+10% до зарплатні – чи це втримає того, хто хоче поїхати?

Трудова міграція «назовні», що набирає в Україні обертів останніми роками, для вітчизняної економіки – палиця з двома кінцями. З одного боку – грошові перекази українських трудових мігрантів суттєво підкріплюють платіжний баланс країни, слугують потужним джерелом надходження іноземної валюти (в 2018 році прогнозується надходження майже 9,3 млрд доларів, близько 4% ВВП). З іншого – гроші трудових мігрантів «тиснуть» на інфляцію, а обсяги міграції загрожують кадровим голодом в економіці, і відповідно, сповільненням темпів економічного зростання. Про це Нацбанк попередив у своєму черговому інфляційному звіті.

В принципі, все логічно. Там, де людям комфортно працювати – там і економіка зростає. Отже, щоб трудові ресурси не втікали, працювати в Україні має бути вигідніше, ніж в тій же Польщі. Чи це реально? Так, якщо не страждати популізмом та проводити структурні реформи – а не займатися постійно «пожежогасінням» та передвиборчою «косметикою».

Якісь не правильні пропорції життя і праці

В черговому інфляційному звіті Нацбанк відзначає, що вітчизняні підприємці вже відчувають брак кваліфікованих кадрів, який в першу чергу пов'язаний з виїздом українців в Польщу та інші європейські країни. "Один з основних ризиків базового сценарію – продовження відтоку робочої сили з України. Це буде високими темпами створювати подальше підвищення диспропорцій між попитом і пропозицією на вітчизняному ринку праці", – вважають експерти НБУ. На їхню думку, трудова міграція вже перешкоджає приросту вітчизняного виробництва в таких сферах як будівництво, промисловість, сільське господарство, транспорт та зв'язок. "За даними обласних служб зайнятості в Польщі, майже 50% трудових мігрантів з України подали в 2017 році заяви на працевлаштування саме в цих видах діяльності", – йдеться в звіті НБУ. Взагалі, експерти прогнозують, що протягом наступних 20 років зростаюча польська економіка потребуватиме ще 5 млн робітників. І швидше за все, ці місця займуть саме українці, якщо український бізнес та влада вчасно не включаться в конкуренцію за власну робочу силу. Втрати якої навіть точно підрахувати не вдається.

Так, за офіційними даними Держстату, у 2015-2017 роках з України мігрувало 1,3 млн осіб або 4,5% працездатного населення. За інформацією ж експертів Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи, кількість українських трудових мігрантів на сьогодні становить 2,2-2,3 млн осіб або 7-8% працездатного населення. А в Мінсоцполітики взагалі нарахували 6 мільйонів трудових мігрантів.

«Причину нинішньої міграційної хвилі, вочевидь, слід шукати в розширенні можливостей для виїзду на роботу після запровадження безвізу та більшій лояльності урядів нових країн – членів ЄС до української трудової міграції. Останнє знаходить свій вияв, зокрема, у стрімкому зростанні квот і кількості виданих дозволів на роботу, що особливо впадає в око в таких країнах, як Польща, Литва, а віднедавна й Чехія. Тож саме полегшення доступу до європейського ринку праці поряд зі значно вищими заробітними платами там і аж ніяк не зменшенням кількості робочих місць на українських підприємствах можна вважати основним драйвером зростання трудової міграції українців до західних сусідів в останні роки», – зазначає в своєму дослідженні економіст Олександр Крамар. Саме відтік економічно активного населення з країни у той час, коли вона сама починає зростати, потребуючи робочих рук, і непокоїть монетарну владу. «Основним фактором стримування потенційного росту ВВП є збереження міграційних тенденцій, що призведе до зниження рівня економічно активного населення. Рівень природного безробіття залишатиметься високим через структурні диспропорції на ринку праці», – прогнозують в НБУ.

Щастя не в грошах, а в їх кількості

Зрозуміло, що основною причиною виїзду українців за кордон (як тимчасово на заробітки, так і на постійне проживання), є різниця в добробуті. Якщо в Україні середня зарплата становить близько 250 євро, то в ЄС цього року перевищила 1500 євро. Зокрема у Польщі середня зарплата, за даними Євростату, становить 750 євро, в Чехії – 870, Італії – 1700, Німеччині – 2300. Тому обіцяне в Україні підвищення середньої зарплати до 10 тис. грн (близько 300 євро), потенційних трудових мігрантів навряд чи зупинить. Як свідчать результати опитування міжнародного кадрового порталу Хедхантер Україна («Барометр ринку праці: головні тенденції I півріччя 2018 року») для 65% респондентів головним критерієм у виборі роботодавця є в першу чергу рівень пропонованої зарплатні.

