Питання руба: Чому Україна не згадає про свої запаси сланцевого газу?

В який спосіб вийти з залежності від російських вуглеводнів та як найкраще використати наявні можливості зі зберігання газу?

За оцінками експертів, Україна посідає третє місце у Європі за розвіданими запасами сланцевого газу, після Польщі і Франції. Загальні обсяги технічно видобувних ресурсів сланцевого газу на території України складають 3,6 трлн куб. м (1,75% світових запасів), на двох найбільших родовищах – Юзівському у Донецькій і Харківській областях та Олеській площі на Західній Україні – зосереджено приблизно 1,2 трлн куб.м. Ці можливості потрібно використовувати.

Осінь-2021 виявилася холодною – з самого початку вересня. Взимку, природно, не потеплішає. Частину потрібних обсягів газу Україна забезпечує за рахунок власного видобування, минулого року це склало 20,2 млрд кубометрів. Промисловость спожила 9,1 млрд куб.м, населення – 12,9 млрд. Майже 16 млрд куб. м газу довелося імпортувати. Цього року, за твердженням експертки енергетичних ринків, в.о. міністра енергетики в 2020 році Ольги Буславець, Україна видобула газу менше 15 млрд куб. м…

Невдала спроба української сланцевої революції

За часів президентства Віктора Януковича українська влада, на початках, спробувала вийти з транзитної та енергетичної залежності від нашого північно-східного сусіда. Йдеться про укладення договорів з найбільшими видобувними компаніями світу – англо-голландською Royal Dutch Shell та американською Chevron – щодо розвідки та видобування сланцевого газу. Як би ми сьогодні не ставилися до тодішнього уряду Азарова, але цей крок був цілком логічним та обумовленим передісторією наших стосунків з Росією.

Російський газовий та нафтовий шантаж переслідував Україну від самого початку незалежності, першу кризу було спровоковано ще за Горбачова, коли було припинено поставки нафти на переробні підприємства України – тоді в такий спосіб нас намагалися «переконати» не виходити зі складу Союзу РСР. Президентства і Кравчука, і Кучми та, особливо, Ющенка, були весь час затьмарені газовим шантажем росіян.

Після появи та широкого застосування технології видобування сланцевого газу у США та Китаї, здавалося, в України з’явилася реальна альтернатива російському газу. Та лише з’явилися найперші звістки про початок переговорів щодо розробки цих родовищ, як піднялася шалена кампанія дезінформації щодо умов договорів та способу видобутку газу зі сланців. Численні екологічні організації стверджували, що видобуток сланцевого газу, буцімто, назавжди зруйнує українські ландшафти та забруднить довкілля.

Говорили навіть про те, що технологія видобування, яка передбачає закачування води в газоносні шари з додаванням піввідсотка реагентів, може викликати землетруси та великі провали ґрунту. Хоча звичайний газ та нафта видобуваються приблизно у такий самий спосіб. Цікаво, що технологію гідравлічного розриву пластів вперше було застосовано ще у Радянському Союзі, а розроблена вона була саме радянськими спеціалістами.

З іншого боку, сила-силенна економістів говорила і про нерентабельність проекту і його не конкурентоспроможність «сланців», у порівнянні зі природним газом, що добувається традиційними методами. Щоправда, чомусь не згадувався той факт, що економісти та менеджери найбільших світових компаній усе-таки порадили своєму керівництву укласти договори з Україною

До кампанії дискредитації ще 10 років тому підключилася і політична партія «Свобода», її лідери заперечували проєкт, а тодішня голова Львівської облради свободівка Ірина Сех заблокувала можливість проведення пошуково-розвідувальних робіт на території Львівської області.

24 січня 2013 року уряд України та компанія Royal Dutch Shell у присутності президента України Віктора Януковича та прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте підписали Угоду про геологічну розвідку та видобування сланцевого газу.

Проте військова експансія росіян унеможливила проведення робіт на сході України, згодом, у 2016 році, з проекту вийшла і фірма Chevron.

У цілому реальний план досягнення енергетичної незалежності України та навіть заробітку на поставках енергоносіїв нашим європейським партнерам було зірвано. Зрозуміло, що це було б тяжким ударом і по економіці, і по геополітичних розрахунках Росії.

Дестабілізація України та військова експансія, серед іншого, мала на меті зірвати набуття Україною не лише формальної, але й реальної економічної незалежності від російських енергоносіїв та російського капіталу. Будь-які війни, якими б благими намірами та красивими словами вони не виправдовувалися, завжди призводять до збільшення або збереження ресурсів переможця та руйнації або загарбання ресурсів переможеного. Здійснюється це під гаслами захисту та розповсюдження «правильної» віри, просування цивілізації «диким народам», захисту свободи використання мови тощо – але завжди більш сильний сусід намагається використати більш слабого у якості ресурсу.

У будь-якому разі, у 2012-2013 і подальших роках Україна втратила реальний шанс позбутися залежності від російських енергоносіїв.

