Головний залізничник країни в інтерв'ю Укрінформу розповів про те, як працює евакуація залізницею на другому місяці війни та чому українцям нині радять виїжджати з гарячих точок на західну Україну, а не в країни ЄС. Також — про героїв-залізничників, які працюють під обстрілами та ремонтують колії між прильотами снарядів, і не бояться виходити на роботу. Іще — про те, як компанія налагоджує економіку та ставить її на залізні рейки і чому термінали на західних кордонах країни можуть стати альтернативою портів для українського бізнесу, який працює на експорт.  Ну і насамкінець: чому важливі концерти Вакарчука на вокзалах країни і чому їх варто проводити.

“Пік евакуації був на другому тижні війни”

- Пане Олександре, про евакуацію: за вашими даними, УЗ за місяць війни з росією евакуювала 3 мільйони громадян з місць воєнних дій. Евакуація залізницею розпочалася в перший же день війни?

- Це почалося відразу зранку 24 числа, як тільки пролунали перші вибухи. І далі пік евакуації припав на другий тиждень війни. З того часу і по нині йде спад. За вчора (інтерв'ю записували 29 березня — авт.) було евакуйовано усього 35 тисяч осіб. Це доволі мала цифра.

- А на піку яка вона була — щоб розуміти?

- 200 тисяч на добу. Це ми говоримо про евакуацію з великих міст до Західної України. Також - в країни ЄС, насамперед Польщу, Перемишль. Ми починали із одного стику з Польщею, потім розвинули це до шести стиків сумарно — із Польщею, Румунією, Угорщиною.

- Зараз деякі країни заявляють, що не можуть приймати біженців, скажіть, це вплинуло на перерозподіл потоків? Чи залишається зараз більше евакуйованих в Україні?

- Ми досі веземо більшу частину людей за кордон, наприклад, за вчора 3,5 тисячі осіб виїхало до ЄС залізницею. На піку виїжджало 20 тисяч щодня. Ми свідомо зменшуємо кількість рейсів за кордон, ми свідомо зробили їх платними — аби зменшити ці потоки.

Одне діло, коли в перші дні війни всі тікають від обстрілів у Києві і ніхто не розуміє, що відбувається. Тоді люди за перші дні “забили” Західну Україну, і ми дали можливість виїжджати за кордон. Друге діло зараз, коли йде другий місяць війни, усі розуміють чого очікувати, по яких об'єктах і де б'ють. Третє — коли держава дала можливість нормально розміститися на Західній Україні. Чим зараз Закарпаття менш безпечне, аніж Пшемишль? Ми як державна компанія сприяємо тому, аби українці залишалися в Україні. Це хороша державна позиція, я вважаю. Адже за кордоном наших людей зараз не те щоб дуже чекають, чи не так? Це створює навантаження на їхні економіки. Усі це розуміють.

“Зараз немає сенсу сидіти в офісі, я постійно їжджу країною”

- Як запускали роботу на початку евакуації? Хтось розробляв ці алгоритми, чи діяли, як могли в той момент, за допомогою самоорганізації?

- У нас були мобілізаційні плани, але на ділі це все виявилося недієвим. Через те ми почали робити те, що вважали правильним на той момент. І воно спрацювало. Ми сформували оперативний штаб управління залізницею, ми сформували другий штаб — він відразу відправився до Львова. А перший штаб, у свою чергу, став мобільним: оскільки багато роботи лягло на регіони (Київ, Харків, Дніпро, Одеса), ми вважали за правильне знаходитися поруч із цими регіонами, на цих вокзалах, із цими керівниками. Я не сиджу в офісі, в цьому немає сенсу зараз. Я їжджу по країні, по вокзалах. Ми за тиждень проїжджаємо усі ці регіони. От за минулі п'ять днів я проїхав Київ, Черкаси, Полтаву, Харків, Слов’янськ, Краматорськ, Красний Лиман,  потім Дніпро, Кривий Ріг, Одеса...

