Чому рекордний урожай не врятує українців від подорожчання хліба
Незважаючи на вирощений цьогоріч аграріями рекордний урожай зернових та олійних культур (понад 100 млн тонн), виробники й галузеві експерти кажуть про невідворотність підвищення вартості хліба і хлібобулочних виробів. Серед пояснень, окрім традиційних нарікань на подорожчання енергоносіїв, логістики, устаткування та інших складових собівартості, – і досить несподіване: брак сировини для виробництва борошна, а отже – й для випікання хліба.
В голові у людини, котра бодай трохи цікавиться процесами в галузі, цифри щось не надто складаються: 100 млн тонн збіжжя, понад 30 млн тонн із яких – пшениця – проти внутрішніх потреб у 7 млн тонн (4,5-5,5 із них – борошномельного класу)... Хіба ж за таких умов може виникнути дефіцит? Виявляється, може.
Зерно-2021: кількість радує, якість – непокоїть
До перманентного підвищення вартості продуктів – зокрема, і “соціальних”, – українці, схоже, звикають. Пам’ятається, як ще кілька років тому кожна заява виробників про намір (необхідність) підняти ціни на хліб неабияк збурювала соцмережі та ЗМІ, аргументи “за” і “проти” такого кроку обговорювали довго й серйозно. Останнім же часом одно- чи навіть п’ятивідсоткове подорожчання відбувається майже непомітно – так би мовити, “без шуму і пилу”. Може, тому, що вартість соціальних видів хліба держава в умовах коронакризи намагається контролювати, а на формування виробниками й ритейлерами цін на іншу хлібобулочну продукцію, як вважається, має впливати тільки ринок. Можливо, через постійне зменшення рівня споживання такої продукції (порівняно з 2000 роком обсяги хлібопекарського виробництва в Україні скоротилися більш ніж утричі). А, може, через те, що на тлі значного подорожчання інших харчів – передовсім, олії й цукру – цінові стрибки на ринку хліба не такі вже й помітні. Як наслідок (що стало для автора неприємним відкриттям), з січня минулого року до цьогорічного вересня внутрішні ціни на хліб, за даними Асоціації ритейлерів України, зросли на 35%!
І ось тепер виробники й експерти знов заговорили про невідворотність цінового зростання. Хтось прогнозує плюс 10% до нинішньої ціни, а хтось каже про всі 15-20%. На перший погляд, поміж видимих підстав для такого підвищення – лише нинішня рекордна вартість енергоносіїв (значна частина хліба в Україні випікається в печах, що працюють на газу, та й експлуатація електрообладнання подорожчала). Але хіба ж не компенсуються негативні впливи позитивами рекордного урожаю і відносної стабільності гривні (хоча останніми тижнями наша валюта добряче “здулася”, вона все ще не опустилася до рівня кінця минулого – початку цього року: 28,2 – 28,5 за долар)? Фахівці кажуть, що ні.
Зокрема, за їхніми оцінками, уже з’являються перші ознаки дефіциту якісного борошна для випікання хліба і хлібобулочних виробів. У борошномелів свої пояснення: вони попереджають, що найближчим часом і самі потерпатимуть від браку якісної сировини. Адже кількість вирощеного збіжжя і його якісні характеристики – аж ніяк не тотожні.
Справді, цього року українські аграрії встановили урожайні рекорди. Як за загальним обсягом вирощених зернових і олійних культур, так і за валом пшениці: 32,2 млн тонн в бункерній вазі (30-31 млн тонн після очищення). Найближче до цього показника ми були аж в далекому 1990-ому, коли Україну називали союзною “житницею”... З останніх же років порадував хіба 2019-ий, коли зібрали 28,33 млн тонн пшениці. Торішній вал – 24,88 млн тонн. Але. Фахівці підрахували: лише 13-13,5 млн тонн із намолоченої цьогоріч пшениці – придатне для виробництва борошна продовольче зерно, решта – фураж.
Приміром, директор Громадської спілки “Борошномели України” Родіон Рибчинський констатує: через погодно-кліматичні умови якість пшениці нині нижча, ніж торік. Й особливо це стосується найбільш “ходового” для галузі збіжжя другого класу. Якщо минулого року частка продовольчої пшениці сягала 65-70% вирощеного врожаю (24,88 х 0,7 = 17,42 млн тонн), то цьогоріч – лише 42-45% (32,2 х 0,45 = 14,5 млн тонн). І йдеться, нагадаємо, про обсяг неочищеного зерна. З урахуванням “відсіву” при очищенні цьогорічні обсяги продовольчої пшениці навряд чи перевищують 13,5 млн тонн (у тому числі, борошномельної – трохи більше 6 млн тонн). Здавалося б, і цього країні має із запасом вистачити. Та не поспішаймо радіти. Бо є ж іще фактор експорту...
Годуємо чужих, щоб свої “не розслаблялись”?
За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, з початку нового маркетингового сезону (з 1 липня) обсяги експорту з України зернових і зернобобових культур перевищили 26 млн тонн. Це з урахуванням продажу залишків минулорічного врожаю. При цьому за кордон продали 14,6 млн тонн пшениці. Що на 2,5 млн тонн більше, аніж станом на початок грудня торік. Видається, маємо лише радіти – і за вітчизняних аграріїв з трейдерами, і за національну економіку, і за гривню, девальвацію якої, поміж іншого, сповільнюють надходження від зернового експорту. Як-не-як – додатково зароблені $700-800 мільйонів! Але – і про це Укрінформ не раз вже писав, – захоплюючись поточним сировинним експортом й не налагоджуючи власну переробку з високою доданою вартістю, країна багато втрачає у перспективі. Плюс періодично потерпає від штучно спровокованих внутрішніх проблем – на кшталт нинішньої, в борошномельній галузі.
“За нинішньої системи контролю та обліку експорту ніхто не знає, яка саме пшениця йде на зовнішні ринки, оскільки власники зерна змішують партії різних класів для формування експортної якості. При заповненні митних декларацій якість оформляється за показником білка, а не за вмістом клейковини. Відповідно, на експорт може іти зерно з білком, що відповідає 4 класу, але за параметрами клейковини – 2-му”, – пояснює суть проблеми Родіон Рибчинський.
Як наслідок – продовольча пшениця належної якості вивозиться за кордон (іноді навіть з мінімізацією податків, під виглядом збіжжя нижчого класу) або притримується виробниками до кращих часів – найімовірніше, також з метою більш вигідного експорту.
На внутрішньому ж ринку, за словами голови спілки “Борошномели України”, пропозиція пшениці 2 класу нині фактично відсутня. Тож і “вихоплюють” борошномели виставлені на продаж невеликі партії, мов гарячі пиріжки, які колись з їхнього борошна випікатимуть. А в умовах дефіциту – і вартість продовольчого зерна непропорційно з фуражним зростає.
Для повноцінного забезпечення хлібопекарської галузі упродовж нинішнього сезону борошномели мають переробити приблизно 3,5 млн тонн такого зерна. А, за оцінками консалтингових компаній, нині вільні, не законтрактовані на експорт, обсяги сировини належної якості не перевищують 1,5 млн тонн. “Ми вже стикаємося з тим, що виробництво продовольчої пшениці на внутрішньому ринку суттєво скоротилося, а різниця між цінами на продовольче й фуражне зерно б’є всі рекорди”, – констатує Родіон Рибчинський, – отже, цілком ймовірно, що у помельні партії доведеться додавати фуражну пшеницю”. Це суттєво погіршить якість виробленого борошна, але до більш-менш прийнятного зниження собівартості виробництва однак не призведе.
