Справедлива трансформація вугільних регіонів: особлива задача на десятиліття

Хоч як це банально звучить, але трансформація вугільних регіонів – складне і комплексне завдання. Адже йдеться не лише про ліквідацію шахт, а про таку стратегію розвитку регіонів, при якій шахтарі, їхні родини та громади отримають нові можливості для гідного життя та розвитку. Тому трансформація вугільних регіонів – один із ключових викликів для України в середньостроковій перспективі.

Західні країни займаються трансформацією шахтарських регіонів десятиліттями. Не все в них виходило гладко та швидко. Проте, маючи цей досвід як приклад, Україна отримує перевагу при обранні шляхів трансформації.

Говорячи про трансформацію вугільних регіонів, маємо чітко розуміти три причини, через які ці зміни мали б насправді початися десятки років тому.

Перша причина: робота українського шахтаря – одна з найбільш небезпечних у світі. Дуже часто шахтарський труд – це втрачені життя, каліцтва й зруйновані долі та родини.

Друга причина: вугілля – це дешевий енергоносій і його видобуток збитковий.

Власне, ціна вугілля і «вбиває» галузь. Собівартість вугільної продукції суттєво перевищує ціну її реалізації, і різниця між ними з часом збільшується. В Європі галузь теж збиткова – зустрічав дані, що на дотації вугільній промисловості в ЄС витрачається близько 10 млрд євро щороку.

В Україні бюджетна підтримка вуглевидобутку постійно зростає, але все одно не здатна покривати збитки. Зростають борги: минулого року виплати з державного бюджету тільки по заборгованій заробітній платі шахтарям склали майже 6 млрд грн. А кредиторська заборгованість підприємств галузі становить понад 31 млрд грн. В цих умовах підприємства так і не стають привабливими роботодавцями, а зайнятість на них постійно зменшується. Роботу шахт часто пов’язують з різними корупційними схемами. Зокрема, навколо державних шахт виникли структури-посередники, які на відміну від держпідприємств, отримують прибутки. При цьому видобуток вугілля падає щороку. Державні підприємства вугільної галузі паразитували на бюджетних дотаціях, а основна мета їх діяльності спрямована на отримання або збільшення бюджетної підтримки.

Третя причина: спалення вугілля сильно шкодить довкіллю та здоров’ю людини. Левова частка вугілля – як власного видобутку, так й імпортованого – спалюється для виробництва теплової та електричної енергії, а також в металургії. Третину виробленої в Україні електроенергії створено за допомогою спалення вугілля.

Водночас, весь цивілізований світ відмовляється від теплової генерації на вугіллі, щоб зменшити викиди парникових газів і забруднюючих речовин, запобігти подальшим катастрофічним змінам клімату та зменшити захворюваність людей. У країнах ЄС домінує тренд поступової відмови від вугілля. До 2050 року Європейський континент наблизиться до кліматичної нейтральності. Це передбачає відмову від вугілля та скорочення використання іншого викопного палива. Наприклад, Німеччина закрила останню шахту з видобутку кам’яного вугілля ще в грудні 2018 року. У Великій Британії в 2014 році ТЕС на вугіллі забезпечували 30% потреб у електроенергії, а зараз – лише 1,6%. Австрія у 2025 році відмовиться від спалювання вугілля, Німеччина до 2038 планує припинити видобуток бурого вугілля та закрити останню вугільну ТЕС, а сусідня Польща – до 2040.

Нещодавно до поетапної відмови від вугілля закликав Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. На його думку, потрібно до 2030 року скоротити спалення вугілля у виробництві електроенергії на 80% відносно рівня 2010 року. Країни та інституції, які прагнуть скоротити використання вугілля, об’єднуються у Безвугільний альянс. Україна нещодавно оголосила про намір приєднатись до Альянсу та має подати відповідну заяву.

Розпочати процес трансформації вугледобувної галузі України ми повинні з її найбільш проблемної частини – державних підприємств. Попри те, що вугільна галузь не обмежується лише державним сектором, саме він є джерелом більшості проблем та тягарем для національної економіки. Роками урядовці лише імітували реформи та уникали стратегічних рішень, чим поглиблювали проблеми, а не вирішували їх.

Міністерство енергетики готує концепцію реструктуризації вугільної галузі, а Міністерство розвитку громад та територій – концепцію трансформації вугільних регіонів. Обидві концепції будуть враховувати всі три ключові виклики, про які сказано вище, та міститимуть план поступового закриття шахт і здійснення справедливої трансформації вугільних регіонів.

Раніше в подібних концепціях під трансформацією розуміли нереалістичні цілі «розвитку» збанкрутілої галузі та нарощування власного видобутку. Хоча покриття збитків шахт коштом платників податків назвати «розвитком» дуже складно, а нарощування видобутку в умовах відмови розвинених країн від вугілля взагалі не піддається логічному осмисленню.

Що ми маємо зараз? Залежність більшості шахтарських міст від розташованих в них дотаційних вугледобувних підприємств підриває економіку регіонів. Підприємницька діяльність, стан інфраструктури, доходи місцевих бюджетів – залежать від надання бюджетних дотацій підприємствам вугільної галузі, розташованим в регіоні. Водночас, дотації підприємств не зберегли інфраструктуру міст і не змогли завадити соціально-економічній деградації регіонів.

