Угода про ЗВТ з Туреччиною: річкові портовики мають радіти

Нещодавно під час візиту Президента Турецької Республіки Реджепа Таїпа Ердогана до Києва було підписано угоду про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною. Очікується, що документ дозволить швидко досягти запланованого показника товарообігу в $10 млрд між двома країнами. В свою чергу, Президент України Володимир Зеленський після підписання угоди заявив, що угода стала «вінцем трьох десятиліть співпраці та дружби» і «відкриє нові можливості для бізнесу, нові ринки, прибутки, нові робочі місця, інвестиції та зростання ВВП. Тож Укрінформ вивчав перспективи для вітчизняного бізнесу, а також підводні камені, що можуть його чекати.

Майже 20-річний тернистий шлях пошуку компромісів

Угода про ЗВТ з Туреччиною – чи не найдовша та найскладніша в історії незалежності. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, наприклад, починав перемовини з Україною у 2012 році ще у статусі прем'єр-міністра країни. Йому довелося співпрацювати в цьому питанні аж із трьома українськими президентами: Віктором Януковичем, Петром Порошенко та Володимиром Зеленським, при якому довготривалі переговори нарешті завершилися підписанням відповідної угоди.

Загалом, про необхідність пожвавлення економічної співпраці з Турецькою Республікою в Україні говорили ще в 90-ті. У 2000-х, за президентства Віктора Ющенка, пріоритетом такої співпраці називали створення двосторонньої Зони вільної торгівлі. Янукович у 2012-му «на камери» тодішньому міністрові економічного розвитку і торгівлі Петру Порошенку ставив завдання підписати такий документ. А вже 2013 року перемовини припинилися “за мовчазною згодою сторін” через те, що Україна тоді намагалася дрейфувати в бік Росії та Митного союзу. Туреччина ж в той же час вирішувала свої внутрішньополітичні проблеми. До переговорів про ЗВТ повернулися лише у 2016 році. За різними оцінками до липня 2017 року сторони узгодили більшість пунктів документа. Тоді ж підписали двосторонній міжурядовий Договір про взаємне сприяння і захист інвестицій та Протокол про внесення змін в Угоду щодо уникнення подвійного оподаткування. Але головним «каменем спотикання» на останньому шляху до укладанння угоди стало узгодження міждержавної торгівлі сільгосппродукцією, які офіційна Анкара пропонувала не враховувати в угоді. Україна тоді наполягала, що така вибірковість нам не вигідна. Адже на той момент завдяки митному союзу між Анкарою та Брюсселем турецький ринок був відкритий для української промислової продукції і Україна мала позитивний торговий баланс. Тобто, тоді Україна продавала товарів і послуг більше, аніж купувала і щорічна експортна виручка України від торгівлі з Туреччиною на $1–1,2 млрд перевищувала суму турецього імпорту. І після довгих перемовин Україні вдалося домовитись лише про безмитне постачання сировинної аграрної продукції з невисокою складовою переробки.

Ще у вересні 2021 року заступник міністра закордонних справ України, посол України в Туреччині Василь Боднар розповідав, що головна проблема під час перемовин щодо угоди про ЗВТ виникла в питаннях тарифів на сільськогосподарську та металургійну продукцію. Адже обидві країни є великими виробниками в цих сферах. При цьому, якщо в Україні був досить лібералізований ринок, відкритий для будь-якої групи товарів, то турецький ринок досить закритий, особливо щодо сільськогосподарських товарів. Хоча, приміром, «турецькі томати досить вільно почуваються на українському ринку», зазначав заступник міністра.

Також він підкреслив, шо в Туреччині досить розвинена текстильна промисловість із цінами значно нижчими ніж від українських виробників. Тож, це може суттєво завадити розвитку української легкої промисловості, або навіть її «поховати». Загалом, українському виробнику буде важко зайти на ринки Туреччини, заявляв посадовець.

