“Зелений тариф”: уряд зробив пропозицію, від якої (не) можна відмовитися...

Кабінет Міністрів на переговорах з інвесторами у будівництво та експлуатацію об’єктів альтернативної енергетики запропонував остаточний проєкт Меморандуму про порозуміння. Документ стане основою майбутніх законодавчих змін, що регулюватимуть діяльність підприємств зеленої енергетики в Україні. Оскільки саме норми чинного законодавства про “зелений тариф”, як вважається, стали однією з причин дисбалансів на вітчизняному енергоринку.

Власники найбільших об’єктів сонячної і вітрової енергетики визначаються, чи варто добровільно погоджуватися на зниження одного з найвищих у Європі “зелених тарифів”, чи час готуватися до судових арбітражних протистоянь із державою, яка на законодавчому рівні гарантувала захист інвестицій у відновлювальну енергетику та багаторічні тарифні преференції для цього сегмента. Бо розраховувати на збереження статус-кво, коли ВДЕ-енергетика безконтрольно нарощуючи потужності, “кладе на лопатки” усю енергосистему, схоже, не доводиться.

Власникам ВДЕ пропонують відмовитися від надприбутків

Нині, за законом, держава повинна викуповувати увесь ресурс, вироблений “альтернативними” електростанціями, і платити за нього у 3-10 разів більше, ніж за електрику, вироблену на атомних (АЕС), гідро- (ГЕС), гідроакумулювальних (ГАЕС) і теплових (ТЕC) електростанціях. А в умовах теперішнього падіння попиту на електроенергію – передовсім, з боку промислових споживачів, – це призводить до примусового обмеження потужностей традиційної енергетики, зокрема, до зупинки блоків АЕС і загального подорожчання електроенергії в Україні, тоді як в усьому світі вона дешевшає. Про що також писав Укрінформ.

Проєкт Меморандуму передбачає зниження “зеленого тарифу” для сонячних електростанцій на 25%, для вітроенергетики – на 12,5% без продовження термінів дії тарифу за укладеними раніше договорами. Це стосується усіх наявних потужностей, а також нових сонячних електростанцій (СЕС), введених в експлуатацію до 1 липня 2020 року, та вітрових електростанцій (ВЕС), які приєднають до мережі до 1 липня 2021-го. Натомість власники та інвестори, які не встигнуть до цього часу ввести нові об'єкти в експлуатацію, уже не зможуть розраховувати на гарантований викуп енергії за спеціальним тарифом. Збувати ресурс вони зможуть лише через аукціони із продажу квот на підтримку виробництва електроенергії з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ). Як “пряник” для тих, хто пристане на пропозицію уряду й добровільно погодиться на зниження тарифу – відтермінування відповідальності за небаланси (нестачу або перевиробництво енергії у порівнянні із задекларованими потужностями) з нинішнього на 2022 рік. Тих же, хто відмовиться підписувати Меморандум, почнуть штрафувати вже у найближчі місяці.

У пошуках порозуміння: тернистий шлях

Чи готова до компромісу ВДЕ-спільнота? Однозначної відповіді на це питання наразі немає. Дехто з інвесторів висловився щодо цього публічно, інші ж “тримають паузу”. Приміром, засновник компанії Vindkraft Ukraine Карл Стурен в ефірі телеканалу "Україна" оцінив шанси на досягнення компромісу як доволі високі. Він також спростував повідомлення про конфлікти між самими інвесторами, пояснивши суперечки між “сонячниками” і “вітровиками” невизначеністю, яка зникла по тому, як уряд оприлюднив свої пропозиції. Хоча, за даними експертів, до повного порозуміння між інвесторами далеко.

Підходи до можливих поступок владі в питанні “зеленого тарифу” різні. Приміром, “вітровики” більш гнучкі. Бо запропоноване їм зниження тарифу не таке значне. Їм дають більше часу для введення в експлуатацію нових об’єктів. При цьому на переговорах із владою вони мають додатковий “козир”: на відміну від сонячної енергетики, чиї потужності не можна використовувати як балансувальні (збільшення-зменшення виробництва при пікових навантаженнях чи в умовах профіциту енергії), вітрова може виконувати ці завдання. До того ж, шансів на розвиток у вітроенергетики найближчим часом, вочевидь, буде більше. Адже Національний план дій з відновлювальної енергетики на період до 2020 року “у частині вітру” не виконано. Тоді як за введенням в експлуатацію сонячних потужностей навпаки – давно перевиконано.

