Німеччина під тиском країн-членів ЄС з Центрально-Східної Європи редагує енергетичне законодавство ЄС, розпочавши процедуру внесення у нього поправки, але порушуючи при цьому власний канон енергетичної диверсифікації. І це все заради торжества Північного Потоку-2. Для тих, хто стежить за ситуацією тривалий час, нічого незвичайного не відбулося. Північний потік-2 мали запустити, чи то допустивши до нього інших власників газу, чи то натиснувши на Європу та пом’якшивши для його запуску енергетичне законодавство. Ми вирішили обговорити суть події та її наслідки з президентом Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайлом Гончаром.
- Михайле Михайловичу, Північний потік-2 буде добудований, хоча раніше казали, що він суперечить європейському третьому енергопакету, згідно якого продавець газу не повинен бути власником і оператором тих труб, по яких він його продає. Правильно я розумію?
- Так.
- Саме через це Північний потік начебто не мав шансу бути реалізованим, але остання поправка дає зрозуміти, що не у випадку Росії та Німеччини, і не у випадку саме з цим проектом, правильно?
- Не зовсім так.
- Тоді розкажіть, як правильно.
- З формальної точки зору, все виглядає таким чином, що має перемагати європейське енергетичне законодавство, яке буде поширено на офшорні газопроводи у цілому і на Північний потік-2 зокрема. Але фактично допускається певний виняток, яким основна відповідальність за дотримання третього енергопакету покладається на країну, яка приймає. У випадку Північного потоку-2 – на Німеччину, яка може зробити такий виняток за погодженням з Європейською Комісією. На папері усе виглядає цілком гладенько, цілком компромісно – з урахуванням інтересів усіх сторін. Але я остерігаюся того, що цей виняток і стане правилом, а загальне правило стане винятком або, скажімо так, правилом незастосування. При цьому слід розуміти: процес не завершено, попереду низка бюрократичних процедур європейських інституцій. Є проміжок часу до 20 квітня, дати останнього засідання нинішнього складу європейського парламенту. Але навіть у випадку, коли там все пройде схвально, це не означає фінал процесу - новообраний Європарламент буде ще остаточно це затверджувати восени. Тому немає сенсу глибоко вникати в бюрократичні особливості застосування процедур, треба дивитися з іншого боку. Відомий жарт говорить, що там, де є два юристи, будуть три різних думки. І на прикладі обох проектів Північного потоку – і першого, що функціонує, і другого, що будується – ми бачимо, як однозначні речі робилися неоднозначними завдяки різноманітним бюрократичним вивертам і трактуванням. Наприклад, коли після ініціювання Газпромом у 2015 році другого Північного потоку зайшла дискусія про те, в якому правовому полі він має функціонувати. Автоматично, на рівні Європейської комісії, на рівні Європейського парламенту розумілось, що все, що потрапляє до Європейського Союзу, має відповідати енергетичному законодавству ЄС, а з німецького боку за російської підказки такий підхід був підданий сумніву, оскільки, мовляв, офшорних газопроводів це не стосується, бо там діє Конвенція ООН з морського права, тобто все урегульовано й додаткової регуляції не потребує.
- Тобто зараз кажуть, що газові директиви ЄС не стосуються зовнішніх (зокрема, російських) проектів?
- Так, не діло, мовляв, Європейської комісії пхати свого носа в комерційні угоди групи приватних компаній на території суверенної ФРН, де існує право свободи підприємництва. Це і послужило причиною півторарічних дискусій, коли Польща та група країн Центрально-Східної Європи намагалися цілком логічно і природно підвести Північний потік-2 під дію третього енергопакету - і, зрештою, наразилися на протилежну позицію, яка була пролобійована саме з німецького боку, і якою по суті була торпедована ініціатива Польщі. Ми пам'ятаємо, що головування Австрії і Болгарії загальмувало подальші дискусії і розгляд цієї ініціативи на рівні європейських інституцій. Як тільки Румунія стала головувати в ЄС, польська ініціатива була швидко реанімована і здавалося, що вона переможно рухається по процедурі, а потім французи пішли на певну угоду з німецькою стороною і видали в якості компромісу те, що фактично є дорогою до торжества російсько-німецького підходу.