Нова концепція реформування галузі ставить завдання об’єднати найбільш перспективні шахти в нову інтегровану структуру на базі державної компанії «Центренерго», яка управляє декількома ТЕС. Очікується, що таке об’єднання сприятиме енергонезалежності країни, а також підвищить інвестиційну привабливість державної генерації, що сприятиме її приватизації в майбутньому.  За результатами попереднього аудиту, під критерії перспективних підпадають 6-7 із 33 державних шахт. Інші шахти підлягають поступовій ліквідації, при цьому частину з них спробують приватизувати.

Міжнародні партнери наполягають, щоб приватизація окремих шахт відбувалась за умови припинення видобутку вугілля. В такому разі метою приватизації має стати реалізація інвестиційного проекту з використанням інфраструктури шахти для іншого виду діяльності. Варто пам’ятати, що інфраструктура підприємств, попри зношеність та потребу в інвестиціях, є важливим активом як для них, так і для всього регіону. При цьому незначна частина вугільних підприємств може бути приватизована і без поєднання з генерацією, оскільки їхня продукція може бути застосована в інших галузях, наприклад на залізниці.

Для міст, де розташовані неперспективні підприємства, уряд планує розпочинати поетапну трансформацію. Паралельно з ліквідацією вугледобувних підприємств (5-6 шахт у цьому році) та їх підтримкою в процесі ліквідації, вже зараз будуть розпочаті зміни в соціально-економічній сфері.

Як відбуватиметься трансформація вугільних регіонів у випадку ліквідації  шахт? По-перше, це буде не миттєвий, а тривалий процес – 10 років або більше. Тому що йдеться про долю близько 35 тисяч шахтарів, більше ніж 100 тис членів їхніх родин та 51 місто з населенням понад 500 тис людей у Волинській, Донецькій, Луганській та Львівській областях. Такі зміни, як ми знаємо з міжнародного досвіду, не можуть бути зроблені за рік.

По-друге, власне, єдиної схеми трансформації не існує. Рішення будуть прийматись за результатами аналізу кожного конкретного підприємства та регіону. І не тільки Міністерством енергетики чи Міністерством розвитку регіонів та територій, а всіма зацікавленими сторонами – в тому числі територіальними громадами, профспілками тощо. Публічні консультації за участю громадськості теж стануть частиною планування справедливої трансформації.

Формула «справедлива трансформація» означає, що для фахівців вугільної промисловості потрібно створити можливість отримати альтернативні робочі місця після закриття чи реорганізації вугільних підприємств. Отже, для кожного регіону мають бути створені програми соціальної підтримки, професійного розвитку та перекваліфікації. Конкретні напрямки залежатимуть від плану економічного розвитку для конкретного регіону.

Значна частина зусиль уряду має спрямовуватись на розвиток інфраструктури таких регіонів – покращення стану ЖКГ, ремонт основних елементів транспортної інфраструктури, створення комфортних публічних просторів. Під особливим фокусом має бути екологічна ситуація у вугільних регіонах. Вона і зараз є незадовільною, а під час закриття вугледобувних підприємств перебуватиме в зоні особливого ризику.

Якщо подивитись на приклади інших країн, то трансформація окремих підприємств вугільної галузі може приймати абсолютно різні форми. Це можуть бути індустріальні, технологічні та IT-парки, промислові підприємства, сонячні або вітрові електростанції та навіть арт-платформи. Наприклад, шахта Ватерсхай в бельгійському місті Ґенк стала місцем для проведення мистецьких фестивалів. В американському штаті Кентуккі шахтарям запропонували перекваліфікуватись на програмістів, і цей проєкт виявився успішним. Японська шахта Кояґіматі стала сонячною електростанцією. Отже Україні є що переймати із світового досвіду. Особливо цікавим для нас є приклад Німеччини – Північної Райн-Вестфалії та Рурського регіону. Ми вже співпрацюємо з німецьким урядом щодо обміну досвідом та технічної допомоги для трансформації вугільних регіонів.

Я переконаний, що потенціал для успішної трансформації має кожна шахта і кожне шахтарське місто. Цікавою є ідея використання шахт для створення потужностей з високоманеврової генерації, якої так потребує Україна. Наприклад, існує британський проєкт Gravitricity. Один з його варіантів передбачає встановлення масивного вантажу та електромоторів-генераторів на зупинених шахтах. Під час пікового споживання, вантаж спускається в шахту під силою тяжіння, створюючи електроенергію через генератори. В інший час надлишкова електроенергія використовується для підйому вантажу. Така система виглядає привабливою, якщо поруч розташовано вітрову чи сонячну електростанцію. Також шахти можна застосовувати для зберігання водню. Ще один перспективний напрямок – використання шахтних вод.

Отже ми маємо шанс протягом щонайменше 10-20 років здійснити трансформацію вугільних регіонів та зберегти робочі місця. Треба шукати спільно з громадою найкращі варіанти економічного та соціального розвитку кожного шахтарського містечка. Уряд не має вказувати, чим займатися на місцях. І, як показує світовий досвід, одного рецепту трансформації бути не може. Десь краще створити сонячну або вітрову електростанцію, десь додати до них гравітаційну електростанцію, а десь навіть рекреаційну зону чи індустріальний музей. Головне – поставити інтереси людей і сталий розвиток на перше місце.

Кінцевою метою трансформації є створення конкурентних та самодостатніх регіонів, які не будуть залежати від постійної бюджетної підтримки від уряду держави коштом платників податків.

Ярослав Демченков, заступник міністра енергетики України з питань європейської інтеграції

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства