Цього липня виповнюється 15 років ялтинським домовленостям президентів України та Росії щодо корупціогенної схеми постачання в Україну «дешевого газу», відомої як «Росукренерго», через яку вплив Кремля на внутрішню та зовнішню політику України став тотальним.

Актуальним залишається питання: у який спосіб Росія буде намагатися робити «римейки», щоб поновити вплив. Саме про це йшлося на експертній дискусії в рамках проекту «Російський лобізм в Україні в контексті виборів 2019 року: джерела живлення, канали проникнення, механізми запобігання». Після завершення дискусії ми вирішили обговорити це із провідним експертом в енергетичній сфері Михайлом Гончаром.

 - Михайле Михайловичу, за п’ять років війни у нас відбулася серйозна диверсифікація в нафтогазовому секторі. Вже самі купуємо газ, вчасно закачуємо, але як зараз будуватиметься експансія Росії, які способи впливу вона буде застосовувати? Що нового показав проект, що змінюється в цій політиці?

- Власне, все нове часто – добре забуте старе. У нас чомусь забули схему «Росукренерго», яка отримала «благословення» в Ялті на саміті президентів Кучми і Путіна наприкінці липня 2004 року.

Це було рівно 15 років тому. Так звані нові політичні обличчя, які зараз масово з’являються у владі в Україні, не мають жодної інституційної пам’яті і навряд чи мають розуміння того, що собою представляла схема «Росукренерго». Але в оновленому політикумі присутні й ті, хто безпосередньо був причетний до появи цієї схеми 15 років тому. Ю.Бойко як був тоді, так є й зараз. Так само й В.Медведчук. В іншому амплуа, але вони політично реінкарнувались. Три візити тандему Медведчук-Бойко до Росії вказують на те, що конструюється певна схема. Можливо, вона перебуває вже на завершальному етапі. Підтвердженням цього служать слова Олексія Міллера про те, що «Газпром» готовий і хоче повернутися на український ринок. І це для нього важливіше за транзит. Також висловлювання керівництва «Опоблоку» про необхідність залучення дешевого російського газу на український ринок підтверджують те, що схема вже опрацьована.

- Я час від часу дивлюся фінансовані Росією українські канали. Там були нескінченні ефіри Медведчука з Бойком у присутності Медведєва – й ті самі рефрени. Та в Україні реверс віртуальний, та ваша бідна країна переплачує, та ми готові вашій бідній країні «допомогти»!

- Доходи Газпрому за підсумками І півріччя впали на 40%. Йому бракує доходів з українського ринку. Ще одним маркером, що «Газпром» хоче повернутися, є те, що він відновив закупівлю туркменського газу з 1 липня, а нагадаю, що схема РУЕ базувалася в основному на туркменському газі. Так от, відновлення закупок туркменського газу є підтвердженням того, що схема готова до запуску. Незграбні висловлювання окремих членів президентської команди, яка хоча і шляхом тролінгу, але дає знати тандему Медведчук-Бойко, що, мовляв, якщо ви візьмете дешевий газ у Росії, то чому б і ні – приходьте на український ринок, вона лише розпалює їхні апетити.

Не може бути ніякого прямого імпорту газу з Росії чи передача його від «Газпрому» доти, доки продовжується агресія Росії проти України! І в цьому контексті проглядається спроба реанімувати схему РУЕ, базовану на туркменському газі. Оператором схеми буде яка-небудь приватна компанія. Не важливо, буде вона зареєстрована знову в улюбленому газпромівському кантоні Цуг у Швейцарії, чи десь там в Австрії, чи в Люксембурзі, чи наприклад, десь у Литві або Латвії. Так чи інакше, головним провайдером цієї схеми буде саме «Газпром», як було й у випадку з РУЕ зразка 2004 року.

На європейському ринку немає якогось окремого «ЄвроГазпрому». Себто «Нафтогаз України» має справу з кількома десятками європейських компаній і трейдерів, які продають йому газ. Україна працює в конкурентному середовищі. І в цьому контексті стратегічно важливого значення набувають дві речі.

Перша – це запастись газом в ПСГ і витримати шантаж «Газпрому» та високо ймовірну зимову газову атаку. «Нафтогаз» тримає удар «Газпрому» вже п’ятий рік поспіль. І друге: новій владі – утриматися від спокуси перейти після формування уряду до заміни керівників ключових державних підприємств енергетичного сектору. Мається на увазі керівництво «Нафтогазу», «Енергоатому», «Укренерго». Бо якщо спокуса візьме гору, то по суті – тоді взимку нас чекатиме катастрофа, тому що ці держпідприємства перейдуть в хаотизований стан кадрових переміщень, що власне й потрібно російській стороні з тим, щоб нав’язати свої підходи, свої бачення з «порятунку» України.

Що стосується «Нафтогазу», то ми зараз бачимо, по-суті, що «Газпром», діючи за директивами Кремля, йде двома треками. З одного боку, він створює собі проксі-агента в Україні подібно до ЛДНР, як оператора агресії на Донбасі. Себто, тандем Медвечука-Бойка відіграє роль потенційного українського контрагента для газових домовленостей. Усе виглядає, як приватна ініціатива з українського боку.

