Наприкінці червня Верховна рада ухвалила у першому читанні комплексний законопроєкт №5542-1, яким, поміж іншого, передбачено приєднання Ощадбанку до Фонду гарантування вкладів та підвищення гарантованої суми відшкодування для всіх банків. Також у Фонді активно працюють над поверненням активів збанкрутілих банківських установ як в Україні, так і за її межами. Однак цікаво, чому в нас неможливо укласти мирову угоду з ексвласниками банків-банкрутів? Що зараз відбувається довкола головного активу виведеної з ринку «Аркади»? Та коли й на яких умовах кредитні спілки зможуть стати членами Фонду гарантування? Про це та інше в інтерв’ю Укрінформу розповіла директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Світлана Рекрут.

ПРО ЗБІЛЬШЕННЯ СУМИ ВІДШКОДУВАННЯ ТА ПРО «ОДИН ГРЕБІНЕЦЬ» ДЛЯ ОЩАДБАНКУ

- Верховна Рада проголосувала у першому читанні за законопроєкт №5542-1, яким запропоновано механізми розв'язання проблеми заборгованості Фонду гарантування перед Міністерством фінансів, приєднання до ФГВФО Ощадбанку та підвищення гарантованої суми відшкодування. Ви задоволені цим документом? І яким бачите «ідеальне» законодавство, що дозволить розв’язати увесь комплекс проблем, пов’язаних із вашою установою?

- Ухвалення законопроєкту вважаю великою перемогою. Причому не тільки для Фонду гарантування, а й для фінансової системи країни у цілому. Законопроєкт насправді комплексний і враховує багато факторів. Передовсім, він підводить риску під кризою 2014-2016-х років. Чому? Тому що, по-перше, передбачає велику реструктуризацію боргів Фонду гарантування.

Протягом 2014-2016 років Фонд залучив 80 мільярдів гривень у вигляді кредитів Національного банку, Міністерства фінансів. Ці кошти позичали під ринкові відсоткові ставки, що в принципі від самого початку було помилкою. Фонд не є комерційною організацією, тобто не веде діяльності, яка приносить йому прибутки та дозволяє сплачувати ринкові відсотки. Але тим не менше, гроші було залучено на комерційних умовах. І, власне, цей законопроєкт нарешті розв'язує проблему повернення цих кредитів – причому найм’якшим шляхом реструктуризації. Я наголошую: саме реструктуризації. Не списання, як це дехто трактує в інформаційному просторі.

Крім того, тіло боргу прив’язане до захищених статей надходжень – це регулярні платежі до Фонду «живих» банків, а відсотки залежать від надходжень від роботи з пов’язаними особами. Внески від банків-учасників Фонду загалом становлять приблизно 4 мільярди гривень на рік. Отже, це й буде базою для розрахунку щорічних обсягів повернення тіла кредиту Міністерству фінансів, з урахуванням потенційних ризиків неплатоспроможності банків-учасників на наступний календарний рік.

Конкретну суму можливих ризиків щороку обговорюватимемо в рамках Ради фінансової стабільності разом з Мінфіном і Національним банком. Таким чином, з’являється й спільна державна відповідальність за розрахунки та за прогнозування достатності коштів Фонду гарантування у випадку, якщо ризики оцінили некоректно. 

Крім того, законопроєкт нарешті знімає питання «ексклюзивності умов» функціонування окремих банків – Ощадбанк приєднається до системи гарантування на рівних з усіма іншими банківськими установами умовах. Цього вимагає світова практика, де подібна нерівність неприпустима. Це відкриває шлях для іноземних інвестицій у капітал Ощадбанку. Однак, аби це рішення не створювало додаткового навантаження на бюджет, входження держбанку в систему гарантування відбуватиметься на пільгових умовах.

І третє знакове рішення законопроєкту – підвищення суми гарантування до 400 тисяч гривень. Перші розмови про необхідність підвищити гарантовану суму були ще у 2018 році, коли вже відчувались ознаки закінчення внутрішньої кризи. Якщо порівнювати з іншими країнами, то за сумами гарантування вкладів ми «впевнено» пасемо задніх серед пострадянських країн. Звісно, й запропонована законопроєктом сума ще далека від аналогічного європейського показника у EUR100 тисяч. Але ми наполегливо до цього йдемо.