Втім, у грудні минулого року глава Українського уряду Денис Шмигаль запевняв, що угода про ЗВТ з Туреччиною буде підписано вже на початку 2022 року. Власне, так і сталося.

Таке бажане нульове мито

Отже, 3 лютого 2023 року прем'єр-міністр України Денис Шмигаль та міністр торгівлі Турецької Республіки Мехмет Муш за підсумками 12 раундів переговорів та після численних консультацій підписали угоду про ЗВТ між Україною та Туреччиною. Документ набуде чинності після ратифікації парламентами обох країн та обміну ратифікаційними грамотами.

Що можна відразу відзначити, як важливий крок для України, так це співпрацю у військово-промисловій сфері. Так до імпорту Україною безпілотних літальних апаратів Bayraktar турецького вирьбництва скоро можна буде долучити спільне виробництво безпілотних AKINCI з українським двигуном. І це, безперечно, велике досягнення української дипломатії.

Також, за словами прем’єра Дениса Шмигаля, угода відкриває турецький ринок для 95% українських товарів. Нульове мито встановлюється для 10 337 українських товарів. На 1300 товарів мито буде суттєво зменшено, в деяких випадках – у 30 разів. Так, на 1300 товарів мито збережене в символічних цифрах – до 5%, але це буде предметом подальшого вдосконалення, переконує керівник уряду. Також він звернув увагу, що угода з Туреччиною відкриває ринок для українського металу, що дуже важливо для промисловості України, бо до цього часу турецький ринок був закритий для українських металовиробників. При цьому, за умовами угоди, залишається захисне мито від вивезення за межі України на український металобрухт.

Водночас, завдяки угоді про ЗВТ, український ринок стане відкритим для Туреччини на 99,6%.  

Загалом, із вступом в дію угоди про ЗВТ, середня номінальна митна ставка для українських товарів на турецькому ринку знизиться з 28,9% до 10%. Для турецьких товарів в Україні – з 5% до 0,5%.

За прогнозами Міністерства економіки, завдяки угоді про ЗВТ з Туреччиною Україна зможе досягти щороку зростання ВВП на 2,2% та на 2,6% зростатиме доход домогосподарств щороку. У міністерстві очікують, що експорт української продукції до Туреччини щороку зростатиме на більш ніж $300 млн – загалом до понад 10 мільярдів доларів торгового обороту між двома країнами. А українські бізнесмени зможуть щороку зекономити завдяки безмитному експорту понад $370 млн.

Водночас, режим вільної торгівлі не поширюється на зернові та олійні, які зараз експортуються за нульовою ставкою, а це приблизно 30% експорту до Туреччини. Наразі в цій країні дефіцитний ринок пшениці, і близько 95% всього імпорту пшениці покривають Росія та Україна у співвідношенні 9 до 1. Тож, у Мінекономіки вважають, що завдяки високому попиту нульова ставка на зернові та олійні збережеться і у наступні роки.

Продаємо переважно сировину, а купуємо високотехнологічну продукцію

За даними Держстату, у 2021 році товарообіг України з Туреччиною зріс на 52,2% і склав 7,38 мільярдів дол. З них український експорт становив 4,14 мільярдів дол (+ 70%), а імпорт – 3,23 мільярдів дол (+34,2%). Туреччина торік посіла четверте місце в переліку найважливіших торговельних партнерів України – на цю країну припадає близько 5% всього нашого експорту. Втім, близько 70% українського експорту до Туреччини – метал та зернові.

Турецький імпорт до України торік складався переважно з текстилю на суму у 570 мільйонів дол.; продукції машинобудування – на 450 млн дол.; металу – 240 млн дол.; нафтопродуктів, зокрема дизельне пальне – 240 млн дол.; фруктів, таких як цитрусові, виноград, абрикоси, вишні – 220 млн дол., наземного транспорту, переважно автобусів – на 210 млн дол.

