Українська гривня: 25 років разом із Незалежністю
Привіт. Я – гривня. Один з головних атрибутів незалежності Української держави. Власне, я – молодша сестра Незалежності. За тиждень після її тридцятиріччя святкуватиму 25. За винятком перших п’яти літ становлення країни – невизначеності й невпевненості, шарахань і крахів, безробіття та гіперінфляції, – увесь цей час ми були разом. І в радості, і в горі.
Разом втрачали від фінансових світових та спровокованих невдалими чи навмисними діями можновладців “домашніх” криз. Разом потерпаємо від зовнішньої агресії і постійних гібридних спроб ворога підірвати довіру до нас на міжнародній арені.
За цей час я помітно “схудла” (із позначки 1,76 за американський долар у 1996 році до 27 гривень у 2021-му). Здавалося б, як для жінки, це добре. Але не в моєму випадку. Бо ж прекрасно розумію: кожен втрачений мною “кілограм” – неабиякий удар по гаманцях українців та по їхній довірі до мене та по вірі у Незалежність. Тим паче, що охочих посіяти паніку й зовні, і всередині країни вистачає. Приміром, останніми роками ледь не щомісяця у ЗМІ й соцмережах ширяться “вангування” різного штибу експертів на тему мого стрімкого знецінення. З останнього: обіцянки “долара по 30” вже до 30-річчя Незалежності. Не дочекаєтесь. Принаймні, в найближчі рік-два. Економісти, яким можна довіряти, прогнозують, що до такого рівня я “схудну” не раніше 2023 року...
Хвали мене, моя губонько...
Між тим, не забуваймо, що укладачі неофіційного Індексу БігМака давно вважають мене однією з найбільш недооцінених валют у світі. А за підсумками 2019 року я стала світовим лідером за темпами зміцнення щодо основних конвертованих валют. Хоча й це викликало невдоволення багатьох усередині країни: мовляв, такий твій активний наступ на позиції долара і євро шкодить нашим експортерам...
А ще – я дуже красива. Що не раз визнавали на офіційних і неофіційних конкурсах. Й хоча абсолютною переможницею офіційних “банкнотних дефіле” я поки що (незважаючи на численні ура-публікації на цю тему) так і не стала, постійно була поміж їх фаворитів. Адже ледь не кожна гривнева банкнота – такий собі невеличкий шедевр. Це вам не якийсь там зелено-чорний американський долар, який лише нещодавно почав потроху “олюднюватися”, вбираючись у сучасні кольори.
Більше того, за неповні 25 я встигла змінити дизайн майже усіх купюр – від “Князя Володимира” до “Сковороди”. Приміром, зовнішній вигляд одногривневих банкнот міняли шість разів. Перші купюри надрукували 1992 року в Канаді. Згодом – у 1994 та 1995 роках – на Банкнотно-монетному дворі НБУ. “Обличчя” гривні оновлювали також у 2004, 2006 та у 2014 роках. А ось банкноти 2018 року випуску (за взірцем 2006-го) за підписом тодішнього голови правління Нацбанку Якова Смолія мало кому із вас, дорогі (без натяків на мій курс) українці, пощастило тримати в руках. Їх розпродали нерозрізаними аркушами колекціонерам та бізнесменам-любителям сувенірів. Далася взнаки політика НБУ щодо поступового вилучення із обігу банкнот невеликих номіналів. На зміну їм прийшли монети. Спочатку – 1 та 2 гривні, згодом – 5, а тепер – усі 10. Щоправда, багато хто з вас скаржиться, що, на відміну від крупних і важких металевих гривень “старого зразка”, ці монети складно розрізнити за вагою і розміром літнім українцям та іншим людям з поганим зором. “Батьки-банкіри” обіцяють найближчим часом це виправити. Що вважаю одним із головних для себе завдань на наступні 25... жартую – на найближчі 1-2 роки.