- А чи передбачені цим законопроєктом форс-мажорні обставини: наприклад, якщо протягом найближчих років котрийсь із банків з першої «двадцятки» чи «десятка» виявиться неплатоспроможним?

- Звичайно. У разі системної кризи у Фонду гарантування завжди залишається право звернутися до Міністерства фінансів по допомогу в скорочені терміни.

- За вашими оцінками, коли Верховна Рада може остаточно ухвалити документ як закон?

- Перше читання ми успішно пройшли. Якщо все відбуватиметься за планом, то у вересні-жовтні очікуємо, що депутати остаточно підтримають законопроєкт. І 2021 рік ми закінчимо з новою сумою гарантування та з новим капіталом Фонду.

ПРО ТЕ, ЗВІДКІЛЯ ГРОШІ ДЛЯ ВИПЛАТ, ТА ЧОМУ НЕМОЖЛИВІ «МИРОВІ» З ВЛАСНИКАМИ БАНКІВ-БАНКРУТІВ

- Всі банки, які є учасниками системи гарантування, роблять внески до ФГВФО. Чи позначиться збільшення гарантованої суми вкладів на розмірах цих платежів? І детальніше поясніть читачам, яким чином Фонд гарантування заробляє гроші?

- Підвищення суми гарантування не призведе до збільшення внесків «живих» банків. Зараз дуже часто ставлять це питання, особливо менеджмент банків. Тому ще раз наголошую: жодного збільшення внесків не передбачено. На це і спрямований законопроєкт: забезпечити підвищення гарантованої суми таким чином, щоб це не збільшило навантаження ні на банки-учасники ФГВФО, ні на сам Фонд.

Наразі банки сплачують внески до Фонду гарантування щокварталу згідно з диференційованою системою ставок, тобто, з урахуванням ризиків. Простими словами, якщо банк веде ризикову кредитну політику, залучаючи кошти за високими ставками, він потенційно має більші ризики виведення із ринку. Відповідно, платить більший «страховий» внесок. Так це всюди працює.

Окрім банківських внесків, ще одним джерелом наших надходжень є доходи від реалізації активів збанкрутілих банків. Отримані суми мають чітке цільове призначення – вони йдуть лише на погашення кредиторської заборгованості цих банків. Ви знаєте, що після «банкопаду» 2014-2016 років ми отримали в управління майна на понад 500 мільярдів гривень. Але це тільки на папері. Більш як 80% цих активів складали безнадійні кредити без реальних застав. Зараз на балансі неплатоспроможних банків майже 74 мільярди гривень активів.

Травень-червень були дуже плідними для нас за обсягами торгів. Протягом липня виставляємо на аукціони залишки активів, найбільші з яких – кредити юридичних осіб агробізнесу та авіабізнесу «Златобанку». Продаємо майнові права на будівлю центрального офісу банку «Аркада», будівлю офісу ВТБ Банку в центрі Києва тощо. Якщо все піде за планом та всі успішні аукціони завершаться підписанням угод, то в осінь ми увійдемо із сумарним обсягом активів на балансах неплатоспроможних банків у плюс-мінус 20 мільярдів гривень, що вже «дрібниці», порівняно із 500 мільярдами, які були під нашим управлінням протягом останніх 4-5 років.

Про що це свідчить? З одного боку, про те, що наслідки кризи 2014-2016 років остаточно подолано, а з іншого – що вже з наступного року ми не отримуватимемо надходжень від продажу активів. За весь час ми продали активів неплатоспроможних банків майже на 30 мільярдів гривень. Разом з надходженнями від управління активами – приблизно 60 мільярдів. Тепер це джерело «обміліє».

- У деякі попередні роки Фонд отримував до 8 мільярдів гривень від продажу та управління активами, а скільки розраховуєте одержати у 2021-му?

- Думаю, не більше, ніж півтора мільярда.

- На сайті ФГВФО зазначено, що на початок травня 46 банків перебували у стані ліквідації. У скількох із них вдасться завершити ліквідаційні процедури найближчим часом?