Водночас, як йдеться у дослідженні Федерації роботодавців України частка сировини в експорті з України до Туреччини у період 2007−2019 років збільшилася з 16,7% до 52,3%; частка проміжної продукції скоротилась з 78% до 39,8%; засобів виробництва – з 4,9% до 2,2%. У складі ж імпорту турецької продукції до України є велика частка продукції переробної промисловості – зокрема, частка машинобудівної продукції у 2020 році становила 24,1%.

Також варто відзначити, що загалом минулого року українські компанії, які експортують продукцію в Туреччину, сплатили 400 млн дол. мита, а турецькі – 130 млн дол.

Чому «турецька» ЗВТ – це шанс для розвитку річкових портів України

Цікаво, що угоді про ЗВТ з Туреччиною сьогодні чи не найбільше радіють вітчизняні річковики. «Завдяки угоді перевалка в річкових портах України може зрости на 1 млн тонн упродовж наступних 5 років, а перевезення судами класу "річка-море" – подвоїться. Вже сьогодні понад 80% перевалки річкових портів України судами класу "річка-море" складають вантажі, що відправляються в Туреччину, або походять з країни півмісяця. В окремих портах «турецька» перевалка складає всі 100%. Експерти прогнозують, що після підписання угоди про ЗВТ стрімко зросте торгівля металом, зерном, міндобривами та будматеріалами. Тобто, якраз тими товарами, що вже сьогодні успішно перевалюються нашими річковими портами», – зазначив у коментарі Укрінформу співзасновник "Річкового Форуму" Ігор Гошовський.

Він зазначив, що за прогнозом уряду, завдяки цій угоді Україна зможе збільшувати експорт своїх товарів в регіон Pan-Euro-Med що у Середземному морі на 20% щороку упродовж 5 років. Специфіка зазначеного регіону дозволяє відправляти вантажі безпосередньо з річкових портів, оминаючи морські гавані. Судна класу «річка-море» здатні заходити безпосередньо в порти Запоріжжя і підійматися навіть до міста Дніпро. Іти північніше їм заважають річкові «перекати». Вже зараз, якщо не враховувати каботаж, українські річкові порти працюють в основному під обробку «турецьких» вантажів та регіону Середземного моря (Італія, Болгарія). Щоправда Туреччина тут домінує і як експортер, і як імпортер. Експерт навів приклад перевалки вантажів в українських річкових портах судами під іноземним прапором.

«У 2021 році: Річковий термінал "Акварель" (м.Дніпро) 100% вантажів відправив в Туреччину і 100% вантажів прийняв з Туреччини. Так з Туреччини на термінал прибуло 27 тис. тонн мармурової крихти, 36 тис. тонн мармурового щебеню, 24 тис. тонн цементу, 18 тис. тонн добрив. Натомість, до Туреччини було відвантажено 18 тис. тонн зернових.

Запорізький річковий порт: майже 65% вантажів (51 тис. тонн) було відправлено до Туреччини. Це сталеві рулони, соняшниковий шрот, чавун. 100% отриманих вантажів (52 тис. тонн) прибуло з Туреччини. Це боксити, сода, кальцид.

Миколаївський річковий порт: 85% вантажів було відправлено до Туреччини. Це металобрухт. Натомість 70% вантажів прибуло з Туреччини (металопрокат, міндобрива).

Дніпропетровський річковий порт: 60% вантажів (54 тис. тонн) прибуло з Туреччини (цемент, мармурова крихта, сода). Натомість понад 90% вантажів (88 тис. тонн) відправлено до Туреччини (соняшниковий шрот, металобрухт, сталева заготовка)», – наводить приклад співзасновник "Річкового Форуму".

Отже, за його словами, якщо розрахунки урядовців правильні і товарооборот між Україною та Туреччиною зростатиме на 20% щороку упродовж 5-ти років, то на цю ж величину зростатиме і перевалка в річкових портах. Адже саме річкові порти, наразі, є ключовою ланкою логістики між нашими країнами.

