Як і навіщо для ПриватБанку шукатимуть “другого Коломойського”
У Національному банку України розраховують, що незабаром почнеться процедура приватизації націоналізованого у 2016 році ПриватБанку. Правління регулятора вважає, що продаж цього активу зацікавить найпрестижніших міжнародних інвесторів, у тому числі – зі США та ЄС. Про це в інтерв'ю GlobalCapital розповів голова НБУ Кирило Шевченко. Дослівно: "Наш банківський сектор має значний потенціал для міжнародних інвесторів. Сподіваємося, найближчим часом міжнародні банківські групи придбають частки в українських держбанках. Згідно з планами, скоро на продаж буде виставлено найбільший банківський актив України – ПриватБанк”.
До цієї фінустанови і справді можна застосувати багато префіксів “най”: найбільший в Україні за розмірами активів, найвпливовіший учасник вітчизняного роздрібного банківського ринку, найприбутковіший із держбанків, найбільший емітент і еквайр платіжних карток, один із найтехнологічніших поміж класичних банків світу.
Звідси – і прогнозоване питання: навіщо ж продавати таку “курку”, що здатна роками нести для бюджету “золоті яйця”? Спробуймо розібратися.
Питання №1: Навіщо ПриватБанку новий приватний власник?
Звісно ж, ідея повторної приватизації ПриватБанку не нова. Про плани у перспективі, після оздоровлення фінустанови, виставити її на продаж говорили ще при її націоналізації. Стосується це й інших державних банків, які планують передати у приватні руки або повністю (як Укргазбанк), або частково – як Ощадбанк та Укрексімбанк. Тож при затвердженні у 2016 та 2018 роках програмних документів – Стратегій реформування державного банківського сектору – не приховували, що одна з основних цілей реформ – покращення фінансових результатів діяльності держбанків та збільшення їхньої цінності для приватизації. Те ж стосується й розробленої минулого серпня нової Стратегії – “Засад стратегічного реформування державного банківського сектору (стратегічні принципи)”, – розрахованої до 2025 року. До того часу у власності держави має залишитися 55% Ощадбанку та 80% Укрексімбанку, на які припадатиме 24% ринку. І це теж доволі високий, але, як стверджують, експерти, – оптимальний для України – показник.
1. Держава – як кепський менеджер
“Для того, щоб зрозуміти, навіщо потрібно приватизовувати державні фінустанови, варто згадати історію управління державою своїми банківськими активами, – пояснює директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський. – Управління державним банком “Україна” з часом звелося до того, що кредити, за незначними виключеннями, видавались лише пов’язаним особам – фактично тим, кому було треба видати гроші з точки зору політичної доцільності. Що призвело до банкрутства фінустанови. Укрексімбанк через активне кредитування наближених до влади фірм фактично припинив виконувати свою основну функцію – підтримку зовнішньоекономічної діяльності України. При цьому банк потребував постійних грошових вливань через розміщення ОВДП”.
Ощадбанку, за словами економіста, також була постійно потрібна докапіталізація, аби відповідати нормативам НБУ. Як наслідок – він теж був збитковим для держави. Значні кошти з бюджету пішли й на те, щоб утримувати на плаву націоналізований ПриватБанк.
“Іншими словами, історія вітчизняної банківської системи свідчить, що держава управляє банками неефективно, часто зловживаючи можливостями і впливом. Тому основне завдання – зменшити держчастку у банківській системі, яка нині перевищує 50%. А це означає, що конкурентного банківського ринку в Україні наразі немає”, – робить висновок Ілля Несходовський.
2. Світовий та вітчизняний досвід роздержавлення фінустанов
Тему “виграшів” та “програшів” для країн, що роблять ставку на розвиток державного банківського сектору, детально дослідили економіст і аналітикиня VoxCheck Віталій Проценко і Анастасія Іванцова. За їхніми висновками, в сучасному світі метою націоналізації приватних банків ніколи не було отримання державою додаткових прибутків. Натомість найпоширеніша причина націоналізації таких фінустанов чи збільшення держучасті в їхньому капіталі – порятунок системно важливих гравців, проблеми яких можуть зашкодити всій економіці чи фінансовій системі країни. “Глобальна фінансова криза 2008-2009 років підштовхнула до повної чи часткової націоналізації приватних банків урядами багатьох держав. Наприклад, Латвія націоналізувала свій другий за розмірами активів банк – Parex Banka. “Northern Rock”, “Bradford&Bingley” були повністю націоналізовані урядом Великобританії. До подібних кроків вдавалися уряди Нідерландів, Бельгії та Люксембургу, Франції та Ісландії”, – нагадують експерти.
