Енергоефективність і декарбонізація: нові умови для виживання бізнесу
На тлі збільшення цін на енергоносії, загострення питань енергонезалежності та енергобезпеки України, а також підтриманому нашою державою руху до декарбонізації, енергоефективність стає одним із найважливіших питань порядку денного. І мова тут іде вже не лише про утеплення житла, але й про модернізацію підприємств, впровадження систем енергоменеджменту та про підтримку відповідних заходів з боку держави.
У листопаді цього року набрав чинності рамковий Закон України «Про енергетичну ефективність», який унормовує вимоги щодо енергоефективності для бізнесу, органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств. Енергоефективність має стати національною ідеєю – саме ця теза об’єднала експертів на дискусії, співорганізаторами якої виступили Зелена платформа Global 100 RE UA, Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ), компанія МХП Міжнародний інститут менеджменту, Українська асоціація бізнесу та торгівлі (UBTA) та Українська асоціація енергосервісних компаній.
Модернізуйся – або програвай конкуренцію: сучасні виклики для бізнесу
Україна тривалий час залишалась осторонь від питань енергомодернізації. Низькі тарифи на комуналку для населення, відсутність заохочень та повноцінної сучасної нормативної бази, інертність зробили проекти з енергоефективності точковими.
Але після 2014 року перед країною постала життєва необхідність у підвищенні енергоефективності та перетворення її у загальнонаціональний тренд. Сприяли цьому і російська гібридна агресія, і підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. І саме тоді виявилося, що ми маємо багато чого наздогнати у сфері ефективного використання енергоресурсів.
«Якби українська економіка за рівнем своєї енергоефективності дорівнювала, наприклад, сучасній Польщі, з якою у нас 30 років назад були однакові стартові умови, нам би власних енергетичних ресурсів, які ми сьогодні видобуваємо та генеруємо було би достатньо для енергонезалежності країни», – вважає голова правління Global 100 RE UA та Заступник Голови правління МХП Олександр Домбровський.
Він зауважив, що зменшення споживання ресурсів означає підвищення конкурентоспроможності бізнесу. Більше того: бізнес не має зволікати із впровадженням заходів енергоефективності та декарбонізації (а вони часто йдуть пліч-о-пліч), а діяти на випередження аби вистояти у конкурентній боротьбі.
Як приклад Домбровський навів нову систему Carbon Border Adjustment mechanism – механізм вуглецевого корегування імпорту. Цей механізм передбачає придбання імпортерами «вуглецевих сертифікатів» за ціною, яка еквівалентна ціні за викиди вуглекислого газу, що утворилися під час виробництва товару.
Наразі ця система ще тільки обговорюється. Але, на думку Домбровського, до її запровадження потрібно готуватися вже сьогодні: імпортер, який покаже, що вже врегулював свої викиди, зможе уникнути витрат на сертифікати. А підготуватися можна саме завдяки модернізації бізнесу та проведенню проектів декарбонізації.
Домбровський також підкреслив, що міжнародні інвестори та грантові установи вже не розглядають проекти, які не містять елементів зеленої трансформації, енергоефективності. А це додаткова мотивація для бізнесу, якщо той хоче залучити гроші на розвиток.
Варто відмітити, що нове українське законодавство передбачає вимогу до впровадження систем енергоменеджменту (забезпечення раціонального використання енергоресурсів) або регулярного проведення енергоаудиту на підприємствах. Однак закон не містить відповідальності за недотримання такої норми. Водночас, без енергоменеджменту чи енергоаудиту промисловість не зможе розраховувати на отримання державної підтримки.
Що цікаво, у проекті закону про енергоефективність на етапі розробки передбачалася відповідальність за невпровадження енергоменеджменту, але в подальшому обговоренні документа та його підготовці до розгляду у Верховній Раді щодо цього довелося шукати компроміс. Експерти вважають, що підприємства мають бути самі зацікавлені у раціоналізації енергоспоживання не через загрозу покарання, а задля власного розвитку.
«Якщо ви сьогодні не робите цього, ви просто не виживите у майбутньому, бо не зможете конкурувати. Енергоефективність, включаючи енергетичний менеджмент – це запорука існування та сталого розвитку підприємства у сучасному світі», – наголосила радниця Проектів з енергоефективності GIZ Наталя Усенко.
Експертка наводила приклад агропідприємства, яке впровадило систему енергоменеджменту, тепер щорічно заощаджує 600 тис. грн. щорічно за рахунок раціонального управління споживанням, та досвід фармкомпанії, яка за рахунок енергоменеджменту досягла економії у понад 4 млн грн. щороку. Загалом, за її словами, впровадження енергоменеджменту дає додаткові 10% економії.
Фонд декарбонізації чи торгівля квотами: як краще стимулювати модернізацію?
Важливо розуміти, що на даному історичному етапі вітчизняні підприємства потребуватимуть підтримки на проведення модернізації. У цьому напрямку є два основних підходи: створення спеціальних фондів декарбонізації та залучення коштів через торгівлю квотами на викиди.
Формування фонду декарбонізації підтримує Міністерство енергетики. Так, за словами гендиректорки директорату з питань формування енерго- та ресурсоефективної політики Міненерго Вікторії Гнатовської, міністерство взяло участь у розробці законопроектів, які передбачають створення такого фонду. Законопроекти зареєстровані у Верховній Раді як ініціатива депутатів під номерами 4347 та 4346 (зміни до Бюджетного та Податкового кодексів відповідно, що мають забезпечити створення і наповнення Фонду декарбонізації). Наразі документи включені до порядку денного та чекають розгляду.
