Китай опоясує світ. І надає Україні шанс
Днями в Пекіні відбувся Другий Форум високого рівня з міжнародного співробітництва «Один пояс, один шлях». Пройшов з великою помпою, як усі великі заходи в Піднебесній, але для цього були підстави – участь у заході взяли представники 150 країн світу, в тому числі – 38 глав держав і урядів та понад 90 міжнародних організацій, генеральний секретар ООН і президент МВФ, представники бізнесу та науки – загалом понад 6 тисяч дуже впливових людей. У рамках заходу відбулося підписання угод про співробітництво на загальну суму 64 млрд доларів. Українську делегацію очолював перший віце-прем’єр-міністр України – міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів.
ПЛАНИ КИТАЮ
Китайці називають цю свою, вірніше свого лідера, голови КНР Сі Цзіньпіна, ініціативу по-простому – «Пояс і шлях» (Belt and Road Initiative – BRI). Цілком логічно, що ключова промова Форуму була зроблена власне товаришем Сі. У ній він перелічив переваги, які отримає весь світ від цього велетенського проекту.
Зокрема, у Пекіні переконані, що співробітництво в рамках BRI сприятиме знаходженню відповідей на сучасні ризики і виклики, взаємній вигоді та обопільному виграшу, а відтак – спільному розвитку. Тобто відкриває нові горизонти для процвітання всіх, хто долучиться до такого win-win співробітництва. Розвиток і дійсно обіцяє бути якщо не зовсім спільним, то дуже взаємозалежним, оскільки передбачає досить високий ступінь інтеграції інфраструктури через створення єдиного координаційного механізму і технологічних стандартів вздовж усього маршруту в тому, що стосується уніфікації та спрощення митних процедур, формування спільних нормативних правил міжнародних перевезень, зниження нетарифних бар’єрів тощо.
Ідея є відображенням принципу мультилатералізму та концепції відкритості й безкорисливості. Вона націлена також, за ідеєю авторів, на формування нульової терпимості до корупції (дуже ідеалістичний, відверто кажучи, аргумент, що має на увазі широкі можливості, які завжди існували в галузі великих будівництв).
Серед планів КНР абсолютно конкретних – підтримати 5 тисяч фахівців з інноваційного сектору в країнах, які долучилися до проекту, шляхом організації обмінів, навчальних програм і спільних досліджень у найближчі п'ять років. У той же період до Китаю будуть запрошені 10 тисяч представників політичних партій, аналітичних центрів та неурядових організацій країн-учасниць – для обміну думками й ідеями.
Китайське керівництво обіцяє, що не стане вирішувати власні проблеми за чужий рахунок, зокрема, шляхом знецінення валютного курсу юаня (це, до речі, воно підтверджувало кілька разів, у тому числі під час азійської фінансової кризи). Наполягає, що не шукає домінування над іншими та не робить спроб нажитися на глобальному проекті (тут можна посперечатися, адже Пекін точно не стане робити невигідні для себе речі). Що жодним чином не зазіхає на національний суверенітет і безпеку інших країн (а цим багато хто дорікає Піднебесній, мовляв, китайці просто «купують» країни своїми інвестиціями). І взагалі, «історично китайці приділяють особливу увагу виконанню своїх обіцянок». Ось так.
КОРИДОР КИТАЙ–УКРАЇНА–ЄС
До цього часу 127 країн і 29 міжнародних організацій поділяють у цілому китайське бачення перспектив, які проект може надати глобальному розвитку, через що підписали угоди про співпрацю в рамках ініціативи. Поки що, попри численні зауваження, застереження та побоювання, ніхто свій підпис не відкликав.
Україна була однією з перших, хто приєднався до ініціативи. У 2015 році було підписано протокол між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та міністерством комерції КНР про зміцнення співпраці зі спільної реалізації ідеї побудови економічного поясу Великого шовкового шляху. У грудні 2017-го укладено план дій Україна-КНР із реалізації ініціативи спільного будівництва «Економічного поясу шовкового шляху» та «Морського шовкового шляху ХХІ століття».
Вже на полях нинішнього форуму ці 2 міністерства уклали Меморандум про взаєморозуміння щодо початку підготовки двостороннього плану співробітництва зі спільного будівництва Економічного поясу Шовкового шляху та Морського Шовкового шляху ХХІ століття у найрізноманітніших галузях – від сільського господарства до зв’язку та інформації. У своєму виступі на Форумі голова української делегації Степан Кубів оголосив, що Україна запропонувала китайській стороні портфель спільних проектів із розвитку транспортної інфраструктури, альтернативної енергетики, будівництва автомобільних доріг та мостів, розвитку об’єктів залізниці та аеропортів, високих технологій, співпраці в аерокосмічній сфері, переробці агропродукції тощо.