Інший трек – офіційний: відбувається тристоронній формат за участі Європейської комісії. Не виключено виникнення двостороннього формату через примус до нього. Кремль буде посилати меседж: якщо ви в уряді України, «Нафтогазі» не хочете з нами домовлятися напряму з «Газпромом», то тоді він буде домовлятися з тими, хто є «договороздатний», тобто – з приватною компанією, яка готова з нами працювати. А європейцям будуть говорити, що, бачите, – українська сторона не договороздатна. І у нової владної команди буде велика спокуса піддатися на такий підхід, бо, мовляв, в іншому випадку – нас обійдуть. Та ще й Європа буде тиснути, тому що для європейців багато в чому байдуже, яким чином Україна й Росія врегулюють свої газові відносини.

Тому я припускаю, що у нас критичні події можуть відбутися десь у вересні-жовтні. Має також відбутися і раунд тристоронніх переговорів, якщо знову ж таки – «Газпром» не захоче їх зірвати, коли він відчує, наприклад, що офіційний Київ готовий пристати на умови російської сторони. Тоді «Газпром» може посилати меседжі Брюсселю про непотрібність тристороннього формату: мовляв, ми домовляємося напряму. Тому ці ризики є, але я думаю, що при наявності політичної волі вони цілком можуть бути подолані.

У цьому сенсі, кидається у вічі деяка активність російської сторони в тому, що стосується фінансової сфери, знову ж таки, за повідомленнями російських ЗМІ, – Росія системно з минулого року веде нарощування частки готівкових активів у своїх золотовалютних резервах і робиться це (на думку медіа) по суті з метою таких застережних заходів на той випадок, якщо Росію відключать від систем міжнародних розрахунків SWIFT. Це цілком зрозуміле пояснення, але не все тут так просто.

На наш погляд, мова ще йде про те, що Росії потрібно дедалі більше операцій, пов’язаних з фінансуванням просування своїх інтересів за межами Росії, в тому числі й в Україні, Європі. Будь-яка транзакція, зроблена через банк, так чи інакше залишає сліди, особливо якщо мова йде про безготівкові кошти, які переміщуються через банківську систему з різних країн до інших країн, тому один із резонів, один із мотивів збільшення обсягів готівкових коштів – це не залишати слідів.

Росія значною мірою буде використовувати саме готівкові кошти для підтримки тих чи інших груп впливу, агентів впливу, різних неурядових організацій, яким потрібне таке фінансування. І от у цьому контексті збільшена частка валютних коштів і слугує, в тому числі, вирішенню цього завдання.

І ще один момент, теж важливий, – це те, що маючи об’єктивно серйозні фінансові, економічні труднощі, Росія має дедалі менше можливостей надавати фінансову допомогу безпосередньо й дедалі більше вона починає практикувати це у вигляді ресурсної допомоги. Тобто зараз даються не гроші для реалізації того чи іншого проекту, а надається певний матеріальний ресурс, наприклад, – нафта чи газ, чи СПГ, чи нафтопродукти.

- Нафтопродукти, які купуємо з РФ, зараз продаються виключно умовним медведчукам?

- Якраз прийнята у квітні цього року постанова уряду Росії про обмеження постачань нафти, нафтопродуктів, вугілля до України через процедуру ліцензування, вона і має на меті надати ліцензії тільки лояльним фірмам, тільки тим фірмам, які будуть частину отриманої виручки витрачати на досягнення тих чи інших цілей і вирішення завдань, які будуть ставитися з боку Кремля.

А ще – зверніть увагу на випадок зі спробою фінансування італійських поплічників Путіна під егідою Маттео Сальвіні. Гроші як би не планувалося давати, як це робилось свого часу для лідера Національного фронту Франції Марін Ле Пен через видачу відповідного кредиту. Фінансова транзакція спричинила скандал довкола неї – й це стало теж одним із таких серйозних чинників поразки Ле Пен на виборах. А тут уже стратегія змінилася. Партнерська італійська компанія отримує контракт із державною «Роснефтью», іде постачання певної партії за спеціальною ціною, потім ця нафта чи нафтопродукти реалізуються за ринковою ціною, отримується певна маржа – і рівно стільки, скільки потрібно італійським товаришам, і кошти вони отримують уже нібито зовсім не від російської компанії, вони уникають таким чином звинувачення у фінансуванні з боку «Роснефти», а отримують від якоїсь там італійської групи благодійників.

Тобто, Росія діє з тилу та ресурсно. Ці підходи, в принципі, як би не є новими. Знову ж таки, якщо ми повернемося до радянського минулого, то можемо згадати – як Радянський Союз підтримував, скажімо, ту ж Кубу і підривну діяльність проти Сполучених Штатів у країнах Латинської Америки. Кубі просто постачалася нафта за якоюсь символічною ціною, вони її переробляли й могли далі реекспортувати за ринковою ціною, отримувати таким чином гарний дохід – і частину цих грошей використовувати для вирішення спільних з Радянським Союзом завдань ведення підривної діяльності в «м’якому підчерев’ї» Сполучених Штатів Америки.

- Які головні уроки має винести влада з минулого?

- Вони мають усвідомити, що ніякої доброї волі з боку Росії немає і бути не може, Росія діятиме силовим чином, з одного боку, а з іншого боку – діятиме підступним чином, видаючи себе за миротворця. І в цьому контексті навівань потрібно повернутися до розгляду законопроекту про лобістську діяльність, нам потрібен реєстр лобістів, як це робиться у Сполучених Штатах, тому що ми бачимо – існує неврегульованість: цю сферу намагалися колись врегулювати, але закінчилося нічим, – тому це дає широке поле для зловживань.

Лана Самохвалова, Київ