- Коли ми говоримо про десятки банків, які перебувають у стані ліквідації, потрібно розуміти, що це – структури, які досі формально залишаються в Реєстрі юридичних осіб, але їхні баланси нульові. Це потрібно для продовження судів довкола пов'язаних осіб. Активних же ліквідаційних процедур банків, де ще є активи та відбуваються продажі, – менше 10-ти.

- Розкажіть трохи про претензійно-позовну роботу, яку веде Фонд гарантування, та про роботу в іноземних юрисдикціях.

- Робота з пов’язаними особами – наша перспектива на найближчі 3 роки. По-перше, це є останнім джерелом повернення коштів кредиторам збанкрутілих банків. По-друге, вона має глибинний моральний аспект, оскільки банківська криза минула, а відповідальність за доведення установ до банкрутства, по суті, мало хто поніс. Ми розуміємо, що кризу каталізували різні чинники політичного та економічного характеру: війна на Сході, окупація Криму, девальвація, глибоке економічне падіння, втрата ринків збуту для бізнесу тощо.

Але водночас масштаб та рівень цинічності схем виведення коштів із банків у цей період – просто колосальні. Тому питання відповідальності причетних до розкрадань є принциповим. Вже ініційовано численні «банківські» кримінальні провадження по всій території України, ми подали десятки судових позовів. І, що важливо, нарешті ініційовано судові процеси в іноземній юрисдикції. Це також новий крок для України.

Фонд активно залучає іноземних консультантів (ретельно їх відбираючи) з багаторічним досвідом та успішним портфелем подібних кейсів, котрі допоможуть вести справи на найвищому професійному рівні. На сьогодні з іноземними консультантами підписано 9 договорів. Розглядається питання про укладення ще 5 таких угод. Вже розпочалися розгляди у закордонних судах, й до кінця року плануємо отримати перші проміжні результати.

Проте, треба розуміти, що повністю повернути суму всіх вимог, яка оцінюється у 235 мільярдів гривень, навряд чи можливо. Але й тільки на добровільне врегулювання шляхом укладання мирових угод також розраховувати не можна. Адже, зазвичай, такі угоди передбачають дисконт. І чи готові у нас в країні «спокійно» сприйняти сам факт укладання подібної мирової угоди – поки що під питанням.

- Раніше один із колишніх власників збанкрутілих банків Олег Бахматюк (ВіЕйБі Банку і КБ "Фінансова ініціатива") пропонував здійснити реструктуризацію заборгованості цих установ. З одного боку, це грає на його імідж, а з іншого – таке неможливо без законодавчого врегулювання...

- Справді, Олег Бахматюк пропонував повернути 8 мільярдів гривень. А заборгованість його двох банків після виплати Фондом гарантованої суми та обсяг неповернутого рефінансу НБУ – майже 30 мільярдів.

З одного боку, погодьтеся, пропозиція отримати і повернути державі одразу 8 мільярдів гривень у визначений термін – досить приваблива. Оскільки судові справи і кримінальні провадження щодо банків Бахматюка тягнуться кілька років й поки що без результатів та без надходження будь-яких коштів. Крім того, ми розуміємо, що попереду – роки подібної тяганини.

Але коли почали аналізувати цю пропозицію, виявилося, що закон не дає нам жодного права на подібні угоди. Також залишається відкритим питання методології розрахунку та оцінювання фінансової спроможності пов’язаної особи (в умовах вкрай непрозорих структур фінансово-промислових груп). Чинним законодавством передбачене лише судове переслідування таких осіб з метою відшкодування збитків. Тому далі розмов ця справа так і не дійшла.

ПРО ВИПЛАТИ ВКЛАДНИКАМ «АРКАДИ» ТА ІНШИХ «НЕОФІТІВ БАНКОПАДУ»

- Якщо ми вже згадали про судові процеси, то хотілося б дізнатися подробиці про «Аркаду». Яка зараз ситуація довкола банку?

