«Незамінне» донецьке вугілля? Це питання одного року
Уже 16-й день триває блокада залізниці «Луганськ-Лисичанськ-Попасна» на ділянці Гірське-Золоте, яка є одним зі шляхів торгівлі вугіллям з ОРДЛО. Потужна торгівля і контрабанда не обмежується тільки вугіллям, на ній заробляють мільярди, і везуть товар не лише залізничними шляхами. У світі це, м’яко кажучи, виглядає дивно - кричимо про агресію, продовжуючи торгівлю з агресором і його поплічниками. Ми виправдовуємо це тим, що маємо допомагати нашим громадянам на окупованій території? Але ж на прибутки від цієї торгівлі ведеться кривава війна проти інших наших громадян – військовослужбовців ЗСУ і жителів прифронтової зони.
Ще кажуть, що і ми намертво залежні від сировини з окупованої частини Донбасу. Але наскільки це серйозно? Це можна побачити на прикладі специфічного донецького вугілля-антрациту, на якому працює більше третини наших ТЕС (а всього їх – 15). Котли на електростанціях будуються під певний сорт вугілля, а відтак, щоб змінити паливо – треба переобладнувати чи модернізувати ТЕС. Наскільки реально це зробити, аби забути про донецький антрацит, - дізнавався Укрінформ.
Профіцит газового вугілля – близько 2,5 млн тон
Замінити антрацит із Донецька для наших ТЕС можна або імпортним вугіллям (наприклад, південноафриканським), або власним, так званим, газовим вугіллям. Майже два роки тому це питання уже підіймалося у ЗМІ. Приміром, у публікації онлайн-газети «Точно» під заголовком «Блокада Крыма: их дефицит электроэнергии превратится в наш дефицит угля?» Тоді цю тему коментував експерт з енергетики Ігор Вольчин, який пояснив, у чому різниця між різними сортами вугілля і чому це важливо для проектування ТЕС. «Перехід на вугілля іншої марки вимагає деяких технічних маніпуляцій на ТЕЦ ... Африканська сировина більш тугоплавка, оскільки має інший мінеральний склад. Різниця ось у чому: коли згорає антрацит з Донбасу, його шлак (продукт горіння) вилітає в атмосферу через фільтри у вигляді газів. Коли згоряє південноафриканський вугілля - шлак виділяється у вигляді рідини і виводиться з котла через канали внизу, по яких він потрапляє в хімічно очищену воду, де твердне».
У тій же публікації йшлося і про час, необхідний для переобладнання українських ТЕС – близько року.
Два роки по тому Укрінформ запитав цього самого експерта - старшого наукового співробітника Інституту вугільних енерготехнологій - Ігоря Вольчина - чи не залишилося ці пропозиції досі лише на рівні розмов? З того, що ми почули, можна зробити висновок: сказати, що не зроблено нічого, буде несправедливо, але зробленого, на жаль, дуже мало.
Експерт розповів, що на сьогодні існує проект переведення Зміївської електростанції, яка розташована поблизу Харкова, на газове вугілля. (Зміївська ТЕС входить до складу ПАТ «Центренерго» - єдиної в Україні державної енергогенеруючої компанії.)
«На території, підконтрольній Україні, практично немає джерел антрациту, бо всі його поклади знаходяться в ОРДЛО, – говорить Ігор Вольчин. – У нас же є вугілля газової групи – в західному і центральному районах Донбасу, а також у Львівсько-Волинському вугільному басейні. Оскільки металургія, яка споживає газове вугілля, «сіла», (значна частина її знаходиться на окупованій території), то маємо профіцит газового вугілля – близько 2,5 млн тон».
Щоправда, аби пристосувати наші ТЕС, які проектувалися під антрацит, до спалювання газового вугілля, необхідно перелаштувати систему підготовки вугілля.
«Потрібно буде модернізувати або замінити млини, які перемелюють вугілля. Крім того, вугілля групи Г (газове) небезпечне стосовно самозаймання і можливості вибуху. Замість 300-350 градусів, необхідних для загорання антрациту, має бути 70-120. Тобто технологічний процес відрізняється», - пояснює Ігор Вольчин. На думку експерта, щоб переобладнати наші ТЕС під газове вугілля, знадобиться щонайменше півроку, а в оптимальному відношенні – рік часу. А от скільки для цього знадобиться коштів – Ігор Вольчин затрудняється відповісти, оскільки, за його словами, таку оцінку можна дати після налагодження системного переоснащення електростанцій.
Що ж до південноафриканського вугілля, то наші електростанції навчилися спалювати його шляхом не затратних заходів, оскільки такого кардинального переобладнання на ТЕС, як для газового вугілля, не потрібно. Ще в 2014 році почалися перші випробування імпортного вугілля з ПАР, і наприкінці січня 2015 Міністерство енергетики та вугільної промисловості відзвітувало про успішне спалювання південноафриканського вугілля на наших ТЕС. Здавалося б – навіщо тоді витрачати тривалий час і гроші на переобладнання наших ТЕС під газове вугілля, якщо з південноафриканським нібито все простіше? Але Ігор Вольчин наводить аргументи не на користь цього сорту палива: «Південноафриканське вугілля дорожче, як і вироблена ним електроенергія, а щоб його спалювати, його все одно треба змішувати з антрацитом, аби котли його «переварювали». А наше вугілля дешевше і якісніше, ніж південноафриканське, хоча вони й належать до різних груп. До того ж краще платити своїм шахтарям, а не чужим».
200 мільйонів гривень – дрібниці для енергетичної галузі
Отже, за словами експерта, для енергетичної безпеки України переорієнтація на газове вугілля, яка тільки-но починається, - найкращий вихід, аби позбутися енергетичної залежності від ОРДЛО. Хоча про загальну суму витрат на переорієнтацію ТЕС зараз говорити складно, але про конкретну – чому б ні. Наприкінці січня цього року вже стало відомо, що 25 січня 2017 року Зміївська теплова електрична станція ПАТ «Центренерго» уклала угоду з ТОВ «Котлотурбопром» про будівельно-монтажні роботи з переоснащення на 131,83 млн грн, які мають бути виконані до кінця року. Ця інформація є у відкритому доступі системи «Прозорро».
До цього, як повідомляли «Наші гроші», 31 серпня 2016 року був укладений первинний договір на 72,58 млн грн на поставку комплектів окремих вузлів для технічного переоснащення систем подачі, приготування та спалювання вугілля енергоблоків №2 і 5 для переходу з антрациту (марки А, П) на газову групу (марки Г, ДГ).
Тобто Зміївській ТЕС на таке переоснащення знадобиться півтора роки та 200 мільйонів гривень. Часу звісно немало, а от коштів – не так вже й багато як для енергетичного підприємства. Крім того, Зміївська ТЕС – чи не найстаріша в Україні, а отже чи не найзатратніша за масштабом робіт з переоснащення та модернізації. А якщо такі роботи стануть системними, то затрати часу й коштів скоротяться, і в майбутньому ми грітимемося без ОРДЛОвського антрациту.
Юлія Горбань, Київ.