Це стосується, насамперед, двосторонньої співпраці. Що ж до власне Шляху, який поєднує Азію з Європою, то тут Україна готова запропонувати вигідні транспортні маршрути своєю територією для сполучення Китаю з країнами ЄС. Спеціалісти двох країн вже провели консультації щодо взаємної участі у розбудові Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту (Китай – Казахстан – Азербайджан – Грузія (Поті) – Україна (Чорноморськ). Нагадаємо, що вже здійснені тестові рейси поїзда з китайського Даляня (на березі Жовтого моря) до Словаччини та Угорщини. Цей маршрут в обхід Росії може бути значно вдосконаленим. Наша вигода тут очевидна – надходження від транзиту. Але не тільки: потяги, які прямують у напрямку з Європи до Китаю, везуть до КНР українську продукцію, що значно швидше, аніж морем.
Окрім того, Україна готова налагодити кооперацію між підприємствами України й КНР із подальшою реалізацією продукції на ринках ЄС. Готові ми також розвивати співробітництво з модернізації української промисловості та створювати спільні виробничі потужності. «Фактично, йдеться про створення підвалин для розбудови торговельного та промислового коридору Китай–Україна–ЄС», – зауважив Кубів.
УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРЕС
BRI – проект, насамперед, інфраструктурний. Для багатьох країн (до них належить й Україна) саме інфраструктура є фактором, який не просто залишає бажати кращого, а й відверто гальмує розвиток.
Китайська ініціатива «Один пояс, один шлях» є найбільшим інфраструктурним проектом сучасності, він охоплює, без перебільшення, весь світ, включаючи навіть Арктику і Південну Америку, зазначив у бесіді з кореспондентом Укрінформу заслужений економіст України, директор Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України Сергій Корсунський. Він нагадав, що Українська держава гостро потребує інвестицій в інфраструктуру – передусім, в автомобільні дороги, залізниці, порти. «Якщо ми не хочемо залишиться осторонь глобальних процесів розвитку, створення нової системи міжнародної торгівлі, сучасних транспортних коридорів, слід активно, але виважено і свідомо заявити про наші наміри взяти активну участь у розбудові торговельних шляхів із Китаю до Європи», – каже дипломат. Указує він і на те, що Китай може зіграти важливу роль і в контексті відбудови зруйнованої інфраструктури на Донбасі.
Те, що Україна офіційно увійшла до переліку країн, через території яких проходить сухопутна частина оновленого Шовкового шляху, надає можливість отримання інвестицій на пільгових умовах для реалізації великих проектів на своїй території.
І процес вже, як кажуть, пішов. Буквально за кілька днів до форуму, в квітні, Китайська корпорація страхування експортних кредитів Sinosure та «Нафтогаз України» підписали меморандум про надання НАКу страхової квоти на 1 млрд доларів, що дасть змогу залучити фінансування з КНР у межах цієї суми (раніше, 2018 року, завдяки страховому покриттю Sinosure для «Укргазвидобування» було придбано 13 бурових верстатів вартістю 140 млн доларів із відстрочкою платежу на 5 років). А через два тижні та ж Sinosure уклала рамкову угоду з «Укрексімбанком» на надання страхової підтримки проектам, щодо яких подано заявки через «Укрексімбанк» і укладені контракти китайськими підприємствами в Україні на суму 500 млн доларів.
Із Sinosure, представниками міністерств транспорту та комерції КНР, «Ексімбанку» Китаю та китайських інвестиційних компаній у Пекіні на полях форуму зустрічався заступник міністра інфраструктури з питань європейської інтеграції Віктор Довгань. Китайські інвестиції, в яких Україна особливо зацікавлена, дадуть змогу модернізувати нашу інфраструктуру, реалізувати нові проекти та поєднати країни «Нового шовкового шляху», переконаний він.
Під час зустрічей конкретно було обговорено перспективні інфраструктурні проекти, шляхи залучення китайських інвестицій, зокрема до проекту будівництва мосту в Кременчузі.
Серед проектів, які вже реалізуються або плануються до реалізації, можна згадати також будівництво автомобільної дороги М-22 Полтава–Олександрія за участі China Road and Bridge Corporation, лінії київського метрополітену на житловий масив Вигурівщина-Троєщина за участю корпорацій China Railway International Group та China Pacific Construction Group, добудову Подільського мосту та будівництво Великої окружної (Кільцевої) дороги (все у Києві). Китайським партнерам був запропонований пілотний проект «Енергетичний міст Україна – ЄС», у ході реалізації якого можливо здійснити добудову 3-го і 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС. ПАТ «Південмаш» веде переговори з компанією SANY щодо співробітництва у галузі вітроенергетики, за результатами яких створено робочу групу з реалізації багатосторонньої та інтегрованої моделі співробітництва в Україні. А в січні цього року було введено в експлуатацію сонячну електростанцію потужністю 246 МВт у Нікопольському районі Дніпропетровської області, побудовану компанією «Солар-Фарм-1» за участі China Machinery Engineering Company.