І ще – ледь не забула: на відміну від “маскулінного” долара з його однотипними чоловічими портретами, я – валюта гендерно правильна. Двохсотгривневі банкноти з Лесею Українкою завжди були одними з найбажаніших у ваших гаманцях. І зараз вони – найбільш ходові. Саме їх, за даними регулятора, у обігу найбільше.
До речі, шанси на те, що до вашого гаманця потрапить купюра, якою ви розрахувалися з кимось, приміром, десять років тому, мізерні. Хіба що розрахувалися ними з людиною, котра увесь цей час тримала банкноту під матрацом. Річ у тім, що, за даними НБУ, дрібні купюри номіналом 1, 2, і 5 гривень служать лише 6-8 місяців, бо часто переходять із рук в руки, псуються. Тож їх міняють на нові. Банкноти у 10, 20, 50, і 100 гривень перебувають в обігу, в середньому, до 3-х років. 200, 500 і 1000-гривневі – від 5 до 8 років. Щоправда, такі висновки стосовно “Вернадського” – лише теоретичні: банкноту ж використовуєте менше двох років...
До чого це я? А... згадала – можливо, такий факт когось і здивує: щороку Нацбанк знищує приблизно 700 мільйонів зношених банкнот. Це – майже чверть усіх моїх (гривневих) купюр, що перебувають в обігу. Роблять це у Центральному сховищі Національного банку у Києві, а також на спеціальних потужностях у Харкові, Львові, Дніпрі, Одесі та у Хмельницькому. Зношені банкноти подрібнюють в автоматичному режимі потужними шредерами на шматочки розміром 1,5 на 16 міліметрів. Приміром, у Києві щосекунди знищують 30 банкнот, розрізаючи кожну на 500 частин.
Питаєте, чи боляче мені? Та, звісно ж, процедура не із приємних. Але що поробиш – життя не стоїть на місці. А у моєму житті, скажу я вам, усього було: і поганого, й доброго.
Безтурботне дитинство. 1996-1997
Знаєте, я мала всі шанси народитися лише на рік пізніше за Незалежність. Але важко навіть уявити, що тоді б зі мною і з вами було. В період політичної невизначеності, економічного хаосу, первинного накопичення капіталу колишніми бандитами й майбутніми олігархами (хтось каже, що це – одне й те ж), гіперінфляції, коли гроші знецінювалися на кілька десятків чи й сотень (до 249-и!) відсотків на місяць, я могла якщо не повторити долю зімбабвійського долара, в чиїй історії були банкноти навіть у 100 трильйонів, то точно назбирати на “Грушевських”, “Шевченках” і “Лесях” купу нулів. Не кажучи вже про, приміром, десятимільйонного “Сковороду”... Інфляція в Україні за 1994 рік, скажімо, перевищила 10000%! Тому щиро вдячна старшому братові – карбованцеві, котрий прийняв на себе усі ці удари долі, політичної недосвідченості й безгосподарності. Більшість же з вас пам’ятають, як були мільйонерами, не встигаючи нічого путнього купити за зарплату, перш ніж вона вкотре знецінювалася...
Батьки-банкіри розказували, що купоно-карбованці ввели в Україні з 10 січня 1992 року. Певний час вони були в обігу разом з рублями. Планувалося, що, повністю витіснивши радянські гроші, вони десь із пів року побудуть основним платіжним засобом та передадуть повноваження мені, коханій. Адже ще 14 листопада 1991 року Президія Верховної ради затвердила постанову "Про національну валюту в Україні", яка передбачала мою тріумфальну появу вже в першому півріччі 1992-го.
Утім, через згадані вже деструктивні економічні процеси, “пологи” вирішили відкласти. Й “час Ч” постійно переносили. Аж до вересня 1996-го, коли мене благословив в добру путь тодішній голова правління Нацбанку Віктор Ющенко. Одразу ввели в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень. Саме грошову реформу-1996 багато хто вважає набагато більшим досягненням Віктора Андрійовича, аніж п’ятирічне президентство і пів тонни меду, викачаного з пасіки за сезон...
