Не платити за тепло “шахраям” і олігархам та не нашкодити сусідам

Вервечка тарифних подорожчань вкотре змушує багатьох українців замислитися над перспективами переведення своїх помешкань із централізованого на автономне (для окремих багатоповерхівок, житлових комплексів або кварталів) чи на індивідуальне (для кожної квартири) опалення. Тож на найближче міжсезоння експерти прогнозують новий бум переоблаштування систем опалення. Очікуване скасуванням із травня ПСО (покладання на “Нафтогаз” спеціальних обов’язків із забезпечення паливом за пільговою ціною підприємств теплокомуненерго), вірогідно, потягне за собою стрімке зростання вартості вироблених ними гігакалорій. А тарифи на гарячу воду – як-то кажуть, скориставшись новими можливостями, комунальники можуть підвищити вже до літа.

Тим часом, досвід десятків селищ та містечок, де вже відмовилися від централізованого теплозабезпечення, свідчить: попри необхідність “стартових” капіталовкладень, у результаті поточні витрати домогосподарств суттєво зменшуються і вже за кілька років експлуатації модернізованих систем їм вдається неабияк заощадити. Особливо там, де паралельно здійснюються роботи із тепломодернізації будинків і де “фінансове плече” людям підставляють держава, місцева влада та міжнародні донори – у рамках втілення грантових проєктів і програм.

Звісно ж, “на переправі” – у розпал опалювального сезону – “міняти коней” несвоєчасно, нелогічно та навіть небезпечно. Але це не заважає готувати воза узимку. Й накопичувати “стартовий капітал”. Бо процес зміни схеми теплопостачання технологічно складний і недешевий...

Централізоване – автономне – індивідуальне опалення: чому та як маємо обирати

Можливість переходу багатоквартирних будинків з центрального на автономне, а квартир – на індивідуальне – опалення з’явилася в Україні ще наприкінці 1990-х – початку 2000-х років. Утім, тоді це явище не було масовим. Здебільшого, через відносно низькі тарифи на теплопостачання, коли левову частку витрат брали на себе держава й місцева влада. Утім, чим менше було можливостей для збереження такого статус-кво, чим дорожчими ставали енергоресурси і чим більше зношувалися централізовані магістралі, тим активніше люди переходили на альтернативні схеми опалення. “Піонером” було Закарпаття, де до 2012 року на автономне й індивідуальне опалення перевели майже увесь житловий фонд. Пришвидшувати цей процес місцеву владу змушувало, зокрема, накопичення взаємних неплатежів: населення – перед комунальниками, тепловиків – перед постачальниками газу і продавцями мазуту й вугілля, останніх – перед партнерами і трудовими колективами. Тож влада Ужгорода першою в країні вирішила перевести усе місто на індивідуальне опалення.

А ось у населених пунктах, де питання не вирішували комплексно й перехід на індивідуальне опалення відбувався хаотично, місцева влада і комунальники стикнулися із безліччю проблем. Адже – хоча своя сорочка до тіла й ближча – маємо розуміти: якщо ми від’єднуємося від централізованої мережі, вартість її експлуатації для інших споживачів зростає. А якщо таке від’єднання стає масовим, то тепло і гаряча вода для сусідів будуть “золотими”. А у тепловиків не залишатиметься стимулів вкладатися навіть у поточні ремонти мереж, не кажучи вже про капітальні.

Тож, аби унормувати ситуацію, 2007 року Мінбуд видав наказ, яким заборонив від'єднання від мереж теплопостачання окремих квартир, оскільки це призводило до розбалансування систем централізованого опалення. Проте, це стосується лише тих будинків, де до змін або іще взагалі ніхто не вдавався, або де індивідуальне опалення встановили у невеликій кількості квартир. Якщо ж у багатоквартирному будинку системами індивідуального опалення оснащено більше половини помешкань, згідно із Законом “Про житлово-комунальні послуги”, це можуть робити і решта власників. Такий підхід діє й нині: якщо у вашому будинку більше половини квартир перейшли на власне опалення, стати “індивідуалом” можете й ви. Якщо ж ні, – домовляйтеся із сусідами про переведення на автономне опалення усього будинку...

1. Навіщо “город городити”?

“Централізоване опалення – найбільш ефективний і надійний спосіб теплозабезпечення міст при системі ЖКГ, яка нормально працює. Однак, з огляду на зношеність обладнання й тепломереж, ліміти на газ і значний рівень неплатежів, не всі підприємства теплокомуненерго можуть якісно надавати послуги з опалення та гарячого водопостачання, – констатує експерт з енергоефективності, менеджер енергосервісної компанії Антон Ковалишин. – У таких випадках як альтернативу розглядають перехід на електроопалення або на індивідуальне газове опалення. Як варіант – перехід на дахові чи прибудинкові газові котельні, твердопаливні котельні, що працюють на біопаливі (солома, пелети, тріска) або на вугіллі. Для опалення багатоповерхівок можна застосовувати і теплові насоси, які давно популярні у світі”. Також, за словами фахівця (але, більше, як допоміжне обладнання), у пригоді можуть стати й сонячні колектори, які використовуються у поєднанні із основним опаленням.