- Важкий графік. Я так розумію, що працюють за ним зараз усі залізничники. Як рятуєтесь від вигорання, втоми?

- Ми трьом мільйонам людей дали можливість спати не під обстрілами. Перше, що вони отримали, виїхавши потягами, — спокійно спати. По-друге, я вважаю, що кожен із 3-х мільйонів відщипнув нам хоча б по секундочці свого часу та енергії — це допомагає. І мотивує. У перші три дні війни ми узагалі не спали чи спали по годині-дві на добу — уся команда, починаючи з колійника і закінчуючи начальником вокзалу, включалась в роботу. І досі це так. От учора обстріляли поїзд інтерсіті в Харківщині — він зупинився, простояв півтори години і поїхав далі.

Тиждень тому прем'єр-міністр нагородив 20 залізничників на вокзалі за героїчну роботу. Хтось врятував поїзд, хтось — людей...  Двоє із цих героїв були із Харкова. Вони відрізнились тим, що за лічені години відновили контактну мережу, аби поїзд міг їхати далі. Рівно за два дні після церемонії нагородження прем’єр-міністром я зустрівся із ними в Харкові на обстріляному депо. Люди роблять героїчні вчинки один за одним і ставляться до цього як до звичної роботи.

- Такий зараз час...

- У цьому плані я так само мало сплю, як і наші провідники і монтери — але зараз у нас не може бути інакше. Вся команда УЗ так працює. Всі зараз визнають, що є армія, наші ЗСУ, які дивують всю країну і весь світ, тим, що вони стоять. І так само є залізниця, яка показала, що ми їдемо, не зважаючи ні на що. Мабуть, є й такі ж приклади серед енергетиків, які забезпечують стабільність для країни, серед інших професій. Людям важливо зараз знати, що такі люди в країні є.

“Створимо окремий сайт про героїв-залізничників”

- Президент щокілька днів нагороджує військових званнями та медалями, очевидно, що таким же чином можна нагороджувати й залізничників. Ми говорили, що люди не сплять добами під час евакуації, ми знаємо, що гинуть під час обстрілів поїздів. Чи можете розказати  про когось із героїв-залізничників, які рятують й вивозять людей від війни?

- Ми на цьому тижні виведемо окремий сайт із залізними героями. Це наша відомча нагорода, у нас вже їх багато — кілька десятків, ми їх усіх покажемо і розкажемо історії про них усіх. Я вважаю, що вони герої і про них усі мають знати. Повірите мені, там класні історії.

- Вірю. Усі чекаємо на них. Це точно вартує того, аби бути розказаним! 

“Уже маємо 64 загиблих залізничники, 70 поранених і 3 у полоні”

- За вашими даними, 54 залізничники загинули з початку війни під час обстрілів евакуаційних потягів. Які напрямки найнебезпечніші наразі? І чи йдуть на ці напрямки працювати люди, чи не бояться?

- 54 — це було лише тільки за перший місяць. На жаль, на сьогодні уже 64 залізничники загинуло, 71 поранений і 3 в полоні. У нас щодня ця цифра росте, на жаль. Ми щодня поминаємо громадян України на вокзалах і наших залізничників. Але пропри це ніхто не жаліється і не відмовляється працювати.

Я був у Лимані. Це Донеччина, там дуже важко, там страшно, але люди продовжують працювати — в депо, на вокзалі. Ніхто не сказав: нам страшно, ми більше не поїдемо.

- Де зараз найгарячіші точки для залізничників?

- Ви ж бачите самі, де стріляють. У Харкові дуже гаряче. Позавчора у нас загинула жінка і поранений чоловік під Миколаєвом — вони ремонтували колію, в цей час прилетіло — і вони загинули під обстрілом.

“Локомотив пропустили, перевіряючих також, а поїзд підірвали”

- Усі бачили ці фото під час евакуації, де люди сплять в проходах потягів на сумках...