Два тижні, з 2 до 16 вересня, ми були в обігу разом із братом-карбованцем. А, починаючи з 00:00 годин 16 вересня 1996 року, я стала “єдиною і неповторною”, повноцінною й безальтернативною валютою незалежної України. Для любителів чипів, кодів та абревіатур: літерний код – UAH, цифровий код – 980, скорочене позначення – грн (без крапки на кінці). Обмінний курс до українського карбованця – 1 до 100 000. “Стартовий” курс до американського долара – 1,76 до 1.
Щодо мого імені, то “батьки” надто не сперечалися, – вирішили продовжити традиції Київської Русі й Української революції 1918-1921 років. А ось копійка могла бути і не “копійкою”. Річ у тім, що на початку 90-х обговорювали різні варіанти назви розмінної монети: “шаг”, “сотий”, “різана”... Та все ж зупинилися на звичній для тодішніх, вихованих в СРСР, поколінь “копійці”. Не хочу ображати молодшу сестру, але – хто знає, може, якби було інакше, ми б і не мали нині стільки отих “копійчаних душ”, що ностальгують за життям на “одній шостій частині суші”...
Я ж із радянщиною нічого спільного не маю, ще до народження побувала на Заході – навіть за океаном. 1992 року перший “макіяж” мені робили в Канаді, на Canadian Bank Note Companу – за ескізами Василя Лопати й Бориса Максимова. У 1994 році банкноти номіналом 50, 100 та 200 грн друкувала британська фірма Thomas De La Rue. Монети різного номіналу чеканили на Луганському верстатобудівному заводі й частково – в Італії. Пізніше усі купюри й монети друкували і карбували лише в Україні. Адже 1994 року тут відкрили Банкнотну фабрику, а в квітні 1998 року – Монетний двір.
Щойно “пішла” – утрапила в халепу. 1998-2007
Перші два роки я, як то кажуть, жила – не тужила. Курсові коливання були незначними. Люди почали довіряти національній валюті, розраховувалися нею охочіше, дедалі більшу частину заощаджень робили у гривні. Це до кризи 1998-го, коли, щойно відсвяткувавши другий день народження, я “просіла” майже удвічі – до 3,43 за долар на кінець листопада. У листопаді 1999 року “зеленим” торгували уже по 4,7. Ще за рік – курс плюс-мінус 5 гривень за долар. На такому рівні – з невеликими гойдалками – протрималася до кризи 2008-го.
З позитивів того періоду – затвердження 1 березня 2004 року Нацбанком графічного знака для мого позначення. Символ складається з двох елементів. Перший ґрунтується на рукописному варіанті кириличної літери "г", яка позначає початкову букву мого імені. Другий – дві горизонтальні паралельні лінії, що втілюють ідею стабільності грошової одиниці, високий потенціал і зростання національної економіки. Сама шокована: мій символ, кажуть, є майже ідентичним символові половини давньоримської одиниці ваги – секстули. Різниця лише в кількості горизонтальних рисок – у мене їх дві, а в давньоримської одиниці маси – одна.
Нестабільне отроцтво. 2008-2013
Тінейджеркою я була ще тією... Щойно виповнилося 12, сіла на фінансово-кризову дієту і втратила одразу майже 3 кілограми. Курс до “зеленого” впав з 5,1 до 8-ми! І то ще вам пощастило, що я вчасно за розум взялася: в окремі періоди долар злітав до 11-12 гривень! Хоча, правду кажучи, не я в тому винна. Бо головним “дієтологом” для багатьох економік і валют світу стала іпотечна криза у США, що “розкочегарила” неминучу, як тепер кажуть, глобальну фінансову кризу. Інша справа, що по мені остання вдарила чи не найбільше. Але й у цьому не одна я винна: до загальносвітових проблем додалися і внутрішні, пов’язані, зокрема, із необмеженим валютним кредитуванням й надмірною доларизацією національної економіки.