Аналітики підрахували, що завдяки встановленню автономних опалювальних систем у “радянських” багатоповерхівках можна заощадити більше половини тепла (за умови комплексної термомодернізації будівель).

Найпростіше зробити це, створивши ОСББ. Тим паче, що для таких об’єднань є купа програм зі спільного фінансування та міжнародних грантів, що дозволяють заощадити від 30 до 70% необхідних для модернізації коштів.

2. Переваги й недоліки індивідуального опалення

Зі встановленням індивідуальних котлів у кожній квартирі – організаційно простіше. Фінансове ж навантаження на кожне домогосподарство у більшості випадків (через те, що немає такого, як в ОСББ доступу до кредитів) навпаки більше. До того ж, це – небезпечніше. Мова і про загрозу вибуху при неправильній експлуатації газового обладнання, і про ризики отруєння чадним газом, і про аварійні ситуації в електромережах. Особливо, коли йдеться про самовільно встановлені електрокотли чи конвектори за відсутності робіт із підсилення електромереж.

Приміром, жителям Нікополя, Марганця і Покрова, які стали “піонерами” переходу на індивідуальне опалення на Дніпропетровщині, довелося певний час жити в умовах постійних аварійних і планових “віялових” відключень електрики. Аж доки міські мережі не було модернізовано. А зробити це швидко – маємо враховувати – вдасться не скрізь. Бо йдеться ж про десятки, сотні мільйонів, а для великих міст – про мільярди гривень.

Водночас, з погляду експлуатації і контролю витрат, індивідуальне опалення має переваги над централізованим чи автономним, – кажуть експерти. Завдяки йому власники можуть самостійно створювати комфортні умови і контролювати витрати. Останнє – бо не сплачують за “інтерес” тепловиків та за технологічні втрати, коли десятки кілометрів немодернізованих і належним чином не ізольованих теплотрас “гріють повітря”.

Поміж недоліків – непристосованість більшості квартир до встановлення систем індивідуального опалювання. Згідно з нормами, котел можна встановлювати лише у приміщенні площею не менше 8 квадратних метрів. А багато хто з українців може “похвалитися” кухнею лише у 5-6 чи максимум 7 “квадратів”...

Не завжди є й можливість належного облаштування вентиляції. Тому для багатьох наших населених пунктів перестали бути дивовижею фасади багатоповерхівок, утикані різними за формою та розміром димарями. І естетика при цьому не головне. Гірше, що все це завдає неабиякої шкоди довкіллю. Адже у централізованих котельнях продукти згоряння завдяки висоті димовивідних труб розсіюються в атмосферу. Концентрація шкідливих речовин поблизу поверхні незначна (куди більший вплив на це мають автомобільні вихлопи). А при влаштуванні автономного й індивідуального опалення продукти згоряння можуть потрапляти в сусідні квартири через відчинені вікна та навіть утворювати смог на вулицях.

Сусіди також потерпатимуть від зниження температури в помешканнях при вимкненні індивідуальної системи опалення в квартирі багатоквартирного будинку задля економії ресурсу або у разі тимчасової відсутності мешканців, котрі, приміром, на тиждень поїхали в гості чи на відпочинок. Більше того, через різний режим регулювання у кожному помешканні може виникати різкий перепад температур в різних частинах будинку, що призводить до конденсації вологи з подальшим утворенням цвілі та грибка. У новобудовах, де індивідуальне газове чи електричне опалення передбачене проєктом, цю проблему розв’язують апріорі, застосовуючи енергоефективні “сендвічні” технології будівництва. При встановленні систем індивідуального опалення замість централізованого – без комплексної термомодернізації усього будинку – таке неможливо. І це – ще один з аргументів на користь ухвалення рішення про переведення на автономне опалення усієї багатоповерхівки, а не окремих помешкань.

Фахівці кажуть і про інші потенційні проблеми, які неминучі, якщо не вирішувати питання комплексно. Мова, зокрема, про таке:

• невизначеність з обігрівом місць загального користування в багатоквартирному будинку. Особливо – підвальних приміщень, де проходять водопровід і каналізація, яким узимку загрожує замерзання;
• необхідність реконструкції газових мереж будинку через їх непристосованість до експлуатації з індивідуальними системами опалення;
• потреба підсилення внутрішніх електромереж, прибудинкової і квартальної електроінфраструктури.