- Ви знаєте, ми на початку війни свідомо прийняли два рішення: пускати більше людей в поїзд та заповільнити рух потягів. Якщо диверсант підірве поїзд, то той, що йде на швидкості 80 км/год і 40 км/год, матиме різні наслідки від можливої аварії, буде різна кількість постраждалих. Ми перевозимо 100 тис людей на добу і нам треба мати певність, що ми їх довеземо. Наприклад, коли ми відправляли потяг за людьми з Ірпіня, була така ситуація.  Спочатку проїхав локомотив — перевірив колію, за ним пройшли колійники — іще раз перевірили. Після цього пустили поїзд з порожніми вагонами і прямо під ним вони підірвали колію. Поїзд впав.

- Тобто, вони пропустили локомотив, пропустили перевіряючих, а коли поїхав потяг — підірвали?

- Так. І якби там були пасажири — була б біда. Саме тому, що ми працюємо як система — залізниця й стала найбезпечнішим транспортом. Ми всім кажемо: доберіться до вокзалу, там є їжа, гарячий чай, памперси, іграшки для дітей, а далі ми вас протягом доби посадимо на потяг і вивеземо у безпечне місце. У нас вже більше тижня обнуляються вокзали до кінця дня — тобто, люди не очікують на потяг добу чи більше, бо в перші тижні було таке, що люди ночували на вокзалах. Тому залізниця у цій війні стала лінією життя, дорогою життя, як ми її називаємо.

Тепер щодо комфорту. Ми пускали в потяг набагато більше людей, ніж треба було. Але це дало нам можливість вивезти більше. І ще — ми пожертвували квитками. Якби ми перевіряли квитки і змушували людей їх купувати, це була б катастрофа. Ми взяли на себе відповідальність і не допустили такого. Зараз евакуація уже позаду, зараз це вже спокійна історія, тому можна потроху повертатися до комфорту та квитків.

- Знаємо, що на початку війни евакуаційні поїзди везли на захід країни людей, а звідти гуманітарні вантажі. Зараз це теж так працює?

- Так, це друга історія УЗ і цій війні вона стала дотичною до евакуації. Ми везли людей на західну Україну, а звідти — вантажі, так це працювало в перші тижні. У нас до 500 тон на добу в пасажирських поїздах ходило гуманітарки. Зараз ми це свідомо зменшуємо і переводимо на вантажні вагон. Гаряча фаза війни позаду, і зараз треба працювати не швидко, зараз треба грамотно. Давайте відверто: у перші дні везли не завжди те, що треба, а те, що було. Зараз треба продуманіше, спокійніше все це організовувати. Тому й збільшуватимемо кількість вантажних вагонів. Нині перевозимо гуманітарку у більше, ніж 100 вантажних вагонах.

“Зараз головне — “залізна економіка”

- Що наразі є головним завданням Укрзалізниці?

- На другому місяці війни для нас головна історія — це залізна економіка. Ми розуміємо, що у мирний час ми були опорою економіки, у воєнний час ми стали опорою безпеки. Але нам треба навчитися працювати під час війни. Готуватися до того, що як тільки війна закінчиться, країна має швидко повернутися на рейки стабільної економіки. Для цього ми півтора тижні тому вийшли до промислових підприємств і запропонували співпрацю. Перше, що пропонуємо: налагодити нові логістичні ланцюжки. Раніше були порти (які зараз заблоковані) і експорт йшов через них, порти скоро розблокують і це знову буде доступно для бізнесу, який працює на експорт, але разом із тим — там завжди буде скажений сусід під боком. А це — ризик для бізнесу. Тому ми говоримо про те, що зараз у нас на заході країни є прикордонні переходи, де можна починати нарощувати логістику в Європу. Уже є термінали на кордонах, їх буде іще більше. Це — нові канали постачання. І найпростіше та найдешевше поставляти туди свою продукцію на експорт саме залізницею.

По-друге, світ за цей місяць показав, хто наші справжні партнери — Польща дуже допомагає, це стратегічний партнер України, давайте дамо їм можливість заробити, давши вантажопотік. В цьому плані ми робимо велику роботу в розвитку західних прикордонних переходів.

Ми допомагаємо розвивати існуючим терміналам пропускні спроможності, новим — ставити мобільні перевалки, підказуємо, де краще будувати нові термінали. Це все ми робимо для приватного бізнесу. Залізниця займається інфраструктурою та перевезеннями, приватні термінали мають відкривати.

Друга історія, яку ми пропонуємо в рамках програми «залізна економіка», стосується надлишкових виробничих потужностей УЗ. У нас завжди були великі депо, великі заводи, які недовикористовувалися в мирний час. Зараз, якщо є виробництво на сході чи в центрі країни, яке хоче переїхати, ми їм кажемо: переїжджайте до нас і ставайте до роботи в нашому цеху. Користуйтесь нашої електроенергією, газом, водою і виробляйте те, що вмієте для країни.  

- Бізнес відгукується?

- Відгукується, але дуже повільно. Це інертна історія, вона важка. Якщо втрачена територія тимчасово — людина не зможе звідти вивезти бізнес. А поки можна вивезти, людина вірить, що от-от зараз наші відіб'ють територію і все буде добре — і також не вивозить бізнес. Я особисто говорив з багатьма людьми, але переконувати їх не можу. Зупиняємося на тому, що кажу: приймете рішення — ми будемо раді допомогти.

Третя історія — посівна. Ми допомагаємо аграріям логістикою палива. Є дизель, і важливо прискорити зараз його прибуття на агрофірми. Ми це робимо.

- Чи підраховували ви вже збитки Укрзалізниці від війни?

- Натуральні величини ми фіксуємо постійно. У грошах ми робимо це умовно.  Є території, які ми не можемо нормально проінструктурувати. От ми знаємо, що підірвано міст, там два прольоти зірвали, але чи “жива” опора чи ні — ми не знаємо, а від цього залежить ціна шкоди. Коли ми відвоюємо територію, вже може бути три опори пошкоджені — тому зараз нема сенсу вказувати шкоду, бо вона може бути набагато більшою. Тому нам зараз не до оцінки шкоди — фіксацію усього, що підірвали, обстріляли, знищили, забрали, ми робимо, а в грошах рахувати усе це будемо потім.

“Коли Вакарчук співав на вокзалі у Львові — вперше відчув світлі емоції”

- Ви весь цей час їздите і очевидно бачили ці всі людські історії періоду евакуації. Яка історія вас особисто зачепила? Поділіться.

- Мене чіпляє багато всього, бо їжджу країною весь цей час і все бачу своїми очима — починаючи з Харкова, закінчуючи Запоріжжям. Я не готовий про це розказувати, бо таких історій багато, дуже. На жаль. Це все жінки з дітьми, які їдуть з країни. Це дуже боляче... А от поділюся натомість однією із найсвітліших історій під час війни — це був концерт Вакарчука на вокзалі у Львові. Я якраз приїхав до Львова із Одеси, і попросив його, мов, давай пройдемося по вокзалу, твоя присутність додасть людям впевненості, що все буде добре. Ми пройшлись, люди з ним пофоткались, попросили заспівати “Усе буде добре.” Слава став і заспівав в електричці “Львів-Чоп”. Потім грав на фортепіано. Зібралася купа людей. Плакали. Раділи. Обіймались. Для мене це був перший момент за всю війну, коли я відчув позитивні емоції... Це був третій чи четвертий тиждень війни, вже було зрозуміло, що евакуація працює нормально, компанія працює стабільно. Ми дали людям безпеку. Тоді я стояв на тому концерті і мені вперше з початку війни на душі було світло.

Тетяна Когутич

Фото: пресслужба Укрзалізниці