Сланцевий газ як засіб позбутися залежності

Дивно, що після закінчення активних військових дій на Донбасі, українська влада не повернулася до ідеї видобування власного газу зі сланців. Розмови про те, що ми не знайдемо покупців у Європі на наш газ, а його видобування є нерентабельним, виявилися пустою балаканиною: варто лише пригадати теперішні ціни, які перевищують 1000 доларів США за кубометр на вільному європейському ринку.

Україна має місткі підземні сховища газу, проєктна потужність яких за активним газом становить 37,8 млрд куб. м, з максимальною добовою продуктивністю – 383,0 млн куб. м Український комплекс ПСГ посідає третє місце у світі (після США та Росії). Питома вага активної місткості українських ПСГ в Європі складає 20 відсотків від загальноєвропейських.

За умови повернення до проєкту видобування сланцевого газу, автоматично вирішується й проблема експлуатації українських газопроводів, що їх так не хоче використовувати Росія. Більше того, транспортування газу з родовища у Західній Україні до Європи напевно менше коштуватиме для європейських споживачів, ніж транспорт російського газу Північним або Турецьким потоками.

Німецький політолог Андреас Умланд ще у жовтні 2020 року опублікував статтю у газеті Neue Zürcher Zeitung під назвою «Україна сидить на величезних запасах газу, про які, проте, всі забули – вони могли б перевернути енергопостачання Європи».

Екс-заступник керівника департаменту енергоефективності «Група Нафтогаз» Олексій Хабатюк говорить «Укрінформу»: «Я не можу оцінити повноту технологічних та екологічних аспектів, але з точки зору енергетичної та економічної безпеки вважаю, що проєкти по сланцевому газу потрібно розвивати».

США та КНР – лідери «сланцевої революції»… А Польща?

Попри застереження частини екологів щодо ризиків забруднення навколишнього середовища та інших катастрофічних наслідків, США та Китай продовжують успішно розробляти свої родовища та видобувати сланцевий газ. На тлі критичного подорожчання енергоресурсів у світі це стає вигідною справою. Вигідною з двох причин, економічної та політичної, оскільки країна, яка має власні джерела вуглеводнів, може не турбуватися щодо тиску на неї з боку деяких постачальників.

Ще про екологію. Сполучені Штати, наприклад, уже багато років видобувають сланцевий газ у промислових масштабах. І є доконаний факт: шкоди довкіллю це не приносить. Ви уявляєте хвилю обурення в суспільстві і в ЗМІ, коли б це було не так? Американці ж, натомість, суттєво збільшують не лише загальний обсяг видобування газу, а й його «сланцеву складову». Загальний обсяг видобутку газу в США влітку 2021 року збільшився до 2,4 млрд куб. м на добу, причому найбільший приріст (майже 1 млрд куб. м на добу) дає найбільша площа сланцевого газу – родовище «Аппалачі».

Щодо Китаю теж є запитання. З одного боку, згідно зі свіжими повідомленнями, китайці ведуть переговори зі США – своїм глобальним конкурентом – про довготермінові контракти на поставки американського скрапленого газу. Але при цьому – Китай перший у світі тримач запасів сланців і добуває їх. Протягом перших двох місяці 2021 року в країні ввели в експлуатацію 28 нових свердловин з видобутку сланцевого газу. Нафтогазова компанія Sinopec на 20% збільшила виробництво газу на родовищі Фулін, у порівнянні з 2020 роком. За планами, китайці розраховують на видобування у 2021 році 34 млрд кубометрів сланцевого газу та подвоєння видобування до 2025 року. Для цього вкладаються значні кошти у розвідку родовищ (до 3,7 млрд доларів), спрощуються процедури щодо залучення іноземних інвестицій, виробники газу отримують значні, до 30%, податкові пільги. То в чому річ, навіщо купувати в американців? Наразі, ми можемо лише зробити припущення, що потреби півторамільярдної країни та її другої у світі економіки, перекрити ефективно без імпорту неможливо.

Є питання і щодо Польщі, яка ладна приймати скраплений сланець з-за океану – навіть прийомний термінал побудовано в портовому місті Свиноуйсце, але не збільшувати свій видобуток. Але польська енергетика налаштована на використання власного бурого вугілля, а український енергетиці – потрібний антрацит, який є лише на шахтах окупованої частини Донбасу. Втім, це тема для окремого матеріалу.

Кожна країна приймає рішення відповідно до власної ситуації. Україна з її енергетичною залежністю від Росії, яка на восьмому році війни загрожує самій українській державності, а не лише холодом в оселях – має приймати рішення, виходячи з цього факту. Сучасний світ потребує ухвалення кожного дня великої кількості рішень, оперативного реагування на виклики. Втім, потрібно заглядати й у майбутнє. Найближчим часом Україна не закриє свої потреби за рахунок «зеленої енергетики». То може, повернення до планів видобування сланцевого газу і стане достойною відповіддю на розв’язання проблеми енергетичної залежності від сусіда-агресора?

Дмитро Редько, Київ