Проблеми аграріїв півдня України, які зазнали останніми роками значних втрат урожаїв внаслідок глобального потепління, набули особливої гостроти з огляду на те, що Україна разом із Молдовою опинилися на другому і першому місцях за ризиками посухи серед 138 країн світу. Тривожна ситуація виникла і на жнивах-2021: в умовах чергування спекотних днів з грозовими дощами фермери не можуть вивести збиральну техніку на поля.

Як аграріям адаптуватися до вирощування урожаїв в умовах зони ризикового землеробства, щоб залишатися конкурентоспроможними? Своїми думками про це поділився з Укрінформом завідувач кафедри агрометеорології та агроекології ОДЕКУ, професор, академік АН ВШ України Анатолій Польовий.

ПРИЧИНИ ВТРАТ УРОЖАЮ В 2021 РОЦІ

- Давно очікуваний запуск ринку землі в Україні збігся з ускладненням кліматичних умов вирощування зернових, олійних та інших культур у південних областях. Аномальна спека на Одещині чергується зі зливами, заважаючи аграріям зібрати урожай колосових, частина яких вже полягла під шквальними вітрами. Це тимчасові явища чи ознаки поступового переходу в зону напівпустельного клімату?

- Вважаю, умови жнив 2021 року – яскраве підтвердження того, що кліматичні зміни відбуваються ніяк не поступово, а швидше стрибкоподібно. Причому іноді випереджаючи наші можливості до адаптації, що може призвести до серйозних втрат озимих зернових та інших культур. Минулого року вже зазнали серйозних збитків фермери Кілійського, Ізмаїльського, Болградського та інших районів Одещини, які не подбали про страхування врожаїв на випадок збитку від посухи.

Щодо впливу посушливих явищ на розвиток таких культур як пшениця або ячмінь, то в умовах високих температур знижується рівень інтенсивності фотосинтезу і відповідно – загальна продуктивність рослин. Крім того, підвищується сумарне випаровування з поверхні ґрунту, що створює нестачу вологи для розвитку вирощуваних культур і спричинює додаткові витрати хлібороба. Разом з тим у глобальному потеплінні є і плюси: збільшується тривалість вегетаційного періоду, розширюються можливості для обробітку пожнивних високоврожайних сортів, наприклад, сої або проса. Багато що залежить від уміння і готовності аграріїв реагувати на зміни: шляхом зрошення сільгоспугідь або заміни традиційних сортів агрокультур – посухостійкими гібридами, застосування нових прийомів обробки ґрунтів, що зменшують випаровування вологи з полів. Інакше кажучи, фермери опинилися перед жорстким вибором: або оновлення агротехнологій, або розорення…

ЧИ Є ПЛЮСИ У ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ?

Підкреслю: внаслідок змін клімату порушено багато процесів. З одного боку, погіршилися умови вирощування традиційних для півдня України агрокультур, виникли ризики зниження їх продуктивності та якості, в тому числі внаслідок ураження озимих хворобами та вилягання колосових на полях. А з іншого, збільшився беззаморозковий період, що забезпечує обробіток більш пізньостиглих сортів. Водночас останніми десятиліттями заморозки до -8°С трапляються і в травні, як це було у 2000 і 2003 роках, внаслідок чого були пошкоджені посіви озимих культур в стадії активної вегетації. Ніколи протягом минулого століття агрономи такого явища не спостерігали.

- Кризова ситуація 2020 року також показала, що багато фермерів півдня України не готові до господарювання в посушливих умовах. Одні втратили майже половину врожаю, інші опинилися на межі розорення, а деякі просто збанкрутували, проігнорувавши страхування врожаїв від посухи. Тому хочу запитати вас як автора посібника для студентів "Моделювання гідрометеорологічного режиму на продуктивність агроекосистем" - які саме моделі адаптації аграріїв є найбільш перспективними за нинішніх умов?

- На мій погляд, найважливішим фактором адаптації в умовах Одещини є відновлення і модернізація зношеної більш ніж на 80% системи іригації, в тому числі ремонт насосних станцій і каналів, а також реконструкція внутрішньогосподарської мережі водорегулюючих споруд, що може покращити еколого-меліоративний стан частини напівзасушливих ґрунтів. І бачу, що Кабмін вже простягнув руку підтримки агровиробникам Одещини, коли виділив 240 млн грн у вигляді часткової компенсації збитків постраждалим від посухи у 2020 році і ухвалив стратегію зрошення і дренажу в Україні на період до 2030 року, що передбачає реалізацію низки масштабних проєктів загальною вартістю понад 4 млрд дол.

