НБУ рекордно знизив облікову ставку до 6%. А чи будуть дешеві кредити?
Правління Національного банку вирішило знизити з 12 червня облікову ставку (ставку рефінансування) з 8% до 6% річних. Це – найнижчий показник в історії незалежної України. Попередній рекорд було зафіксовано у серпні 2013 року. Але тодішні 6,5% дешевих кредитів не забезпечили. Чому? А тому що практично все у цій справі залежить від політики НБУ…
Нині ж очікується, що разом з іншим рішенням Регулятора – про звуження коридору відсоткових ставок за інструментами постійного доступу з "облікова ставка +/- 2 в.п." до "облікова ставка +/- 1 в.п." (що означає доступніше рефінансування для комерційних банків) – це сприятиме подальшому здешевленню кредитів для громадян та бізнесу. А також дозволить державі заощаджувати на вартості фінансових запозичень через механізм розміщення ОВДП, а самому НБУ – на виплатах за депозитними сертифікатами.
Утім, повторюємо: зниження ставки рефінансування – лише один із кроків, необхідних для здешевлення банківських кредитів. Розбираємось, як це працює.
На що і як впливає зміна ставки рефінансування Нацбанку
Й неекономісту зрозуміло: чим дешевші позики Нацбанк надає як рефінансування комерційним банкам (для підтримки ліквідності), тим доступнішими ці гроші будуть для кінцевих споживачів – фізичних і юридичних осіб. Але більшою мірою “прямий вплив” стосується розміщення державою своїх ОВДП. На вартість кредитів для бізнесу і населення впливають ще й десятки інших факторів. Це й співвідношення попиту та пропозиції, і ступінь ризиків, і “самопочуття” фінустанови та розміри її кредитного портфеля, і кредитна політика, яку втілює менеджмент, і ще багато-багато чого. “Економіка – це комплексна система. І кредитування – то не тільки питання процентних ставок. Уявімо, облікову ставку НБУ знижено до 3%. Думаєте, банки почнуть видавати кредити на 8%? Ні, звичайно. Проблема кредитування складається з кількох аспектів і ціна ресурсу – лише один із них”, – пояснює заступник голови правління Нацбанку Дмитро Сологуб. Тож і виходить, що на практиці відсоток за найдешевшими кредитами, які може взяти бізнес, у 2-2,5 рази перевищує облікову ставку. Зараз “звичайна” вартість позики в Україні – 16-22% (за винятком окремих цільових державних і комерційних програм). Тоді як у “цивілізованому” світі “навар” фінустанов складає лише 1-2, максимум – 4-5%. Запропонованими ж нашою державою пільговими програмами на кшталт “5-7-9%” поки що змогли скористатися небагато позичальників. Здебільшого, через відсутність майна для банківської застави.
Щодо споживчих кредитів, то зниження ставки рефінансування (з 18% станом на квітень 2019 року до 8% наприкінці квітня 2020-го) на їх вартості майже не позначилося. Адже на розмір виплат за споживчими позиками більшою мірою впливають комісійні, страхові платежі та інші “накрутки”. Як наслідок – гроші обходяться позичальникам у 36-60% річних. А за короткостроковими позиками – навіть більше. І можливість заробляти на звичці (часто – вимушеній) українців жити в борг – один із факторів, що аж ніяк не стимулюють банківські установи до кредитування реального сектора економіки. Не сприяє цьому й можливість отримання фінустановами так званого пасивного доходу – через придбання згаданих уже ОВДП і депозитних сертифікатів НБУ. А прибуток за ними якраз і залежить від ставки рефінансування. Чим нижча ставка, тим менша дохідність цих цінних паперів. А отже, тим більше шансів на активізацію кредитування комерційними фінустановами бізнесу і громадян.
