Останнім часом у ЗМІ й соцмережах зʼявляються публікації, в яких інформація про розподіл освітньої субвенції, її розрахунок, фінансування, надане для кожної громади, подається викривлено й субʼєктивно. Критики, зокрема, стверджують, що обсяг субвенції на 2022 рік нібито недостатній.

Аби з’ясувати, яка ж ситуація насправді, Укрінформ поговорив із заступником міністра фінансів Романом Єрмоличевим про те, як формується освітня субвенція та яка концептуальна база має бути основою для її розрахунку.

ПРО ТЕ, ЯК РАХУЮТЬ ОСВІТНЮ СУБВЕНЦІЮ

- Пане Романе, розкажіть, будь ласка, як розраховують загальні обсяги освітньої субвенції.

- Головним розпорядником коштів освітньої субвенції є Міністерство освіти і науки України, яке й здійснює політику в частині розподілу цих державних коштів через затвердження відповідної формули. Мінфін, зі свого боку, прагне, щоб розрахунок освітньої субвенції був справедливим для громад, а її обсяг дозволив забезпечити гідну заробітну плату вчителям, а також стимулював розвиток сфери загальної середньої освіти та сприяв підвищенню її якості.

Як відомо, освітня субвенція ‒ це кошти державного бюджету, що передаються у вигляді трансферту місцевим бюджетам для виплати заробітної плати педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти. Її загальний розмір визначається з урахуванням необхідності забезпечення підвищення соціальних стандартів, що застосовуються для визначення розміру заробітної плати працівників бюджетної сфери, а також нормативних актів, які регулюють це питання.

Для розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами застосовуються такі критерії: кількість учнів, розрахункова наповнюваність класів, навчальні плани, навчальне навантаження, нормативна (розрахункова) заробітна плата педагогічного працівника. На підставі цих критеріїв для кожної громади розраховується необхідна кількість ставок учителів для проведення уроків, а також обсяг видатків для оплати їхньої праці. З огляду на це, коштами освітньої субвенції забезпечується у повному обсязі оплата праці оптимальної кількості вчителів за максимально ефективної мережі шкіл.

- Але таку “ідеальну” картину маємо далеко не скрізь...

- Так. Є громади, де освітню мережу досі не привели у відповідність до нормативів, а отже, в таких адміністративно-територіальних одиницях фактична наповнюваність класів у закладах освіти є значно нижчою, ніж розрахункова (наприклад, у Чернелицькій селищній територіальній громаді Івано-Франківської області, відповідно до формули, має бути не менше 14 учнів у класі, однак там у середньому – менше 9 учнів на клас; у Городоцькій селищній територіальній громаді Житомирської області замість 20,5 учня ‒ менше 16-и; у Набутівській сільській територіальній громаді Черкаської області має бути в середньому 11 учнів, а є лише 7 учнів на клас; у Вапнярській селищній територіальній громаді Вінницької області в класах менше 17 дітей замість 20-и). І таких прикладів багато.

Подекуди, буває, учителів у школі стільки ж, скільки й дітей, або різниця в чисельності учнівського й педагогічного колективів незначна. Уявіть, наприклад, що у Криворізькій гімназії №4 на Дніпропетровщині 37 педагогів навчають 33 учнів, у Мислівській початковій школі Вигодської селищної ради Івано-Франківської області 1 вчитель та 1 учень, у закладі загальної середньої освіти з дошкільними групами «Старозбаразька початкова школа» Збаразької міської ради Тернопільської області ‒ 3 вчителі й 3 учні, в Енергодарському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів ‒ міжшкільний навчально-виробничий комбінат» Енергодарської міської ради Запорізької області маємо 13 учителів на 17 учнів; у Тернівській початковій школі Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області семеро вчителів навчають десятьох учнів, у Беньківській початковій школі Рогатинської міської ради на Прикарпатті два педагоги опікуються чотирма учнями.

