Днями у медіа пролунала дуже резонансна цифра. Діючий голова Держгеокадастру заявив, що держава втратила 5 мільйонів гектарів землі через виведення їх у приватну власність за допомогою схем з безоплатною приватизацією й інших корупційних оборудок.
Ми вирішили обговорити озвучені цифри і ймовірні шляхи влади у продовженні земельної реформи з головним науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАН України Любов’ю Молдаван.
- Любове Василівно, коли я прочитала про зниклі у невідомому напрямку п’ять мільйонів гектарів, то найперше, що подумала – чи не помилилися вчені, які стільки років підтримували мораторій на продаж землі? Адже де-факто торгівля землею пішла...
- Давайте все по порядку. Спочатку про зниклу землю, яка перебувала у державній власності. 5 мільйонів пропало? Звучить цікаво.
Послухайте, земля – не якісь там коштовності чи машини, це нерухоме майно і воно не могло нікуди подітися. Те, що землі нема на балансі, не означає, що вона “покинула” країну. Якщо втрачено 5 мільйонів гектарів землі на країну, то це по 200-250 тис. гектарів на область. Рух таких масивів не можна не бачити і не контролювати.
В інтерв’ю йдеться про те, що зазначена земля перейшла до фізичних осіб шляхом безоплатної приватизації двох гектарів землі відповідно до статті 121 Земельного Кодексу України, а також про те, що через відсутність обліку громадян, які скористалися правом безоплатної приватизації, одні люди одержували по одній ділянці, а інші – по десять.
Давайте уточнимо: ділянка до 2 га передбачена для ведення особистого селянського господарства. У нас є Закон України "Про особисте селянське господарство". Отже, двогектарну ділянку може мати лише суб’єкт, який відповідає статтям цього закону. В усіх решта суб’єктів, які не відповідають статусу особистого селянського господарства, земля має бути конфіскована, а державні службовці, які порушили зазначений закон, притягнені до відповідальності.
Тепер про вчених, які підтримували мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарських угідь. Я можу відповідати тільки за себе і моїх колег по нашому Інституту. Ми з самого початку розпаювання угідь КСП (колективних сільськогосподарських підприємств, які прийшли на зміну колгоспам – ред.) відстоювали і надавали свої розробки щодо законодавчого унормування організації ринку сільськогосподарських земель в Україні адекватно з західноєвропейськими, північноамериканськими й іншими цивілізованими країнами. Наші бачення вирішення даної проблеми відомі з наукової літератури і ЗМІ. Я особисто працювала упродовж двадцяти років у п’яти робочих групах з даного питання. Однак усі пропозиції блокувалися представниками агропромислово-торгових корпорацій, оскільки їх не влаштовували загальноприйняті у цивілізованих країнах обмеження у користуванні землями сільськогосподарського призначення. Законодавча влада свою неспроможність легалізувати купівлю-продаж землі в інтересах селянства, сільського господарства і продовольчої незалежності України прикривала мораторієм.
Ми завжди виступали за відміну мораторію, але після прийняття закону, адекватного з західноєвропейськими країнами.
- Тепер у нас такий закон є. Ви задоволені?
- Віддаю належне теперішній Верховній Раді у тому, що такий акт з'явився. Але й цього разу наш законодавець не встояв проти тиску національних і транснаціональних компаній, і в Законі зафіксовано право на купівлю сільськогосподарських угідь юридичними особами – ні в країнах ЄС, ні в США, ні в Канаді й т.д. такої норми немає. Право на купівлю надається лише фізичній особі, яка працює у сільському господарстві, має відповідну професійну підготовку і живе у селі. У нашому Законі будь-який громадянин України може купити 100 га угідь. Можете собі уявити, в кого через певний час опиняться значні масиви угідь, хто на земельному аукціоні заплатить більше. Зрозуміло, що селяни у такій ситуації програють.
Далі. Обмеження для фізичних осіб у 100 га для України нічим не обґрунтоване. Ми пропонували 500 га, як у Німеччині. Можна було 300 га, як у Польщі чи Угорщині. А обмеження для юридичних осіб у 100 000 га – це не піддається осмисленню взагалі. Кожен агрохолдинг має до десятка дочірніх компаній – юридичних осіб. Закон обійшов обмеження в оренді угідь, тоді як у країнах, на які ми орієнтуємося, обмеження однакові – що на купівлю, що на оренду.
Не хочу прогнозувати, але напрошується логічний висновок: якщо в закон, що стосується обігу земель сільськогосподарського призначення, не будуть внесені зміни, з урахуванням досвіду цивілізованих країн, – у вітчизняному землекористуванні буде ще більший хаос, ніж до зняття мораторію. У тому періоді маніпулювали двома гектарами, тепер підуть такі маніпуляції зі ста гектарами.
- Тобто в Україні не бачити цивілізованого ринку сільгоспугідь і справедливого в інтересах селянства землекористування?
- Ні, все можливо, але якщо на те є політична воля і сильна виконавча влада. До слова, указом президента Кучми (1994 р.) заборонялося входження холдингів у сільське господарство. Однак у Закон "Про холдинги України", прийнятий пізніше, дана норма не була внесена. Хочу звернути вашу увагу на те, що ми не перші зіткнулися з холдингізацією сільського господарства. Вона почалася в США у першій половині минулого століття. Промислово-торгово-фінансовий капітал проникав у сільське господарство у такий же спосіб, як і в Україні.