Ми це вже бачили на прикладі першого Північного потоку, який теж був під обмеженнями кілька років і не міг функціонувати на повну проектну потужність, а в 2017 року Європейська комісія надала згоду на його повне завантаження, всупереч позиції Польщі, без консультацій з Україною. Це автоматично привело до зменшення транзиту через ГТС України. Наслідок – у 2018 році Північний потік був виведений в понадпроектний режим і транспортував до ЄС 58,8 млрд. куб. м при проектній потужності 55 млрд. куб.м. Тому я не виключаю того, що в результаті імплементації обмежень через кілька років після запуску проекту Газпром разом з європейськими партнерами зможуть відіграти, як і у випадку Північного потоку, на свою користь.
При аналізі становища навколо проекту важливо звертати увагу не тільки на те, про що пишуть і про що говорять, а й на те, про що не говорять, що замовчують. Наприклад, зараз фігурою замовчування став той факт, що до 12 лютого існувала, принаймні, гіпотетично, ймовірність припинення проекту Європейським Союзом. Після 12 лютого такої опції вже не існує. Зараз європейські інституції розглядають опцію унормування цього проекту, тобто фактично можна сказати, що ЄС змирився, що цей проект буде. В Польщі зберігається певний ентузіазм, що їм вдасться заблокувати використання Північного потоку-2 на рівні 50% потужностей через антимонопольне відомство країни, яке не надасть оператору потоку відповідного дозволу. Але це доволі хитке сподівання, яке може мати тимчасовий характер у випадку успіху.
- Михайле Михайловичу, може, нам пора визнати, росіяни цей тур виграли. Навіть в умовах гібридної агресії вони змінили енергетичне законодавство. Може, і нам вже краще думати над планом Б, що якщо у нас не буде транзиту?
- Ну, план Б, план В треба завжди мати, але це зовсім не означає, що ми повинні тепер скласти руки і сказати, що все пропало й змиритися. І раніше було очевидно, що європейські інституції не тримають удар, хоча Європейська комісія і Європейський парламент займали і займають доволі жорстку позицію. Тим не менше російсько-німецьке лобі виявилося сильнішим за всі разом взяті європейські інституції. Росія діє зсередини і це було наочно видно в останні місяці, коли всі німецькі високоподавці, включаючи Меркель, були надзвичайно медійно і публічно активними в просуванні Північного потоку-2. Я би сказав так, що ми бачимо, який небагатослівний на тему Північного потоку-2 Путін, здебільшого мовчить Міллер, мовчить Шредер, зате ми бачимо як говорять провідні німецькі урядовці. Я згадую Орвелла, його «Скотоферму», де «усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших». У сучасному Європейському Союзі як на орвелівській скотофермі - усі країни-члени рівні, але є рівніші за інших – Німеччина, Австрія, Нідерланди, Франція, що підтримують російські потоки.
- У нас для роздумів над долею нашої ГТС є кілька років, поки запустять на всю потугу Північний потік-2. При цьому російське медійне лобі, яке працює в Україні, нас звинувачує, що ми свого часу не створили газовий консорціум з Росією та Німечиною, і наша магістральна труба - наш втрачений шанс. Чи можливо зараз створити консорціум, з ким і на яких умовах і як це може змінити долю транзиту?
- Про втрачений шанс - це спекуляція. Створення тристороннього консорціуму з управління ГТС в 2002 році зірвали не ми, її торпедували росіяни. Нагадаю передісторію. У Петербурзі у червні 2002 року була підписана спільна заява Кучми, Шредера і Путіна про створення консорціуму. Передбачалося, що консорціум буде тристоронній, що відповідало логіці функціонування газотранспортного коридору: експортер - Росія, транзитер - Україна, споживач – Німеччина. Що зробили росіяни після того, як ще не встигло висохти чорнило на підписаному документі? Росіяни запропонували варіант, що, мовляв, давайте ми з вами, «Газпром» і «Нафтогаз», домовимося зараз окремо, а потім запросимо німців. Тодішні керівник держави Леонід Кучма та керівник НАК Нафтогаз Юрій Бойко необачно спокусилися на пропозиції росіян. І таким чином Україна потрапила в пастку.
