Тому в експериментах із живцюванням чаю є сенс. За тиждень планую висаджувати кущі на своїй плантації, де вирощую ківі, - вони приживатимуться на постійному місці, а тоді вже формуватиму кущі. За 2-3 роки можна буде розповісти про перший урожай.

Генріх Стратон радіє, що вдалося зберегти біологічний матеріал, який колись акліматизували його колеги в умовах Закарпаття. Каже, було б дуже шкода, якби цей труд пропав. Тепер, каже Стратон, зусилля Чхаїдзе та його послідовників точно не змарнуються - навіть якщо мукачівська плантація фізично зникне. Ну а нам варто тішитися, що чай із української плантації отримав друге життя - від активістів-селекціонерів із Мукачева та Ужгорода, які експериментують з ним у своїх умовах.

Тетяна Когутич, Ужгород.

Фото: із групи Максима Малигіна в facebook.