- Основний наш бій довкола «Аркади» стосується її найціннішого активу – будівлі, яка була виведена з балансу банку незадовго до його визнання неплатоспроможним. Тривають судові процеси, спрямовані на збереження цього активу. Перші дві судові інстанції відмовили нам у позові про визнання недійсними правочинів, за якими банк втратив актив. Фонд подав касаційну скаргу. Також триває судовий спір щодо застосування наслідків нікчемності правочинів, за якими банк втратив будівлю, однак ця справа розглядається судом без поспіху. Крім того, точиться боротьба за те, щоб зберегти арешт на будівлю й не дозволити її перепродати.

Подібні історії траплялися неодноразово і в інших неплатоспроможних банках. Зазвичай, судові процеси тривають роками, і, як правило, до моменту, коли суд виносить рішення на користь Фонду, виконати його вже майже неможливо – активи переходять до нових власників. Ми мали такі проблеми у Платинум банку (центральний офіс в Одесі) та в деяких інших установах. Тому цього разу вирішили діяти на випередження, виставивши на продаж майнові права на ці активи ще на початковій стадії судового процесу.

- Ви вже згадували про продаж активів, які є на балансі Фонду гарантування. Й дуже часто один чи й кілька лотів на таких аукціонах – продаж права на вимогу за кредитами. Чи схема виправдовує себе?

- Права вимоги за кредитами становлять більшу частину нашого портфеля – понад 80%. Якщо кредит прострочений, то його ціна на ринку – в середньому 50% вартості застави. Приміром, якщо кредит 100 гривень, а заставу оцінюють у 10, то права вимоги за таким кредитом куплять приблизно за 5 гривень.

Чому такий великий дисконт? Тому що з часом заборгованість за кредитами збільшується за рахунок відсотків, які продовжують нараховувати, а вартість застави або залишається незмінною, або зменшується, або заставне майно навіть виявляється фейковим («сміттєві» цінні папери, незібрані врожаї, неіснуючі рухомі чи нерухомі об'єкти, контракти тощо). І коли говоримо про низьку ціну продажів, то це не тому, що на ринку відсутні конкуренція або гроші для придбання активів, а тому, що об'єктивно не маємо змоги продавати такі активи за їхню повну номінальну вартість.

- Що із задоволенням вимог кредиторів третьої-четвертої черг у банках-банкрутах?

- Всього ми сплатили більше 95 мільярдів гривень гарантованих виплат.

Щоб повернути виплачені гарантовані суми, Фонд заявляє вимоги до банків – це так звана третя черга. Четверта черга – це вкладники, які мали депозити на понад 200 тисяч гривень. Повернення цих коштів для 3 і 4 черг напряму залежить від якості активів. Вкладники тих банків, які потрапляли до нас у більш «якісному», скажімо так, стані (Діамант-банк, ВТБ), отримували свої кошти і понад гарантовані 200 тисяч. Є низка банків, де ми виплачуємо компенсацію навіть юридичним особам – це сьома черга кредиторів.

«Найсвіжіші» банки – Аркада та Місто Банк. З «Аркадою» ситуація специфічна, оскільки установа була не в класичному розумінні банком, а такою собі фінансовою «кишенею» забудовника. Чи виплатить Фонд компенсації «аркадівським» вкладникам четвертої черги, залежить від того, чи повернемо ми банківську будівлю, і що вирішать суди з нашими майновими правами на неї.

Що ж стосується Місто Банку, то ми не так давно почали продаж активів, і вже продали деякі. Загальна сума виплат вкладникам третьої черги там не дуже велика – 300 мільйонів гривень. Сподіваюся, ми це питання вирішимо. А от говорити про те, чи дійдемо до четвертої черги, ще зарано.

ПРО ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ У КРЕДИТНИХ СПІЛКАХ ТА ПРО ІНШІ ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

- На законодавчому рівні планується, щоб вклади членів кредитних спілок також підпадали під гарантоване державою відшкодування. Чи легко це буде зробити? Про яку суму може йти мова? Та коли, за вашими оцінками, кредитні спілки зможуть приєднатися до Фонду гарантування?

