Ще не пізно. Незважаючи на те, що з 1 липня відкривається продаж аграрних земель, ще не пізно доповнити земельну реформу нормами та правовими актами, які зроблять реальною її купівлю фермерськими господарствами.
Для нецільової, неаграрної, неполітичної аудиторії непомітні ті великі інформаційні, юридичні та й часом фізичні війни, які ведуться напередодні запуску вільного ринку між великим аграрним капіталом та фермерами. Медіа писали про це тут і тут.
Насправді у цих війнах великий капітал намагається зберегти статус-кво і визначити межі можливого, а середній аграрний клас – власне зберегти фізичні межі, а саме – право на оброблювані наділи та можливість їх обробляти. У цій війні – як для світової історії – нема нічого нового, її проходили багато країн, які потім поверталися до підтримки середнього агарного бізнесу. Нам же хотілося б, щоб відкриття ринків відбулося із максимальним урахуванням європейського досвіду та уроків історії.
Нагадаємо, що з 1 липня фізособи зможуть продавати та купувати землю. В одні руки можна буде купити не більше 100 га. З 2024 року купувати землю зможуть юридичні особи, тобто великі аграрні холдинги матимуть змогу повноцінно вступити у гру.
Про те, як зробити можливою купівлю землі саме фермерами, ми говоримо із доктором економічних наук, професоркою Інституту економіки та прогнозування НАН України Любов’ю Молдаван.
ФЕРМЕРАМ НЕ ПІД СИЛУ КУПІВЛЯ СІЛЬГОСПУГІДЬ
- Любове Василівно, ви багато років наголошуєте, що можливість купівлі селянами земель – основне в умовах зняття мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарських угідь? Чому?
- Це – об’єктивна закономірність, а не моя особиста думка. Переважне право за селянами на купівлю земельної ділянки – це добре, але це лише половина справи. Перешкодою для цього на практиці є обмежені можливості фермерських господарств отримувати доходи, яких вистачало б і на одночасну купівлю земельної ділянки, і на фінансування своєї діяльності.
Це пояснюється особливостями сільського господарства (високим рівнем залежності доходів від непередбачуваних природно-кліматичних умов, сезонністю виробництва, повільним оборотом капіталу й ін.). У такій ситуації перебувають фермери усіх країн, не залежно від рівня економічного розвитку. А тому не лише у бідних країнах, а й у багатих США запроваджують ювелірні методи підтримки малого аграрного бізнесу. Зазвичай для фінансування купівлі землі використовуються значні обсяги запозиченого капіталу.
СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОЇ КРЕДИТНОЇ КООПЕРАЦІЇ БУЛО Й ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОДНІЄЮ З БАЗОВИХ СКЛАДОВИХ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ Й ІНШИХ КРАЇН
- І де може позичити гроші фермер?
- Як правило, за довгостроковими позиками фермери не звертаються до комерційних банків, оскільки їм не під силу високі процентні ставки та недоступні умови; останні ж – мало зацікавлені у кредитуванні виробників сільськогосподарської продукції, особливо малих і середніх – через високий рівень ризиковості виробництва і низьку ліквідність застави. Вихід із ситуації світова практика знайшла у створенні спеціалізованих аграрних фінансово-кредитних формувань, серед яких домінуюче місце займають сільськогосподарські кооперативні кредитні товариства, створені самими фермерами, та небанківські державні установи по кредитуванню сільськогосподарського населення.
Щодо перших, то у Нідерландах, наприклад, на сільські кредитні кооперативи припадає 90% загальної фермерської заборгованості, у Японії, Китаї, Польщі – 80%, Франції, Німеччині – 70-75%. Перевагами кооперативних кредитних установ (банків, спілок, кас взаємокредитування) над комерційними є: нижчі процентні ставки, що забезпечує неприбутковий статус кооперативного товариства; можливість мінімальних вкладень; можливість одержання як малих, так і великих сум кредитів як під заставу, так і на умовах гарантій членів кооперативу (позичкове коло); простіша процедура оформлення кредиту і безпроблемне його одержання в будь-який час; можливість одержати кредит під ощадні внески; вищий рівень безпечності кредитного обслуговування у власній фінансовій установі; менша жорсткість у випадку невчасного повернення позичок та ряд інших.
