Третій похід на облгази: чи вдасться перемогти Фірташа?
Історія того, як газові розподільчі внутрішні мережі десятиліттями на безоплатній основі перебували у руках приватних компаній, заслуговує на своє місце в теці пострадянських енергетичних шахрайств.
Це власне історія про те, як всі внутрішні газогони країни: мережі, по яких газ надходить у будинки, лікарні, школи – усі труби, по яких іде газ споживачеві, перебували на балансі облгазів – підприємств, що належать Дмитру Фірташу. Останній контролював державну власність, внутрішні газорозподільні мережі, вартість яких на порядки перевищувала вартість власних активів облгазів. І за що держава не отримувала ні копійки.
Довгі роки те, як використовувалися труби і в якому вони перебували стані, було таємницею. Хоча ці підприємства разом із державними трубопроводами мали обов`язки, пов`язані з упередженням аварій у газовому господарстві, надійністю транспортування газу, здійсненням правильних замірів газу та роботами аварійної системи.
Аудит труб зробити було неможливо, бо вони перебували на балансі приватних підприємств. Періодичні газові аварії заминалися. Тема внутрішнього крадійства газу не педалювалася, порахувати це було важко, а лічильники, знову ж таки, контролювали облгази (Фірташа).
Згадаймо й про те, що концентрація в одних руках таких стратегічних активів – це хибна практика, тим більше що в облгазах є багато секретної документації. І що, зрештою, власник просто може продати підприємство (із мережами на балансі й документацією) якісь кіпрській компанії із російським корінням.
Перший похід (аби впорядкувати правовідносини держави з облгазами) здійснила Тимошенко під час другого прем'єрства. Вона намагалася створити альтернативні облгазам локальні мережі, куди усі ці працівники зможуть перейти працювати.
Один із колишніх НАК-івських чиновників розповідав епізод, як у 2008 році облгази просто перестали оплачувати кошти НАК Нафтогазу: «Вони вважали, що у них занижений тариф на транспортування. Тобто: захотіли – заплатили державі, не захотіли – не заплатили. Рубильник у них у руках. І економічні проблеми вони можуть спровокувати легко, саботуючи розрахунки за газ і стимулюючи неплатежі, не відключаючи неплатників».
В 2012 році уряд Азарова вирішив припинити спробу «навести лад» і просто передав труби у безоплатне користування облгазам, фактично закріпивши статус-кво.
В травні 2015 року, вже після революції, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк доручив міністру енергетики зайнятися тим, щоби приватні компанії стали платити за використання газорозподільних мереж.
Стратегічні ж підприємства, від яких залежить стабільність газового життєзабезпечення, продовжували залишатися у користуванні партнера Путіна.
Але й тоді ці заплутані правовідносини "облгази і мережі" не зрушили з місця, втім медіа-ресурси, контрольовані Фірташем, знищили репутацію Яценюка.
21 лютого 2017 року була прийнята постанова Кабміну «Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових». Власне, вона приймалася вже на виконання закону «Про ринок газу». Нею затверджувалися типові договори оренди та експлуатації для внутрішніх газових мереж.
Постановою Кабміну з 1 квітня 2017-го облгази Фірташа зобов'язали платити за оренду державних газорозподільних мереж, чого вони раніше не робили.
Але вони не почали платити: лише за останні 2 роки «збутові» підприємства облгазів не заплатили державному НАК «Нафтогаз України» близько 35 млрд грн (станом на 01.02.2018). Причому, «збутові» структури облгазів стверджують, що це їм не платить населення. (Так стверджує обгрунтування до законопроекту про єдину базу споживача газу, який намагаються проштовхнути одразу кілька парламентських комітетів).