ПІЛОТНИЙ ПРОЄКТ ВІДНОВЛЕННЯ ЗРОШЕННЯ РЕАЛІЗУЮТЬ НА ОДЕЩИНІ

Примітно, що пілотний проєкт відновлення державних систем зрошення вирішено реалізувати на Одещині – на базі частково функціонуючої Нижньо-Дністровської зрошувальної системи. Важливо лише вжити заходів, щоб не допустити втрат частини цільових капіталовкладень на шляху до об'єктів меліорації, які потребують відновлення.

- До слова, поки фахівці Інституту водних проблем і меліорації та Держводагентства України розробляють і погоджують проєкти відновлення низки об'єктів Нижньо-Дністровської зрошувальної системи, керівництво Ясського сільгосппідприємства "Агро-Олімп 2019" встигло запустити у червні 2021 року сучасну зрошувальну систему для поливу 600 гектарів сільгоспугідь. В рамках проєкту оперативно проклали 8 кілометрів міжпольових труб, задіяли дві насосні станції, три кругові дощувальні машини, якими керують дистанційно - за допомогою мобільного додатку.

- Не так давно і мені довелося побувати у господарстві "Асканійське" Херсонської області, яким ефективно керують. Місцеві аграрії, які вміло експлуатують зрошувальну техніку і дотримуються агротехнології, зібрали на великому поливному масиві у посушливому році 56-центнерний врожай ярого ячменю на коло. Ось такий парадокс: поки аграрії сусідніх господарств голосно нарікали на посуху, в "Асканійському" наполегливо працювали на високий результат, який, власне, і забезпечує крапельне зрошення! На жаль, подібних сільгосппідприємств, де зуміли зберегти протягом багатьох років і навіть оновити внутрішньогосподарську зрошувальну систему, - небагато, здебільшого напівзношені водорегулюючі споруди у попередні роки були демонтовані.

Втім, я переконаний: іригація – не панацея, якщо врахувати, що шляхом відновлення насосних станцій, магістральних каналів і внутрішньогосподарських водорегулюючих споруд можна подати цілющу вологу лише до частини сільгоспугідь. Наприклад, в Одеській області визначено, за даними облдержадміністрації, відновити протягом 2021-23 років функціонування меліоративних систем на площі 157 тисяч гектарів.

Багато це чи мало? Багато. Якщо врахувати, що площа поливних земель станом на липень 2021 року не перевищує 43 тисяч гектарів, і передбачено розвиток мережі об'єктів зрошення та дренажу, згідно з розробленими проєктами, для запуску в обіг ще 114 тисяч гектарів посушливих земель! А загалом на реалізацію проєкту «Реконструкція зрошувальних систем Нижнього Дністра в Україні» до 2030 року фахівці Мінагрополітики обґрунтували виділення з держбюджету та інших джерел близько 80 млн дол.

ІРИГАЦІЯ - НЕ ПАНАЦЕЯ

- По суті, реалізацію цього проєкту можна вважати своєрідним тестом на здатність адаптації до успішного господарювання в зоні ризикованого землеробства...

- Так, поки загальна площа зрошуваних земель Одещини становить всього 11% сільгоспугідь області (227 тисяч гектарів). Але хочу зазначити, що саме на поливних землях ще нещодавно аграрії виробляли понад 40% кормів, 80% овочів, 100% рису і понад 20% зернових культур. Адже врожайність зернових, зернобобових і технічних культур на зрошуваних площах – майже вдвічі вища, ніж на богарних сільгоспугіддях. Мабуть, саме з огляду на це площа зрошуваних земель у світі за останні 20 років подвоїлася, а показник зрошуваних земель до загальної площі оброблюваних сільгоспугідь – у багато разів перевищив український: наприклад, в Японії він вже становить 82%, а в сусідніх Румунії та Молдові – відповідно 30 і 17%.

Тим часом зона напівзасушливого клімату в нашій країні має тенденцію до розширення, поступово просуваючись з південних районів у північному напрямку. Отже, фермерські господарства можуть використовувати для забезпечення стабільно високої ефективності агровиробництва як фактор зрошення, враховуючи доступність придбання агрофірмами зрошувальної техніки з 25-відсотковою компенсацією державою її вартості, так і пільгове кредитування закупівлі насіння посухостійких сортів культур та інші можливості, насамперед новітні досягнення науки і передової практики.

- Інакше кажучи, зрошення - лише одна, хоч і ключова ланка у ланцюзі адаптації аграріїв до умов ведення бізнесу в умовах напівпустелі?