Багато експертів вважають підхід, за якого в Україні знищують централізовані системи опалення замість того, щоб модернізувати їх, неправильним. Тоді як у нашій країні за останні 15 років втрачено 45% централізованої теплогенерації, більшість європейських держав (за винятком південних, де температура рідко опускається нижче нуля) йдуть у протилежному напрямку.

“На відміну від України, світ йде до центрального опалення, – каже директор Асоціації “Енергоефективні міста України” Святослав Павлюк. – Наприклад, частка тепла, що виробляється в централізованих системах Латвії, становить – 65%, Литви – 57%, Естонії – 62%, Данії – 63%, Польщі – 53%, Швеції – 52% (в містах ця частка сягає 98%), Фінляндії – 50%, Ісландії – 92%. Частка ЦО в Євросоюзі поки що 13%, проте відповідно до Енергетичної стратегії ЄС, до 2050 року вона має зрости до 50%”... Поміж переваг централізованого опалення – більший коефіцієнт корисної дії, безпечність, екологічність, можливість використання альтернативних енергоресурсів.

“Економити кошти за тепло й водночас мати комфорту температуру в квартирі можна в інший, дешевший, (ніж встановлення індивідуальних котлів. – Ред.) спосіб – якщо модернізувати діючу систему ЦО. Зокрема, встановити тепловий пункт у будинку та здійснити балансування”, – каже спеціаліст з енергоменеджменту Андрій Туцький. За підрахунками фахівців, модернізація будинкового теплопункту коштуватиме у 5-7 разів дешевше, ніж встановлення поквартирних систем.

3. Ціна питання

Вартість встановлення систем індивідуального опалення стартує від 25 тисяч гривень для однокімнатної квартири. Лише “нормальний” котел коштує 15-35 тисяч. Крім того, бажано замінити радіатори (1500-3000 гривень за штуку). Плюс труби, терморегулятори та інші “дрібнички”. А ще – вартість проєктування і монтажних робіт... Приміром, в Івано-Франківську, де за 5 років планують повністю відмовитися від системи централізованого опалення, підрахували, що перехід на індивідуальне чи автономне опалення власникові однокімнатної квартири в середньому коштуватиме 27 тисяч гривень, двокімнатної – 31 тисячу, трикімнатної – 35 тисяч гривень.

Але це – “середня температура по палаті”. У різних регіонах та навіть будинках ціни відрізняються. Під час проєктування може з’ясуватися, що в газових трубах будинку бракуватиме тиску. Отже, доведеться міняти газопровід по фасаду (це плюс приблизно 100 тисяч гривень на всіх співвласників). За внутрішньобудинкові стояки з кожної квартири доведеться заплатити по 2-2,5 тисячі гривень, за встановлення лічильника та реконструкцію труб у квартирі – ще близько 5 тисяч...

Маємо думати і про додаткові витрати у майбутньому – пов'язані з утриманням та ремонтом індивідуальних систем опалення. Приміром, щорічного очищення та періодичної модернізації потребують димарі, автоматика ж – регулярної повірки. Та й термін експлуатації обладнання, зазвичай, складає 10 – 15 років. Отже, треба завчасно подбати про його заміну. Тоді як термін окупності такої системи за нинішніх тарифів – 6-8 років. Тобто, часто-густо така система “працюватиме на ваш гаманець” лише кілька років. Хоча при підвищенні тарифів вже із наступного опалювального періоду термін окупності, безперечно, зменшиться...

Зважилися на перехід? Розкажемо, як...

Дороговказом для охочих встановити в квартирах індивідуальне опалення буде наказ, виданий у вересні 2019 року Міністерством розвитку громад і територій.

Головна порада: нічого не робіть самостійно й “на око”. Особливо, коли маєте справу із газом. Відповідні проєкти розробляє спеціалізована організація, яка враховує усі чинні нормативні вимоги – згідно із ДБН А 22-3-97.

Роботам має передувати дозвіл від органу місцевого самоврядування. Дозволи на від’єднання від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання видає спеціальна комісія, до складу якої входять представники усіх “зацікавлених” служб та організацій. Перед тим проєктна документація має пройти погодження в низці інстанцій – в пожежній службі, у санітарних, екологічних, енергопостачальних, газопостачальних організаціях. А потім – потрібне узгодження кожного етапу реалізації проєкту.

Для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП в багатоквартирному будинку власник має звернутися до місцевої влади з письмовою заявою (в довільній формі), повідомляючи про причини відокремлення та інформуючи про намір влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання).

Відокремлення (від’єднання) здійснюється у міжопалювальний період не пізніше 1 жовтня у спосіб, що не перешкоджає постачанню гарячої води до інших квартир і нежитлових приміщень будинку.

Роботи може проводити лише організація, що має відповідну ліцензію.

Владислав Обух, Київ