Всередині спільноти виробників сонячної енергії – свої “водорозділи”. Між крупними інвесторами та дрібними. Власники невеличких потужностей, приміром, остерігаються підступу – коли великі просто перечекають період “полювання на зелених відьом”, а ось вони змушені будуть згортати виробництва. Таким чином, ВДЕ-товстосуми позбудуться навіть такої незначної конкуренції. І через своїх лобістів у владі знову повернуть високий тариф. Уже тільки для себе, як це не раз бувало в монополізованих сегментах української економіки. До того ж, можливості оскарження ймовірних (у разі непідписання Меморандуму) односторонніх дій влади щодо обмеження “зеленого тарифу” у національних судових інстанціях і в міжнародних арбітражах у великих та дрібних виробників – мов небо і земля – різні.

У пошуках порозуміння: шанси

Де ж за таких умов шукати баланс інтересів? Аби і інвесторів не образити (інакше – змушені будемо на багато років забути про капіталовкладення в інші галузі економіки). І споживачів не змушувати у рази переплачувати за електрику (що зробить й без того не вельми конкурентноздатну українську продукцію ще менш конкурентною). І гроші з Держказни на дотації тим або іншим не викидати. І на решті сегментів вітчизняної енергетики завчасно (до повного – але поступового – переходу на альтернативні види енергії) “хрест” не поставити. Більшість експертів вважають: це можливо лише завдяки компромісам і добровільній згоді інвесторів та власників ВДЕ-потужностей “притлумити свої апетити”.

Річ у тім, що “зелений тариф” як елемент підтримки розвитку альтернативної енергетики себе вичерпав. Оскільки затверджувався за інших економічних, а головне – технологічних – умов. І, передовсім, був покликаний компенсувати значну собівартість сонячних панелей та вітрових енергоустановок. У порівнянні із 1997-им та 2008-им (коли ухвалювали відповідне законодавство), і навіть із 2013 роком (відколи діє “прив’язка” “зеленого тарифу” до євро), технології пішли далеко вперед. Собівартість встановлення обладнання у розрахунку на вироблений кіловат енергії знизилася в рази. А тариф – зокрема, й через суттєву девальвацію гривні – лише зростає. Таким чином, гарантуючи власникам потужностей надприбутки, а державі – значні збитки. За розрахунками, цьогоріч обсяг виплат виробникам ВДЕ зросте до 45-48 мільярдів гривень. Таким чином, виробляючи лише 6-8% електрики, власники об'єктів “зеленої” енергетики покладуть до кишень 20% обороту електроенергоринку! При цьому за собівартості генерації сонячної енергії приблизно у 2 гривні (7 євроцентів) тариф на неї – 15 євроцентів. Непогана рентабельність. Тоді, як, приміром, на одному з найбільших європейських ринків електроенергії – німецькому – СЕС отримують за кіловат енергії лише 4,7 євроцента, що ледь перевищує собівартість. Утричі дешевше, аніж у нас!

На думку експертів, і самі власники ВДЕ-потужностей прекрасно розуміють, що на вітчизняному енергоринку чимало недоречностей і перекосів. Але далеко не всі готові до поступок. Мовляв, чому ми маємо відмовлятися від прибутків, від утримання енергооб’єктів у належному стані, від гідного забезпечення своїх колективів, коли держава сама гарантувала: до 2030 року усю електрику, вироблену з використанням альтернативних джерел, викуповуватимуть за фіксованим тарифом, прив’язаним до євро. (Закон України “Про альтернативні джерела енергії”)?

Якщо ж держава спробує “ламати” інвесторів “через коліно” й одноосібно знижувати тариф чи обмежувати обсяги викупу на ринку енергії від ВДЕ, шанси програти спори у міжнародних арбітражах доволі високі. А це – багатомільярдні компенсації з Держбюджету. Приклад тому – Іспанія, яка після 2009 року стикнулася з подібними проблемами. І взялася “заднім числом” регулювати питання “зеленого тарифу”. Як наслідок – проти країни подали понад 40 міжнародних інвестиційних позовів. Більше десятка уже задовольнили на користь інвесторів. Іспанський уряд зобов’язали виплатити власникам ВДЕ-потужностей $1 млрд. компенсацій. З іншого боку – судові розгляди затягуються на роки. І це – раптом що – дозволить Україні виграти час. Але чи поліпшить це ситуацію на вітчизняному ринку одразу ж – не факт. Тобто, ми можемо і проблему “у перспективі” не розв’язати, і клопотів “на короткому кроці” не позбутися...