На щастя, ситуація відносно швидко заспокоїлася. Хоча попередніх позицій відвоювати в підступних долара з євро я не змогла.
Далі ж, за Януковича-Азірова, лежала собі спокійно в обмінниках “повісім”. І люди до цього почали звикати. А влада знову забула уроки минулого. Ймовірність того, що валютна “булька” знову вибухне, невідворотно зростала. Аж доки події 2014-го й наступних років її не каталізували і вашу до мене довіру добряче не підірвали.
Буремна юність. 2014-2016
Взимку 2014 року – після втечі Януковича – я знову почала стрімко втрачати у вазі. Спочатку – 9, потім, 10, далі – 12,13... Наприкінці року долар узагалі “задрав носа”, бо ж коштував вже 15-16 гривень. У лютому 2015-го Нацбанк відмовився від політики фіксованого курсу, яка діяла ще від мого народження, й перейшов до формування плаваючого курсу, що визначається на міжбанківському валютному ринку. Одразу ж, 26 лютого, я сама собі поставила діагноз “анорексія”, бо втратила у вазі ледь не вдвічі: курс опустився до історичного мінімуму – понад 30 “мене” за долар. На щастя, й тоді вдалося швидко оговтатися. На початку 2016-го, перед моїм двадцятиліттям, “американець” коштував 24 гривні. До кінця того року я ще трохи “здулася”: офіційний курс останніх днів грудня – понад 26,5.
Й більш-менш стабільна молодість. 2017-2021
Починаючи з 2017 року, мій курс не надто мінявся, бовтаючись, переважно, у коридорі між 27 і 29 гривнями за долар. Приємним і для мене, і сподіваюся, для більшості з вас (якщо ви – не експортер і не лобіст їхніх інтересів) стало курсове зміцнення 2019 року – загалом на 19%. І 23-23,5 гривні на табло в обмінниках, чого перед тим не було кілька років. Агентство “Блумберг” навіть визнало мене світовою рекордсменкою за темпами тодішнього зміцнення.
Та вже наприкінці грудня, коли за один день я втратила у ціні 1,7%, тренд, як-то кажуть, змінився. 26 грудня Нацбанк придбав рекордні $700 мільйонів, що й обпалило мені крила. Мета регулятора начебто благородна – врятувати ринок від тиску надпропозиції іноземної валюти від НАК “Нафтогаз”, який, на думку експертів, міг опустити долар ледь не до позначки 20 гривень. Що остаточно б знизило рівень конкурентності продукції наших експортерів на світових ринках і поставило б великий хрест на доходній частині бюджету як 2019-го, так і 2020 року.
По тому курс поступово опустився до позначки 28+. Але цьогоріч у квітні-травні я знову “стала на крило”, потихеньку відвойовуючи позиції у євро і долара. Якщо приміром, в середині квітня офіційний курс “зеленого” становив 28,01- 28,06, то на початку цього тижня – 26,69. Хороший врожай, який виростили українські аграрії, додає мені оптимізму. Хоча тих, хто кричить про “30 за долар”, і тепер вистачає.
Поміж помітних подій останніх років – введення з 25 жовтня 2019-го в обіг купюри номіналом 1000 гривень, з портретом Володимира Вернадського. Банкнота взагалі-то класна: 22 ступені захисту, зокрема “віконна” захисна стрічка й оптично-змінний елемент SPARK, що має кінематичний ефект. При зміні кута нахилу купюри на ділянках зображення спостерігаються поступові переходи від золотистого кольору до нефритового. Красиво й надійно. Але... Ні собі, ні вам не бажаю швидкої появи купюр ще більших номіналів. Бо моя 25-літня історія і світовий досвід підтверджують: “зайві” нулі на банкнотах не роблять людей багатшими. Адже йдеться, здебільшого, про одне зі свідчень того, що з національною економікою щось не так...
Передбачуваності й стабільного курсу на багато-багато років собі й вам бажаю!
З повагою Ваша Гривня.
Одкровення національної валюти записав Владислав Обух, Київ