Землі були придбані несільськогосподарськими компаніями для забезпечення сировиною по собівартості, для виробництва експортоорієнтованої продукції, для диверсифікації основної діяльності. Один приклад: нафтогазова компанія "Теннеко" підпорядкувала собі в Каліфорнії до 1 млн га угідь у 60-70-х роках минулого століття. Коли почали проявлятися соціально-екологічні негативні наслідки цих процесів (монокультурне ґрунтовиснажливе виробництво, обезземелювання фермерів, ріст безробіття, монополізація аграрного ринку й диктат цін і т.д.), штати один за одним почали ухвалювати закони, спрямовані проти проникнення великого комерційного бізнесу в сільське господарство. Після цього на федеральному рівні було заборонено фірмам із капіталом понад 3 млн доларів та контролюючим підприємствам із доходом понад 1 млн доларів брати безпосередньо участь у сільськогосподарському виробництві. Вони були виключені з системи державної підтримки сільського господарства. Уведені жорсткі екологічні вимоги щодо виробництва сільськогосподарської продукції також не відповідали інтересам великого капіталу. У результаті агропромислово-торгові компанії почали згортати свою діяльність. У науковій літературі цей процес дістав назву "Зворотний рух із сільського господарства". У сільському господарстві утвердилися індивідуальні й корпоративні ферми. Серед останніх 90% – сімейні корпорації. Найбільші з них володіють в середньому по 3500 акрів або 830-850 га (в Україні група підприємств користується в середньому 22 000 га). До цього слід додати, що рішення про обмеження землекористування приймалося урядами штатів (у штаті Вашингтон це обмеження становить 360 га). В усіх сільськогосподарських штатах діють закони про недопущення іноземців до сільськогосподарських угідь і т.д.
- В Україні американський досвід можливий?
- Думаю, що пряма заборона агрохолдингів навряд чи можлива. Нова влада їх захищає. Водночас в інтерв’ю, про яке ми говоримо, йдеться про те, що влада має намір запустити ринок земель, "схожий на польську модель". Ми також за польську модель. Її основні елементи: купувати й орендувати землю мають право лише фізичні особи, які ведуть фермерство; в одні руки – 300 га, а зі спадком – до 500 га; правом землекористування з-поміж іноземців наділені лише поляки-емігранти та фермери країн ЄС, якщо вони переїжджають на постійне місце проживання у межах розташування купленої або орендованої ділянки землі; ринок сільгоспземлі контролюється Агентством сільськогосподарської нерухомості й т.д.
Нова влада увійде в історію не прийняттям того закону, який є зараз, а доведенням його до польської моделі.
- А якщо не вистачить, як ви кажете, політичної волі?
- Тоді нам прийдеться пройти шлях латиноамериканських й інших країн, значна частина угідь яких колонізована національними латифундистами і трансконтинентальними компаніями, і де йдуть реформи з експропріацією земель. У Бразилії лише на першому етапі такої реформи було націоналізовано і продано фермерам 14 млн га угідь. Держава прокредитувала купівлю цих земель на пільгових довгострокових засадах. Між входженням несільськогосподарського великого бізнесового капіталу в аграрний сектор і даною реформою – період майже у пів століття. Вважаю, що в Україні цього допустити не можна.
- Голова держгеокадастру сказав одну справедливу річ. Ми на початку 1990-х запустили безоплатну приватизацію, і вона також посприяла тому, що відбулося далі?
- Це правда. На початку 1990-х років я проводила соціологічні дослідження у 10 областях. Більшість людей вважали, що краще пай викупити. Надійно, бо куплене – це твоє. Я виступала проти безоплатної приватизації. Ця моя позиція документально засвідчена у монографії "Соціальна спрямованість механізму господарювання в аграрному секторі", написаній у 1991 році, а також і в інших виданнях. Я відстоювала японський варіант приватизації. Земля має бути продана, але за таку ціну, щоб її могла купити навіть вдовиця. Коли б на самому початку реальний виробник (а тоді це були лише члени колгоспів) викупив би пай, це б повернуло по-іншому історію наших земельних відносин. Але країна пішла шляхом розпаювання і людям видали паї безплатно. Це врятувало селянство від обезземелювання, але правильніше було провести повноцінну приватизацію із продажем.
І тоді ж треба було ухвалити закон про ринок земель, адекватний з європейськими. Ми б уникнули таким чином холдингізації сільського господарства і того безладу з землею, який прийдеться довго розгрібати.
- Днями президент підписав Указ про заходи щодо передачі земель сільськогосподарського призначення з державної до комунальної власності. Як триває передача громадам?
- Це крок назустріч громадам, який певним чином підтримує місцеві бюджети. Втім є певні небезпеки, пов’язані, насамперед, з бажанням місцевих керівників заробити, що може призвести до зворотного ефекту. Якщо два з половиною мільйони гектарів передано громадам, то це 50-80 гектарів на село. Сільські громади не розбагатіють. Але земельні питання пов’язані не з надходженням до бюджету, а з тим, щоб закріпити людей на селі, зберегти там розселення, дати роботу на селі та забезпечити розвиток сільського господарства. І якщо механізм доступу до сільськогосподарських угідь залишиться той же, що й зараз, то сама по собі передача угідь громадам нічого не змінить. Яка різниця для селянина, хто виставляє на аукціон земельну ділянку – держава чи орган місцевого самоврядування. Доступ до землі юридичних осіб і будь-яких багатих людей з міст – робить проблемними можливості сільських людей та особистих сільських господарств розширити свої ділянки.
Тому ще раз – ринок сільгоспземель має розвиватися за загальноприйнятими принципами, що діють у цивілізованих, а не колоніальних країнах.
Лана Самохвалова, Київ
Фото Олени Худякової