Коли чекати на “дивіденди” від зниження облікової ставки
В експертному середовищі черговий крок НБУ вважають украй позитивним. Скажімо, за оцінками директора Інституту соціально-економічної трансформації Іллі Несходовського, рішення Регулятора відповідає макроекономічній ситуації в країні, на що вплинули не лише монетарні заходи НБУ, а й деякі інші чинники. “Важливо, що Нацбанк паралельно почав ухвалювати рішення для того, щоб надавати комерційним банкам дешевше фінансування “із прицілом” на кредитування реального сектора економіки. Але тут треба брати до уваги і так би мовити “психологічний момент”. Наразі фінустанови не дуже активно кредитують бізнес. Це пов’язано з намаганням підстрахуватися, пам’ятаючи про ризики 2015-2016 років, коли багато банків через видачу ризикових кредитів були виведені з ринку. Тож тепер банкіри “дмуть на воду”, ретельно аналізуючи, кому, на яких умовах і під які гарантії позичати гроші”.
Щоб змінити ситуацію, держава, на думку економіста, має взяти на себе роль гаранта при поверненні отриманих бізнесом і громадянами кредитів. Започаткована наприкінці минулого року програма “5-7-9%” може цьому прислужитися – звісно ж, у поєднанні з іншими інструментами. “Таким чином, в країні вдасться відновити нормальне кредитування економіки. І вже не буде так, як раніше, коли банки фактично кредитували тільки власний чи пов’язаний бізнес, “висмоктуючи” при цьому завдяки завищеним депозитним ставкам гроші населення. Що й призвело до кризової ситуації 2015-2016 років”, – вважає Несходовський.
За прогнозами економіста, процес зниження депозитних ставок тепер прискориться. Адже якщо банки матимуть альтернативу залучення коштів (через рефінансування НБУ), вони не стануть брати у людей гроші під 15% річних. Тож уже за кілька місяців ставки за вкладами не перевищуватимуть 10-12%. “Із урахуванням податків люди отримуватимуть по 8-9% прибутку на свої накопичення. Це – політика, характерна для більшості розвинених країн. Проте, кредитні ставки такими темпами, швидше за все, не знижуватимуться. Процес буде поступовим. Хоча вже зараз деякі банки мають програми, вартість кредитів у рамках яких залежить напряму від облікової ставки (формула: ставка рефінансування НБУ +2%). Тобто, тепер частина позичальників – переважно, постійних клієнтів з хорошою кредитною історією – зможе залучати для розвитку свого бізнесу гроші під 8% річних”.
Окрім того, за словами Несходовського, зниження Регулятором облікової ставки є своєрідним меседжем для наших зарубіжних партнерів, сигналом про макроекономічну стабільність в Україні, яку вдається забезпечувати – на відміну від багатьох інших держав, по яких також ударив коронавірус.
Історичний екскурс та прогнози: як не наступити на “старі” граблі
Утім, нинішні стрімкі й послідовні зміни ставки рефінансування не гарантують, що такий же низхідний тренд збережеться й надалі. Аналізуючи оприлюднену на сайті НБУ інформацію про зміну облікової ставки, помічаємо, що, залежно від економічної ситуації в Україні та світі і “політичний вітер”, напрямок та інтенсивність її “руху” неодноразово змінювалися. Приміром, “шалені” показники характерні для нестабільних 1990-х... 30% середини 1992-го менш ніж за рік перетворились на 240%. Потім – незначне зниження і новий сплеск (300%) наприкінці 1994-ого. Поступове зниження (із періодичним “відкатами”) у 1995-2000-му. І нарешті – стабілізація кінця 2001-го (12%).
Надалі ж коливання уже не були такими значними, кількість щорічних переглядів ставки зменшилася – із 6-8 до 1-2. Попередній рекорд – 6,5% річних – НБУ “встановив” у серпні 2013 року. По тому почався період підвищення. З піком у березні-серпні 2015-го – 30%. Поступове зниження до 12,5% у травні-вересні 2017-го, тимчасове підвищення і “плато” на позначці 18% із вересня 2018-го до квітня 2019 року. З подальшим стрімким зниженням до нинішніх 6%.
