Щоб життя кислим не здавалось: чи загрожує нам дефіцит оцту
Після викликаних споживчою панікою ажіотажу й різкого зростання цін на гречку, сіль та соду, дійшла черга до оцту. Формальна причина - побоювання, що вітчизняним виробникам готової продукції не вистачить сировини через припинення постачань оцтової кислоти від ПрАТ “Сєвєродонецьке об'єднання Азот”. Розігріває попит ще й наближення сезону консервації, на який, зазвичай, припадають річні піки споживання цього продукту.
Українці вкотре наступають на одній й ті ж граблі, створюючи ажіотаж на окремих сегментах ринку, чим “роблять собі нерви” й потерпають матеріально. Десятиліття перманентної боротьби з дефіцитом (часто - спровокованим штучно) нас так нічому і не навчили: чим швидше піддаватимемося паніці та змітатимемо з полиць усе, що може подорожчати або стати дефіцитом, тим суттєвішим буде цей дефіцит і тим більше зароблятимуть на підвищенні цін продавці й посередники. Єдине, що, на відміну від безлічі попередніх випадків, які країні довелося пережити за три десятиліття незалежності, зараз виправданням такої поведінки є реальний і страшний форс-мажор - війна.
ПРИЧИНИ: НАМАГАЄМОСЯ ПОЯСНИТИ
Оцет нині вихоплюють із полиць, мов гарячі пиріжки, при випіканні яких деякі господині використовують його в невеликій кількості для розпушування тіста. І ключове тут: в невеликій кількості. Оцет — не той продукт, який ллється на наших кухнях відрами. За винятком сезону консервації, літра оцту звичайному домогосподарству вистачає на кілька місяців. А число наших співвітчизників, котрі віддають перевагу бабусиним рецептам очищення посуду за допомогою соди, оцту та лимонної кислоти, порівняно невелике. Звідси й відносно незначні обсяги споживання цього продукту — приблизно 20-25 тисяч тонн на рік (це з урахуванням потреб харчової й хімічної промисловості). Для порівняння: цукру українці щороку споживають 1,25 мільйона тонн!
Але споживча паніка таки робить свою справу. Наприкінці травня - на початку червня соцмережі заполонили повідомлення фактично одного змісту: “На нас чекає дефіцит оцту, хоча про це мало говорять. Доки є можливість — запасайтеся!”.
Водночас колеги з фактчекінгового проєкту “Брехунець” дійшли висновку, що поширюються такі чутки винятково з маніпулятивною метою: “Скоріше за все, маніпулятори скористалися “хайпом” навколо теми нестачі солі і вирішили розігнати паніку ще й навколо оцту. Зауважимо, що допис про начебто зникнення оцту набрав чимало коментарів. У яких користувачі пишуть, що саме такі повідомлення створюють ажіотаж, сіють паніку”.
Вочевидь, ідеться принаймні про дві причини інформаційного вкидання. По-перше, хтось вирішив нажитися за рахунок ще й цього сегменту ринку (“Продавці солі заробили, а ми хіба гірші?”). По-друге, будь-яка паніка, в тім числі і споживча, — то бальзам на душу для наших ворогів.
Прикро, але у такій грі “вірю - не вірю” українці майже завжди віддають перевагу відповіді “не вірю” жодним здоровим доводам та “вірю” чуткам про дефіцит. Тож багато хто справді кинувся на ринки і до магазинів з метою полювання на оцет. Той, хто раніше купував по літру продукту на два-три місяці, тепер бере по три літри. А хто, зазвичай, купував по три, запасається десятьма. Продавці цим, звісно ж, користуються, розкручуючи ціновий маховик.
І хоча в більшості великих мереж зростання цін поки що незначне — із 15-25 гривень за літр до 25-35 гривень, - у дрібних магазинах та на базарних ятках літр звичайнісінького дев’ятивідсоткового оцту подекуди продають вже й по 50-55 гривень.
ПІДСТАВИ: СПРОБУЄМО ЗАСПОКОЇТИ
Ритейлери пояснюють підвищення попиту наближенням сезону домашньої консервації. Але, зазвичай, продавці завчасно готуються до цього періоду, маючи складські запаси оцту. Тим паче, що він не належить до продуктів, що швидко псуються. Тому представники торговельних мереж запевняють: підстав для дефіциту, незважаючи на припинення постачань оцтової кислоти із Сєвєродонецька, немає. На складах залишилося ще чимало готової продукції (оцет не надто охоче брали навіть у перші тижні війни).
На складах же більшості підприємств-виробників є запаси концентрованої кислоти. Також вони домовляються про альтернативні постачання. І, на відміну від інших видів сировини, йдеться про порівняно невеликі обсяги перевезень: із концентрованої кислоти (99,8%), яку везе лише одна залізнична цистерна, можна виготовити до 660 тисяч літрових пляшок дев’ятивідсоткового оцту. З однієї ж автоцистерни — від 220 до 440 тисяч пляшок. Тоді як середньомісячне споживання по всій країні навіть у піковий період консервації не перевищує 2 мільйонів пляшок.
При цьому, на відміну від ринку солі, де ДП “Артемсіль” - одне з найбільших підприємств галузі у Європі, - є фактично монополістом, перелік виробників яблучного, винного та спиртового оцту доволі довгий. Таку продукцію виготовляють на великих підприємствах у Києві, Вінниці, Луцьку, Кропивницькому, Львові, Одесі, Запоріжжі, Костополі, Тернополі, Сумах, Чернівцях. А є ж іще купа невеликих виробництв, адже технологічний процес виготовлення оцту (особливо — на синтетичній основі) порівняно нескладний: обережно розводь концентровану кислоту водою та розливай у пляшки... Загалом виробництвом спиртового оцту й виготовленням столового оцту на основі концентрованої кислоти займаються в Україні близько двох десятків підприємств. Ще майже по стільки ж виробників яблучного та винного оцту. До десяти підприємств виготовляють бальзамічний та рисовий. Що вже й казати про те, що імпортного продукту на наших полицях вистачає...