Після того, як відбулася двостороння зустріч «своїх» - «Нафтогаз» і «Газпром» - а третього партнера винесли за дужки, колишній посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн сказав дуже влучну фразу: «Німеччина не сяде за стіл, де двоє вже відобідали». Паралельно росіяни німцям поскаржились на українців – мовляв, з ними не можна мати справу, тому що вони пропонують якийсь «мєждусобойчик», а вас, німців, ігнорують. Німці, звичайно, образилися. Ідея тристороннього консорціуму була дискредитована. І саме росіянами. Чому? Тому що їм не потрібен був тристоронній консорціум з німецькою участю, їм потрібен був контроль за українською ГТС, монопольний контроль. Це з одного боку, а з іншого боку, їм необхідно було проштовхнути і продати німцям проект Північно-європейського газопроводу, який потім став Північним потоком-1. Ну, а оскільки німцям росіяни розповіли про те, що українці зривають і не хочуть створити тристоронній консорціум, то, власне кажучи, у німців не залишалося вибору, окрім як відкинути усе в бік і мати справу з власником ресурсу, себто з Росією, тобто тут росіяни зробили класичний варіант «развода и кидка» обох партнерів по одній і тій же технології. Тому зараз вести мову про реанімацію консорціуму в такому форматі позбавлено сенсу. Особливо враховуючи позицію Росії, коли вони продовжують наполягати на тому, щоб був пролонгований існуючий контракт на транзит, а «Нафтогаз» повинен зняти свої претензії по Стокгольмському арбітражу, маючи на увазі навіть і вже ту суму, яка була виграна в Стокгольмі і яку «Газпром» має сплатити.
- Ну, в 2012 році ми теж угоду не уклали, тоді вони хотіли взагалі злиття активів «Нафтогазу» і «Газпрому».
- Вони хотіли в 2012-му того ж, що вони хотіли і в 2002 році - отримати контроль над нашою ГТС, але вже під приводом того, що ми зробимо обмін активами. Цей обмін активами мав здійснитися за принципом «на тобі, небоже, що мені не гоже», себто вони пропонували (Фірташ кружляв кабінетами з цією ідеєю) дати «Нафтогазу» Астраханське газоконденсатне родовище з непоганими обсягами запасів природного газу. Але там природний газ з високим вмістом сірки, вони самі його не розвивають це родовище, бо виникає серйозна проблема з точки зору екології і точки зору того, що робити з тією сіркою після очистки газу, себто, по принципу візьміть те, що нам не потрібно, а нам дайте газотранспортну систему. Тоді теж не пройшло, бо через деякий час цей обман був виявлений. Зараз мова йде про можливість створення зовсім іншого консорціуму, де росіян не буде і їх там не має бути за жодних обставин, бо це країна-агресор.
- Скажіть, зараз ще поширюються з тих же проросійських джерел теза про те, що на нашу ГТС не заплановано жодної копійки ремонту, що вона на ладан дихає, що ненадійна… Чи дійсно її такий стан, чи є сенс вкладатися в модернізацію?