КИТАЙСЬКІ АМБІЦІЇ
Концепція економічного поясу Шовкового шляху і морського Шовкового шляху ХХІ століття, яка охоплює не лише Азію й Європу, а й Близький Схід, Африку та навіть Латинську Америку, на сьогодні є головним напрямом реалізації зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної політики КНР.
У розвиток країн уздовж Нового Шовкового шляху Китай планує до 2020 року інвестувати майже 900 млрд доларів. Йдеться про понад 1700 різноманітних проектів у сфері логістики, валютно-фінансовій, поєднання виробничих потужностей Китаю із зовнішнім попитом відповідних країн, оновлення моделі індустріального співробітництва.
Чимало критиків дорікають Пекіну в тому, що КНР у такий спосіб здійснює «повзучу експансію» та бере більш слабкі держави в «борговий полон». А крім того, «прибираються до рук» енергетичні ресурси. Щоправда, фінансуючи проекти за кордоном, Китай надає так звані зв’язані кредити, тобто ставить переважно умови використання фінансування своїми компаніями. Утім, інші держави не завжди можуть самотужки реалізовувати такі проекти. Головне, що в країні, де такі проекти реалізуються, створюються робочі місця, зростає виробництво відповідних матеріалів. Ну й не варто забувати, що з’являються нові дороги, мости, порти та інші об’єкти, які працюватимуть на економіку та покращуватимуть життя людей. Так, борги (кредити) треба віддавати, але навряд чи хто очікує, що інша країна буде щось комусь будувати із всуціль альтруїстичних міркувань. Урешті решт, беремо ж ми (та інші) кредити в міжнародних фінансових організаціях та інших країнах. Чому тоді не в Китаю? Чи апріорі вважаємо, що «китайці хитріші та підступніші за всіх»?
Справді, насамперед, цей глобальний проект покликаний не лише зміцнити позиції КНР у світі, а й забезпечити сталий розвиток самого Китаю, який прагне побудувати «середньозаможне суспільство». Оскільки фактично всі великі проекти в КНР вже завершені, компанії тим часом вийшли на великі обсяги, їм потрібна додаткова робота. Отже інвестування грошей із Китаю можливе завдяки цій ініціативі. Якщо цього не буде, китайська економіка почне гальмувати, а від цього, без перебільшення, буде погано всім.
Чимало країн усе ж мають побоювання перед таким «глобальним наступом» Піднебесної. Але далеко не в останню чергу – через політичні міркування. А нерідко це пояснюється й відвертою заздрістю та небажанням визнавати той факт, що саме Китай, а не «усталені гравці», починає визначати деякі пункти порядку денного економічного розвитку, що Пекін зараз є чи не основним провідником ідеї глобалізації та мультилатералізму.
«Побоювання, які висловлюються у США та ЄС щодо «піднесення» Китаю, мають під собою, здебільшого, ознаки недоброчесної конкуренції, коли через урядові рішення окремі країни та групи країн намагаються обмежити присутність китайських компаній та інвестицій на ринку», – вважає Сергій Корсунський. Експерт нагадує, що у минулому з боку Китаю дійсно були випадки зловживання у питаннях інтелектуальної власності, й непрозорі тендери, і обмеження щодо виходу західних компаній на ринок КНР, але наразі Пекін рішуче відмовився від подібної практики.
Корсунський бачить лише одну небезпеку, яка може виникнути у співпраці з КНР – це «експорт» ідеології (комуністичної), від якої ми так боляче відриваємося вже понад 28 років. Але поки що немає жодних підстав вважати (та й це виходить за рамки традиційного китайського бачення світу), що подібні наміри, навіть приховані, існують. Що-що, а свою ідеологію Китай нав'язувати комусь не намагається.
«Ми не можемо більше робити вигляд, що КНР є якимось пересічним партнером, якого можна ігнорувати (а рівень контактів на найвищих щаблях влади межує саме з ігноруванням). Потрібне глибоке вивчення можливостей співпраці з КНР, свідоме формування стратегії й активне співробітництво на взаємовигідній основі», – каже Корсунський. Він сподівається на «трансформацію» на китайському напрямі зовнішньої політики України.
Ольга Танасійчук, Берлін–Пекін
