Звідкіля мільярдні борги перед шахтарями і як влада розв’язуватиме проблему

Представники державних шахт з усіх вугільних регіонів країни таки вийшли в середу на акцію протесту у столичному урядовому кварталі. Попри те, що перед вихідними на рахунки вуглевидобувних підприємств переказали понад 237 мільйонів гривень для погашення заборгованості із зарплат. І незважаючи на обіцянки посадовців Міністерства енергетики найближчими днями погасити і решту цьогорічних боргів.

Найгучніше гуркіт гірняцьких касок лунав вранці біля Офісу Президента. Звідкіля колона шахтарів вирушила до будівлі Міністерства енергетики, куди новопризначений глава відомства Герман Галущенко запросив лідерів протестного руху на переговори. І про виплату заробленого, і про шляхи розв’язання інших проблем галузі. Адже невиплачені гірникам кошти – то тільки вершина айсберга...

Чому “боргова грудка” у вугільній галузі росте як на дріжджах

За даними голови Незалежної профспілки гірників України Михайла Волинця, лише заборгованість із зарплат перед вугільниками перевищила 2 мільярди гривень. Це – без урахування боргів перед шахтою “Краснолиманська”, підприємствами Віктора Вишневецького та гірниками шахти “Надія”, яку виводять з експлуатації.

За винятком приблизно 400 мільйонів гривень непогашеної заборгованості 2015-2020 років, левова частка теперішнього двохмільярдного боргу – “напрацювання”, чи то пак “недопрацювання”, 2021-го.

За висновками експертів, розібратися з усіма обставинами виникнення шаленої заборгованості як у вугільній галузі загалом, так і на окремих підприємствах, допоможе лише ретельний аудит. Проте, деякі нюанси та схеми, що їх спричинили, як-то кажуть лежать на поверхні.

1. Шахта “Краснолиманська”: уроки розбазарювання державного ресурсу

ДП “Вугільна компанія “Краснолиманська” у Родинському на Донеччині фахівці називають одним із найрентабельніших вуглевидобувних підприємств країни. Здавалося б, де, як не тут, шахтарі мають отримувати гідну оплату за свою важку працю. Насправді ж люди по пів року замість зарплати отримують кількасотгривневі “подачки”. Усе через борги основного споживача видобутого тут вугілля – ПАТ “Центренерго”, що донедавна перебувало у зоні впливу олігарха Ігоря Коломойського.

Ще одна причина, за даними інформаційного агентства “Вчасно”, – у тому, що перспективні вугільні пласти з величезними запасами енергетичного вугілля вже майже десятиліття шахті не належать. Бо незаконно передані в багаторічну оренду приватній фірмі. За словами Михайла Волинця, ще за часів Януковича пласти передали ТОВ “Краснолиманська”, яке тоді належало підконтрольному родині експрезидента-утікача товариству “Паливно-енергетичний капітал”. У 2018 році ТОВ “Краснолиманська” перейшло у власність Віталія Кропачова.

“Державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська” фактично немає, йому належать лише наземні комплекси. Усі вугільні запаси, усе виробництво – у власності ТОВ “Краснолиманська”, – каже голова незалежної профспілки гірників. І пояснює: суть схеми полягає у тому, що державна шахта змушена вести видобуток на приватних пластах. При цьому витрати, зокрема, на розробку пластів та на інфраструктуру фінансує держава, а прибуток від продажу вугілля йде приватним фірмам.

До того ж, через розподіл сфер впливу між Кропачовим та Коломойським Центренерго взагалі не поспішає розраховуватися за спожитий ресурс.

2. Надії та перспективи шахти “Надія”

Згідно з планами Міністерства енергетики, ПрАТ "Шахта "Надія", що входить до Червоноградського вугільного басейну на Львівщині, з 30 червня 2022 року має припинити діяльність. У березні наказом тодішнього в.о. міністра енергетики Юрія Вітренка виконувачеві обов’язків директора шахти Ігорю Пиляю доручили підготувати й подати на затвердження Міненерго проєкт її ліквідації. Всі роботи у підготовлених раніше вибоях мають завершити до 28 лютого наступного року. Наказом передбачено погашення поточної заборгованості із зарплати, а також скорочення працівників, не залучених до підготовки шахти до ліквідації. У майбутньому "Надію" хочуть перетворити на перший в Україні музей промисловості.