Згадуючи попередній рекорд, економіст Ілля Несходовський наголошує: рішення про доволі низьку облікову ставку наприкінці 2013 – на початку 2014 років було, швидше, політичним, аніж економічно обґрунтованим. Бо такий крок, з-поміж іншого, дав можливість неконтрольовано витрачати кошти на рефінансування комерційних банків. Що разом із впливом російської агресії і стало одним із головних каталізаторів економічної катастрофи 2014 року. Адже гроші йшли не на кредитування економіки, створення доданої вартості, а на валютні накопичення фінустанов, значна частина яких була виведена власниками закордон.
Підтвердженням цьому – аналіз ситуації на ринку депозитів у 2013 році. Українці тоді як ніколи охоче несли заощадження до фінустанов. Банківська система отримала небачений приплив вкладів у національній валюті – у 2,5 рази більше показників 2012 року! При цьому ставки за депозитами знижувалися дуже повільно. Лише короткострокові вклади у гривні за рік втратили приблизно 3% прибутковості. Довгострокові – хіба що 1-2%. Більше того, на початку осені, незважаючи на зниження облікової ставки, прибутковість депозитів знову стала рости. Банки, які не перебували на перших позиціях “у черзі” по рефінансування, почали заманювати населення "космічними" 23-24% річних у національній валюті на короткі терміни. На це “клюнули” й багато вкладників інших фінустанов. Кошти стали перетікати “туди, де вигідніше”. Що змусило інших банкірів також піднімати ставки за депозитами. Середній показник прибутковості за гривневими вкладами у 2013-ому – 18-19% річних. Утричі вище за облікову ставку! Тож, логічно, що її розмір і на вартості кредитних ресурсів ніяк не позначився.
Тепер важливо не повторити тодішніх помилок і скористатися зниженням облікової ставки “з розумом”. Експерти нагадують: одним із визначальних (але не спрощуймо – далеко не єдиним) чинників, які впливають на рішення НБУ, є рівень інфляції. Приміром, за прогнозами МВФ, середньорічна інфляція-2020 становитиме 4,5%. І Регулятор урахував це, ухвалюючи “свіже” рішення. Але ж у 2021-му цей показник, за прогнозами, підвищиться до 7,2%! Тобто, є ймовірність нового збільшення розміру облікової ставки. Це визнають і в Нацбанку: "В умовах високого рівня невизначеності подальша монетарна політика Національного банку залежатиме насамперед від глибини падіння споживчого попиту, яке послаблює інфляційний тиск; а з іншого боку – від швидкості відновлення ділової активності на тлі пом’якшення карантину, яке прискорить зростання цін", – йдеться в релізі Регулятора.
Натомість голова Експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук вважає, що і в умовах такої “невизначеності” Нацбанк має увесь необхідний інструментарій для більш рішучих дій. “Треба нарешті відмовитися від філософії, згідно з якою ставка рефінансування обов’язково має залежати від темпів зміни споживчих цін. Як на мене, це речі не дуже сумісні. Особливо, в українських реаліях. Адже у нашій структурі споживання дуже велика частка харчів і житлово-комунальних послуг. Таким чином, при коливаннях на ринках продовольства і енергоресурсів, які жодним чином не залежать від політики та дій НБУ, можуть відбуватися суттєві стрибки індексу споживчих цін. Відповідно, передумов для подальшого зниження облікової ставки може упродовж тривалих періодів і не бути. Навпаки – цифри “вимагатимуть” її нового підвищення”, – пояснює Кушнірук. За таких умов прив’язка ставки рефінансування до індексу споживчих цін лише шкодитиме й заважатиме послідовній кредитній політиці в державі. Завдання ж НБУ – втілювати філософію “дешевих грошей”. “Але це не означає, що Нацбанк повинен друкувати гривню. Він має активно стимулювати зниження ставок. Як за депозитами, так і за кредитами. В ідеалі – коли ставка за депозитами буде на рівні 2-3% і кредити почнуть масово видавати під 6%. Плюс система пільгових кредитних програм. Зокрема, цільових (приміром, на заходи з енергозбереження) – під 2% річних. Лише такі кроки забезпечать належний рівень кредитування. А відповідно – і пришвидшення розвитку української економіки”, – підсумовує Борис Кушнірук.
Владислав Обух. Київ