У пошуках порозуміння: експертні оцінки

Фахівці вважають, що держава мала врегулювати ситуацію набагато раніше – одразу ж, як з’явилися перші сигнали щодо невідповідності чинного розміру “зеленого тарифу” українським і світовим реаліям. Або, принаймні, після початку роботи торік оптового ринку електроенергії, який каталізував проблеми. “І річ не лише у коштах, які – особливо, у нинішніх умовах – знайти неможливо, – наголошує в коментарі Укрінформу експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев. – Куди небезпечніше, що масове введення в експлуатацію електростанцій з негарантованою потужністю значно зменшило надійність роботи Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, призвело до численних диспетчерських втручань в її автоматичну роботу. І до того, що можливості генеруючих потужностей ОЕС не відповідають вимогам достатності. Щоб розв’язати проблему, лише угоди з так званими “інвесторами” вже недостатньо. Потрібно до кінця 2021 року ввести в дію щонайменше 2 ГВт високоманеврових та близько 2 ГВт акумулюючих потужностей. Без цього забезпечити надійність енергосистеми неможливо. ОЕС може розпастися на окремі енергоострівці. Бо не зможе забезпечувати потреби усіх споживачів”.

Зволікаючи ж із рішенням, держава, яка не має можливостей повністю сплачувати виробникам за “зеленим тарифом”, на думку Рябцева, дедалі глибше застрягатиме у пастці неплатежів. До кінця року заборгованість збільшиться, за різними оцінками, до 40-50 мільярдів гривень. При цьому йдеться про борги перед комерсантами, чия діяльність якраз і призвела до зменшення надійності роботи енергосистеми! “Як на мене, підходи до врегулювання питання мають базуватися виключно на національних інтересах та інтересах громадян України, а не нерезидентів, основним внеском яких у нашу економіку було будівництво електростанцій не там, де вони потрібні, а там, де це вигідно самим “інвесторам”. При цьому ті розраховували і продовжують розраховувати на надприбутки у розмірах, яких немає ніде у світі”, – вважає експерт. Ті інвестори, які “прийшли в Україну серйозно й надовго”, хто вкладає кошти у виробництво, в довгострокові проєкти, це розуміють, об’єктивно оцінюють ситуацію й готові працювати у нашій країні й надалі. Тому, за прогнозами Рябцева, вони мають погодитися на розподіл норми прибутку й на те, що отримають ці гроші не у найближчі рік-два, а за 3-5 років. “Та якщо йдеться про спекулянтів, які просто прийшли, щоб “зібрати вершки” і “злиняти”, про фірми-одноденки, зареєстровані в офшорах, то з ними держава має діяти жорстко. Пояснюючи, що таке національна безпека, енергетична безпека і національний інтерес. Якщо “інвестори” не погодяться, то їх маємо попросити звідси піти, надалі не допускати в Україну й не особливо про це шкодувати”, – переконаний Геннадій Рябцев.

Водночас, у разі відсутності компромісу між державою і ВДЕ-виробниками, на думку експертів, є й кілька “альтернативних” варіантів розвитку подій. Приміром:

1. Поступове підвищення вартості електроенергії для всіх споживачів. Отже, різниця між звичайним і “зеленим” тарифом “природним чином” зменшиться. Грошей на компенсування цієї різниці знадобиться менше. Але це – апріорі непопулярний крок. Тож в уряді таку ймовірність (принаймні, до місцевих виборів) відкинули.
2. Пришвидшення переходу до торгівлі квотами на виробництво альтернативної енергії через аукціони. Таким чином, власників ВДЕ змусять конкурувати між собою. Адже багаторічні контракти отримуватимуть ті, хто продаватиме струм за фіксованою, нижчою, ніж у конкурентів, ціною. Необхідний для застосування цього механізму Закон вже ухвалено.
3. “Маневрування” Оператора енергосистеми, який періодично від’єднуватиме електростанції ВДЕ від мережі, щоб збалансувати енергосистему та зменшити “зелені” виплати.
4. Подальше нарощування ДП “Гарантований покупець” заборгованості перед виробниками електроенергії. Але це – також потенційні багатомільярдні судові позови і виплачені у майбутньому компенсації. Теж із наших з вами кишень. А ще – зниження рівня довіри інвесторів до України.

Таким чином, варіант досягнення домовленостей, безумовно, є найбільш прийнятним як для України, так і для інвесторів. Для яких, певно, краще мати “синицю” (хоча знижені, але регулярні і гарантовані виплати за “зеленим тарифом”) зараз, аніж “журавля” (виграні в арбітражах справи), але за 5-10 років... Уряд зробив свою пропозицію. “М’яч на полі” власників ВДЕ-генерації. Чекаємо на підписання Меморандуму.

Владислав Обух, Київ