Ще торік улітку Міністерство енергетики передало до Генеральної прокуратури та СБУ матеріали фінансового аудиту, які свідчать про порушення з боку колишнього керівництва підприємства. Що, поміж іншого, призвело до виникнення боргу перед гірниками більш як на 50 млн грн.

“Зокрема, приписки обсягів видобутого вугілля призвели до незаконних витрат майже на 50 мільйонів гривень, заниження цін на вугільну продукцію спричинило недоотримання доходів на понад 36 мільйонів, закупівлі за завищеними цінами заподіяли збитків на майже 20 мільйонів гривень", – повідомили в Міненерго.

Варто зазначити, що "Надію" ще з 2001 року зарахували до категорії шахт-претенденток на ліквідацію. Тому підприємство не має права на державну підтримку для покриття частини собівартості вугілля.

3. Шахти Вишневецького: вугілля продають, гірникам не платять

Торік у лютому працівники шахти “Святої Матрони” в Торецьку, яка перебуває в управлінні компанії Coal Energy S.A. (кінцевий бенефіціар і голова ради директорів Віктор Вишневецький) записали відеозвернення до президента Володимира Зеленського та омбудсмена Людмили Денисової. Також вони звернулися до правоохоронців за фактом систематичної невиплати заробітної плати (на той момент гірники сиділи без грошей майже пів року).

“Проблема в тому, що у шахти є власник – Віктор Вишневецький, який продав все вугілля та не розрахувався з людьми”, – розповів “Суспільному” начальник дільниці шахти Дмитро Баленко. За словами заступника керівника профспілки підприємства Володимира Єльця, лише за останню на той час операцію з продажу вугілля власник отримав 60 мільйонів гривень, що у 2,5 рази перевищувало суму заборгованого шахтарям (24 млн грн).

При цьому багато гірників змушені працювати “на пташиних правах”(іншої роботи у прифронтовому містечку немає). Зазвичай, шахтарів наймають на підставі строкових цивільно-правових (а не повноцінних трудових) договорів. Таким чином, роботодавець заощаджує ще й на сплаті єдиного соціального внеску. Відповідно, виходячи на пенсію, люди можуть зіткнутися з новими проблемами...

За рік ситуація на цій та на інших підконтрольних Вишневецькому шахтах не змінилася. Сам власник, за даними деяких ЗМІ, переховується в Росії.

До речі, у 2018 році СБУ зупинило порушене проти Віктора Вишневецького провадження за фактом фінансування тероризму (через сплату податків бандитам із так званої ДНР). До війни Вишневецький активно спонсорував УПЦ Московського патріархату, отримав орден із рук московського патріарха Кірілла, був засновником “Союзу православних журналістів”.

Починаючи з 2001 року, сконцентрував у своїх руках десяток вуглевидобувних підприємств, більшість з яких зараз розташовані на тимчасово непідконтрольних Україні територіях.

4. Держава – поганий менеджер, та хіба ж шахтарі в тому винні?..

Далі про основну частину заборгованості у вітчизняному вугільному секторі. Борги пояснюють відсутністю в більшості вуглевидобувних підприємств ресурсу для виплати шахтарям заробленого (лише чотири із понад сотні державних шахт рентабельні). Поміж причин – брак замовлень на продукцію і, за висновками експертів, штучно створені передумови для постачання в Україну електроенергії й вугілля газової групи з РФ та Білорусі (цього року щомісяця в геометричній прогресії зростають ще й закупівлі неякісного вугілля із Казахстану). А також невчасні розрахунки за поставлену гірниками продукцію державними структурами – Фондом держмайна, ПАТ “Центренерго”, ДП “Держвуглепостач”, Калуською ТЕЦ-Нова.

При цьому йдеться не лише про брак коштів для оплати праці гірників, а й для забезпечення виробничої діяльності вуглевидобувних підприємств. Приміром, через заборгованість перед енергетиками багато об’єктів, у тому числі й тих, від яких залежить безпека шахтарів у вибоях, не працюють. Звідси – нові проблеми з фінансами і ще більші борги.

Як наслідок, мільярдну позначку зарплатні борги в галузі перетнули ще в березні. Тоді держава не змогла вчасно відреагувати на проблему: Міністерство фінансів не підтримало запит Міненерго про перенесення бюджетних асигнувань за програмою “Реструктуризація вугільної галузі” з четвертого кварталу на перший.

