Українські заробітчани: чи буде повернення?

Нещодавно заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Цихоцький заявив, що в 2017 році українці переказали додому близько 100 млрд гривень, або майже $4 млрд. На перший погляд, українські заробітчани є важливим джерелом валюти, яка надходить в країну. Однак в реальності громадяни, які працюють не в Україні – це величезні втрати для економіки і загроза для її майбутнього.

На сьогодні від 2 до 7 мільйонів українців працюють за кордоном. Невелика частина трудових мігрантів поїхала в Європу або Америку для того, щоб поліпшити свій рівень життя. Наприклад, це програмісти або менеджери у великих компаніях. Але таких людей – максимум 3-5% від загального числа мігрантів. Зате більшість вибирають трудову міграцію, бо для них це єдиний спосіб заробити кошти на прожиття.

Війна і економічна нестабільність призвели до того, що в багатьох галузях починаючи з 2014 року йде постійний спад. Як результат, підприємства стоять або зовсім закриваються. І якщо для великих міст це не критична проблема – завжди можна перечекати оператором кол-центру або піти за прилавок магазину, в дрібних населених пунктах після закриття одного-двох містоутворюючих підприємств на ринок праці одночасно може потрапити велика частина економічно активного населення. Тому людям нічого не залишається, окрім як їхати на заробітки в Європу.

У 2016 році українці перевели з Польщі більше 8 мільярдів злотих. У 2017 році це вже 13 мільярдів. Той факт, що в рік введення безвізу сума зросла більше, ніж у півтора рази, легко пояснити. Раніше необхідність отримання нехай навіть туристичної візи була серйозною перешкодою – психологічною та фінансовою - для цілого пласта потенційних працівників. Але сьогодні люди можуть виїхати в Польщу на пошуки роботи, щоб потім податися на візу в тому випадку, якщо знайдуть гарне місце роботи. А весь цей час нелегально підробляти, аби окупити поточні витрати. Інші взагалі їдуть по безвізу, щоб відразу влаштується і працювати, а вже потім вирішувати питання з простроченим періодом перебування в ЄС.

І якщо більшу частину вікових працівників ми ще маємо шанс повернути, то молоде покоління майже на 99% можна вважати втраченим. Вони однозначно залишаться там. За кордоном в них з’являється шанс отримати пристойне життя, здобути гарну освіту, мати доступ до дешевих кредитів, як для відкриття бізнесу, так і для купівлі квартири чи автомобіля. Також сьогодні очевидно, що для молодого покоління головним є фактор соціального захисту. Вони бачать, як державний апарат працює за кордоном, і не готові погоджуватись на менше. Сучасна молодь прагне жити в країні, де існує розвинута система охорони здоров’я, а суди і правоохоронні органи реально захищають населення, а не тільки 5% заможних громадян. 

Сьогодні можна говорити, що за офіційними і неофіційними каналами українці перераховують додому не менше $6 млрд. на рік. Дехто стверджує, що надалі сума буде тільки зростати, але це зовсім не так. Пересилання коштів з-за кордону – це взагалі тимчасове явище. Як тільки в заробітчан буде все налагоджуватися, вони почнуть перевозити за кордон власні сім’ї. По великому рахунку, це вже поступово відбувається. Більше того, так колись було з Італією та Іспанією: спочатку їхала мама, яка через деякий час забирала всю сім’ю. В Польщі в прикордонних містах важко знайти перші класи, в яких би не було дітей українців, і з кожним роком тенденція лише набиратиме оберти.

Адже змінюється сама суть міграції: все більше людей їдуть за кордон не на заробітки, а на ПМЖ. Наприклад, навіть Національний Банк Польщі пророкує щорічний від'їзд для 200-300 тисяч наших співгромадян. У свою чергу, НБУ запропонував деякі часові рамки: за його прогнозами, така тенденція триватиме до 2020. До цього, напевно, з України просто виїдуть всі, хто хоча б потенційно міг це зробити. Цікаво, що розмовляючи про статистику від'їздів, майже ніхто не говорить про подальший «відкат» – повернення частини працівників додому. Швидше за все, це буде просто величезна плато, бо українські емігранти або багато років працюватимуть за межами країни, або взагалі назавжди залишаться там.

Єдиний вихід із ситуації, що склалася – це створення робочих місць всередині України. Але, як ми бачимо, одного цього кроку вже замало, щоб втримати тих, хто поки залишився вдома. Натомість, людям треба запропонувати дещо більше – дати надію, що в Україні у них буде можливість для самореалізації. Створити соціальний захист, який дасть змогу конкурувати з державами, куди сьогодні відбувається міграція населення – Польщею, Німеччиною, США, Францією та іншими.

Щодо розвитку економіки, нам потрібна орієнтація на малий та середній бізнес. Так роблять у всіх розвинутих економіках. Саме малий та середній бізнес мусить бути основним пріоритетом держави, а не так, як відбувається сьогодні, коли левову частку підтримки мають великі холдинги та потужні виробництва.

Справа у тому, що малий та середній бізнес зазвичай може генерувати велику кількість незвичних ідей. Так починались компанії Amazon, Google та сотні інших – із невеликих гаражних стартапів. Додайте до цього, що малий і середній бізнес має дуже швидкий оборот, а тому запускає ефект мультиплікатора не менше, аніж велике інфраструктурне будівництво. Паралельно створюючи по 10-20 і більше робочих місць.

Сьогодні українські заробітчани серйозно дотують національну економіку. Однак в реальності кожен працівник, який залишив країну – це втрати для України. Щоб уповільнити та зупинити процес відтоку людей за кордон, нам потрібно робити ставку на малий і середній бізнес. З недорогими кредитами і безліччю ідей, підприємці дуже швидко згенерують мільйони робочих місць по всій країні. Другим, але не другорядним фактором є соціальна захищеність населення. Приємно жити в країні, де існує розвинута система охорони здоров’я, працює справедлива судова система, правоохоронні органи займається реальним захистом інтересів всіх без винятку, а також функціонують соціальні ліфти.

 І тоді українці все одно поїдуть до Європи - але тепер уже в якості туристів.

Віталій Кузьмін

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства