Українське картоплярство: бізнес чи сізіфів камінь
Україна входить у трійку найбільших світових виробників картоплі. Якщо ви відчули гордість - дарма. Бо, як кажуть експерти, насправді це не перемога, а велика проблема. Чому так і яких змін потребує картоплярство, щоб зміцнити не лише економіку, але й обороноздатність країни, – на Херсонщині з’ясовував Укрінформ.
ПРОСТА ФІЛОСОФІЯ КАРТОПЛЯРСТВА
Хоча степовий регіон України традиційно вважається несприятливим для картоплі (на Херсонщині вирощують переважно ранні сорти), завдяки зрошенню місцеві виробники менше залежать від природних посух.
“Стабільне зрошення – наша перевага”, - пояснює директор приватного підприємства «Александр А. Синенко», один із засновників Української асоціації виробників картоплі Олександр Синенко.
Його господарство вирощує близько 15 тисяч тонн картоплі на рік, з яких 10 тисяч іде на переробку, зокрема, на чіпси відомих брендів, які можна побачити на прилавках українських магазинів. Сорти – голландської, німецької селекції. Мають і власне картоплесховище на 2 тисячі тонн, з кліматконтролем, де зберігають також і насіннєвий матеріал. Нормальною Синенко називає врожайність картоплі 200-300 ц/га.
Господарство є взірцем того, як ця галузь має розвиватися. Але побудувати «картопляний рай» в окремо взятому господарстві чи навіть кількох неможливо. Бо доля професійного вирощування в Україні мізерна – загалом картоплю вирощують на присадибних городах.
«Це абсолютно спонтанне вирощування», - пояснює Синенко.
За інформацією Херсонської ОДА, наприклад, у 2019 році в області по всіх категоріях господарств з площі 22,3 тис. га накопано 258,8 тис. тонн картоплі. 95% були сконцентровані у господарствах населення загальною площею 21,2 тис. га, тоді як у сільськогосподарських підприємствах – майже 5% зібраної картоплі з площі 1,1 тис. га. За інформацією Мінекономіки, по всій Україні частка промислового виробництва картоплі складає менше 2%.
І це закриває для нас ринок Європи, наприклад. Наразі, за словами Синенка, українську картоплю експортують у Грузію, Середню Азію (насіннєвий матеріал), Туреччину (цей напрямок залежить від кон’юктури і є проблема з логістикою), ранню бульбу – у Білорусь (у них потреба у ранній картоплі близько 50 тисяч тонн). А от в ЄС – зась, бо є директиви щодо фітопатологічних захворювань - бурої гнилі, картопляної молі, які присутні в Україні. Чому присутні? Бо контролювати фітосанітарні заходи, щоб зняти карантинні обмеження, в умовах, коли весь продукт вирощує «у тіні» одноосібник на своєму городі чи дрібний фермер, неможливо. Крім того, як можна конкурувати з «тінню»? Люди, які називають себе дрібними фермерами, продають продукцію на тому ж оптовому овочевому ринку у Великих Копанях і не мають визначеного статусу.
«Вони фактично є учасниками ринку, яких ніхто не може контролювати, і вони його нищать. У нас в цьому сенсі недореформована аграрна галузь взагалі. Як результат - ми не можемо вийти на більш спроможні ринки по картоплі», - зазначив Синенко.
Як підкреслює директор департаменту розвитку сільського господарства та зрошення Херсонської ОДА Олександр Паливода, основною запорукою успішного ведення картоплярства, особливо на Херсонщині, є наявність зрошення та сховищ. Майбутнє галузі – за професійними спеціалізованими виробниками, насамперед, за середніми та великими фермерськими господарствами. Але великі господарства не поспішають переходити на таке виробництво.
Одноосібники вже й самі розуміють, що вирощують картоплю собі у збиток. Проте звичка переважає. До того ж картоплярство на селі досі має велике соціальне значення. Бо як то – мати город і не виростити на ньому картоплю?
«У порівнянні, плодоовочеві культури та виноградники – це ті виробництва, на яких ручна праця окупається повною мірою і рентабельність яких досить висока. Картопля ж з огляду на обсяг ручної праці – одна з найменш рентабельних культур», - каже Олександр Паливода.
Проблеми в картоплярстві призводять до скорочення площі посадки картоплі та до непередбаченого росту ціни. За останні роки землі під картоплею стали фактично збитковими або приносять мінімальний дохід.
Урожайність картоплі у 2019 році по всіх категоріях господарств становила 115,9 ц/га, у сільськогосподарських підприємствах 198,4 ц/га. У поточному році на Херсонщині картоплі планується зібрати 274,2 тис. тонн, площа насадження 21,9 тис. га.
Загалом фахівці та експерти констатують: перспектив в українського картоплярства без переробки немає.