«Таким чином ми побачимо подвоєння обсягів перевалки вантажів судами класу "річка-море", що дасть додатковий мільйон вантажів річковим портам. Завадити цьому можуть досі не вирішені проблеми фінансування річкової інфраструктури. Вже багато років незмінно гострою залишається проблема модернізації шлюзів, тривалості навігаційного періоду (не зумовленого погодними чинниками) та підтримки глибин», – підсумував Ігор Гошовський.

Конкуренцію ніхто не відміняв

Однак гостро постає питання, чи зможуть при безмитній торгівлі конкурувати українські виробники переважно сировинної продукції із високотехнологічними товарами турецького виробництва. Тим більше, враховуючи різницю у державній політиці підтримки своїх товаровиробників. Про це наголошують в Українській спілці промисловців і підприємців (УСПП).

Зокрема, Туреччина компенсує національним виробникам частину вартості енергоносіїв, що робить їх більш конкурентоспроможними. При цьому в Туреччині діють довгострокові контракти на поставки газу з Газпромом, і ціна газу наразі мінімум в 2,5 рази нижча, ніж для українських виробників. Також безпосередньо в індустрії діє низка програм, що передбачає звільнення від сплати деяких видів мит і податків, часткову компенсацію відсотків по кредитах тощо.

Конкуренція в таких умовах може бути не по силам деяким українським експортерам, наголошують в УСПП. Зокрема, легка промисловість України може суттєво втратити від активізації турецького імпорту. Так в Укрлегпромі повідомили, що за останніх 10 років турецький імпорт в Україну перевищив відповідний український – у 53 рази і продовжує постійно зростати. Сальдо галузевої торгівлі гіпертрофовано від’ємне. Це результат багаторічної комплексної підтримки текстильної промисловості з боку турецького уряду. За цих умов, представники вітчизняного галузевого бізнесу наполягають на необхідності перехідного періоду на групу товарів: шкіряні вироби, вироби з натурального і штучного хутра, готова трикотажна продукція, готова текстильна продукція, взуття, головні убори та ін.

Разом з тим, у коментарі асоціації «Укрлегпром» Укрінформу повідомили, що в угоді про ЗВТ з Туреччиною було враховано вимоги щодо захисту українських підприємств легкої промисловості. Так в Офісі Президента та в Кабміні ще восени 2021 року запевнили легковиків, що їхні вимоги буде враховано при підготовці угоди про ЗВТ.

 «Ми погоджуємося на обнуління мит на сировинні товари – на всі тканини, пряжу і т.д. тому що це в нас дефіцит, в нас нема цього в достатній кількості. Але ми наголошували на тому, що хочемо залишити ввізні мита на готову продукцію, на одяг, взуття. Тому що це виб’є наших виробників з ринка», – повідомили Укрінформу в Укрлегпромі.

Свої пропозиції щодо угоди про Зону вільної торгівлі України з Туреччиною в Укрлегпромі зазначили ще у січні 2021 року.

Так на сайті асоціації йдеться, що легковики погодилися на дзеркальне обнуління пільгових мит на 599 товарних підкатегорій. Зокрема: шкури, сировина хутрова, хутрові шкурки дублені або вичинені, перо-пухові вироби, сировина і матеріал такі як волокна, пряжа, тканини, полотна, за виключенням килимів; частини взуття.

Також, між Україною та Туреччною згідно з членством в СОТ діяли «нульові» пільгові мита на 328 видів готової продукції: пряжа, тканини, шкури.

В свою чергу у асоціації наполягали на збереженні діячих ставок ввізного мита на 553 товарні підкатегорії. Загалом це переважно готова продукція, така як вироби зі шкіри, з натурального та штучного хутра, килими. Одяг трикотажниій та текстильний, взуття, головні убори, подушки таа ковдри з натуральним та синтетичним наповнювачем.

