Повертаючись до 2009 року – часу, що передував підписанню контракту. Юлія Тимошенко пішла на санкціонування його підписання НАКом не в останню чергу під тиском з Брюсселя, хоча, можливо, вона й розуміла вади цього контракту. Також їй важливо було будь-що прибрати непрозору, паразитарну й корупцієгенну схему РУЕ, про що часто забувають. 

Жага до влади за будь-яку ціну, міжолігархічна боротьба, російські ігрища з українськими політиками, москвоорієнтоване рентовишукування останніх, тиск європейських "гібридних друзів", – усе це чинники, що сприяли укладенню проблемного контракту купівлі-продажу газу 19 січня 2009 року. 

- Яка головна перемога цієї багатотомної справи?

- Вона багатоаспектна. "Газпром", відчуваючи, що "Нафтогаз" буде звертатися до арбітражу, бо це передбачено контрактом, спрацював на випередження. Основна претензія – "Нафтогаз" не дотримується контрактного зобов'язання "бери чи плати". За логікою "Газпрому", Нафтогаз мав безумовно сплатити за невибрані обсяги. І це була не лише "хотєлка" Міллера, передбачена контрактом 2009 року. Згадаймо, що Росією вже був окупований Крим, йшло вторгнення на сході країни. Претензія на суму $31,7 млрд мала справити, на думку Кремля, потужний психологічний вплив на "київську хунту" та ще й у поєднанні з газовою блокадою, до якої вдалися у червні 2014-го. Логіка проглядалася наступна – списання штрафу в обмін на Крим. Тобто, арбітраж зобов'яже "Нафтогаз" сплатити колосальну суму – практично 1/3 ВВП України, що нереально, тому Росія запропонує оборудку – списання штрафу, що вже буде арбітражем визнано як борг в обмін на визнання Києвом російського статусу Криму.

"Нафтогаз" відреагував зустрічною претензію, яка базувалася на неправомірності застосування принципу "бери чи плати". А друге – це те, що формула ціни в контракті є неринковою, внаслідок чого "Нафтогаз" постійно переплачує "Газпрому" за газ, що імпортується. Стокгольмський арбітраж аналізує не тільки дух і букву контракту, він аналізує контракт на предмет відповідності ринковим реаліям. Також дуже ретельно вивчається питання – чи немає елементів дискримінації у відносинах між двома партнерами по контракту, особливо якщо вони різновеликі, а вони дійсно різновеликі. Не знаю, які формулювання будуть у кількасотсторінковому рішенні арбітражу, але, на мій погляд, можна сказати, що арбітраж помітив дискримінаційний підхід – у поєднанні принципу "бери чи плати" з одночасною забороною реекспорту газу. Також і з формулою ціни не все так однозначно для "Газпрому". 

Рішення арбітражу побічно показує не тільки для нас, але й для Європи один важливий момент, який для нас був очевидним: Росія використовує газ не просто як експортний товар, а як механізм конвертації відносин "товар–гроші" в економічний та політичний вплив на ту чи іншу країну, з компаніями якої "Газпром" встановлює договірні відносини. Поєднання формули ціни з набором контрактних позицій типу "бери чи плати", заборони реекспорту тощо, дає можливість регульованого впливу на контрагента. 

- Мені здається, що це може вплинути. На перший погляд, контракт купівлі-продажу (а також і транзитний контракт, який ще у розгляді) Газпром–Нафтогаз та проект "Північний потік-2" – це різні планети. Насправді, усе може виявитися по-іншому. Довкола цього проекту багато суперечок. "Газпром" і його прибічники стверджують, що це просто один із бізнес-проектів, не більше того: не шийте сюди політику. А опоненти кажуть, що це політично та геополітично мотивований проект, який економічно позбавлений сенсу. Рішення Стокгольмського арбітражу показує, що "Газпром" може маніпулювати і здійснював маніпулювання. І у тому випадку, якщо "Північний потік-2" буде реалізований, а ще буде реалізована через Чорне море друга нитка "Турецького потоку" в Європу, "Газпром" отримує можливість маніпулювати напрямками, обсягами і цінами постачань в Європу. Відповідно він матиме можливість нав'язувати тим чи іншим компаніям з тих чи інших країн певні вигідні собі контракти. В тому чи іншому замаскованому вигляді можуть міститися дискримінаційні підходи. Тому не випадковою була польська ідея створення Енергетичного Союзу, де один із наріжних каменів – спільна закупівельна політика країн ЄС при закупівлі газу від зовнішніх постачальників. І між іншим, ця позиція була знищена відразу, коли ця ідея стала обговорюватися в рамках Європейського Союзу. Мовляв, ні, так не може бути, ми ж там не Радянський Союз, ми ж Європейський Союз, яка централізована закупівля? Ця ідея, по-суті, була зарубана прогазпромівським лобі в Європі. А тепер рішення Стокгольмського арбітражу вказує на високі ризики від затратних інфраструктурних проектів "Газпрому", які можуть виявитись "троянським конем" Росії в Європі. Гадаю, що тверезомислячі європейські політики, які на четвертому році війни нарешті прокинулися, побачили, що являє собою Росія. 

Для ЄС було б логічним прийняти рішення, що проекти типу "Північний потік-2" не можуть бути зараз на порядку денному Європи, допоки Росія не відновить територіальну цілісність України і Грузії, не виведе війська з Молдови