Тобто, йдеться про надлишок учительських ставок у багатьох громадах. Зокрема, у Козівській сільській територіальній громаді Львівської області ‒ “зайві” 83,7 ставки (відповідно до нормативів, має бути 229,8 ставки учителів, насправді ж їх 313,5); в Маловільшанській сільській територіальній громаді на Київщині ‒ +79,2 ставки (248,3 замість 169,1); у Пийтерфолвівській сільській територіальній громаді Закарпатської області ‒ +41,5 ставки (328,9 замість 287,4). Таких громад чимало, що перманентно призводить до дефіциту освітньої субвенції, який у «пожежному порядку» намагається наприкінці року «погасити» Уряд ‒ наприклад, шляхом перерозподілу коштів, що, на нашу думку, неправильно. Адже ухвали органів місцевого врядування є автономними, а отже, якщо місцева влада вирішила утримувати неефективну мережу, то й кошти на це має знаходити самостійно. Натомість ми бачимо, що кошти «забирають» у тих громад, які втілюють правильну політику розподілу фінансового ресурсу й наприкінці року мають залишки освітньої субвенції. Про це поговоримо згодом.

До речі, раджу звернутися до дашборда ‒ електронної бази даних, яку вже третій рік Мінфін розміщує на своєму офіційному сайті (у рубриці «Дані та аналітика» / «Видатки на освіту» за посиланням. Там можна знайти багато цікавої аналітичної інформації для того, щоб очільники громад могли ухвалювати правильні рішення щодо функціонування освітньої мережі.

Корисним також буде видання «Нова школа у нових громадах: посібник з ефективного управління освітою в об’єднаних територіальних громадах», підготовлене шведсько-українським проєктом SKL International «Підтримка децентралізації в Україні» за авторством Айдера Сеїтосманова, Олега Фасолі та Войцеха Мархлєвські. Ці матеріали на практиці ілюструють, як побудувати ефективну мережу закладів загальної середньої освіти в громаді.

ПРО ТЕ, ЗА ЯКИХ УМОВ “ОСВІТНІХ” ГРОШЕЙ У 2022-МУ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ

- Нині активно поширюється інформація, що обсягу освітньої субвенції в наступному році буде недостатньо. Чи це так?

- Вважаємо, що передбачених у проєкті Державного бюджету України на 2022 рік 108 млрд грн буде достатньо за умови функціонування ефективної освітньої мережі, визначеної показниками формули розподілу цієї субвенції, адже вона враховує, зокрема, реальну кількість здобувачів освіти (школярів).

Водночас основним фактором зменшення загального обсягу освітньої субвенції на 2022 рік (за умови рівності інших факторів) є зменшення кількості учнів у громаді.

Як я вже казав, до дефіциту освітньої субвенції у громадах, як правило, призводить функціонування великої кількості малокомплектних шкіл, класів з низькою фактичною наповнюваністю, високою вартістю навчання одного учня, перевищення кількості фактичних ставок педагогічних працівників над розрахунковою.

Цікавим для аналізу, до речі, є й показник середньої вартості утримання одного учня. Наприклад, по Україні він становить 24,7 тис. гривень. У громадах, де правильно управляють мережею, ця вартість може бути нижчою загального показника. Приміром, утримання одного учня у Великоолександрівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №2 Великоолександрівської селищної територіальної громади Херсонської області – лише 4 тис. грн на рік; у Вовчанському ліцеї №2 Вовчанської районної ради Харківської області – 4,7 тис. грн; в Жупанській загальноосвітній школі І-ІІ ст. Сколівської районної ради Львівської області – 5,1 тис. гривень.

Однак маємо й приклади нераціонального використання ресурсів. Поміж шкіл з найвищою вартістю навчання одного учня: комунальний заклад «Ірлявська початкова школа Ужгородської районної ради Закарпатської області» – 166,5 тис. грн; Великорадогощанська початкова школа Плужненської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області – 166,1 тис. грн; Петрівський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І ст. – дошкільний навчальний заклад» Любашівської районної ради Одеської області – 163 тис. гривень.

При цьому, хочу наголосити: як свідчить практика, від обсягу витрачених коштів якість освіти таких учнів насправді не залежить, бо часто гроші йдуть на утримання приміщень та інші потреби, а не на забезпечення власне якості навчання.