«Залишити багатьох українців вдома зможе лише мінімальна заробітна плата, яка становитиме 500 євро», – стверджує голова Комітету економістів України Андрій Новак. Експерт обґрунтовує таку цифру тим, що у Польщі українці заробляють близько 700 євро, проте з урахуванням витрат у них залишається 300-500 євро. Тому якщо в Україні люди зароблятимуть приблизно так само, то в них зникне мотивація їхати в чужу країну. Проте єдине, що на його думку, може підняти зарплати до такого рівня, – високі темпи зростання економіки. І тут, як бачимо, причинно-наслідкове коло замикається...

Утім, вітчизняні роботодавці мабуть ще не відчули катастрофічного відтоку робочої сили, оскільки за даними Хедхантер Україна, у І півріччі 2018 року лише третина роботодавців піднімали заробітну плату своїм працівникам усім без винятку; у 30% – підвищили тільки тим, хто виконав або перевиконав план. Ще третина респондентів зауважили, що у компаніях, де вони працюють, взагалі не переглядали заробітну плату. І хоча більшість роботодавців заявили про збільшення заробітних плат, підвищення виявилося зовсім не значне – усього на 5-10% (по суті, корекція в межах інфляції). А був би дефіцит кадрів, певно що й зарплатна конкуренція виглядала б по-іншому.

Між тим, у Нацбанку в цілому цю конкуренцію розгледіли. «Ріст мінімальної зарплати та трудова міграція зумовлюють тиск на заробітні плати в бік підвищення не лише через зменшення пропозиції робочої сили на ринку праці, а й через процеси наближення (конвергенцію) заробітних плат в Україні до заробітних плат сусідніх країн. Наприклад, співвідношення заробітних плат у Польщі (країни – основного реципієнта українських трудових мігрантів) та в Україні поступово знижувалося до середини 2017 року, насамперед через високі темпи зростання зарплат в Україні. Водночас на тлі стійкого зростання економіки Польщі та зміцнення національної валюти (злотого) співвідношення заробітних плат між двома країнами знову почало зростати з другої половини 2017 року. З огляду на це трудова міграція українців до Польщі може продовжуватися, оскільки польські зарплати за різними видами діяльності перевищують українські в 4–6 разів (найбільше в сільському господарстві та будівництві)».

В НБУ вважають, що і на внутрішньому ринку конкуренція за робочу силу серед роботодавців впродовж 2018-2020 років теж посилюватиметься, що відобразиться на подальшому зростанні заробітних плат в економіці. Так, за прогнозами центробанку, номінальна заробітна плата зростатиме вищими темпами, ніж інфляція (зокрема, близько 21% у поточному році), а реальна заробітна плата виросте на 9,5%, 5,6% та 4,2% у 2018, 2019 та 2020 роках відповідно.

А за своїх ми ще позмагаємось

Звісно, лише адміністративним підвищенням мінімальних зарплат в країні справжньої конвергенції з Європою не досягти. Потрібні системні зміни, які докорінно оздоровлять національну економіку, поставлять її на рейки стабільного розвитку. Це і боротьба з корупцією та монополіями, і нова якісна судова система, яка надійно захистить права власності, і прості та зрозумілі правила оподаткування, що мотивують прибутковість та розвиток бізнесу, а не приховування ним своїх доходів, і подолання популістського мораторію на продаж землі, який тупо гальмує не одну галузь українського господарства. Не буде результатів хоча б в одному з напрямків – не буде довіри ні в інвесторів-роботодавців, ні у громадян-найманих працівників. Не буде достойних зарплат і необхідності шукати кращої долі десь по світах.

На жаль, нині на міграційній проблемі деякі політики вже будують свої піар-компанії. Побачимо, до чого домовляться депутати у вересні в Комітеті соцполітики, зайнятості та пенсійного забезпечення, де за словами окремих депутатів, начебто планується масштабний захід у форматі «комітет-профспілки-роботодавці-науковці-експерти». Чомусь ініціатори цих заходів впевнені, що для захисту від конкуренції з боку європейських роботодавців Україні вкрай необхідна чергова «стратегія» реанімації та розвитку ринку праці, дрібного бізнесу, самозайнятості, профтехосвіти та усього іншого (скільки вже їх було!).

Наразі ж варто відзначити, що країни, які свого часу теж переживали/переживають «нездужання» через масову трудову міграцію, вдаются до комплексних заходів. Як в економіці, так і в соціальній сфері. Наприклад, в Румунії діє об'єднання підприємств та університетів, що пропонує людям, які повернулися, безкоштовне навчання та привілеї під час працевлаштування. У Латвії трудовим мігрантам, що повертаються, надаються робочі місця у державному секторі. В Україні ж поки лише підраховують заробітчанські перекази та переживають, щоб вони не дуже «тиснули» на інфляцію...

Марина Нечипоренко