Гнатовська розповіла, що документ передбачає підвищення екологічного податку втричі та спрямування половини надходжень від нього до цільового Фонду декарбонізації. Щорічні прогнозовані надходження становлять 1,3 млрд грн. Фонд міг би надавати співфінансування для реалізації проектів у промисловості, сфері утилізації відходів, декарбонізації транспорту тощо.
Однак прийняття законопроекта наштовхнулося на брак політичної волі. Крім того, ковдру на себе намагається перетягнути Мінприроди, яке виступило з аналогічною ініціативою, – але там дають на створення фонду 5 років. Міненерго ж пропонувало запустити інструмент державної підтримки уже найближчим часом.
Ініціатива щодо створення Фонду декарбонізації отримала схвалення у UBTA.
«Ми підтримуємо створення такого фонду і виступаємо за те, щоб екологічний податок не розпорошувався на інші програми, окрім як програми декарбонізації», – сказав голова комітету європейського «Зеленого курсу» UBTA Дмитро Васильєв. Водночас він наголосив, що компанії мають бачити прозору систему управління фондом.
Але доки законодавці ще не визначилися із нюансами, руку допомоги традиційно простягають міжнародні партнери. Так, Німецько-українське енергетичне партнерство планує запустити в Україні «зелений фонд», який допоможе із фінансуванням пілотних проектів декарбонізації.
«У другій половині 2022 року цей фонд має запрацювати, 150 млн євро в ньому, можна сказати, уже є», – прокоментувала співкерівниця організації Юлія Рибак.
За її словами, структура фонду має бути прозорою та абсолютно незалежною. Для реалізації проекту уже знайдений партнер проекту від Німеччини. Ним став німецький державний банк розвитку KfW (нім. Kreditanstalt für Wiederaufbau – Кредитна установа для відбудови). Рибак зазначила, що тепер залишилося обрати українського партнера.
Проект GIZ наступного року також планує запустити пілотний проект підтримки модернізації вітчизняного бізнесу. На його фінансування передбачено не так і багато коштів – 6 млн євро – але за ці кошти GIZ планує, зокрема, напрацювати рекомендації для влади стосовно запуску проектів державної підтримки.
Однак не всі позитивно сприймають ідею створення фонду декарбонізації уже зараз. Основні зауваження до таких ініціатив висловлює бізнес – і його можна зрозуміти: запуск будь-яких фондів передбачає значне підвищення податків. За словами директора з екології компанії «Інтерпайп» Владислава Варнавського, більшу частину викидів регулює не фіскальна система, а саме торгівля квотами на викиди.
Для цього кожне підприємство отримає певний рівень викидів, квоту, а її перевищення треба буде купувати в інших бізнесів – або платити за це екологічний податок. Таким чином, компанії зможуть дбати про модернізацію та залучати на це додаткові кошти. «На мій погляд, ця система є більш мотивуючою», – вважає Варнавський.
Його підтримує і менеджер з міжнародних зв’язків холдингу «Метінвест» Андрій Кріль. Останній застерігає від надмірного захоплення ідеєю підвищення податків, адже це призводить до зменшення конкурентоздатності української продукції на міжнародних ринках.
Своєю чергою Домбровський запропонував підхід, який можна розглядати як компромісний варіант. Експерт також сподівається на запуск ринку квот, але й вважає, що можна на кожному підприємстві відкрити спеціальний рахунок, на який повертатиметься, наприклад, частина коштів від сплаченого податку на викиди. Таким чином бізнес зможе акумулювати ресурси для модернізації відразу в себе, а не чекати співфінансування із бюджету централізованих організацій.
Наприклад, такий підхід використовує вертикально-інтегрована компанія МХП, в якій Домбровський керує енергетичним напрямком. Компанія ставить перед собою ціль стати кліматично нейтральною до 2030 року. При цьому МХП не шукає підтримки від держави, а модернізація здійснюється, в тому числі, й за рахунок акумульованих коштів.
Україна ще тільки на початку шляху до енергоефективної держави
При цьому, експерти застерігають від «забалакування» теми такої важливої теми як енергоефективність. Адже Україна має ще прийняти низку нормативних актів та імплементувати програми за різними напрямками на шляху до ЄС, а часу на це все менше.
У Міненерго запевняють, що зараз напрацьовуються підзаконні документи для впровадження закону про енергоефективність на практиці. Але не тільки у «нормативці» справа. Упродовж дискусії експерти так чи інакше згадували один із ключових факторів, які впливають на впровадження заходів з енергоефективності та декарбонізації – людину. Саме людина має зрозуміти, що модернізація – це не просто витрачання грошей на модні забаганки, а життєва необхідність.
Люди – керівники підприємств, органів влади, споживачі – мають розуміти, що енергоефективність допоможе покращити якість продукції чи послуг та якість життя загалом, забезпечить меншу залежність від постачання енергоресурсів з інших країн, дозволить українській економіці розвиватися та виходити на високі позиції у світовому вимірі.
Енергоефективність дійсно має стати національною ідеєю. І для цього потрібно об’єднати зусилля усіх зацікавлених сторін: влади, експертів, бізнесу. Ми зараз лише починаємо говорити про масштабну модернізацію, але часу для її проведення залишається усе менше.
Вікторія Наконечна, Київ