Отже, робимо висновок: органи місцевого самоврядування повинні ухвалювати управлінські рішення, що потребують глибокого аналізу діяльності мережі закладів освіти і цілей здійснення видатків на неї: чи вони хочуть утримувати тільки приміщення, надлишкові ставки, чи все ж прагнуть забезпечити належну якість освіти, а за залишки субвенції – облаштовувати освітнє середовище? Звісно, правильно ухвалені рішення дозволять громадам акумулювати кошти і спрямовувати їх не на утримання приміщень, а насамперед на виплату заробітної плати педагогічним працівникам та забезпечення доступу учнів до якісної освіти.

- Ви стверджуєте, що коштів освітньої субвенції достатньо. Тобто, й цього року проблем із виплатою заробітної плати вчителям наприкінці листопада-грудня не буде?

- Якщо у громадах оптимальна освітня мережа, то ні. Крім того, хочу наголосити, що, за інформацією Державної казначейської служби України, станом на 1 жовтня на рахунках місцевих бюджетів було 7 млрд грн невикористаних залишків коштів освітньої субвенції.

Так, зокрема:
● в обласних бюджетах та бюджеті м. Києва ‒ 1 382,1 млн грн;
● у бюджетах міських територіальних громад ‒ 2 569,1 млн грн;
● у бюджетах сільських та селищних територіальних громад ‒ 3 129,9 млн гривень.

(Детально про залишки освітньої субвенції в розрізі місцевих бюджетів ‒ за посиланням, ‒ ред.)

- 7 млрд гривень – досить суттєвий ресурс. Отже, залишки освітньої субвенції накопичуються. І як бути з тим, що кошти є, але вони не «працюють» на освіту?

- Зауважу, що відповідно до Бюджетного кодексу України, освітня субвенція спрямовується на оплату праці з нарахуваннями педагогічних працівників. Залишки коштів за субвенцією на кінець бюджетного періоду зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів і використовуються в наступному бюджетному періоді з урахуванням цільового призначення субвенції, а також можуть іти на оновлення матеріально-технічної бази закладів та установ освіти.

Крім того, у зв’язку з пандемією COVID-19 Законом «Про Державний бюджет України на 2021 рік» дозволено, як виняток, спрямовувати залишки освітньої субвенції на закупівлю товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення безпечного навчального процесу у закладах загальної середньої освіти.

Як свідчить практика, цей ресурс на місцевому рівні використовується дуже повільно, найчастіше – вже після початку навчального року (динаміка використання залишків коштів освітньої субвенції у 2021 році ‒ у таблиці, ‒ ред.).

Отже, маючи широкий спектр напрямків та можливостей для використання залишків освітньої субвенції, місцева влада, як бачимо, не поспішає їх використовувати для покращення матеріальної бази закладів освіти, підвищення якості та безпечності освітнього процесу.

Мінфін наполягає на тому, щоб кошти «працювали» в інтересах мешканців громад та забезпечували доступну і якісну освіту її здобувачам, а тому використовувалися в наступному після їх виділення з держказни бюджетному періоді. Однак, як свідчить наш аналіз, у деяких громадах ці залишки переходять із року в рік. Тоді як освіта потребує належної ресурсної підтримки вже зараз, а учні не можуть роками чекати, коли їм закуплять сучасні засоби навчання, як того вимагає реформа Нової української школи.

Саме тому ‒ а не з інших причин ‒ з метою стимулювання місцевої влади до ефективного та оперативного використання залишків освітньої субвенції протягом одного бюджетного періоду Уряд і запропонував зміни до Бюджетного кодексу, якими місцевій владі дається рік на цільове використання невикористаного ресурсу освітньої субвенції. Сподіваємося, що так ми мотивуватимемо громади думати про потреби дітей та вчителів уже зараз, не відкладаючи “на потім”.

Олександр Радійчук, Київ
Фото й ілюстративні матеріали надані пресслужбою Міністерства фінансів України