З новими цінами – у новий рік. Як можна зупинити їх зростання?
Наприкінці минулого року вартість продовольства у світі оновила десятилітні максимуми. На жаль, стрімке цінове зростання не оминуло і нашу країну. Причому, за темпами подорожчання деяких харчів ми якщо й не “попереду всієї планети”, то більшість сусідів обганяємо точно. А з точки зору звичайного споживача така “незручність” аж ніяк не компенсується можливими додатковими прибутками вітчизняних аграріїв і трейдерів, котрі експортують сільгосппродукцію на піку світових цін. Тим паче, що продаємо закордон ми, переважно, сировину, продукцію з невисокою доданою вартістю, а споживаємо готові товари з усіма націнками і накрутками. Та й підвищення енергетичної складової у собівартості продукції робить прибутки експортерів не такими вже й великими. А переробники, які працюють на внутрішній ринок, то й взагалі кричать на ґвалт, бо через захмарну вартість енергоресурсів змушені будуть зупиняти виробництво. Дехто вже зупинив. Екстрені кроки уряду щодо обмеження цін на газ для переробної промисловості і націнок на її продукцію одні експерти називають потрібними, хоча й запізнілими, а інші – неринковими й такими, що у майбутньому призведуть до ще більших проблем. Ситуація ілюструє принцип сполучених посудин, коли десь додається, а деінде зникає. У підсумку ж за збитки одних і за зусилля з підтримання на плаву інших доведеться платити нам, споживачам. Свята ще якось прохарчуємося на колишніх продовольчих і грошових запасах, а що буде далі?
Коляд, коляд, колядниця: все дорожча паляниця...
Ні для кого не відкриємо не те що Америку, а навіть зупинений перед святами цех з розливу молока, коли скажемо: головна причина останнього витка цінового зростання у харчовому (та й не тільки) сегменті – рекордне підвищення вартості енергоносіїв передовсім природного газу. Це всім відомо – і з попередніх публікацій Укрінформу, і з коментарів економістів та політиків в інших ЗМІ й соцмережах. “2021-й рік приніс інфляційну кризу. Ціни зростають по всьому світу, включно з Україною. Найбільший удар 2021-го – з боку цін на енергоносії, але в новому році точка напруги зміститься – тепер це будуть харчі. Їжа вже дорожчає. Наприклад, окремі елементи улюбленого ЗМІ “борщового набору” на кінець (минулого) року зросли в ціні на 30-50%”, – констатує колишній в.о. міністра економіки, керівник з політичних питань Київської школи економіки Павло Кухта.
Він нагадує, що такі статті витрат при виробництві продовольчих товарів як мінеральні добрива (80% собівартості яких становить природний газ), пальне для машин і комбайнів, робота переробних ліній, напряму залежать від вартості енергоносіїв. “Виробники закладають в ціну дорогі добрива й паливо. Деякі взагалі змушені зупинятися – наприклад, велика кількість вітчизняних теплиць, де вирощують овочі, зараз простоюють через надто дорогий газ. Вже навесні ми побачимо наслідки – харчів буде вироблено менше і коштуватимуть вони дорожче”, – прогнозує економіст. При цьому мало хто з експертів вірить, що найближчим часом європейські ціни на газ відкотяться нижче $400-500 за тисячу кубометрів. Що також (додаймо ще внутрішні накрутки та транспортування) є доволі високою для вітчизняної промисловості ціною. Водночас зберігається й негативний вплив інших факторів: ми ж пам’ятаємо і про те, що деякі продукти – цінові рекордсмени (зокрема, олія, цукор, яйця) “пустилися берега” ще до того, як почала оновлювати рекорди вартість газу. Про причини – ТУТ або ТУТ. Якщо стисло, то йдеться про позаторішній неврожай соняшнику, неконтрольований експорт насіння й олії, граничні обсяги якого влада із квітня навіть змушена була обмежувати, “байдужість” аграріїв до вирощування буряків і продовження виведення з експлуатації цукрових заводів, подорожчання кормів для птахівництва. Хоча у випадку з яйцями не останню роль відіграє і сезонність попиту, свідками чого ми стали напередодні новорічних свят. Стосовно ж олії, то в серпні навіть з’явилися “вангування”, що вже восени вона могла коштувати “усі сто” (гривень за літр). На щастя, такі прогнози не справдилися. Передовсім, завдяки вирощеному цьогоріч рекордному врожаю зернових і олійних культур. Зокрема, соняшнику вітчизняні аграрії зібрали майже 17 млн тонн проти 13,1 млн тонн у 2020 році. Це означає: олії у нинішньому маркетинговому сезоні (до липня) буде вироблено приблизно на 1,3 млн тонн більше, ніж торік. Сподівання на це й призвели до незначного (не такого, як би споживачам хотілося) здешевлення олії у жовтні-грудні. Хоча перед святами середня вартість 850-870-грамової пляшки на 3-5 гривень зросла. Та спишемо це на передсвятковий попит й намагання виробників і торговців ним скористатися.
А ось із хлібом складніше. Про те, що рекордний врожай зернових навряд чи врятує Україну від його подорожчання, борошномели та пекарі заговорили ще, мабуть, у серпні (у вересні точно). Бо, окрім “вбивчих” цін на енергоносії та зростання інших витрат (багато хліба в Україні випікається в печах, що працюють на газу, та й експлуатація електрообладнання подорожчала), галузь потерпає від браку якісної сировини. Адже кількість вирощеного збіжжя і його якісні характеристики – не одне й те ж. Фахівці підрахували: лише 13-13,5 млн тонн із приблизно 31 млн тонн намолоченої цьогоріч пшениці – придатне для виробництва борошна продовольче зерно, решта – фураж. Звісно ж, і таких обсягів українцям мало б на кілька років вистачити. Але. Як і у випадку з соняшником, більшість збіжжя продадуть на експорт. Що добре для наповнення державної казни, підтримання гривні й поповнення золото-валютних резервів, але погано для українських споживачів. Бо дефіцит борошна тягнутиме за собою й підвищення вартості готової хлібобулочної продукції. У жовтні говорили про ймовірні 10-15% зростання. Та після того, як вартість газу в Європі перевищила $2000 за тисячу кубів, цифри в прогнозах почали рости ледь не в геометричній прогресії. Адже, за даними хлібопекарів, “газова частка” у собівартості буханця “Українського” за рік підвищилася з 50 копійок до 5 гривень.
У птахівників своя арифметика: два роки тому “внесок” енергоносіїв у собівартість кілограма їхньої продукції не перевищував 1,5-1,6 гривні, рік тому – 2,1-2,2, зрісши удвічі (до 4 грн/кг) до листопада та до 6,4 гривні – у грудні. Тепер же, коли постачальники пропонують газ по 60 гривень за кубометр, ця сума може зрости до 14 гривень. Що разом зі збільшенням інших витрат означає: вартість готової продукції доведеться підвищувати до рівня, за якого попит на неї суттєво знизиться. При цьому вона не витримуватиме конкуренції (принаймні, цінової) з імпортом.
Те ж стосується й імпортного набілу. Вже зараз не лише білоруська, а й польська молочна продукція в Україні дешевша, ніж вітчизняна. “Ситуація парадоксальна: чим більше ти переробляєш молока і випускаєш продукції, тим більше зазнаєш збитків. Судіть самі: ціна на газ за рік для нас виросла майже в 10 разів (з 5,5 до 50 грн/м. куб), електроенергія – у 2,5 раза, ціни на таропакувальні матеріали – на 42%, на молокосировину – на 25% (і це при тому, що вони майже на третину вищі, ніж в сусідній Польщі). А от ціни на готову продукцію ми спромоглися підняти в середньому лише на 7%. За таких умов подальша робота приноситиме нам десятки мільйонів збитків щомісячно”, – наголошує голова наглядової ради компанії “Молочний альянс” Сергій Вовченко. А у масштабах галузі йдеться, напевне, про сотні мільйонів щомісячних збитків...
Стопор для “цінового маховика”. На жаль, лише тимчасовий
Оцінивши ці ризики, наприкінці минулого року представники молокопереробної галузі, тваринництва, птахівництва, хлібної й кондитерської промисловості та винороби заявили, що їхні підприємства опинилися на межі зупинки. Про що листом поінформували прем'єр-міністра Дениса Шмигаля. Глава Уряду визнав, що переробники і справді опинилися у вкрай скрутній ситуації. “В умовах світової кризи, звичайно ж, виробники розглядають питання підвищення цін. В цьому випадку ми також працюємо із ними, щоб захистити не лише виробників, а й українських споживачів. Розглядатимемо можливість запровадження відповідних націнок на соціальні харчові продукти, зокрема, на соціальний хліб, можливість прямих дотацій або спеціальних цін для виробників соціальних продуктів, соціального хліба”, – сказав прем‘єр. І в переддень Нового року Кабінет Міністрів вніс батон та соняшникову олію до списку продуктів, подорожчання яких треба заздалегідь декларувати, а також заборонив встановлювати націнку при їх продажу у понад 10%. Перед тим, аби захистити не лише інтереси споживачів, а й промисловців, Кабінет Міністрів тимчасово обмежив вартість природного газу для виробників борошна, хліба, молока, курятини й соняшникової олії. “Установити на період дії карантину, але не довше, ніж до 30 квітня 2022 року, граничний рівень постачальницько-збутової надбавки до ціни природного газу власного видобутку на рівні не більше 24% для задоволення потреб суб’єктів господарювання, основним видом діяльності яких є зокрема виробництво продовольчих товарів”, – йдеться у відповідній постанові. Зокрема, власне торговельна надбавка за постачання природного газу вітчизняного видобутку для потреб цих суб’єктів господарювання не може перевищувати 1%.
Оцінюючи це рішення, експерти традиційно поділилися на різні табори. Одні вважають його антиринковим і таким, що шкодить інтересам окремих галузей – передовсім, енергетики. Інші ж кажуть, що такі кроки виправдані й до них варто було б вдатися набагато раніше, коли газова вакханалія у Європі лише починалася. Проте, й ті, й інші визнають: йдеться про тимчасове рішення, яке не позбавляє країну проблеми, а лише дає кілька місяців для її радикального розв’язання. Судячи з побіжного аналізу експертних коментарів у соцмережах та ЗМІ, більшість економістів – за ринкові підходи у розв'язанні питання. Мова про магістральне завдання: підвищення рівня добробуту громадян, аби з кожним ціновим сплеском (а в умовах глобальної продовольчої інфляції їх не уникнути) українці не змушені були різко обмежувати свій раціон. Паралельно потрібно розбудовувати систему податкових та інших стимулів для виробників.
“Ми маємо для цього ефективні інструменти, які вже застосовуються в розвинених країнах. І які конче необхідно застосувати нам у цьому році. Насамперед це зниження податків на їжу. Ставку ПДВ на ключові для українців харчі можна тимчасово, на один рік, встановити на рівні 0%. Це різко знизить ціни на продукти. Наприклад, якщо зараз кілограм гречки коштує 50 гривень, то з нульовим ПДВ він коштуватиме менш як 42 гривні”, – пояснює Павло Кухта. Він нагадує, що деякі наші сусіди вже використовують цей інструмент. Приміром, про намір з 1 лютого застосувати 0% ставку ПДВ для харчових продуктів оголосила Польща. Наразі чекають погодження з боку ЄС. У податковому законодавстві Євросоюзу, до речі, прямо передбачено можливість встановлення знижених ставок ПДВ для соціально важливих товарів. І європейські країни цю можливість активно використовують. Також Кухта пропонує затвердити окремі програми для підтримки соціально вразливих громадян. “... Можна реалізувати програму продуктових чеків. Працювати це має так: держава надає певну суму віртуальних грошей через застосунок “Дія” або (для тих, хто не має застосунку) у вигляді умовних чеків, які бізнес, отримавши від покупців, може обміняти на гроші від держави. Ці віртуальні гроші можна витратити лише на харчі. Надавати гроші треба лише людям з рівнем доходів нижче певного порогу. І завдяки цьому інструменту держава напряму підтримає тих найбідніших, хто особливо постраждає від подорожчання їжі”, – вважає Павло Кухта.
Водночас в Україні є й прибічники законодавчого відновлення державного регулювання у сфері ціноутворення. У Верховній раді зареєстрували відповідний законопроєкт. Автори пропонують обмежити надбавки на соціально важливі товари у торговельній мережі 25% від ціни виробника. Але стосуватиметься це винятково продуктів українського виробництва. Утім, такий підхід, на думку низки експертів, має кілька мінусів. Окрім “неринковості”, це ще й загроза створення штучного дефіциту харчів. Адже вітчизняні виробники після впровадження обмежень шукатимуть можливості правдами та неправдами збувати свою продукцію закордон. Натомість до нас почнуть ще масовіше завозити імпорт. Оскільки жодних обмежень щодо його вартості не буде, це в підсумку призведе до підвищення цін. І при цьому ми ще й активно підтримуватимемо іноземного виробника, а не вітчизняного, який з такими потугами відвойовував місце під нашим “ринковим сонцем”. Словом, варіанти є. І час для їх обговорення та пошуку найкращий шляхів “приборкання норовливих” цін також. Але пам’ятаймо: його небагато.
Владислав Обух, Київ