Стимулювання розвитку сільської кредитної кооперації було й залишається однією з базових складових аграрної політики європейських й інших країн.
- Що таке сільська кредитна кооперація?
- Це своєрідний інститут самодопомоги у кредитуванні малого і середнього аграрного бізнесу. Три його кити: відповідне законодавство і формування державних органів, які координують та стимулюють процес розвитку кредитних товариств, другий – розробка й запровадження власне системи фінансової підтримки кредитних кооперативних формувань, третій – організаційна підтримка: масова роз'яснювально-інформативна робота безпосередньо серед сільськогосподарських виробників і сільського населення.
На жаль, в Україні правова регламентація створення і функціонування кооперативних банків значно обмежена і не визначає їх сутність як кооперативних неприбуткових кредитних структур. Стаття 8 Закону "Про банки і банківську діяльність" апелює до кооперативного законодавства. У нас є закони про кооперацію, але про кооперативні кредитні формування для селян у них не йдеться. Отже, сільськогосподарські кооперативні банки не можуть бути зареєстровані як обслуговуючі кооперативи з неприбутковим статусом. Не витримує критики мінімальний капітал для кооперативного банку. Якщо в Польщі він становить 1 млн євро, то в Україні – 500 млн грн, або в межах 16 млн євро, що практично унеможливлює створення таких структур сільськогосподарськими товаровиробниками.
Думаю, що за ці півроку нам слід привести у відповідність нашу законодавчу базу з кооперативно-кредитним законодавством західноєвропейських країн. Зміни у два-три закони дозволили б унормувати у статусі неприбуткового обслуговуючого кооперативу і кредитні спілки. Вітчизняні закони легалізують кредитні спілки як фінансові установи нарівні з банками й іншими інституціями, які надають послуги задля одержання прибутку.
Також кредитні спілки не вписуються у статті Податкового Кодексу України, які стосуються вимог до неприбуткових організацій. У результаті кредитні спілки не підлягають включенню їх до Реєстру неприбуткових організацій. Суперечності у трактуванні неприбуткової природи кредитних спілок змінюють природну сутність кредитних установ, що є однією з основних причин неефективності їх розвитку в Україні і потребує кардинальних змін і доповнень до чинного законодавства.
- Гаразд. Я зрозуміла, що ви виборюєте право фермерів на позику із низькою ставкою процентів. А що значить фінансова участь держави у формуванні кредитних кооперативних структур?
- У США, наприклад, Farm Credit System сформувалася за рішенням Конгресу США – відповідно до Федерального акту про кредитування сільського господарства – понад сто років тому. Стартові урядові субсидії становили 125 млн дол., що на той час було значною підтримкою. Аналогічно формувалася у повоєнний період кооперативна система в Японії. У Франції Національна каса Credit Agricol створена на базі державної структури. Активну державну підтримку в наш час одержала кредитна кооперація Польщі. Нині тут функціонує сільська кооперативна кредитна система, яка включає 596 кооперативних банків з 3,3 тис. місцевих осередків.
Систему пільгового довгострокового кооперативного кредитного обслуговування купівлі фермерами сільськогосподарських угідь доповнюють небанківські кредитні структури, створення яких патронується державою.
- Наприклад?
- Агентство обслуговування фермерів Міністерства сільського господарства США (Farm Service Agency, FSA) здійснює фінансову підтримку фермерів і власників ранчо за системою програм, серед яких значне місце відводиться кредитуванню виробників сільськогосподарської продукції, які не в змозі одержати приватний комерційний кредит для розширення господарства або створення ферми. Це відноситься, зокрема, до молодих й інших фермерів і власників ранчо, які починають свою діяльність. Окремо виділена програма підтримки кредитування фермерів-жінок, а також фермерів - представників народів-меншин.