І додають: “Український приклад порятунку системно важливого банку – це націоналізація ПриватБанку, банкрутство або неналежна робота якого могли спричинити кризу всієї банківської системи. Щоб уникнути таких наслідків і зберегти кошти вкладників у разі невиконання ПриватБанком програми докапіталізації (на 148 млрд грн) та через прострочення виплат за докапіталізацією на 14 млрд грн у грудні 2016 року уряд і ухвалив рішення про націоналізацію”.
3. “Плюси” та “мінуси” держбанків
При цьому аналітики звертають увагу на такі “мінуси” управління державою великими банківськими активами:
По-перше. Можливості широкого використання держбанків у політичних цілях: для кредитування політично пов’язаного бізнесу, союзників і населення “під вибори”. Як приклад аналітики наводять результати дослідження турецьких економістів, які підтвердили: тамтешні держбанки систематично діють в інтересах представників чинної влади, кредитуючи її партійних союзників. Тоді як приватним банкам така поведінка не властива. Ті більше керуються ринковими стимулами. Поки що в Україні про такі масові преференції не йдеться. Але чи можливо це у майбутньому?.. Так отож.
По-друге. Кредитування держбанками менш ефективне. І, за висновками експертів, асоціюється з нижчим економічним зростанням. “Країни з більшими частками держави у банківському секторі, як правило, мають менш розвинуті економічні та фінансові системи. Значна частка державної власності в державах із нижчими рівнями економічного розвитку призводить до повільнішого розвитку фінансово-кредитної системи”, – наголошують аналітики VoxCheck.
По-третє. Вплив держбанків на дію ринкових механізмів. Державний статус і доступ до держказни – неабиякі ринкові переваги. Тоді як інші гравці без подібних привілеїв опиняються у гіршому становищі. Поле для здорової конкуренції у банківському секторі звужується.
І, по-четверте. Відсутність, зазвичай, у держбанках унікальних програм та продуктів, альтернативу яким не може запропонувати приватний сектор. “Такі банки як створений державою Ощадбанк чи націоналізований для уникнення фінансової нестабільності ПриватБанк не створюють унікальної суспільної користі, яка не може бути створена приватними банками”, – уточнюють Віталій Проценко і Анастасія Іванцова.
При цьому експерти визнають, що за певних умов державні банки таки можуть бути “острівцем антикризової стабільності”, реагуючи на провали кредитних ринків. Тоді як приватні фінустанови позичають бізнесу і населенню більш циклічно: збільшують обсяги кредитування під час економічного зростання та зменшують у періоди криз і спадів. Втім, це відбувається переважно в країнах з високою якістю держуправління. До яких Україна поки що, на жаль, не належить.
Питання №2: Де шукати і чим зацікавити інвестора?
Експерти проти штучного пришвидшення процесу роздержавлення ПриватБанку. Адже зараз – не найкращі часи для продажу установи: карантин, фінансова криза, незавершеність важливих інституційних реформ в Україні... “Тим паче, йдеться про дуже великий і системний банк. Його продажу має передувати системна розмова з конкретними системними інвесторами, які можуть зацікавитися входженням у капітал банківської установи. І якщо не буде попереднього підтвердження такої зацікавленості, оголошувати приватизаційний конкурс недоречно”, – вважає економіст Ілля Несходовський. А поки що навіть говорити про такого стратегічного інвестора, на думку експерта, ми не можемо. Єдине, що на нинішньому етапі може зацікавити іноземний банківський капітал, – можливість масштабувати досвід та інформаційні системи, якими послуговується ПриватБанк, на іншу країну. “Інвестор має шукати прибуток. Його не повинен цікавити вплив через банківську систему на політику держави. І забезпечити це – найголовніше завдання”, – наголошує Несходовський.
Саму ж заяву Кирила Шевченка про швидку приватизацію фінустанови він розцінює лише як намагання окреслити стратегічну мету, а не найближче завдання. Те ж стосується й інших банків, з якими (чи із частками в капіталі яких) планує розпрощатися Україна. За винятком хіба що Укргазбанку, в питанні входження у статутний капітал якого Міжнародної фінансової корпорації (IFC) досягнуто значного прогресу.
Надалі ж, як передбачено згаданими вже “Засадами стратегічного реформування державного банківського сектору”, інвесторам пропонуватимуть лише прибуткові установи: чистий прибуток ПриватБанку за 2024 рік очікується на рівні 15,8-19,3 млрд грн, Ощадбанку – 3-3,7 млрд грн, Укрексімбанку – 1,8-2,2 млрд грн, Укргазбанку (який на той момент вже має бути приватним) – 1,6-2 млрд грн.