- Саме так. Успішна адаптація можлива в результаті застосування сучасних агротехнологій, фунгіцидної обробки насіння, використання районованих сортів озимих з високим коефіцієнтом кущіння, стійких до вилягання і посушливих природних умов. Однак, я би не ризикнув стверджувати, що у більшості агрогосподарств Одещини були враховані ці вимоги: наприклад – цього року, коли умови розвитку рослин озимих культур були практично оптимальними. Тому можу прогнозувати, з одного боку, більш високий валовий збір зернових і зернобобових, як порівняти з посушливим 2020 роком. А з іншого - суттєвий приріст заражень зерна різними хворобами внаслідок "підмоклих" жнив – проливних дощів у період дозрівання рослин. Це, безсумнівно, спричинить втрати від 20 до 30% доходів агрофірм, які знехтували передпосівною обробкою насіння фунгіцидами.

Хочу також зазначити, що це результати не стільки липневих злив, які супроводжувалися поривами шквальних вітрів, що зламали або схилили стебла до землі, як марних спроб деяких агровиробників "заощадити" на закупівлі насіння елітних низькорослих сортів пшениці, стійких до вилягання.

- А які агротехнології, на ваш погляд, забезпечують найбільш високу продуктивність озимих культур?

- Я вважаю, що в посушливих умовах півдня України багато аграріїв виправдано використовують технологію обробки землі No-till, основний принцип якої: зерно – людям, все інше – ґрунту. Оскільки мінімальна обробка ґрунту спрямована на максимальне збереження у ньому вологи і деяке поповнення гумусу, а також покращення хімічних і біологічних властивостей. Крім того, випробувана фермерами багатьох країн "нульова" ґрунтозахисна технологія сприяє переробці пожнивних рослинних залишків на поживні речовини. І що не менш важливо, протистоїть водній та вітровій ерозії ґрунтів. Не можна також забувати про сівозміни, які багато в чому порушені і, на жаль, погано дотримуються.

Мабуть, невеликим фермерським господарствам варто було б подумати про зміну структури посівних площ, обов'язкове страхування посівів в умовах наростаючих посушливих умов і перейти від переважно зерновиробництва до обробітку більш посухостійких просяних культур, а за наявності зрошення – до обробітку овочевих культур.

ЩО ПРОПОНУЄ СЕЛЕКЦІЯ?

- І наостанок питання про селекцію: чи є у аграріїв можливість вибору насіннєвого матеріалу маржинальних культур, стійких до нинішніх екстремальних умов півдня України?

- Безсумнівно, така можливість є. Фахівці Селекційно-генетичного інституту, наскільки знаю, успішно працюють у напрямі адаптивної селекції агрокультур. І протягом останніх 15 років створили і внесли до Державного реєстру 183 сорти і гібрида озимої м'якої і твердої пшениці, озимого і ярого ячменю, кукурудзи, соняшнику, гороху, сої, нуту, сорго, люцерни, еспарцету.

Багато виведених ними сортів є не просто високопродуктивними і скоростиглими, а також посухо- і морозостійкими, які успішно проходять сортовипробування як в Україні, так і в Туреччині, Іспанії, Франції, Румунії, Грузії та інших країнах, які мають прогресивні технології обробітку зернових культур. Причому деякі сорти, наприклад, виведений В'ячеславом Соколовим гібрид кукурудзи "Діалог" та інші – створені з використанням ДНК-технології.

Використання насіння нових скоростиглих сортів зернових, стійких до екстремальних факторів навколишнього середовища, дає можливість нашим фермерам, які дотримуються вимог агротехнологій, не просто домагатися високої врожайності озимих, а й вирощувати по два врожаї на рік. Наприклад, після збору у липні врожаю ячменю або пшениці – засівати сільгоспугіддя насінням "стерньових" культур – скоростиглих гібридів соняшнику, сої, проса або вирощувати не менш високоприбуткові овочі і ягоди. Власне, такі агропідприємства, як Херсонське фермерське господарство "Віко" на Херсонщині, "Стоянов" – на Одещині та інші, вже не перший рік збирають по два врожаї на рік, домагаючись високої віддачі поливної ниви.

Можливо, це і є один з тих господарських маневрів, що застосовуються агропідприємцями Ізраїлю, Туреччини та інших країн, які працюють в складних кліматичних умовах? Коли окупність проєктів зі встановлення сучасних систем зрошення сільгоспугідь забезпечується додатковим прибутком за рахунок вирощування повторних врожаїв агрокультур? Вважаю, що вивчення кращого досвіду агропідприємств цих країн, які працюють в зонах ризикованого землеробства, цілком може стати в нагоді південноукраїнським фермерам.

Михайло Аксанюк, Одеса

Фото Ніни Ляшонок