- Немає нічого нового в цій інформації, якщо ви поглянете на те, що говорили там п'ять - сім років тому, навіть в 90-ті роки говорилося те саме - ГТС на ладан дихає, гроші не вкладаються, ось-ось щось станеться. Тут немає нічого нового. Чим актуалізується проблема? Якщо буде збудований Північний потік-2 і запущено в експлуатацію також Турецький потік на Чорному морі, то, власне кажучи, російська сторона виходить з того, що транзит через українську ГТС буде мінімізований («Газпром» там називає цифри 10-15 млрд куб.метрів), що означатиме роботу газотранспортної системи нижче порогу рентабельності. Вони розраховують на те, що в Україні зміниться влада, і з Києва запропонують - візьміть ГТС хоча б за якийсь там символічний долар, але забезпечте певний обсяг завантаження. Газпром погодиться. Щоб там не говорили про непотрібність українського маршруту, насправді, ГТС з її підземними сховищами потрібна «Газпрому» для балансування експорту в Європу. Таким чином, за російським задумом, українці самі віддадуть ГТС, після чого усі труби в просторі між Балтикою і Чорним морем будуть під контролем Газпрому. Мрія Кремля - всі труби зі сходу до Європи мають бути під повним контролем російської монополії. РФ, починаючи з 90-х років, наполегливо реалізовує обхідні проекти, починаючи з Ямал-Європа, продовжуючи Блакитним потоком, Північним потоком першим і завершуючи тепер другим. Усе це, зрештою, так чи інакше працює на досягнення іншої стратегічної мети - контроль над українською трубою з системою підземних сховищ, тому що тільки вони дозволяють покривати піки споживання в Європі.
- Ще одне від інформбюро «Газпрому». Вони міркують, чому така висока ціна на газ, навіть назву вигадали «Дюссельдорф+», типу чому він продається у нас за ціною німецького хабу.
- Європейські компанії продають газ Нафтогазу, тому що вони його дешево отримують з Росії, тому що для Німеччини існує преференційна ціна на газ. Росія, реалізуючи стратегію посадити німців на газову залежність, надає вагомі цінові знижки. Зворотнім боком цього є можливість перепродажу газу, і не тільки нам, до речі. Виник окремий вид бізнесу для європейських компаній, адже український імпорт газу становить приблизно 3 млрд. доларів щорічно протягом останніх років. На напрямку реверсних постачань газу працюють загалом кілька десятків компаній. «Дюссельдорф+», ототожнюючи із здирництвом «Роттердам+», намагаються дискредитувати. Але ця аналогія, попри зовнішню схожість, некоректна. Газ, на відміну від вугілля, може бути доставленим лише трубопроводом і трейдером так чи інакше має бути сплачена транспортна послуга тої чи іншої газотранспортної мережі за тарифом «вхід-вихід». У випадку з вугіллям ситуація зовсім інша, вугілля не транспортується по трубах, а головне - в Роттердамі вугілля фізично не купується. Газ, як і електроенергія, при постачанні потребує послуг відповідних мереж, на відміну від вугілля чи нафти, де існує більший вибір можливостей – морем, залізницею, комбінованим способом.
Тому при імпорті газу за реверсною схемою так чи інакше потрібно використовувати газові мережі ЄС. Наприклад, поставка газу через Словаччину німецькою компанією не означає, що газ фізично надходить з Дюссельдорфа. Просто частина обсягу газу, імпортованого німецьким партнером «Газпрому» і який потрапив транзитом з території України на територію Європейського Союзу, розвертається та спрямовується назад в Україну. При цьому використовується послуга словацької ГТС в прикордонній зоні. При реверсній операції так чи інакше відбувається вхід-вихід до словацької ГТС. За це і платиться у відповідності до законодавства ЄС і Словаччини тариф «вхід-вихід». Європейські компанії, що постачають нам газ, не є благодійними товариствами. Але разом з тим, немає якогось єврогазпрому західного напрямку, який диктує свою ціну, між ними є конкуренція і ця конкуренція працює: так, хтось може продати «Нафтогазу» дорожчий газ, хтось дешевше. Нафтогаз не платить зараз захмарні гроші, які платили раніше «Газпрому». Річні закупівлі газу обходяться «Нафтогазу» десь плюс-мінус 3 млрд доларів на рік, це не те, що було при Януковичу, коли платили 12-14 млрд доларів за рік. До речі, слід звернути увагу, що транзитні доходи ГТС, фактично, покривають обсяги імпорту газу, а минулого року вони вперше в історії перевищили вартість імпортованого газу.
Лана Самохвалова
Фото: Павло Багмут, Укрінформ