Як запевнив на зустрічі з лідерами профспілок і працівниками вуглевидобувних підприємств міністр енергетики Герман Галущенко, тепер порозуміння з Міністерством фінансів досягнуто. 836,5 мільйонів гривень на виплату заборгованості із заробітної плати за нинішній рік найближчими днями або й годинами надійдуть на рахунки підприємств.

Але ж виплата заробленого, – то лиш частина вимог мітингувальників. За словами Михайла Волинця, йдеться ще й про таке:

• зупинити руйнівні процеси у вугільній галузі;
• встановити адекватну ціну на вугілля;
• зупинити згубний для вітчизняного енергоринку імпорт ресурсів з Росії та Білорусі;
• відкликати законопроєкти, якими ліквідується соціальний діалог і встановлюється диктатура роботодавця.

Шлях до розв’язання “вугільної” проблеми: болісний і тернистий, та діватись нікуди

Отже, маємо розуміти: наразі йдеться лише про “латання дірок”. Бо “механічне” перекидання фінансового ресурсу з четвертого кварталу означатиме лише посилення проблем наприкінці року. А звідси – ймовірність відновлення акцій протесту, що анонсовані організаторами як безстрокові. Аби цьому запобігти, треба шукати шляхи комплексного унормування перманентно критичної ситуації у вугільній галузі. Міністр енергетики Герман Галущенко запевнив, що така робота триває. Але коли буде результат – сказати важко. Занадто великий клубок проблем, що накопичувалися в цій сфері десятиліттями.

І навіть ймовірне збільшення при наступному перегляді параметрів держбюджету (прем’єр Денис Шмигаль доручив Міністерству енергетики обрахувати дефіцит коштів на підтримку вугільної промисловості й надати урядові відповідні пропозиції) стратегічно не врятує.

Магістральне завдання – реформа галузі на кшталт того, як це зробили провідні економіки світу. Забігаючи наперед, варто визнати, що досягнути цієї мети у стислі терміни навряд чи вдасться. Адже й у багатьох розвинених країнах, які мають в десятки разів більший фінансовий ресурс і не потерпають від зовнішньої агресії, як це відбувається в частині вуглевидобувних районів Донецької та Луганської областей, до остаточного унормування ситуації ще далеко.

Україна ж іще навіть до кінця не визначилася з Концепцією трансформації вугільних регіонів. У березні Міністерство енергетики відкликало документ для перегляду. Сумніви виникли через плани створити вертикально інтегровану компанію на базі ПАТ "Центренерго", до якої, за задумом, має долучитися частина державних шахт.

Проєкт Концепції передбачає розподіл шахт на три категорії. Перша – якраз вуглевидобувні підприємства, що формуватимуть ресурсну базу Центренерго. До другої категорії, за задумом, належатимуть шахти подвійного призначення, що видобувають вугілля, яке можна використовувати в енергетиці та в металургії. Третя категорія – шахти, що підлягають приватизації не лише як вугледобувні підприємства, а й як цілісні майнові комплекси, зокрема з метою перепрофілювання.

Таким чином, держава позбудеться управлінського впливу на галузь, приватизувавши перспективні та ліквідувавши глибоко збиткові шахти. Але такі наміри також непокоять представників профспілок та лідерів шахтарського руху. Адже спроба “з плеча” розрубати “гордіїв вузол” галузевих проблем може обернутися втратою десятків тисяч робочих місць і згасанням життя в десятках населених пунктів, де вуглевидобувні підприємства є бюджетоутворюючими. Тож одним із підсумків нинішніх переговорів в Міненерго стала домовленість про те, що без погодження з профспілками гірників Концепцію трансформації галузі не затверджуватимуть.

Поміж тактичних кроків – повернення державі повного контролю над виробничою й операційною діяльністю ПАТ "Центренерго". Наприкінці лютого Фонд держмайна повністю оновив склад дирекції товариства, призначивши вісьмох топ-менеджерів на чолі з в.о. генерального директора компанії Юрієм Власенком. Починаючи з березня, Центренерго укладає прямі договори з державними шахтами. Вже є контракти на постачання понад 900 тисяч тонн вугілля за ціною 1 650 гривень за тонну. Відповідно, державні шахти можуть розраховувати принаймні на півтора мільярда “центренергівських” гривень.

Владислав Обух, Київ