Тобто, як бачимо, очікувані прибутки ПриватБанку на порядок вищі, аніж інших державних фінустанов. Навіть за нинішніх кризових умов фінансове самопочуття націоналізованої кілька років тому структури непогане. Як інформує пресслужба ПриватБанку, за підсумками першого кварталу банк отримав 2,4 мільярди гривень прибутку. Це приблизно учетверо менше, ніж у січні-березні торік. Але йдеться про вплив виключно макроекономічних, незалежних від менеджменту й колективу фінустанови, факторів. Зате – незважаючи на форс-мажор (а, вочевидь, у тому числі – і через коронавірусні обмеження) – кількість активних клієнтів банку порівняно з першим кварталом 2020-го зросла на 6% – до 18,64 млн, число активних користувачів цифрового банку Приват24 – на 30% – до 13 млн.
Здавалося б, такі цифри мають зацікавити потенційних інвесторів. Але не все так просто. Великий бізнес, зазвичай, переймається не тільки прибутком, а й умовами і надійністю роботи в тій чи іншій країні. Над чим нам іще працювати і працювати. Приміром, керівник політичних програм Київської школи економіки Павло Кухта погоджується, що прихід в Україну великого міжнародного інвестора можливий лише після багатьох місяців, а то й років копіткої праці – структурних реформ, поліпшення бізнес-показників, переговорів, презентацій: “Якщо банки і продавати, то саме в руки стратегічного іноземного великого гравця, який здатен допомогти розбудувати банківську систему України, а не віддавати знову в руки місцевого олігарха, щоб виник “новий ПриватБанк” – ще один кейс олігархічного банкінгу. Але для цього інвестору недостатньо прозорої приватизації – йому потрібна також правова держава. Паралельно мають втілюватися реформи, які роблять країну достатньо цікавою, щоб зайшов стратег. Якщо ж не проводити жодних реформ, то, може, і не вдасться продати банки взагалі”, – застерігає економіст.
Як варіант, на думку Іллі Несходовського, може, одразу й не варто намагатися виставляти на продаж ПриватБанк як цілісний комплекс. Почати можна, скажімо, з якоїсь частки, яка найбільше цікавить інвестора “тут і зараз”. І з допомогою якої той зможе брати участь в управлінні банком та у розподілі його прибутку.
До речі, в самому ПриватБанку обговорюють ідею розділення фінустанови на дві структури: роздрібний технологічний банк, який буде легко продати інвесторові, і структуру, на яку “скинуть” майже 200 млрд грн “токсичних” активів колишніх власників, що має залишитися у держави. Вона й битиметься у судах за повернення бодай дещиці виведених із країни коштів. Але до такої ідеї також є питання: чи компенсує виручка від продажу “кращої” частини ймовірні витрати України на утримання “гіршої” – такої собі валізи без ручок?..
Питання №3: Скільки можна одержати за банк і що впливатиме на ціну?
Про можливу вартість продажу ПриватБанку конкретно не говорять ні в НБУ, ні в експертному середовищі. “Світ не стоїть на місці, з’являються нові банки, які проводять агресивну політику, активно грають на полі конкурентів. Тому про те, що буде з прибутковістю ПриватБанку, приміром, у 2024 році, попри існуючі прогнози, достеменно невідомо. Це багато в чому залежатиме й від якості управління цією структурою. До того ж, при визначенні ціни йдеться не лише про економічні показники, а й про комплекс інших. Скажімо, для України важливим елементом є реформа судової системи. Саме її недосконалість відлякує більшість інвесторів. Те ж стосується і високих поки що корупційних ризиків”, – каже директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський.
Інші експерти нагадують: одна із важливих проблем, яка суттєво знижує як інтерес інвесторів до придбання ПриватБанку, так і ціну його продажу, – численні судові позови від юридичних та фізичних осіб, переважно пов’язаних із колишніми власниками фінустанови Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. Із цим погоджується й голова правління НБУ Кирило Шевченко. За його даними, зараз у справі ПриватБанку тривають майже 100 судових процесів. "Це винятково складне питання", – констатував банкір. При цьому він досить високо оцінив ймовірність того, що судова тяганина завершиться вже до кінця 2021-го.
Ілля Несходовський з такими прогнозами погоджується: “Судячи із тенденції, коли головний ініціатор таких позовів Ігор Коломойський втрачає вплив – і через політиків, і через різні державні інституції, – можу підтвердити: швидше за все, так і буде. Найімовірніше, більшість судових ухвал винесуть на користь держави та ПриватБанку. Тим паче, що найпринциповіші позови вже виграні – у тому числі, і в міжнародних судах”.
Експерт також заспокоює тих, хто боїться приходу у ПриватБанк “Коломойського №2”. Вітчизняне законодавство вже передбачає комплекс запобіжників на цей випадок, а також на випадок повернення до фінустанови самого Ігоря Валерійовича – навіть, через підставних осіб чи бізнес-партнерів. “Є нормативи, які дозволяють контролювати те, що раніше не контролювалося належним чином і призводило до виникнення проблем. Плюс вітчизняна банківська система нині доволі стабільна. Тому ризик системних зловживань у банківському секторі мінімальний”, – вважає Ілля Несходовський.
Владислав Обух, Київ