При цьому, реагуючи на підвищення попиту, вітчизняні підприємства нарощують виробництво продукції. Приміром, збільшила обсяги виготовлення дев’ятивідсоткового оцту Вінницька харчосмакова фабрика. Про це повідомив у Фейсбук заступник міського голови Вінниці Андрій Очеретний.
“Фахівці з Вінницької харчосмакової фабрики зазначають, що продукувати цей товар можна безперебійно, оскільки проблем з постачанням сировини (оцтової кислоти) немає. Насправді, на фоні новин про закриття ДП “Артемсіль”, виник попит не лише на сіль, а й на оцет. Відтак утворився штучний дефіцит - ажіотаж на соціальні товари може спричинити підвищення цін. Дуже вдячний нашим партнерам за активну позицію та готовність до роботи в будь-яких умовах”, - написав Очеретний.
У тому, що жодних проблем з виробництвом оцту немає, запевнили
і у ПрАТ “Луцьк Фудз”: “Наразі виробництво оцту працює безперебійно. Проблем з поставками сировини (оцтової кислоти) немає. Можливо, попит на оцет зріс у зв’язку з тим, що найближчим часом стартує сезон консервації”.
ПЕРСПЕКТИВИ: РАДИМО ЗАДУМАТИСЯ
Безперечно, поки що незвичні для нас, але основні для споживача в Європі натуральні оцти — яблучний, рисовий, бальзамічний, - набагато дорожчі. Принаймні, так було до нинішнього ажіотажу. Ціну “звичайного” оцту подекуди штучно розігнали вже у 2-2,5 рази. Тож різниця у вартості синтетичного продукту і натурального, отриманого методом ферментації, стає все меншою.
Водночас нинішня ситуація — ще один привід задуматися над проблемою, увагу українців до якої деякі вітчизняні експерти та медики намагаються привернути вже щонайменше півтора десятиліття: чи варто заощаджувати, купуючи синтетичний оцет замість натурального? Звісно ж, багато хто заперечить, знов нагадавши про нашу бідність: мовляв, у багатьох просто немає альтернативи, віддати 100 чи й більше гривень за пляшку якісного ферментованого оцту можуть далеко не всі. Та, може, краще заощадити на чомусь іншому?
Річ у тім, що на вітчизняному ринку традиційно переважає столовий спиртовий оцет, левова частка якого - хімічно синтезований продукт, одержаний у процесі переробки сировини лісохімічного виробництва або виготовлений шляхом хімічного синтезу природного газу. При цьому виробництво натуральної спиртової продукції постійно зменшується: навіщо заморочуватися, коли можна просто розбавити кислотний концентрат, вартість якого — копійчана.
Приміром, у номенклатурі товарів згаданого сєвєродонецького підприємства “Азот” знаходимо такі позиції: “кислота оцтова синтетична (ГОСТ 19814-74)” і “кислота оцтова синтетична харчова (ТУ У 20.1-33270581-012:2013)”. Тобто, це повністю синтетичний продукт, який виробники оцту потім просто розбавляють водою, іноді використовуючи ароматизатори (також, як правило, хімічного походження). Такий товар випускають під назвою “Оцет столовий” відповідно до затверджених технічних умов.
Лікарі ж наполягають: синтетичний білий оцет згубно впливає на здоров’я людей, тому його не варто використовувати в кулінарії, застосовуючи натомість у побуті — як технічний розчин для дезінфекції та засіб для чищення. Синтетична оцтова кислота містить шкідливі альдегіди й солі важких металів. Тому в багатьох країнах Європи використовувати її для харчових потреб взагалі заборонено. А ми готові стояти в чергах та переплачувати, піддавшись спровокованій кимось паніці...
Небезпечно ще й те, що оцет часто розливають в нехарчову поліетиленову тару. Шкідливі речовини з неї добре розчиняються в рідині і потім разом із нею потрапляють до нашого організму.
Тож, думаємо, не зайве буде нагадати, як обирати для себе натуральний оцет (і мова не лише про дорогий бальзамічний, а й про порівняно дешеві ферментований спиртовий і яблучний).
1. Уважно читайте інформацію на етикетці. Зокрема, про склад продукту. Не орієнтуйтесь лише на назву — приміром, "яблучний оцет". Може виявитися, що виробник дрібними літерами зазначив: "розчин синтетичної оцтової кислоти з додаванням яблучного ароматизатора та барвника”. Тобто, натуральний яблучний сік при виготовленні такого продукту не використовували.
2. Варто знати, що оцтова есенція (концентрація 70–80%) не виготовляється з харчової сировини.
3. Натуральний фруктовий оцет може містити природний осад на дні пляшки, зазвичай це коричневі пластівці.
4. Якщо у складі продукту вказана "оцтова кислота" без зазначення способу її виробництва, швидше за все, вона синтетична або лісохімічна.
5. У готових продуктах оцтова кислота позначається кодом E260 (відповідно до Європейської системи харчових добавок). Тож ця порада актуальна і для імпортної продукції, яка може бути дорогою, але також не натуральною.
Владислав Обух, Київ