- Для реалізації цього кроку визначена приблизна дата – 1 січня 2023 року. На цей час кредитні спілки та компанії зі страхування життя мають долучитися до системи гарантування. При цьому треба розуміти, що ринок кредитних спілок відносно невеликий, там акумульовано приблизно 1,4 мільярда гривень, накопичених 19 тисячами вкладників. Щодо гарантованих сум для них, то поки що обговорюються дві цифри – 50 тисяч і 100 тисяч гривень, залежно від ступеня готовності ринку до часу «Ч» та рівня його ризиковості. Більш чіткі прогнози можна буде робити наступного року. Розраховуючи оптимальний рівень покриття гарантованою сумою, ми відштовхувалися від середнього рівня вкладу у кредитних спілках – близько 73 тисяч гривень. Тобто, гарантуючи 100 тисяч, що вище середнього показника, ми навіть стимулюємо кредитні спілки залучати додаткові кошти. Даємо поштовх до розвитку.

Зараз багато працюємо над тим, щоб підготувати необхідну нормативно-правову базу, аби ринок отримав «правила гри» щонайпізніше за рік до змін та зміг до них адаптуватися.

- Ви спілкуєтеся з представниками кредитних спілок... вони готові до того, що їм теж доведеться сплачувати внески до Фонду, як це роблять банки?

- Звісно, ми спілкуємося з кредитними спілками і всі наші дії обговорюємо з ринком. Що стосується внесків до Фонду, то зараз працюємо над тим, щоб першочерговий внесок робився за рахунок донорів – для того, щоб у кредитних спілок не вилучати одразу ж обігові кошти. А далі нехай планують роботу так, щоб мати можливість сплачувати регулярні внески. Насправді йдеться про невеликі кошти, тому, переконана, фінансово здорові спілки спокійно із цим впораються.

- Перші внески «проспонсорують» внутрішні донори чи якісь міжнародні?

- Звичайно, ми хотіли б, щоб це були міжнародні донори. Але остаточного рішення ще немає.

- У Фонді усе частіше говорять про завершення етапу ліквідації наслідків минулої банківської кризи. І всі плани, про які ми зараз говоримо, по-суті, є новим етапом розвитку системи гарантування. Особисто ви бачите себе у цих нових процесах?

- Ми чітко розуміємо свою роль у забезпеченні стабільності фінансової системи. Я у Фонді гарантування працюю вже загалом 7 років. На той момент, коли сюди прийшла, Фонд опікувався лише шістьма банками й не було майже нічого з того, що зараз створено. Тому я вклала сюди багато часу, зусиль і всього того, що може вкласти людина, коли хоче зробити гарну справу. При цьому я отримала величезний досвід антикризової роботи і, головне, розуміння подальшої стратегії та перспектив. Над чим, власне, зараз і працюємо разом з командою.

- Відколи ви очолюєте Фонд, минуло два роки. Що вдалося і чого не вдалося зробити? Які плани маєте?

- При вступі на посаду мала перед собою конкретні завдання: домогтися реструктуризації боргів, підвищення суми гарантування, завершення ліквідації більшості банків та забезпечити успішний продаж активів. Тому, якщо зараз нічого непередбачуваного не станеться, думаю, в кінці року зможу впевнено сказати, що план-мінімум виконано. Хоча, коли завершується один план, одразу ж народжується інший (сміється). Отже, є над чим працювати.

Наприклад, досить непросте і цікаве для мене завдання – повернення виведених з неплатоспроможних банків коштів – так звана робота з пов’язаними особами. Це – стратегічне завдання не тільки для Фонду гарантування, а й для банківської системи та держави в цілому, оскільки має важливий довготривалий ефект та може стати переломним моментом з точки зору так би мовити «культури» (не)повернення боргів.

А ще – наповнення змістом Угоди про асоціацію з ЄС. А саме: приведення вітчизняного фінансового законодавства у відповідність до євродиректив (BRRD і DGSD). Тут роботи, як-то кажуть, непочатий край. Ну й, звісно, як результат усього подоланого – наступне підвищення гарантованої суми вкладів, яка, як я вже сказала, в ЄС становить 100 тисяч євро. Ось ті ключові питання, на яких наша робота буде зосереджена в майбутньому.

Владистав Обух, Юлія Тетянич, Київ
Фото – Павло Багмут