Разом з тим, для розвитку взаємовигідних відносин України з Туреччино легпром погодився зняття митні обмеження на більш ніж 900 підкатегорій, за умови збереження діючих пільгових мит на імпорт готової продукції.

Асоціація Укрлегпром наголошувала на необхідності державного захисту легкої промисловості, та врахуванні позицій українських виробників та 130 тис працюючих, переважно жінок, що конче необхідно для збереження робочих місць, недопущення знищення галузевого виробництва в Україні.

В асоціації стверджують, що угода підписана з бонусами для вітчизняної галузі. «Наші позиції вони врахували. Зробили перехідний період 5 років», – завірили в Укрлегпромі.

Також днями в асоціації чекають засідання уряду з відповідним питанням в порядку денному і мають доволі оптимістичні сподівання. Адже, галузі є що втрачати – за даними асоціації, українських експорт легкої промисловості до Туреччини зріс з 200 млн дол у 2018 році до 480 млн дол за лише 11 місяців 2021 року.  

Погана новина для українських теплиць

Український тепличний бізнес турецький ринок не завоює, а власний внутрішній імовірно втратить. Про це в коментарі Укрінформу заявив президент української плодоовочевої асоціації (УПОА) Тарас Баштанник.

«Якщо ми говоримо про плодово-ягідні овочеві позиції, то тут перевага тільки в тих позиціях, які Україна з різних причин не вирощує. Наприклад, цитрусові, які будуть дешевші для кінцевого споживача. Це що стосується переваг турецького імпорту. Якщо ми говоримо про інші продукти, то це позасезонні продукти, а саме тепличні огірки та помідори – товари, які Туреччина традиційно експортує в Україну. На жаль, ЗВТ погана новина для тепличників, в яких суттєво виросла ціна, враховуючи ціну на газ і взагалі на енергоресурси. А з іншого боку, тепер турецький огірок при розмитненні буде коштувати дешевше, тому що не потрібно платити мито», – сказав керівник профільної асоціації.

Він навів приклад цін на ринках України на розмитнені огірки з Туреччини, які коштують близько 60 грн за кілограм. В той час, як відпускна ціна українського огірка з тепличних комбінатів залежно від обсягів та якості – від 80 до 100 грн за кілограм. І в таких умовах шансів витримати конкуренцію українським виробникам не вдасться.

Також від угоди про ЗВТ з Туреччиною, на думку експерта, постраждають аграрії, які вирощують ранню суницю садову.

«Якщо ми говоримо про ягоди, то турецька ягода, що цікава для України – це рання суниця садова. Вона тепер буде дешевша в період, коли в Україні є лише суниця закритого грунту – тобто у квітні-травні. Звичайно, це дещо підкосить виробників суниці садової з півдня України, із закритого трунту, з теплиць. Оскільки їхня продукція по собівартості буде вища ніж імпортна турецька суниця», – підкреслив Тарас Баштанник.

Він зазначив, що не візьметься назвати позицію в цій групі товару, по якій Україна могла б наростити експорт до Туреччини та виграти від запровадження зони вільної торгівлі з цією країною.

З огляду на таку розстановку, деякі експерти висловлюють думку, що за існуючої ситуації в країні та за умов зовнішньої агресії з боку Росії, угода про зону вільної торгівлі з Туреччиною більше носить політичний характер, ніж економічний. І, таким чином, сам факт укладання угоди став важливішим за її економічний зміст. Можливо, економічно Україна і не надто сильно виграє від ЗВТ з Туреччиною, але політично – це демонстрація партнерства та підтримки від авторитетного та сильного сусіда, що поважає загальновизнані кордони України, та готовий надавати військову допомогу Україні в умовах зовнішньої агресії. Однак, як показує практика асоціації з ЄС, в цілому конкуренція сприяє пошуку вітчизняними підприємцями нових ніш, де вони успішно потім конкурують.

Ольга Киргизова, Київ