Аграрії – борошномели – хлібопекарі – споживачі: у пошуках компромісів
Частково момент для нормалізації ситуації, на думку експертів, втрачено. Адже, за словами генерального директора Об’єднання підприємств хлібопекарної промисловості “Укрхлібпром” Олександра Васильченка, держава замість того, щоб в умовах коронакризи стримувати (в розумних межах) експорт продовольчої пшениці, навпаки послабила встановлені раніше обмеження. Посадовець нагадав, що цього року Мінекономіки підписало з представниками зернового ринку Меморандум, згідно з яким трейдерам дозволялося експортувати 25,3 млн тонн української пшениці. Причому, без уточнення класу. Хоча спочатку граничний обсяг експорту планували обмежити 24,4 млн тонн (з окремими квотами для фуражного і продовольчого класів).
Про те, що ще можна виправити, аби врятувати борошномельну й хлібопекарську галузь від збитків, а споживачів – від надмірних витрат, йшлося минулого тижня на організованому Комітетом Верховної Ради з питань економічного розвитку засіданні за круглим столом на тему: "Цінова ситуація на ринку борошна та хліба в Україні".
“Рекордні врожаї зернових культур не позначаються на тому, щоб українці мали справедливі ціни на хліб, – констатувала керівниця підкомітету з питань регуляторної політики Ганна Лічман, яка головувала на засіданні, – Зростання вартості зерна на міжнародних ринках лише підштовхує ціну хліба в Україні, а механізми державного контролю за цінами та ціноутворенням на цей – без перебільшення сакральний для українців – продукт малоефективні”.
Аналізуючи причини, учасники зібрання визначили низку “специфічних” проблем галузі: нарахування і сплата ПДВ за різними ставками, викривлення показників собівартості та цін через недосконалі механізми декларування, відсутність товарних інтервенцій для балансування цін. Зокрема, представники галузі звертали увагу на те, що через сплату в ланцюгу виробництва ПДВ за різними ставками підприємства борошномельної і хлібопекарської галузі втрачають обігові кошти та іноді мають навіть від’ємну рентабельність. “Виробники борошна працюють з мінімальною рентабельністю. Хоча б 3% для них буде за щастя. Але за умови чинного регулювання цін виробники борошна працюватимуть “в мінус”, – зазначив Родіон Рибчинський.
А Олександр Васильченко нагадав, що ціна хліба в Україні вже вища, ніж у сусідній Польщі, де споживачі набагато платоспроможніші. “Хліб – важливий соціально значущий продукт, до ціноутворення на який в держави має бути особливе ставлення. У тому числі, має діяти фонд товарних інтервенцій для згладжування ринкових коливань цін на сировину. Мають бути окремі ціни для цієї галузі на газ та інші енергоносії”, – переконаний фахівець. Він вважає, що держава – бодай тимчасово – повинна знизити ставки оподаткування виробників борошна і хліба. Адже зараз податкова складова у вартості буханця хліба – 1,2 гривні, тоді як рентабельність виробників не перевищує 30-40 копійок. “Якщо ситуацію не змінити, до кінця року можна чекати подорожчання хліба ще до 20%”, – попередив Васильченко.
Натомість заступник міністра економіки Денис Кудін нагадав про дію тимчасової постанови уряду про регулювання цін на соціально важливі товари на період карантину. Утім, зауважив, що держава наразі не має дієвих ринкових механізмів впливу на ціни й на ринковий баланс: “Україна практично не використовує систему товарних інтервенцій для регулювання цін і створення додаткової пропозиції на ринку для контрою над ними”.
Ганна Лічман запропонувала представникам ринку надати пропозиції щодо створення таких механізмів. І пообіцяла, що профільний комітет парламенту підготує рекомендації стосовно реформування законодавства, які допоможуть підтримати такі важливі для держави галузі.
Єдине, що при цьому маємо пам’ятати: процес підготовки й ухвалення таких змін – доволі тривалий. До того ж, внести поправки до податкового законодавства, які б почали діяти з січня, вже неможливо – між ухваленням і набранням чинності такими змінами має минути не менш, ніж пів року. Тож втілення неприємного для українців сценарію, за якого кожен буханець хліба вже незабаром “поважчає” на 1-5 гривень, стає дедалі ймовірнішим.
Владислав Обух, Київ