«Я займаюся облгазами понад два роки. Гроші, які мали платити облгази, не нараховувалися. Тоді я домоглася внести їх як рядок бюджету на 2018 рік, це звучало, як статті доходів за газогонні мережі. Але вони все одно не платять. Хоча сума доходу, за підрахунком експертів, якщо це 15% від балансової вартості, мала би скласти 600 млн грн, – розповіла Укрінформу народний депутат Тетяна Чорновол. – Тепер облгази. Ми вимагаємо створити єдину базу споживачів газу. Без того, щоб зрозуміти – хто, як, скільки споживає газу, ми не розберемося ані з тарифоутворенням, ані з субсидіями, ані з чесними цифрами обсягів поставки. А споживачі залишатимуться чорною дірою для сектора».
Ольга Бєлькова, народний депутат України:
«Монополія облгазів тримається в тому числі й на тому, що тільки вони мають доступ до відомостей про фактичне споживання газу населенням. Далі ці відомості представляються і використовуються так, як забажає сам облгаз. А держава має заплатити за субсидії. При тому, що на сьогодні облгази мають суттєві заборгованості перед постачальником газу. Світова ж практика така – подібна база ведеться або енергорегулятором, або оператором ГТС (Укртрансгаз).
Всі відомості про використання газу – це або можливість контролю оптимізації державних витрат, або для маніпуляцій приватних компаній».
Ми перечитали законопроект, під яким поставили підпис близько двох десятків народних депутатів України. Це лише дві сторінки тексту, які пропонують своєрідну революцію.
Він містить зобов'язання створити єдину базу абонентів – споживачів природного газу, до якої вноситься інформація про кожного споживача природного газу. При цьому оператори газотранспортних та газорозподільних систем зобов'язані подавати та оновлювати інформацію про всіх споживачів природного газу.
РАНІШЕ КРАЛИ ЧЕРЕЗ РІЗНИЦЮ В ЦІНІ, ТЕПЕР – ЧЕРЕЗ СУБСИДІЇ
Укрінформ детально писав, як після зміни у 2017 році керівництва ВАТ «Кіровоградгаз» (51-м відсотком акцій володіє держава) вдалося виявити та передати правоохоронцям інформацію про випадки нарахування певних обсягів газу неіснуючим абонентам у місті Кропивницькому. Правоохоронні органи повідомили про розкриття схеми шахрайства на Львівщині на суму 1,4 млрд грн, коли підприємства, наближені до високопосадовців, виробляли з пільгового газу електроенергію та продавали її за комерційною ціною. За даними заступника начальника Департаменту енергоефективності НАК «Нафтогаз України» Олексія Хабатюка, лише у минулому році на 400 таких "мертвих" душ було списано 78 млн грн.
Тетяна Чорновол:
«Раніше сума субсидій покривалася за рахунок актів звірки, тепер – на основі обсягів, які намалюють облгази Фірташа і які не перевірити. Вкрадене з субсидій облгази перераховують, як передоплату за газ для афільованих з Фірташем приватних підприємств. Так виводяться кошти, бо цей газ ніколи не буде поставлений. Тому Фірташ збагачується, а перед Нафтогазом облгази збільшують борги».
У травні цього року третій похід на облгази здійснила Генеральна прокуратура. (Начебто обіцяє підключитися НАБУ).
Генеральна прокуратура України звернулася до суду з позовами до п'яти газорозподільних компаній (облгазів) – "Волиньгазу", "Львівгазу", "Полтавагазу", "Рівнегазу" і "Харківгазу". ГПУ вимагає в судовому порядку:
1). Розірвати чинні з 2012 року договори на господарське відання газорозподільними мережами з цими компаніями;
2). Стягнути з облгазів недоотриманий дохід у вигляді орендної плати (втраченої вигоди) за безоплатне використання майна за весь термін користування.
Судові засідання ще не розпочалися.
Кілька днів тому НАК "Нафтогаз України" попросив Кабмін посприяти у вирішенні проблеми оплати за експлуатацію газорозподільних мереж, що належать держкомпанії.
Але чи створення єдиної бази вирішить правову колізію із правами оренди газових мереж та правовідносинами?