Щорічно американське мінагро виділяє цим групам сільськогосподарських виробників прямі й гарантовані позички на купівлю земельної ділянки або ферми в цілому, а також для покриття витрат господарств на період їх становлення. Фермер або власник ранчо може бути як фізичною, так і юридичною особою, повинен брати безпосередню участь у виконанні сільськогосподарських робіт на своїй фермі, мати стаж роботи не менше 3 років, відповідати вимогам щодо навчання і досвіду роботи тощо.
- А яку суму може позичити американський аграрій на купівлю нової ферми?
- Позики на ферму чи ділянку становлять 100% їх вартості. Максимальна сума кредиту становить 600000 дол. Кредити обслуговує FSA (Міністерство сільського господарства США - ред.) через своїх місцевих кредитних менеджерів та менеджерів по фермах. Фінансування здійснюється в рамках бюджету Міністерства сільського господарства США. FSA виступає гарантом повернення кредиту в разі, якщо половину суми кредиту фермер бере в іншого позичальника.
- А який максимальний термін погашення кредиту для купівлі ферми в США?
- Сорок років.
Йдемо далі. Канада. Там є фермерський Кредит Канади (Farm Credit Canada, FCC) – єдина фінансова установа, спрямована лише на кредитне обслуговування агропродовольчого сектору, має 6 регіональних офісів та 100 офісів у сільській місцевості. FCC підзвітне Уряду Канади через Міністерство сільського господарства і продовольства. Функціонує у рамках законів про сільськогосподарські кредити Канади та про фінансове управління.
Для підтримки бажаючих придбати угіддя і займатися сільським господарством у FCC передбачені позики для молодих фермерів, запущена також програма кредиту для жінок-фермерів і сільських підприємців. Кредит на купівлю сільськогосподарських угідь видається за пільговими ставками на 29 років. Зважаючи на циклічний характер сільського господарства та непередбачуваність кліматичних і ринкових умов, які можуть негативно відбиватися на доходах фермерів, FCC передбачає реструктуризацію умов повернення кредитів.
- Ви говорите про багаті країни. Україна не має стільки грошей.
- По-перше, фермерські кредитні товариства функціонують в латиноамериканських, азійських країнах, в Африці. Лауреат Нобелівської премії у сфері організації самокредитування серед небагатих – з Пакистану. А, по-друге, в Україні завжди діяв і зараз діє механізм компенсації частки кредитної ставки комерційним банкам, що видають кредити сільськогосподарським підприємствам. Механізм – найбільш затратний для держави і найменш вигідний для аграріїв. При цьому на особисті селянські господарства він взагалі не поширюється.
За підрахунками спеціалістів, на цю програму витрачено мільйони державних коштів, які могли б бути використані для формування національної мережі сільських кредитних кооперативів. Основні учасники діючої державної програми – великі агропромислово торгові компанії, з якими комерційним банкам вигідно працювати. Звідси зрозуміло – хто блокує державну підтримку формування кооперативної кредитної системи для обслуговування малого і середнього агробізнесу в Україні.
- До речі, Індія за розмірами зрошуваних земель посідає разом з Китаєм перші місця в світі, має три врожаї на рік, а загальний обсяг зернових – більший за 160 млн тонн.
- У Чилі під час земельної реформи селянам продавали землю за встановленою державою ціною в розстрочку (на викуп, якщо переглядати дослівно).
- В Україні є орган, який би виконував функцію державної установи, котра кредитувала б на пільгових засадах купівлю земель селянами?
- Її міг би виконувати реструктуризований, з урахуванням сказаного вище досвіду американського FSA і канадського FCC, Український державний фонд підтримки фермерських господарств і землевласників – державна бюджетна установа зі сфери управління Мінагрополітики України. Кредитування купівлі земель даним Фондом має охоплювати, крім фермерів, й особисті селянські господарства з землекористуванням 2 і більше га.
Це далеко не весь обсяг заходів, який слід здійснити для приведення вітчизняного інституційно-правового середовища та державної фінансової й організаційної підтримки селянських господарств для придбання земельних ділянок у відповідність із практикою країн ЄС. Але без здійснення цього – Україні загрожує обезземелення селян та концентрація угідь у руках багатих корпорацій.
Лана Самохвалова, Київ
Фото Олени Худякової