МИ ВИКИДАЄМО 7 МЛН ТОНН КАРТОПЛІ
У Херсонській ОДА зазначають, що для подолання проблем у галузі та для її розвитку необхідно, по-перше, маленьким підприємствам збиратися в об’єднання, щоб продукція відповідала потребам покупця та стандартам якості тих країн, куди експортуватимуть картоплю. По-друге, аби мати можливість конкурувати на зовнішніх ринках, необхідно подбати про зменшення собівартості культури.
Незважаючи на те, що картопля є «другим хлібом» українців, попит на цей продукт значно падає. Наразі треба спрямувати зусилля на вирощування картоплі високої якості й товарності. На зовнішніх ринках вона неконкурентна, оскільки собівартість одного кілограма цього продукту в Україні вища, ніж у Європі.
Поряд із цим необхідно розвивати переробку картоплі, бо у вигляді крохмалю та чіпсів її можна вигідно експортувати. Сьогодні в Україні переробляється лише 0,7% від загального обсягу виробництва. Тому виробникам області вигідніше вирощувати для експорту насіннєву картоплю або продукти переробки (наприклад, заморожену картоплю фрі).
«Знаєте, є такий анекдот, що Сізіф був українцем і нагору штовхав не каменюку, а велику картоплину. Україна входить у трійку найбільших виробників картоплі. Насправді, це не плюс наш, а великий мінус. Ми вирощуємо 21-22 млн тонн картоплі, з них 4 млн висаджуємо, 4 млн – з’їдаємо, 6 млн згодовуємо худобі, а 7 млн – викидаємо. Тому це велика проблема для країни – ми втрачаємо гігантські кошти і трудові ресурси», - каже віцепрезидент Української асоціації виробників картоплі, голова фермерського господарства «Аделаїда» Сергій Рибалко.
Професійно вирощує картоплю лише мізерний відсоток сільгоспвиробників. Решта росте на городах та дачах за принципом «картопля для картоплі». Це не бізнес, немає тут чим пишатися, переконаний Сергій Рибалко.
Його господарство спеціалізується на картоплі, має два підрозділи - на Херсонщині та Житомирщині. Житомирську філію створили для забезпечення господарства якісним насіннєвим матеріалом та для розвитку насінництва картоплі в Україні - там для цього кращі умови, ніж на півдні. Ділянки для чіпсової сировини у ФГ «Аделаїда» займають дві третини відведеної під картоплю загальної площі. Мають картоплесховища на 12,5 тисяч тонн, цехи для передпродажної підготовки клубнів.
«Давайте порівняємо: у нас в країні з 22 млн тонн переробляється лише 250-300 тисяч тонн картоплі. У Бельгії, наприклад, з 6 млн тонн переробляється 5 млн. Тому ми періодично потрапляємо у такі халепи, як минулого року, коли картопля коштувала 15 гривень і нам довелося її імпортувати з Білорусі, де держава посприяла розвитку цієї галузі: будівництву сховищ, закупівлі обладнання, тому, щоб картопляний бізнес перетворився у професійне індустріальне виробництво», - каже Рибалко.
ЗБЕРІГАННЯ КАРТОПЛІ — ЗАВДАННЯ СТРАТЕГІЧНЕ
Саме для того, щоб зрушити ту сізіфову картоплю-каменюку, Сергій Рибалко розповів про проблеми галузі під час червневого візиту на Херсонщину президента Зеленського. Аграрій каже, що підтримку сільгоспвиробники мають і від голови Херсонської ОДА, який лобіює розвиток промислового картоплярства в області.
Українська асоціація виробників картоплі, розповідає Рибалко, надала пропозиції щодо розвитку картоплярства Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Уже є проєкт Програми з розвитку промислового картоплярства на 2021 – 2024 роки, що передбачає державну підтримку: компенсацію вартості будівництва сховищ, закупівлі обладнання, зрошувальної техніки, придбання сертифікованої насіннєвої картоплі та захист землі від проникнення шкідливих карантинних організмів. І вже в кінці серпня міністерство під час Всеукраїнського Дня картоплі презентувало розроблений проєкт Концепції промислового розвитку картоплярства на 2021-2024 роки, зазначив віцепрезидент Асоціації.
«Сховище у картоплярстві – це те, навколо чого все крутиться. В Україні у зимовий період ми споживаємо промислово, ринково 1,5 – 2 млн тонн картоплі, а сховищ у нас сучасних - всього на 350-400 тис. тонн. Все інше – або старе, або не обладнане сучасною технікою. Нам потрібно побудувати багато сховищ, щоб у зимовий і весняний період не імпортувати картоплю з-за кордону. Ми сьогодні для армії імпортуємо суху картоплю, ми імпортуємо картоплю фрі, крохмаль картопляний. А від армії є попит, і це стратегічна річ – її забезпеченість. Картопля має бути місцева. Тому ми подали свій проєкт будівництва заводу з переробки картоплі, він у нас відпрацьований давно, ми плануємо вже подати заявку для відведення земельної ділянки. Все готово, буде фінансування - і поїхали», - зазначив Рибалко.
Ірина Староселець, Херсон
Фото надані фермерським господарством «Аделаїда»