Ми попросили прокоментувати ситуацію експерта з енергетичних питань Сергія Дяченка:
«Проблеми облгазів започатковані недолугою приватизацією 90-х. Це стратегічні підприємства, і з ними мали поводитися відповідним чином. А їх замість того нашвидкуруч упакували на приватизацію на трудові колективи (т.з. ваучерна приватизація) – що надало можливість спритним олігархічним структурам їх протягом року-півтора за безцінь викупити. Далі облгази подорожували по власниках: серед них був і російський криміналітет, і олігархат різного калібру та національної приналежності.
Нарешті ці підприємства осіли під крилом Фірташа, не останнім чином завдяки адмінресурсу його партнерів Льовочкіна та Бойка. Саме цій олігархічній групі вдалося викупити та/або віджати більшість облгазів, а потім завершити їх приватизацію. Це дозволило отримати повний контроль над підприємствами і створило підґрунтя для більш-менш надійного убезпечення від застарілої проблеми облгазів – державного статусу більшої частини газопроводів (з 1996 року приватні облгази експлуатують державні газопроводи на основі безоплатного користування).
Концентрація підприємств та повний контроль над ними дозволили бізнес-структурі Фірташа провести кілька успішних «війн» з НАК «Нафтогаз України» й у підсумку вибити із влади дуже сприятливі умови роботи, високі тарифи, абонплату, які от-от буде запроваджено.
Очевидно, що наразі настав час навести в цій сфері порядок. Державні структури мають нарешті повноцінний доступ до «імперії облгазів». Це стосується реєстру трубопроводів (в ідеалі повинен існувати державний реєстр на кшталт державного реєстру нерухомості) і телеметричної системи (баланси, як регіональні, так і загальний – основне джерело корупції й зловживань у газовій сфері; необхідно докласти значних зусиль щодо суттєвого збільшення їх прозорості та контрольованості), білінгової системи (реєстри платників у 90-х роках були передані з торговельних домів НАК «Нафтогаз» до відання облгазів. З тих часів – це також стабільне джерело зловживань, і «мертві душі», про які зараз багато розмов – не єдиний механізм маніпуляцій. Створення єдиного реєстру споживачів автоматично не вирішить проблем. Там необхідно буде системно «зшити» проблеми заборгованості, субсидування, міграції, контролю і багато інших».
Свою думку висловив також президент центру Глобалістики Стратегія XXI Михайло Гончар:
«Мережі були збудовані в різні часи, але за рахунок бюджетного фінансування. У період розквіту олігархономіки олігархічним угрупованням віддавали їх на «кормлєніє». Тому сьогодні ми маємо зношені мережі, а отримані за рахунок використання кошти стали основою для розвитку олігархічних імперій. Найбільш потужно використовував цю схему Дмитро Фірташ. Тож опція: повернути статус-кво – логічна.
Але що дасть це повернення? Чи це не є просто проекцією загрози, щоб зробити їх слухняними на період виборів? Враховуючи, що цим зайнявся генпрокурор, а це не зовсім його функція.
Тому я б детально дослідив міркування та настрої всіх зацікавлених мережами осіб. Якщо мережами зацікавилося НАБУ, то це зрозуміло, бо мережі дуже корупціогенна штука.
У Нафтогазу – свої резони. Вони під обгорткою європейських реформ хочуть зберегти статус на газовому ринку. А важливим елементом є контроль над мережами. Мова не йде про те, що вони втягнуть газорозподільні компанії в систему Нафтогазу, але для них важливо встановити новий непрямий контроль над ринком через газорозподільні мережі, бо той, хто контролює газові мережі, – той контролює газовий ринок. Тому, попри декларовані наміри, варто дивитися і на свій інтерес цих гравців.
Але у цій ситуації є таки позитив. Намір остаточно вибити та навіть добити Фірташа в газових мережах».
Лана Самохвалова, Київ
